Постанова
від 30.11.2023 по справі 911/2142/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2023 р. Справа№ 911/2142/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 30.11.2023,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 (повний текст складено 25.05.2023)

у справі №911/2142/20 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Виконувача обов`язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Територіальної громади міста Буча Київської області

до 1. Бучанської міської ради,

2. Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради,

3.Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой»

про визнання недійсними рішень, визнання недійсним договору суперфіцію земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року виконувач обов`язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави (територіальної громади міста Буча) (далі, позивач, прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом (із урахуванням уточнень щодо пункту 4 позову від 06.11.2020 вих.№1880вих-20) до Бучанської міської ради (далі, відповідач-1), Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради (далі, відповідач-2, Комунальне підприємство) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» (далі-відповідач-3, ТОВ «Будтехнострой»), в якій просив суд:

- визнати недійсними рішення Бучанської міської ради №3443-58-VII від 22.05.2019 «Про затвердження проекту землеустрою про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 КП «Бучабудзамовник» в постійне користування» та №3544-59-VII від 30.05.2019 «Про розгляд звернення комунального підприємства Бучабудзамовник»;

- визнати недійсним договір суперфіцію земельної ділянки №1114 (зареєстрований в Державному в реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1113) від 06.06.2019 щодо земельної ділянки площею 1,2 га, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, яка знаходиться за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, укладений між Комунальним підприємством «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой», який зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення 47232590 від 06.06.2019.

Звертаючись до суду із указаним позовом, прокурор зазначив, що вищенаведені рішення Бучанської міської ради від 22.05.2019 №3443-58-VII та №3544-59-VII від 30.05.2019 прийняті всупереч інтересів територіальної громади міста, а також з порушенням вимог законодавства, внаслідок чого вказані рішення, а також укладений на їх виконання Договір суперфіцію спірної земельної ділянки підлягають визнанню недійсними.

Історія справи, короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.04.2021 у справі №911/2142/20 (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 (головуючий суддя Разіна Т.І., судді Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.), у позові відмовлено повністю.

Свої висновки суди мотивували тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які прокурор посилався як на підставу позовних вимог.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №911/2142/20 касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2021 у справі №911/2142/20 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції наголосив на тому, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц. Вказавши на те, що прокуратурою не надано суду належних доказів накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду, суди дійшли висновку, що наведені в позові порушення водного законодавства не підлягають дослідженню в обґрунтування підстав недійсності оскаржуваних рішень ради та Договору суперфіцію. Однак, такі висновки судів зроблені всупереч наведених прокурором відомостей Публічної кадастрової карти України та інформації Ірпінського міжрайонного управління водного господарства Басейнового управління Водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України. Суди у своїх рішеннях навели вказані відомості, однак дійшли своїх власних висновків без дослідження наведених доказів.

Також у даній справі суди залишили поза увагою ту обставину, що всупереч статті 102-1 Земельного кодексу України оспорюваний договір суперфіцію земельної ділянки від 06.06.2019 б/н укладено не із власником земельної ділянки.

Верховний Суду наголосив, що із постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.03.2018 зі справи №686/2424/16-ц вбачається, що відповідно до статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності судових рішень, є обґрунтованими, оскільки судами при прийнятті оскаржених судових рішень не були враховані вказані норми права.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20 (суддя Бацуца В.М.) відмовлено у задоволенні позову повністю. Судові витрати вирішено покласти на позивача (прокурора).

Рішення суду мотивоване тим, що рішення Бучанської міської ради №3443-58-VII від 22.05.2019 було прийняте Бучанською міською радою із дотриманням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів України - за наявності відповідних підстав та повноважень, а тому позовна вимога прокурора до відповідача-1 про визнання його недійсним є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Місцевий господарський суд також встановив, що Договір суперфіцію укладено із порушенням положень статті 134 Земельного кодексу України - без дотримання конкурентних засад та він спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, і такий договір згідно з положеннями статей 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, визнання недійсним якого судом не вимагається.

