Постанова

від 10.04.2024 по справі 481/273/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.04.24

22-ц/812/418/24

Справа номер 481/273/23 Головуючий суду першої інстанції Уманська О. В.

Провадження номер 22-ц/812/418/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

22-ц/812/436/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів Самчишиної Н. В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання Богуславською О. М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправузаапеляційними скаргами ОСОБА_1 ,яка поданачерез їїпредставника ОСОБА_2 ,та ОСОБА_3 на рішенняНовобузькогорайонного судуМиколаївськоїобласті від10січня2024року,ухваленеоб 11год 29хвпідголовуваннямсудді Уманської О. В.у приміщенні суду у м. Новий Буг Миколаївської області, повний текст якого складено 12 січня 2024 року, за позовом ОСОБА_1 до Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ майна,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2023 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала до суду вищевказаний позов, який обґрунтовувала наступним.

Позивач зазначала, що у січні 2004 року вона познайомилася із ОСОБА_5 . З лютого 2005 року до 17 квітня 2010 року вони проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вони велиспільне господарство,спільно проводиливільний час,відпустки,мали спільнийбюджет,здійснювали спільнівитрати,придбавали майнов інтересахсім`ї,мали іншівзаємні правата обов`язки. 17 квітня 2010 року вони зареєстрували шлюб.

У період спільного проживання ними було придбано таке майно: нежитлове приміщення загальною площею 816,3 кв.м за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для обслуговування об`єктуроздрібної торгівліта комерційнихпослуг площею0,0538га,кадастровий номер4824510100:02:075:0020за адресою АДРЕСА_1 ;житловий будинокзагальною площею172,7кв.м звідповідними господарськимита побутовимибудівлями таспорудами заадресою АДРЕСА_2 ;земельну ділянкуз цільовимпризначенням дляведення особистогопідсобного господарства,площею 0,0500га,кадастровий номер4824510100:02:048:0014,по АДРЕСА_2 ;земельну ділянкуз цільовимпризначенням дляведення товарногосільськогосподарського виробництва,кадастровий номер4824581000:04:000:0369;транспортний засібмарки VolkswagenTransporterд.н.з. НОМЕР_1 ,2011року випуску,номер шасi НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Заповіту він не залишив.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є його батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_3 та позивач.

Позивач вказувала, що з метою отримання спадщини вона звернулася до нотаріуса. Однак він при видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом не врахував її право на спільну сумісну власність.

Посилаючись на те, що між нею та іншими спадкоємцями є спір щодо права власності на спадкове майно, позивач просила: 1) встановити факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з лютого 2005 року по 17 квітня 2010 року; 2) визнати об`єктамиправа спільноїсумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 наступнемайно:нежитлове приміщення загальною площею 816,3 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020 за адресою АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 172,7 кв. м з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 ; земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, по АДРЕСА_2 ; земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4824581000:04:000:0369; транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, номер шасi НОМЕР_2 ; 3) в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_1 право власності на частку вищевказаного майна.

Позиція відповідачів у суді першої інстанції

Новобузька міська рада Миколаївської області вказувала, що оскільки у ОСОБА_5 є спадкоємці, то вона не є належним відповідачем у цій справі.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечувала, вказуючи на те, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення з цим позовом. Також зазначала, що позивачем не доведено факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Крім того, посилалася на те, що в спадковій справі, заведеній після смерті її сина, є заява позивача про те, що вона не претендує на частку майна подружжя.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 січня 2024 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 12 січня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області відмовлено в повному обсязі.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з лютого місяця 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 наступне майно:

- транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, номер шасi НОМЕР_2 ;

- житловий будинок загальної площею 172,7 м? з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, яка розташована по АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку наступного майна:

- транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, номер шасi НОМЕР_2 ;

