Рішення

від 10.01.2024 по справі 481/273/23

НОВОБУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/273/23

Провадж.№ 2/481/10/2024

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

10.01.2024 року Новобузький районний суд Миколаївської області у складі: судді Уманської О.В., за участі секретаря судових засідань Кузьміної Н.П., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_5 розглянувши в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю , поділ майна та визнання права власності,

Встановив :

09.02.2023 року до Новобузького районного суду Миколаївської області від адвоката Гелхвіідзе Д.Р., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 надійшов позов до Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, а саме: - нежитлове приміщення загальною площею 816,3 кв.м, що розташоване за адресою: площа Свободи ( попередня назва «вулиця Леніна»), 40/1; - земельна ділянка для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0, 0538 га кадастровий номер 4824510100:02:075:0020, яка розташована в АДРЕСА_1 ; - земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; - житловий будинок, загальною площею 172,7 кв.м. з відповідними господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 ; - земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4824581000:04:000:0369 ; - транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску-2011, номер НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 15.02.2023 року провадження в справі відкрито та вона призначена в порядку загального позовного провадження до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

23.03.2023 року від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивачем, крім іншого, уточнено склад учасників процесу, а саме вказано відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_1 у січні 2004 року познайомилася з ОСОБА_7 . Протягом певного періоду у них виникли взаємні почуття і вони вирішили проживати однією сім`єю, тому з лютого 2005 року до 17 квітня 2010 року вони перебували у фактичних шлюбних стосунках, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, а 17.04.2010 року зареєстрували у відділі реєстрації актів цивільного стану Новобузького районного управління юстиції Миколаївської області шлюб за актовим записом №19. Після реєстрації шлюбу позивачка погодилась отримати прізвище чоловіка « ОСОБА_8 ».

З лютого 2005 року позивачка та ОСОБА_7 почали проживати разом, як одна сім`я без офіційного оформлення їх відносин в органах реєстрації актів цивільного стану. Місцем їх спільного проживання було обрано домоволодіння батьків позивачки, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Останні вели спільне господарство, мали свій спільний бюджет та побут, придбавали речі домашнього вжитку, спільно утримували домоволодіння, що придбали 2 червня 2005 року разом з земельною ділянкою, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та здійснювали ремонт вказаного жилого будинку. На початку лютого 2006 року позивачка разом з чоловіком ОСОБА_7 переїхали жити в ньому, купували нові меблі та побутову техніку, а також спільно здійснювали обробіток присадибної земельної ділянки. Всі ці факти підтверджуються статтею в газеті «Вперед» за 13.08.2011 року.

Для побудови та ремонту житлового будинку 20 березня 2006 року ОСОБА_7 у Акціонерному комерційно-інвестиційному банку «Укрсиббанк», на підставі кредитного договору №816-Ф від 20.03.2006 року та додаткової угоди про встановлення ліміту від 20.03.2006 року, було взято грошові кошти в сумі 40 000 швейцарських франків. Зазначений кредитний договір був забезпечений договором іпотеки від 20.03.2006 року. Предметом іпотеки було саме житлове приміщення, місце його знаходження за адресою АДРЕСА_2 .

Починаючи з дати взяття кредиту по 20.10.2016 року за спільні кошти подружжя здійснювалось погашення кредиту, про що свідчать довідки АТ «Укрсиббанк» №59- 4/03-74/1 та №59-4/03-75/1 від 20.10.2016 року.

За спільні кошти 01 лютого 2007 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки придбали земельну ділянку площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020, яка розташована в АДРЕСА_1 . Про це свідчить наявна інформація в Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯІ №607374, виданому Новобузькою міською радою 06 квітня 2007 року.

На цій земельній ділянці побудована нежитлова будівля загальної площею 816,2 кв. м, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 жовтня 2016 року за № 17105447, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1066223848245. З метою ремонту вказаної нежилої будівлі під магазин та в наступному на закупку товарів, було взято: 20 000 доларів США 11.05.2005 року на підставі кредитного договору №106-Ф з АТ «Укрсиббанк». Забезпеченням цього договору було визначено нежитлове приміщення магазину, загальною площею 816,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 11.05.2005 року; 71 100 швейцарських франків на підставі договору про надання споживчого кредиту №11208151000 від 07.09.2007 року та №11208686000 від 07.09.2007 року. Зазначені кредити було забезпечено іпотекою, зокрема, нежитловою будівлею магазину, загальною площею 816,2 кв.м. на підставі іпотечного договору від 07.09.2007 року.