Водночас, за висновками суду, задоволення позовних вимог прокурора про визнання рішень Бучанської міської ради та договору суперфіцію недійсними, які вже було реалізовано і вичерпали свою дію, не призведе до поновлення прав територіальної громади, відновлення володіння, користування або розпорядження зазначеним майном, а отже такі вимоги не є ефективним способом захисту права. Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо територіальна громада була позбавлена права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо територіальній громаді чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 19.06.2023 (про що свідчить поштовий ідентифікатор Укрпошти на конверті) Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що місцевим господарським судом проігноровано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у даній справі та не враховано, що Бучанською міською радою спільно з посадовими особами КП «Бучабудзамовник», усупереч статті 19 Конституції України, статті 59 Земельного кодексу України, статей 80, 85, 86, 91 Водного кодексу України фактично відведено у користування ТОВ «Будтехнострой» спірну земельну ділянку для будівництва торговельного центру, що не відповідає визначеному законодавством правовому режиму, екосистемним функціям та типу використання земель даної категорії.

Судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок щодо неефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права. Таке твердження суду суперечить вимогам статей 215, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України. При цьому у даному контексті прокурор посилається на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

Висновок суду про те, спірний договір суперфіцію є нікчемним, а тому не підлягає визнанню недійсним не ґрунтується на нормах законодавства, оскільки в даному випадку для правильного поновлення права територіальної громади необхідним є визнання недійсним цього правочину в судовому порядку, що приписами статті 215 Цивільного кодексу України не заборонено.

При цьому, прокурором в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що повний текст оскаржуваного судового рішення отримано за допомогою системи «Електронний суд» 30.05.2023.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду апеляційної інстанції 31.08.2023 (згідно відмітки поштового штемпеля на конверті), зазначає наступне:

- за наявності чинного рішення міської ради про передачу земельної ділянки в постійне користування Комунальному підприємству можливість її надання Бучанською міською радою, як власником ділянки, в користування на умовах суперфіцію на конкурсних засадах третій особі неможливе, оскільки в даному випадку наявний інший суб`єкт речового права - КП «Бучабудзамовник» , який визначає необхідність надання такої земельної ділянки під забудову і на якого не поширюються норми частини 1 статті 134 Земельного кодексу України щодо обов`язковості проведення земельних торгів;

- частинами 2, 3 статті 102-1 Земельного кодексу України врегульовано питання та можливість відчуження відповідного речового права, а в частині 3 названої статті мова йде про заборону саме відчужувати існуюче право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) державної або комунальної власності, тобто як певний матеріальний актив. У той же час, підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) визначені в частині 1 статті 102-1 Земельного кодексу України, якою передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Таким чином, слід розрізняти поняття набуття права суперфіцію, що відбувається відповідно до Цивільного кодексу України, та відчуження такого права відповідно до існуючого майнового права;

- у спірному випадку відсутня реальна загроза порушення права власності відповідача-1 на земельну ділянку 1,2 га з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, оскільки подальший перехід права власності або користування на земельну ділянку відбуватиметься у визначеному законом порядку та не може свідчити про порушення або можливе порушення в майбутньому права власності позивача на зазначену земельну ділянку;

- норми Земельного кодексу України не містять чітких вказівок чи заборон (на відміну від частини 3 статті 124 Земельного кодексу України, яка регулює лише право оренди землі), що земельна ділянка може передаватись/набуватись на умовах суперфіцію виключно на аукціоні;

- щодо тверджень скаржника про належність спірної земельної ділянки до заплавних земель і території водоохоронної зони р. Буча, а отже до земель водного фонду, відповідач-1 зазначає, що відповідно до частин 5, 6 статті 87 Водного кодексу України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1996 №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, які розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються із власниками землі, землекористувачами, Міндовкіллям, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад. Однак, жодних відомостей щодо наявності такого проекту прокуратурою суду не надано, а відповідно будь-які твердження прокуратури про те, що спірна земельна ділянка входить до земель водоохоронної зони є абстрактними і недоведеними;

- оскаржувані рішення відповідача-1 та договір суперфіцію були реалізовані та вичерпали свою дію. Також 04.09.2020 між Бучанською міською радою, від імені якої діє КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради, та ТОВ «Будтехнострой» було укладено договір про розірвання договору суперфіцію спірної земельної ділянки. 21.09.2020 між Бучанською міською радою Київської області та ТОВ «Будтехнострой» було укладено договір оренди спірної земельної ділянки. Таким чином, станом на рішення та договір суперфіцію є нечинними, а тому в даній справі відсутній предмет спору;

- наведені прокурором в апеляційній скарзі постанови Верховного Суду прийняті у правовідносинах, які не є подібними з тими, що виникли у даній справі.