- житловий будинок загальної площею 172,7 м? з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині задоволених позовних вимог суд виходивз доведеностіпозивачем фактупроживання ОСОБА_1 із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2005 року до 17.04.2010 року, а тому придбане ними в цей період нерухоме майно, що є предметом спору житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельна ділянка за цією адресою є спільним сумісним майном ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Оскільки транспортний засіб марки Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, номер шасi НОМЕР_2 придбаний в період зареєстрованого між ОСОБА_1 із ОСОБА_5 шлюбу, він також є спільним сумісним майном подружжя. Виходячи з рівності часток у спільній сумісній власності, суд вважав, що за позивачем має бути визнано право власності на вказане майно у розмірі частки.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання об`єктом права спільної сумісної власності земельної ділянки з кадастровим номером 4824581000:04:000:0369, суд посилався на те, що ця земельна ділянка була особистою приватною власністю ОСОБА_5 .

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної сумісної власності нежитлового приміщення та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 суд виходив з того, що ОСОБА_5 був фізичною особою підприємцем. Він використовував вказане майно для своє підприємницької діяльності, а тому спірна нерухомість не підлягає поділу.

Відмовляючи у задоволені позову до відповідача Новобузької міської ради Миколаївської області суд вказав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки у ОСОБА_5 крім позивача є інші спадкоємці, а саме його батьки, які є відповідачами у справі.

Стосовно заяви відповідача ОСОБА_3 про застосування позовної давності до спірних правовідносин суд зазначив, що строк позовної давності для звернення із вказаним позовом не пропущено.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог щодо визнання об`єктами права спільної сумісної власності нежитлового приміщення та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, а саме визнання цих об`єктів спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5 та визнанняза неюправа власностіна частку цьогомайна.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вказувала, що суд першої інстанції неправильно оцінив обставини справи та застосував норми права.

ОСОБА_3 також подалаапеляційну скаргу, в якій висловила незгоду з рішенням суду в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідач зазначала, що допитані свідки вказували про спільне проживання подружжя, але не стверджували щодо ведення ними спільного господарства та наявності спільного бюджету. Крім того, вона наполягала на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення із вказаним позовом.

Узагальнені доводи та заперечення осіб, які подали відзиви на апеляційні скарги

ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому наголошено на тому, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права спільної сумісної власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться будівля є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 також подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , у якому зазначила, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 17 квітня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у зареєстровану шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 26 липня 2004 року серія МК №002095 ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 5,1801 га, кадастровий номер: 4824581000:04:000:0369, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах території Новобузької міської ради Миколаївської області (т.1 а.с.175-178).

02 червня 2005 року за договорами купівлі-продажу ОСОБА_5 придбав житловий будинок з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,0500 га для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 4824510100:02:048:0014 за цією ж адресою та земельну ділянку площею 0,0600 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером 4824510100:02:048:0010 (т.1 а.с.180-186).

На підставі свідоцтва про право власності від 26 квітня 2005 року ОСОБА_5 належала нежитлова будівля загальною площею 816,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.166). Згідно з довідкою КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 29.11.2022 при проведенні поточної технічної інвентаризації 22.11.2022 було з`ясовано, що при обрахуванні площі приміщення була допущена помилка. Реальна площа приміщення становить 604,80 кв.м (т.1 а.с.167).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №607374 від 06 квітня 2007 року ОСОБА_5 був власником земельної ділянки площею 0,0538 га, наданої для обслуговування магазину «Династія», з кадастровим номером 4824510100:02:075:0020, за адресою: АДРЕСА_1 , яку придбав на підставі договору купівлі продажу від 01 лютого 2007 року, реєстровий №181 (т.1 а.с.173).

Відповідно додоговорів іпотекивід 11.05.2005,20.03.2006,07.09.2007 ОСОБА_5 передавав віпотеку Акціонерномукомерційному інноваційномубанку «УкрСиббанк»нежитлове приміщеннямагазину по АДРЕСА_1 закредитним договором№106-Фвід 11.05.2005на суму20000доларів СШАта закредитним договором№11208151000від 07.09.2007на суму71100швейцарських франків;житловий будинок АДРЕСА_2 за кредитним договором №816-Ф від 20.03.2006 на суму 20 000 швейцарських франків.