Взяті кредити були погашені спільними коштами подружжя, починаючи з дати його взяття по 19.10.2016 року. Про це свідчить довідка АТ «Укрсиббанк» №59-4/03-19-73 від 19.10.2016 року.

Крім того, спільними коштами подружжя було здійснено ремонт даху вказаної нежитлової будівлі на суму 389 777 грн, що підтверджується товарними чеками та оплатою послуг за покриття даху.

Також, 25.10.2011 року за договором лізингу №00003779 від 25.10.2011 року було придбано легковий автомобіль марки Volkswagen Transporter, який в наступному було зареєстровано 08.11.2011 року на чоловіка позивачки - ОСОБА_7 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску - 2011, номер шасі НОМЕР_4 . Підтвердженням цього є акт прийому-передачі до договору лізингу №00003779 від 25.10.2011 року, видаткова накладна №002478 від 08.11.2011 року та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 раптово помер чоловік позивачки ОСОБА_7 . Після смерті ОСОБА_7 залишилися спадщина, яка складається з наступного майна: земельної ділянки для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020, яка розташована в АДРЕСА_1 ; нежитлової будівлі загальною площею 816,2 кв. м, що розташована за адресою: площа Свободи (попередня назва «вулиця Леніна»), 40/1; житловий будинок, загальною площею 172,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 5,1801, кадастровий номер 4824581000:04:000:0369 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що свідчить інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №322338979 від 08.02.2023 року, та транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_6 , рік випуску - 2011, номер шасі НОМЕР_4 .

Після смерті чоловіка, приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області було відкрито спадкову справу. Так як померлим ОСОБА_7 не було залишено заповіту, то спадкування відбулось за законом. Позивачка, через свою необізнаність щодо права власності на частку у спільному майні подружжя та визнання права власності, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку у спадщині, що складається з: нежитлової будівлі та земельної ділянки, які розташовані в АДРЕСА_1 .

У разі відсутності заповіту, поділу майна подружжя, спадкування здійснюється почергово, відповідно до приписів ст.ст.1258-1266 ЦК України. В даному випадку спадкування відбулося за правилам ст. 1261 ЦК України, та у першу чергу право на спадкування отримала позивачка та батьки спадкодавця - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Оскільки відповідачі є спадкоємцями за законом, вони можуть отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на інше майно, зокрема спільну сумісну власність подружжя, тому вони визнаються відповідачами за цим позовом.

Оскільки, земельна ділянка для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020; нежитлова будівля загальною площею 816,2 кв. м, що розташована за адресою: площа Свободи (попередня назва «вулиця Леніна»), 40/1; житловий будинок, загальною площею 172,7 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014; земельна ділянка площею 5,1801, кадастровий номер 4824581000:04:000:0369 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_6 , набуто під час проживання ОСОБА_7 з ОСОБА_1 однією сім`єю, а тому, відповідно до статті 60 СК України, належить позивачці та померлому чоловікові на праві спільної сумісної власності подружжя, тому ОСОБА_1 змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав із даним позовом.

03.03.2023 року до суду надійшов відзив від Новобузької міської ради Миколаївської області в якому відповідач зазначив, що відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України, яка регулює - питання відумерлості спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Але оскільки спадкоємці є, то міська рада жодним чином на даний час не претендує на спадкове майно, щодо якого ведеться судовий спір.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 05.04.2023 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_6

08.05.2023 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 в якому вона просила повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення обґрунтувала тим, що позивачка жодним чином не довела, що вона проживала однією сім`єю, без реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 . Син відповідачки, ОСОБА_7 займався підприємницькою діяльністю та грошові кошти ним використовувались на розвиток підприємництва і здійснював погашення боргових зобов`язань він особисто із особистих коштів, а не із спільних коштів із позивачкою.