Відповідачі -2, -3 відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2142/20, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

06.07.2023 матеріали справи №911/2142/20 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20 залишено без руху, роз`яснено Заступнику керівника Київської обласної прокуратури, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 9 459,00 грн.

Копія зазначеної ухвали була вручена Київській обласній прокуратурі 17.07.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідно, встановлений ухвалою суду строк на усунення недоліків спливає 27.07.2023.

24.07.2023 (що підтверджується штрих-кодовим ідентифікатором на конверті) Київська обласна прокуратура направила до Північного апеляційного господарського суду заяву від 24.07.2023 №15/1-817вих-23, в якій просила суд продовжити йому строк на усунення недоліків поданої апеляційної скарги. Дана заява надійшла на адресу суду 27.07.2023. В обґрунтування поданої заяви скаржник зазначив, що наразі обласною прокуратурою підготовлено платіжний документ для оплати судового збору за подання апеляційної скарги, однак у зв`язку з відсутністю на реєстраційному рахунку Київської обласної прокуратури коштів для сплати судового збору, виконання ухвали потребує більшого часу, ніж надано судом. До заяви додано копію довідки Київської обласної прокуратури від 24.07.2023 №21ор-134 про те, що станом на 24.07.2023 кошти для сплати судового збору у прокуратури відсутні та що вона зобов`язується сплатити судовий збір після відкриття поточних асигнувань у липні 2023 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 відмовлено Київській обласній прокуратурі у задоволенні клопотання від 24.07.2023 про продовження їй строку на усунення недоліків поданої апеляційної скарги. Дана ухвала мотивована тим, що строк, наданий для усунення недоліків апеляційної скарги, встановлюється законом (частина 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України) та не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а тому вона не може бути продовжений судом, оскільки відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України строк, встановлений законом, може бути лише поновлений судом, а не продовжений (аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №908/710/18).

31.07.2023 на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від Київської обласної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено платіжну інструкцію №2094 Державної казначейської служби України від 28.07.2023 про сплату судового збору в сумі 9 459,00 грн та викладено клопотання про поновлення строку на усунення недоліків апеляційної скарги.

Суддя-доповідач Михальська Ю.Б. з 31.07.2023 по 13.08.2023, 17.08.2023 по 18.08.2023 та судді: Скрипка І.М. з 31.07.2023 по 18.08.2023, Тищенко А.І. з 31.07.2023 по 18.08.2023 перебували у щорічних відпустках.

Враховуючи усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, обставини повідомлені прокурором у клопотанні про продовження строку на усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 поновлено Заступнику керівника Київської обласної прокуратури пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 26.09.2023.

У судове засідання, призначене на 26.09.2023, з`явився представник прокуратури.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились.

26.09.2023 електронною поштою від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване зайнятістю його представника 26.09.2023 у розгляді справ в Ірпінському міському суді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 задоволено клопотання Бучанської міської ради про відкладення розгляду справи, розгляд справи №911/2142/20 відкладено на 24.10.2023.

У судове засідання 24.10.2023 з`явились представники відповідача-1 та прокурор.

Представники відповідачів -2, -3 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 24.10.2023 суд перейшов до розгляду справи по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у розгляді справи №911/2142/20 оголошено перерву до 02.11.2023.

У судове засідання 02.11.2023 з`явились представники відповідача-1 та прокурор.

Суд у судовому засіданні 02.11.2023 продовжив розгляд справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у розгляді справи №911/2142/20 оголошено перерву до 30.11.2023.

У судовому засіданні 30.11.2023 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 30.11.2023 з`явились представники прокуратури та відповідача-1.

Представники відповідачів -2, -3 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, не вручення під час доставки, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів вчинення судом усіх належних дій задля повідомлення відповідачів -2, -3 про розгляд апеляційної скарги (повідомлень про вручення поштових відправлень відповідачу-2 та поштових повернень з юридичної адреси відповідача-3), колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності їх представників.

Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Бучанської міської ради від 22.05.2019 №3443-58-VII (том 1,а .с. 30) затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, цільове призначення для будівництва будівель торгівлі, що розташована по вулиці Вокзальна (поряд із земельною ділянкою № 2-д) у м. Буча, Комунальному підприємству «Бучабудзамовник» в постійне користування.

Право постійного користування КП «Бучабудзамовник» земельною ділянкою зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення - 47068600 від 28.05.2019.

ТОВ «Будтехнострой» листом №33 від 28.05.2019 (том 1, а.с. 251) звернулось до КП «Бучабудзамовник» з проханням розглянути його пропозицію щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 для будівництва торговельного центру за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г та укладення договору суперфіцію.

30.05.2019 Бучанською міською радою прийнято рішення №3544-59-VII «Про розгляд звернення Комунального підприємства «Бучабудзамовник» (том 1, а.с. 69), яким Комунальному підприємству надано дозвіл на укладання договору суперфіцію на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, площею 1,2 га з ТОВ «Будтехнострой», терміном на 5 років.

У подальшому між Комунальним підприємством «Бучабудзамовник» (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» (суперфіціарій) 06.06.2019 укладено Договір суперфіцію земельної ділянки (далі - Договір суперфіцію; том 1, а.с. 24-28), згідно з умовами пункту 1.1. якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Бучанської міської ради за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, необхідних суперфіціарію для здійснення своєї будівельної діяльності.

Згідно пункту 1.2. Договору суперфіцію метою надання в користування Земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об`єктів нерухомості, інших господарських споруд, необхідних для їх обслуговування, згідно затвердженого проекту будівництва, з дотриманням цільового призначення наданої в користування земельної ділянки.

Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (пункт 1.3. Договору суперфіцію).

Згідно з пунктами 2.1., 2.4. Договору суперфіцію загальна площа наданої в користування земельної ділянки 1, 2 га, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001. Земельна ділянка не вилучається з постійного користування КП «Бучабудзамовник», суперфіціарій отримує лише право на користування нею для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомості.

Відповідно до пункту 3.1. Договору суперфіцію його укладено строком на 5 років.

Пунктом 8.1.1. Договору суперфіцію передбачено, що суперфіціар має право володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, наданою під забудову в обсязі, який не перешкоджатиме здійсненню будівельних робіт та вводу об`єкта в експлуатацію суперфіціарієм.

Пунктами 9.1. - 9.2. Договору суперфіцію передбачено, що право власності на зведені суперфіціарієм об`єкти нерухомості на земельній ділянці відповідно до цього Договору, належить суперфіціарію. Суперфіціарій має право володіти, користуватися і розпоряджатися зведеними ним будівлями та спорудами. В разі продажу Суперфіціарієм об`єктів нерухомості, до його покупця - нового власника за домовленістю із суперфіціарієм, може перейти право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, які були визначені в даному договорі.

Вказаний договір суперфіцію земельної ділянки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Луб`яніченко А.В. та зареєстровано в реєстрі за №1114.

Відповідно до пункту 1.1. Договору суперфіцію предметом договору є земельна ділянка, яка знаходиться на території Бучанської міської ради за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

06.06.2019 між Бучанською міською радою, від імені якої діє КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та ТОВ «Будтехнострой» було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки (том 1, а.с. 29), згідно з яким на підставі Договору суперфіцію від 06.06.2019 суперфіціар передав, а суперфіціарій прийняв земельну ділянку кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, загальною площею 1,2 га, розташовану по вул. Вокзальна, 2-г, у м. Буча, Київської області.

Після укладання Договору суперфіцію земельної ділянки ТОВ «Будтехнострой» отримало містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва - нове будівництво, Київська область, місто Буча, вул. Вокзальна, 2-г, затверджені начальником Відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради №13-М від 07.06.2019 (том 1, а.с. 71-72).