З довідок АТ «УкрСиббанк» від 19 та 20 жовтня 2016 року видно, що ОСОБА_5 повернув позику в сумі 71 100 швейцарських франків за договором споживчого кредиту від 07 вересня 2007 року №11208151000 та в сумі 20000 швейцарських франків за договором споживчого кредиту від 20 березня 2006 року №10601297000.

Відповідно до ксерокопії паспорта ОСОБА_1 остання зареєстрована з 29 жовтня 2010 року по АДРЕСА_2 .

Із статті в газеті «Вперед» від 13 серпня 2011 року під назвою «Реалізована мрія» вбачається, що ОСОБА_5 у 2001 році став приватним підприємцем та у серпні місяці цього року відкрив магазин «Династія». У 2006 році він разом з дружиною ОСОБА_6 переїхав у власний будинок. З дружиною він познайомився на робочому місці і одразу почав залучати її до своєї справи (т.1 а.с.122).

З свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 випливає, що з 01 листопада 2016 року ОСОБА_5 належав на праві власності транспортний засіб марки Volkswagen Transporter реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2011, номер шасі НОМЕР_2 (т.1 а.с.179).

Факт спільного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з лютого 2005 року по 17 квітня 2010 року підтвердили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Після смерті ОСОБА_5 . приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Паліюк Л. М. заведена спадкова справа № 9/2022 (т.1 а.с.155-195).

Із заявами про прийняття спадщини звернулися мати померлого ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_1 . Батько померлого ОСОБА_4 відмовився від прийняття спадщини на користь матері спадкодавця ОСОБА_3 .

21 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявою, у якій зазначила, що вона не претендує на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у спільному майні подружжя щодо нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування цієї будівлі у зв`язку з тим, що вказане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_5 (т.1 а.с.189).

У цей же день ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до нотаріуса з заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину на вказану будівлю та земельну ділянку.

21 грудня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом: ОСОБА_1 на 1/3 частки спадкового майна, а ОСОБА_3 на 2/3 частки спадкового майна: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020, яка розташована за цією ж адресою.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзиви, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина другастатті 3 СК України).

Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу (пункт 5 частини першоїстатті 315 ЦПК України).

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з лютого 2005 р. по 17 квітня 2010 р. проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що доведено показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , змістом газетної статті, яка побудована на інтерв`ю з ОСОБА_5 . У згаданій статті ОСОБА_5 пояснював, що з ОСОБА_1 він познайомився на роботі. Він одразу почав долучати її до своєї справи, вчив усім особливостям роботи. Зазначав, що у 2006 році разом з дружиною переїхав у їх власний будинок.

Суд вважав, що у вказаний період позивач та її померлий чоловік проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц виснувала, що «погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедурвирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбаченорозділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи».

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки встановлення цього факту не є належним способом захисту прав подружжя у спорі щодо поділу спільного сумісного майна.

Щодо поділу майна в оскаржуваній частині

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї") визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четвертастатті 368 ЦК України).

Звертаючись досуду зпозовом, ОСОБА_1 вказувала,що підчас проживанняїї з ОСОБА_5 однією сім`єюбез реєстраціїними булопридбано нежитлове приміщення та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , а тому вона має право на половину цього майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідач ОСОБА_3 заперечувала факт проживання позивача з її сином однією сім`єю без реєстрації шлюбу через недоведеність факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з лютого 2005 р. по 17 квітня 2010 р. проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що доведено показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , змістом газетної статті, яка побудована на інтерв`ю з ОСОБА_5 . У згаданій статті ОСОБА_5 пояснював, що з ОСОБА_1 він познайомився на роботі. Він одразу почав долучати її до своєї справи, вчив усім особливостям роботи. Зазначав, що у 2006 році разом з дружиною переїхав у їх власний будинок.