В матеріалах справи наявна копія спадкової справи заведена після смерті ОСОБА_7 , в якій знаходиться заява позивачки в якій зазначено нею, що вона не претендує на частину майна як на спільне майно подружжя, тобто позивачка визнала, що майно ОСОБА_7 було придбано без її участі.

Ухвалою суду від 16.06.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Надала суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Крім того доповнила, що вона та ОСОБА_7 разом працювали і на роботі і вдома, вели разом господарство. В магазині вони працювали разом, вели підприємницьку діяльність. Бюджет у них з ОСОБА_7 був спільний. На відпочинок їздили разом на спільні кошти. Кошти розподіляли також разом. У 2007 році також брали кредит на ремонт магазину та викупили землю під магазином. Кредитний договір ОСОБА_7 укладався вже коли вони з позивачкою проживали разом. Позивачка та ОСОБА_7 всі боргові зобов`язання сплачували самі, ніхто їм не допомагав. Вони отримували в позику і віддавали кошти.

Питання щодо отримання свідоцтва на спадщину на автомобіль та житловий будинок на даний час ще не вирішено. Натомість приміщення магазину і земельної ділянки під ним в порядку спадкування вже розподілено, позивачці виділили лише 1/3 частину магазину, натомість позивачка вважає що їй належить частина магазину. Вона з ОСОБА_7 брали великий кредит на ремонт цього магазину, який виплачували спільно лише з чоловіком. За цей час зробили затратний ремонт, при цьому йшли видатки на його поточне утримання.

З лютого 2005 року позивачка та ОСОБА_7 проживали однією сім`єю, але не зверталися до суду з позовом про поділ майна при житті чоловіка, оскільки не вважали за потрібне, оскільки проживали разом і у них все було добре. Спільні кошти повністю були у чоловіка. Позивачка працювала реалізатором у мами чоловіка - ОСОБА_7 , а заробітну плату позивачки вони з чоловіком витрачали разом як сім`я.

У нотаріуса позивачка підписала заяву, що не заперечує того, що не претендую на частину майна оскільки не була обізнана із своїми правами. Нотаріус позивачці пояснила, що якщо вона не згодна то може оскаржити все у судді. Позивачка отримала своє свідоцтво про право на спадщину, оскільки не знала, що можна було не отримувати..

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Гелхвіідзе Д.Р. підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позові, просив його задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача Новобузької міської ради Миколаївської області Кучерява О.С. заперечувала участь в даній справі міської риди в якості відповідача, оскільки жодним чином даний орган не порушував права позивача. Крім того після смерті ОСОБА_7 є спадкоємці, які прийняли спадщину, отже міська рада жодним чином не може претендувати на майно померлого, то є неналежним відповідачем у справи.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 пояснила, що вона позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі, заперечує їх та просить відмовити. Пояснила, що із позивачкою ОСОБА_1 вона познайомилась у 2005 році. Відповідачка оформила її реалізатором в магазин «Династія», оскільки у неї не було коштів для життя. На той час відповідачка здійснювала торгівлю на ринку та всі кошти від виторгу йшли у спільну касу з сином ОСОБА_7 , який на той час також вже був підприємцем. Крім того всі реалізатори були оформлені як наймані працівники у відповідача ОСОБА_3 як фізичної особи - підприємця. Що стосується кредитних зобов`язань ОСОБА_7 , то всі кредити відповідачка допомагала йому оплачувати. З лютого 2005 року позивачка та її син ОСОБА_7 лише зустрічалися. Разом вони почали проживати за 2 роки до офіційної реєстрації шлюбу. Спірний житловий будинок ОСОБА_7 купив у кредит, а сплачували кредит відповідачка разом з ним. Гроші на погашення кредиту відповідачка надавала постійно, оскільки у нього не вистачало. В магазин позивачка прийшла працювати до шлюбу. Крім того відповідачка пояснила, що її син не хотів реєструвати шлюб з позивачкою та не хотів із нею проживати. Чому вона не знає.