У подальшому рішенням Бучанської міської ради №5268-82-VII від 27.08.2020 (том 2, а.с. 121-122) вирішено надати дозвіл КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради на розірвання договору суперфіцію земельної ділянки від 06.06.2019 №1114 щодо земельної ділянки площею 1,2 га, за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі між КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та ТОВ «Будтехнострой»; TOB «Будтехнострой» оформити припинення права суперфіцію на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; скасувати рішення Бучанської міської ради від 22.05.2020 №3443-58-VII «Про затвердження проекту землеустрою про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 КП «Бучабудзамовник» в постійне користування»; припинити право постійного користування КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради на земельну ділянку площею 1,2 га, за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, для будівництва та обслуговування будівель; передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» в користування на умовах оренди, терміном на 5 років земельну ділянку площею 1, 2 га, за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; Товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» укласти договір оренди земельної ділянки з Бучанською міською радою; Товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» оформити право користування на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тощо.

04.09.2020 між Бучанською міською радою, від імені якої діє КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та ТОВ «Будтехнострой» було укладено Договір про розірвання договору суперфіцію земельної ділянки (том 2, а.с. 145), посвідченого Луб`яніченко А.В., приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області, 06.06.2019 за реєстровим номером 1114, згідно з умовами пунктів 1.1. - 1.4. якого даним договором розривається договір суперфіцію земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, яка знаходиться за адресою: Київська область, місто Буча, вул. Вокзальна, 2-г, що укладений між Суперфіціаром та Суперфіціарієм та посвідчений Луб`яніченко А.В., приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області 06.06.2019 за реєстровим номером 1114; у зв`язку з розірванням Договору суперфіцію суперфіціарій передає, а суперфіціар приймає земельну ділянку площею 1,2 га, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, яка знаходиться за адресою: Київська область, місто Буча, вул. Вокзальна, 2-г; з моменту укладення даного договору суперфіціар та суперфіціарій втрачають всі свої обов`язки та права, що передбачені Договором суперфіцію; даний договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Вказаний договір про розірвання договору суперфіцію земельної ділянки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Луб`яніченко А. В. та зареєстровано в реєстрі за №1240.

21.09.2020 між Бучанською міською радою Київської області та ТОВ «Будтехнострой» було укладено Договір оренди земельної ділянки (том 2, а.с. 142-144), згідно з умовами пунктів 1.1., 1.2. якого орендодавець передає, а орендар приймає у платне, строкове користування земельну ділянку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Буча, зазначену в пункті 1.2 даного договору. Земельна ділянка розташована за адресою: місто Буча, вул. Вокзальна, 2-г, площею 12 000 кв.м. (схема розміщення земельної ділянки в системі міста додається), кадастровий номер 3210800000:01:130:0001.

Пунктом 2.1. Договору оренди земельної ділянки передбачено, що земельна ділянка, яка передається, за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, має цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Пунктом 3.1. Договору оренди земельної ділянки передбачено, що даний договір укладається на 5 (п`ять) років та набирає чинності з дати його державної реєстрації.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що за твердженнями прокурора рішення Бучанської міської ради від 22.05.2019 №3443-58-VІІ та №3544-59-VІІ від 30.05.2019 прийняті всупереч інтересів територіальної громади міста, а також з порушенням вимог земельного та водного законодавства (надання спірної земельної ділянки під будівництво здійснено з порушенням правового режиму та функціонального призначення таких земель як земель водного фонду; отримання відповідачем-3 земельної ділянки у користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі не від її власника (відповідача-1), а від землекористувача (відповідача-2) та з порушенням встановленої законом процедури передачі землі - без проведення земельних торгів), внаслідок чого вказані рішення, а також укладений на їх виконання Договір суперфіцію спірної земельної ділянки підлягають визнанню недійсними.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, враховуючи вказівки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2022 у даній справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог із наступних підстав.

За доводами прокурора, спірні рішення Бучанської міської ради від 22.05.2019 №3443-58-VІІ та №3544-59-VІІ від 30.05.2019 прийняті в порушення вимог статей 13, 14, 19 Конституції України, статей 59, 102-1, 116, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статті 413 Цивільного кодексу України, статей 80, 85, 86, 91 Водного кодексу України, а тому вони мають бути визнані судом недійсними, як і укладений на їх підставі Договір суперфіцію спірної земельної ділянки на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Щодо порушення законодавства під час передачі відповідачу -2 земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, яка знаходиться за адресою: Київська область, місто Буча, вул. Вокзальна, 2-г, в постійне користування для будівництва об`єкту торгівлі судом встановлено таке.