Суд вважав, що у вказаний період позивач та її померлий чоловік проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Вирішуючи питання про поділ вказаного вище майна, суд виходив з того, що ОСОБА_5 був фізичною особою підприємцем. Він використовував вказане майно для своє підприємницької діяльності, а тому спірна нерухомість не підлягає поділу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про доведеність позивачем факту проживання з ОСОБА_5 з лютого 2005 р. по 17 квітня 2010 р. однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки це випливає із аналізу досліджених судом доказів. На спростування вказаного відповідачем доказів не надано. ОСОБА_5 за життя визнавав позивача своєю дружиною у період, коли вони проживали без реєстрації шлюбу, а отже погоджувався, що у них були відносини притаманні подружжю.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що майно, яке використовується одним з подружжя для підприємницької діяльності не підлягає поділу.

Верховний Суд неодноразово вказував, що «системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку, що майно фізичної особи-підприємця (далі ФОП) може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Зробивши висновок про те, що земельна ділянка, приміщення шиномонтажної майстерні та обладнання хоч і набуті в період шлюбу, проте використовується особою для здійснення підприємницької діяльності, суди дійшли помилкового висновку, що це майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому поділу не підлягає» (постанова Верховного Суду України від 13.06.2016 у справі №6-1752цс15).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18; у постановах Верховного Суду від 16.12.2022 у справі №686/24549/15, від 17.01.2024 у справі №629/3710/20, від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц).

За такого мотиви відмови суду першої інстанції у задоволенні вимоги позивача про визнання за нею права власності на частку нежитлового приміщення загальною площею 816,3 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020 за вказаною адресою є помилковими.

Враховуючи вищевикладене, майно фізичної особи-підприємця, придбане за спільні кошти подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Проте, у справі яка переглядається, підстави для задоволення вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Згідно знормами статті57СК Україниособистою приватноювласністю дружини,чоловіка,серед іншого,є майно,набуте нею,ним дошлюбу тамайно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У справі, що переглядається, позивач, яка мала право на оспорення належності спірного майна її померлому чоловікові на праві особистої приватної власності, висловила в заяві нотаріусу, що не претендує на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у спільному майні подружжя, оскільки нежитлове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020 за вказаною адресою є особистою приватною власністю ОСОБА_5 . За таких обставин, нотаріус видав позивачу свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку приміщення і земельної ділянки, а відповідачу ОСОБА_3 на 2/3 частки цього майна.

Пред`явивши згодом позов про визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку цього майна в порядку поділу майна подружжя, позивач вочевидь діє всупереч її попередній поведінці, що є недобросовісним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя нежитлового приміщення загальною площею 816,3 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020 за вказаною адресою, а також визнання за нею права власності на частку цього майна слід відмовити через безпідставність.

Щодо застосування позовної давності

Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з вимогами статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є момент, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-258цс15, а також постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі 753/18448/17.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши,що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однієюсім`єюбез реєстраціїшлюбу злютого 2005року по17квітня 2010року,а зцієї датипо 14січня 2022року узареєстрованому шлюбі,не малипретензій щодопорядку користуваннямайном тапорушення праваспільної сумісноївласності,суд першоїінстанції дійшовправильного висновкупро відсутністьпідстав длявисновку пропропуск позивачемпозовної давностіпри поданніпозову улютому 2023року.Про порушеннясвого прававласності позивачдовідалася у 2022 році після смерті її чоловіка, коли спадкоємець ОСОБА_3 висловила свої заперечення щодо розповсюдження на спадкове майно режиму спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 вказаних висновків не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1статті 374 ЦПК України).

Згідно з статтею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першоїстатті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене,колегія суддіввважає,що оскаржуванерішення судупідлягає:1)скасуванню в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з лютого 2005 року по 17 квітня 2010 року з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги; 2) зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання спільним сумісним майном та визнання права власності на частку нежитлового приміщення, що розташоване на АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020 за цією ж адресою з викладенням мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.374-376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Новобузькогорайонного судуМиколаївської області від10січня 2024року скасувати в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з лютого 2005 року по 17 квітня 2010 року та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 січня 2024 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання спільним сумісним майном та визнання права власності на частку нежитлового приміщення, що розташоване на АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки для обслуговування об`єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0538 га, кадастровий номер 4824510100:02:075:0020 за цією ж адресою, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Н. В. Самчишина

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 10 квітня 2024 року.