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Данилюк Н.В. суду пояснила, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Звернула увагу суду на те, що позивачка не звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання вчасно. Натомість отримала свідоцтво про право на спадщину, і лише після цього у неї виникли вимоги. Спільне проживання осіб не свідчить про ведення спільного господарства. Всі квитанції та документи оформлені на ім`я померлого, що свідчить про виконання ним особисто всіх зобов`язань. Доказів про участь у виконанні грошових зобов`язань померлого (ведення спільного господарства) позивачем не надано. Підтвердження ведення спільного бюджету та господарства немає. Крім того в матеріалах справи є копія заяви - відповідно до якої позивач немає претензій стосовно витребування 1/2 частини майна. Доказів спільного ведення бюджету немає, натомість особисті кошти, які отримувала позивач остання витрачала на неповнолітню дитину, яку остання мала утримувати.

Заслухавши учасників судового засідання, свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

За положеннями чч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За нормами ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України),і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенню. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Свідок ОСОБА_9 суду повідомила, що знає ОСОБА_7 та ОСОБА_3 з початку 90-х років. Свідок працювала в податковій інспекції. На її очах був розвиток їх діяльності. В 1999 році свідок звільнилася з інспекції однак ОСОБА_7 попрохав свідка про допомогу в оформленні документів для купівлі землі під магазином. Він часто потім звертався до свідка для вирішення різних питань .

До 2005 року ОСОБА_7 жив разом з батьками, яким він допомагав. У магазині було три відділа : його, матері і брата. Пізніше ОСОБА_7 повідомив, що хоче купити будинок. Просив допомоги оформити кредит. Говорив, що має намір одружуватися. Свідок допомогла оформити кредит приблизно на 20 тисяч доларів. Приблизно через рік він взяв кредит на ремонт будинку, ще 20 тисяч доларів в Укрсиббанку. На той час він жив у батьків позивачки ОСОБА_1 . Коли він переїхав від батьків позивачки та перейшов жити у будинок, він переїхав з позивачкою ОСОБА_1 . Через деякий час ОСОБА_7 повідомив, що бажає офіційно одружитися з позивачкою та на наступний день вони подали заяву.

Свідок бувала дуже часто в гостях у позивачки та ОСОБА_7 . З слів свідка, ОСОБА_10 ожив і став веселий, дуже енергійний, затребуваний. У них ідеальний порядок у будинку, ОСОБА_7 завжди був на кормлений. У дворі вони робили все разом з позивачкою. Вони були як одне ціле. Коли в магазині ОСОБА_7 не було, все робила позивачка, завжди з папірцями, фірмами, виставляє товар. Видно було, що сім`я працює на магазин.

Також свідок повідомила, що позивачка та ОСОБА_7 ще задовго до 2005 року жили разом, вони спочатку жили у тещі (батьків позивачки). Свідок і там у них була в гостях.

Запам`яталися свідку дати 2005-2006 роки тим, що в 2004 році у свідка помер чоловік і коли вона лишилася одна, то в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_4 » мала віддушину і відволікалася від свого горя.

Свідок не знає як вівся домашній бюджет, але в магазині був сейф де були кошти і ключ від нього був у ОСОБА_7 і позивачки. Вони однаково розпоряджались коштами.

Відповідачка ОСОБА_3 вела окрему касу. Ключа від магазину у відповідачки ОСОБА_3 ніколи не було. Вони всі сходилися і разом відкривали приміщення.

Свідок ОСОБА_11 ( сусід) суду пояснив, що знає ОСОБА_7 та позивачку ОСОБА_1 з часу купівлі будинку по АДРЕСА_2 коли вони стали сусідами (весна чи осінь 2005 року). Позивач ОСОБА_1 прийшла на постійне проживання в будинок десь в 2006 році. Вони з ОСОБА_7 до цього робили там ремонт, починали з підлоги. Сусіди сприймали позивачку ОСОБА_7 як дружину ОСОБА_7 . Вони спочатку жили без реєстрації шлюбу років 4-5. Потім коли вони зареєстрували шлюб вони зібрали всіх сусідів, посадили в машину і відвезли в кафе святкувати.

Крім того, свідок пояснив, що знає, що вони до переїзду в будинок проживали разом у мами ОСОБА_1 , разом приїжджали.