Згідно приписів статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується (стаття 1 Земельного кодексу України).

За приписами статті 2 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, не неврахуванні яких наголосив суд касаційної інстанції, направляючи справу №911/2142/20 на новий розгляд, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливими. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статі 59 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Бучанської міської ради від 22.05.2019 №3443-58-VІІ затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, що розташована по вулиці Вокзальна (поряд із земельною ділянкою № 2-д) у м. Буча, в постійне користування Комунальному підприємству «Бучабудзамовник» з цільовим призначенням для будівництва будівель торгівлі.

Прокурор, у свою чергу, зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду й не могла бути передана відповідачу-2 в постійне користування для будівництва будівель торгівлі.

Оцінюючи вказані доводи, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких, зокрема,землі житлової та громадської забудови (пункт «б»), землі водного фонду (пункт «є»).

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель згідно статті 21 Земельного кодексу України є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно частини 1 статті 87 Водного кодексу України для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

У межах водоохоронної зони згідно статті 87 Водного кодексу України встановлюється режим господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар`єри тощо), а також у потічки.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, направляючи дану справу на новий розгляд, у постанові від 15.06.2022 у справі №911/2142/20 зазначив, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про те, що прокуратурою не надано суду належних доказів накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду, дійшли таких висновків без дослідження наведених прокурором відомостей Публічної кадастрової карти України та інформації Ірпінського міжрайонного управління водного господарства Басейнового управління Водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України.

Враховуючи підстави заявленого прокурором позову та вказівки суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Відомостями Публічної кадастрової карти України та наданими прокурором до матеріалів справи доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 належить до земель водоохоронної зони, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Так, згідно інформації, наданої Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України №365/06 від 14.08.2020 (том 1, а.с. 151-154) на запит прокуратури №1382-вих20 від 14.08.2020, земельна ділянка з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 знаходиться в межах заплави малої річки Буча (Бучанка) і відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України №486 від 08 травня 1996 року належить до її водоохоронної зони. Також у листі Інститутом повідомлено, що раніше на ділянці знаходився канал меліоративної осушувально-зволожувальної системи «Бучанка», що, зокрема, підтверджується старими топографічними картами і космічними знімками місцевості за 2003-2011 роки. Площа меліоративної осушувально-зволожувальної системи «Бучанка» в заплаві малої річки Буча становить 0,74 тис.га. Водоприймачем дренажних вод і джерелом подачі води на зволоження є р. Буча, яка каналізована і слугує магістральним каналом. Інститут вказав, що якщо меліоративна система на сьогоднішній день не списана і не змінено у відповідності з законодавством цільове призначення земель, то канал зазначеної земельної ділянки і смуга відведення до нього відносять до земель водного фонду. Інститут зазначив у листі, що за інформацією щодо списання меліоративної системи та зміни цільового призначення меліорованих земель на даній ділянці необхідно звернутися до Ірпінського міжрайонного управління водного господарства.

Відповідно до інформації Ірпінського міжрайонного управління водного господарства Басейнового управління Водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України, наданої у листі №145 від 11.06.2019 (том 1, а.с. 77-80), земельна ділянка з кадастровим номером: 3210800000:01:130:0001 розташована поза межами прибережної захисної смуги річки Буча, але відноситься до заплавних земель р. Буча. Ділянка розташована в межах меліорованих осушених земель Державної осушувально-зволожувальної системи р. Буча, в адміністративних межах Бучанської міської ради. Від 2009 року і до теперішнього часу списання меліоративних систем та виведення земель зі складу меліорованих в межах Бучанської міської ради не проводилось. В межах вказаної та сусідньої земельних ділянок проходить меліорований канал К-1. Землі під каналом та смуги його відведення (по 10 м від бровок каналу в обидві сторони) мають бути визначені як землі водного фонду.

Згідно пунктів 3, 4 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1996 №486, до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.