Свідок ОСОБА_12 , суду пояснив, що з ОСОБА_7 знайомий був з дитинства, вони були друзями. Коли ОСОБА_7 познайомився з позивачкою, то мав вже бізнес. Приблизно в 2005 році ОСОБА_7 познайомив з позивачкою та повідомив, що хотів одружитися після ремонту в будинку. Спочатку позивачка та ОСОБА_7 жили у батьків ОСОБА_13 , а в будинку в цей час робився ремонт, вони з позивачкою приїжджали та робили щось у будинку. По закінченню ремонту в 2006 році позивачка та ОСОБА_7 переїхали в свій будинок. Позивачка на момент знайомства працювала у відповідачки ОСОБА_3 на ринку, яка їх і познайомила.

ОСОБА_7 в гості завжди разом з позивачкою приїжджав. У свідка навіть є фотокартки з спільного відпочинку. На той час вони вже жили разом. Потім вони офіційно уклали шлюб.

Крім того свідку відомо, що кошти у них були спільні. Гроші також у магазині у сейфі були спільні, обоє мали доступ до сейфу. Позивачка у ОСОБА_7 працювала, але кошти він їй не платив, вони спільно розпоряджалися прибутком.

ОСОБА_7 скаржився на своїх родичів, говорив, що його там не любили. ОСОБА_10 часто брав кредити, а був випадок, що навіть погасив кредит своєї матері.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що ОСОБА_7 знав з 12 років, вони дуже товаришували, а в 2001 році ОСОБА_10 став хрещеним сина свідка. Приблизно в кінці 2004 - початок 2005 року у житті ОСОБА_7 з`явилася ОСОБА_1 . Вони приходили в гості разом, і ОСОБА_10 представив її як свою дівчину. В 2005 році ОСОБА_7 переїхав жити до мами позивачки, і вони разом там жили.

В 2007 році чи 2008 році свідок приходив до ОСОБА_15 та ОСОБА_13 в гості коли вони проживали разом у їх будинку, де позивачка була господинею.

Свідок знає, що коли відкрився магазин « ІНФОРМАЦІЯ_4 » то позивачка там вже працювала, може 2004 - 2003 рік.

ОСОБА_7 взяв кредит на купівлю будинку, вони з позивачкою працювали в магазині разом і віддавали кредит.

По товар їздили разом, купували все разом. ОСОБА_7 дуже довіряв позивачці, вони жодного разу не сварилися і не ділили щось у присутності свідка.

Також судом досліджено статтю в газеті «Вперед» від 13.08.2011 року під назвою «Реалізована мрія», з якої встановлено, що ОСОБА_7 з 2001 року реалізував свою мрію, став приватним підприємцем та із серпня місяця відкрив свій власний магазин « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Крім того, в 2006 році переїхав у свій власний будинок із дружиною ОСОБА_13 ( а.с.52 т.1).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 доводить факт спільного проживання з ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також набуття у цей період майна у спільну сумісну власність. Установлення цих фактів необхідно позивачу для поділу набутого під час спільного проживання майна. Проте обставини, на які він посилається, заперечує ОСОБА_3 .

Допитані судом свідки надали покази, що сторони з 2005 року до подальшої реєстрації шлюбу проживали однією сімє`ю, спільно вели господарство, спільно здійснювали торгівельну діяльність.

Свідки суду пояснили, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 спільними зусиллями за спільні кошти здійснювали будівельні роботи по реконструкції будинку, його капітального поліпшення, будівництва господарських будівель на подвір`ї за адресою АДРЕСА_2 .

Отже, з доказів наданих суду позивачкою вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 почали зустрічатися із 2005 року та проживали однією сім`єю з лютого 2005 року за місцем проживання матері позивачки. Пізніше, 17.04.2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 уклали шлюб.

В період спільного проживання, на підставі договору купівлі-продажу Р № 1285 від 02.06.2005 року ОСОБА_7 придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с.180-181т.1) разом із земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, що підтверджується договором купівлі-продажу Р № 1289 від 02.06.2005 року (а.с.186 т.2) та земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4824510100:02:048:0010, що підтверджується договором купівлі-продажу Р № 1288 від 02.06.2005 року (а.с.185 т.2).

Крім того, вже в період зареєстрованого шлюбу 01.11.2016 року ОСОБА_7 придбав транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску - 2011, номер шасі НОМЕР_4 (а.с.179 т.1).

Виходячи з доведеності факту проживання позивачки із ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого місяця 2005 року до 17.04.2010 року, суд вважає, що придбане ними в цей період нерухоме майно, що є предметом спору - житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 та земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є спільним сумісним майном подружжя - ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , а тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. ( ст.257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не пропущено строку позовної давності, оскільки вона з покійним чоловіком проживали однією сім`єю до 14.01.2022 року, і позивач сприймала житловий будинок та нежитлове приміщення магазину своєю власністю, придбаною під час спільного сумісного проживання із ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Лише після смерті чоловіка, та прийняття спадщини, вона довідалась про порушення свого права власності, тоді і звернулась за правовою допомогою до адвоката. Також, оскільки право спільної сумісної власності подружжя відповідно до ст. 60,61 СК України, які поширюються на правовідносини, які виникли між ОСОБА_7 та позивачкою, як чоловіка та жінки, що проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, презюмується законом та не підлягає доведенню, поки не буде спростовано іншою стороною, а тому суд встановивши факт проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу їх вважає, що нерухоме майно, яке є предметом спору у виді житлового будинку та земельної ділянки під даним будинком, придбане ними за час спільного сумісного проживання є їх спільною сумісною власністю, і частки в праві спільної сумісної власності є рівними, а тому кожному із них у вказаному майні належить по 1/2 частці і позивач не просить виділити її частку в натурі, тому судом визначено її ідеальну частку, враховуючи, що право власності на спірні об`єкти нерухомості було зареєстровано за ОСОБА_7 як слідує з правовстановлюючих документів.

Крім того, суд вважає, що не заслуговують на увагу посилання відповідача на наявність у матеріалах спадкової справи після смерті ОСОБА_7 заяви ОСОБА_1 про відмову від частини майна належного ОСОБА_7 ( а.с.189 т.1).

Дійсно, така заява мається однак, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 відмовились від отримання свідоцтва про право на спадщину лише на спадкове майно у вигляді нежитлової будівлі в АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою. Щодо іншого спадкового майна такі заяви відсутні.

Щодо вирішення питання про визнання об`єктом спільної сумісної власності автомобіля, суд виходить з наступних міркувань.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі СК України ) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

В силу статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Із положень частини першої статті 69 СК України слідує, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України ).

Аналогічні положення закріпленні у статті 372 Цивільного кодексу України .

За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю.

Судом об`єктивно встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 квітня 2010 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб, виданим повторно 24.06.2022 року серії НОМЕР_7 (а.с.162 т.1).

Сторони по справі в період шлюбу, а саме 01 листопада 2016 року на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 придбали транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску - 2011, номер шасі НОМЕР_4 , який зареєстрували на ОСОБА_17 (а.с.179 т.1).

Таким чином, транспортний засіб придбаний відповідачем за спільні з позивачем кошти під час перебування у шлюбі.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання автомобіля Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , об`єктом спільною сумісною власністю подружжя .

З приводу вирішення питання про визнання об`єктом права спільної сумісної власності нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 4824510100:02:075:0020, суд виходить з наступних міркувань.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Проте належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Майно фізичної особи - підприємця, яке придбано за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України.

Якщо майном користується приватний підприємець, то в іншого подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13.

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-17/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частка), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі, вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Отже, при поділі майна, яке один з подружжя, який займається підприємницькою діяльністю, використовує у своїй підприємницькій діяльності, першочерговим є встановлення юридичного факту - джерела набуття майна, наявності спільної участі подружжя коштами або працею в набутті майна та мета використання майна (підприємництво чи ні).

Згідно з частиною другою статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, а сторонами не оспорювався той факт, що ОСОБА_7 займався підприємницькою діяльністю, у власному магазині здійснював роздрібну торгівлю з 2001 року.