Отже, спірна земельна ділянка станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Радою знаходилась у межах заплави малої річки Буча (Бучанка), яка є водоохоронною зоною, що підтверджується переліченими доказами та відповідачем-1 не спростовано.

Посилання відповідача-1 на те, що відповідно до частин 5, 6 статті 87 Водного кодексу України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами згідно Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1996 №486, однак, жодних відомостей щодо наявності такого проекту прокуратурою суду не надано, а відповідно будь-які твердження прокуратури про те, що спірна земельна ділянка входить до земель водоохоронної зони є абстрактними і недоведеними, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами на території межі водоохоронної зони в натурі не може саме по собі розцінюватись як відсутність самої водоохоронної зони, встановлення якої для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм передбачено Водним кодексом України. Більш того, як вже вказано, до складу водоохоронних зон обов`язково входить заплава річки, а наданими прокурором документами підтверджується знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 в межах заплави малої річки Буча (Бучанка).

У відповідності до статті 80 Водного кодексу України з метою охорони водності малих річок забороняється надавати земельні ділянки у заплавах малих річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва, розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Таким чином, Бучанською міською радою рішенням від 22.05.2019 №3443-58-VІІ передано у постійне користування КП «Бучабудзамовник» спірну земельну ділянку для будівництва будівель торгівлі, що прямо заборонено статтею 80 Водного кодексу України, оскільки це не відповідає визначеному законодавством правовому режиму такої земельної ділянки та її функціональному призначенню, що безпідставно не було взято до уваги місцевим господарським судом.

Щодо порушення законодавства під час передачі у користування відповідачу-3 ТОВ «Будтехнострой» земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (права суперфіцію) суд встановив таке.

06.06.2019 між Комунальним підприємством «Бучабудзамовник» (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» (суперфіціарій) укладено Договір суперфіцію земельної ділянки, згідно з умовами якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001, яка знаходиться на території Бучанської міської ради за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, необхідних суперфіціарію для здійснення своєї будівельної діяльності.

У позовній заяві прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка могла бути передана ТОВ «Будтехнострой» для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (суперфіцій) лише її власником, а не землекористувачем, яким є Комунальне підприємство, та лише на конкурентних засадах - на земельних торгах.

Згідно з положеннями частини 3 статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 413 Цивільного кодексу України передбачено, що саме власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 є Бучанська міська рада, форма власності - комунальна.

Однак, спірна земельна ділянка була передана для будівництва та обслуговування будівель торгівлі Товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» Комунальним підприємством «Бучабудзамовник», яке є її постійним землекористувачем, а не власником, що є порушенням наведених правових норм Земельного та Цивільного кодексів.

Посилання відповідача-1 на те, що Радою було делеговано її функції як власника щодо укладення такого роду договорів (договору суперфіцію) Комунальному підприємству, що підтверджується рішенням Бучанської міської ради від 25.09.2008 №962-39-V «Про затвердження порядку заключення договорів суперфіція в місті Буча», судом відхиляються, оскільки зазначене рішення не є належним та допустимим доказом правомірності прийняття Радою рішення №3544-59-VII від 30.05.2019 «Про розгляд звернення комунального підприємства Бучабудзамовник» та укладеного у подальшому Комунальним підприємством із ТОВ «Будтехнострой» договору суперфіцію від 06.06.2019.

Так, відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію (частина 5 статті Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5 у відповідній редакції визначено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Тобто за своєю правовою природою нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Подібні правові висновки сформовано і Верховним Судом у постанові від 06.10.2020 у справі №504/2797/16-а.

Тобто, рішення Бучанської міської ради від 25.09.2008 №962-39-V, яким затверджено порядок заключення договорів суперфіцію земель комунальної власності в місті Буча, має ознаки нормативно-правового акту, оскільки стосується не персоніфікованих осіб, як то органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Разом із тим, офіційне оприлюднення та час набрання чинності нормативно-правовими актами визначено Указами Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності» від 10.06.1997 №503/97, «Про опублікування актів законодавства України в офіційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 13.12.1996 №1207/96.