При цьому встановлено, що підприємницькою діяльністю ОСОБА_7 займався в нежитловій будівлі розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке посвідчене Свідоцтвом про право власності виданим 26 квітня 2005 року (а.с.166 т.1).

Пізніше ОСОБА_7 придбав у власність земельну ділянку площею 0,0538 га, з кадастровим номером 4824510100:02:075:0020, за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування магазину « ІНФОРМАЦІЯ_4 », що підтверджується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку,серії ЯГ № 607374, виданим 6 квітня 2007 року ( а.с.173 т.1).

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 тривалий час працювала в магазині «Династія» продавцем, була найманим працівником у відповідачки ОСОБА_3 . Станом на час розгляду суду не надано доказів, що позивачка ОСОБА_1 була зареєстрована як приватний підприємець, та вела свою підприємницьку діяльність.

При цьому згідно наданих суду письмових доказів, позивачка дійсно брала участь у розвитку даного магазину, його ремонті та модернізації (а.с.140-146 т.1).

З огляду на вказані обставини, та з врахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, суд дійшов висновку про те, що саме фізична особа-підприємець ОСОБА_7 використовував спірне нерухоме майно: нежитлову будівлю магазину та земельну ділянку в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, а тому спірна нерухомість не підлягає поділу, проте враховується при поділі, тобто право власності ОСОБА_1 трансформується у право вимоги виплати половини вартості внесеного майна, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

З приводу вирішення питання про визнання об`єктом права спільної сумісної власності земельної ділянки з кадастровим номером 4824581000:04:000:0369, суд виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 26 липня 2004 року серія МК № 002095, виданого на підставі розпорядження Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області від 02 липня 2004 року № 718-р, ОСОБА_7 за життя на праві власності належала земельна ділянка, площею 5,1801 га, кадастровий номер: 4824581000:04:000:0369, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новобузької міської ради Миколаївської області ( а.с.175,176 т.1).

Відповідно до статті 61 СК України (в редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_7 права власності на спірну земельну ділянку) не належать до об`єктів права спільної сумісної власності земельні ділянки, набуті одним із подружжя внаслідок приватизації.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо

об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року , який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до Сімейного кодексу України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Отже, право власності у ОСОБА_7 на вказану земельну ділянку виникло на

підставі приватизації і в період, коли дана ділянка не належала до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Більше того, оскільки спірна земельна ділянка набута ОСОБА_7 у власність в період, коли він не перебував із позивачкою ОСОБА_1 у шлюбних стосунках, така земельна ділянка є особистою приватною власністю померлого, а тому, як самостійний об`єкт майна, не підлягає поділу між подружжям, тому в цій частині позов задоволенню також не підлягає.

Суд також звертає особливу увагу на те, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, позивачка визначила відповідачем орган місцевого самоврядування - Новобузьку міську раду Баштанського району Миколаївської області.

В той же час, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: "у справах про визнання права власності пов`язаного із спадкуванням належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Як роз`яснено в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_7 є мати - ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину після смерті сина.

Зважаючи на викладене, з урахуванням того, що судом при розгляді справи встановлено, що Новобузька міська рада Баштанського району Миколаївської області є неналежним відповідачем, позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, її права жодним чином не можуть бути порушені даним рішенням, то суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до даного відповідача.

Керуючись ст.ст.12,81,229,265,268,354ЦПК України, суд

Ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, в повному обсязі.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю , поділ майна та визнання права власності , задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в період з лютого місяця 2005 року по 17 квітня 2010 року.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 наступне майно:

- транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску - 2011, номер НОМЕР_2 ;

- житловий будинок, загальної площею 172,7 м? з відповідними господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину наступного майна :

- транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , рік випуску - 2011, номер НОМЕР_2 ;

- житловий будинок, загальної площею 172,7 м? з відповідними господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ; проживаюча за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач : Новобузька міська рада Баштанского району Миколаївської області, ЄДРПОУ 04056598; юридична адреса: площа Свободи, 42, м.Новий Буг, Баштанського району, Миколаївської області, 55601.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_9 ; проживаюча за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_10 ; проживаюча за адресою: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішенням виготовлено 12.01.2024 року.

Суддя