Однак, як вірно наголошує прокурор, у матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації названого рішення Бучанської міської ради від 25.09.2008 та його офіційного оприлюднення як нормативно-правового акту, як висновок, таке рішення в силу приписів статей 19, 57, 114 Конституції України є нечинним, а посилання відповідача-1 на нього в обґрунтування законності делегування своїх повноважень на укладення договору суперфцію відповідачу-2 безпідставними.

Таким чином, рішення Бучанської міської ради №3544-59-VII від 30.05.2019 «Про розгляд звернення комунального підприємства Бучабудзамовник» та надання дозволу Комунальному підприємству на укладання договору супефіцію прийняте з порушенням зазначених норм.

Як наслідок, Договір суперфіцію від 06.06.2019 укладений Комунальним підприємством як особою, яка згідно закону не мала права на його укладення, оскільки не була власником спірної земельної ділянки й доказів законності делегування Комунальному підприємству таких повноважень Радою матеріали справи не містять.

Також колегія суддів зазначає наступне.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу (частина 2 статті 127 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття рішення від 30.05.2019 та укладення спірного Договору суперфіцію).

Згідно статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, якою визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (частина 3 статті 134 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу. Даною статтею встановлено також порядок проведення таких торгів.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що спірний Договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

У відповідності до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини порушення земельного та водного законодавства, колегія суддів доходить висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора у даній справі про визнання недійсним рішення Бучанської міської ради №3443-58-VІІ від 22.05.2019 «Про затвердження проекту землеустрою «Про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 КП «Бучабудзамовник» в постійне користування» та рішення Бучанської міської ради №3544-59-VII від 30.05.2019 «Про розгляд звернення комунального підприємства Бучабудзамовник».

Вказані рішення прийняті всупереч інтересів територіальної громади міста Буча, адже Бучанською міською радою були допущені порушення законності при розпорядженні землями територіальної громади міста Буча в межах спірних правовідносин.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним Договору суперфіцію, колегія суддів зазначає наступне.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення, дійшов висновку про нікчемність спірного Договору згідно частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України як такого, що порушує публічний порядок (укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності).

Колегія суддів не погоджується із такими висновками місцевого господарського суду з огляду на таке

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Отже, Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. При цьому кожен із видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів. Залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).

Згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, законодавець виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина, право державної, комунальної та приватної власності тощо. Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторони на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.

Отже, для нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №910/12692/18).

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін у разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї - першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

З огляду на викладене оспорюваним є правочин, який є недійсним в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Аналогічні за змістом правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №911/2961/19.

Враховуючи те, що судом встановлений факт незаконності передачі Радою відповідачу-2 спірної земельної ділянки в постійне користування для будівництва будівель торгівлі та факт незаконності рішення про надання дозволу Комунальному підприємству на укладення договору суперфцію, на підставі яких у подальшому на позаконкуретних засадах був укладений спірний Договір суперфіцію, який виконувався сторонами та породив для них правові наслідки, відсутність у матеріалах справи беззаперечних доказів того, що відповідачі шляхом укладення такого договору мали намір вчинити саме дії, які є суспільно небезпечними та порушують норми публічного права, на переконання колегії суддів наявні саме підстави для визнання судом недійсним такого Договору як такого, що суперечить вищепереліченим нормам земельного законодавства (передача відповідної земельної ділянки здійснена з порушенням конкурентних засад й на підставі недійсного рішення).

Факт визнання судом недійсними вказаних рішень Ради зумовлює, відповідно, недійсність зазначеного правочину (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України), так як недійсний акт органу місцевого самоврядування не може породжувати передбачених ним юридичних наслідків. Наявні підстави для застосування також норм статей 203 (частина 1), 215 (частина 1) Цивільного кодексу України, якими визначено підстави недійсності правочинів у випадку, якщо їх зміст суперечить актам цивільного законодавства та інтересам суспільства.

Щодо ефективності обраного прокурором у даній справі способу захисту порушеного права.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні дійшов висновку про те, що прокурором при зверненні до відповідачів із даним позовом не вірно обрано спосіб захисту прав та інтересів у спірних відносинах. За висновками суду задоволення позовних вимог прокурора у даній справі не призведе до поновлення прав територіальної громади, відновлення володіння, користування або розпорядження зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Такі висновки суд першої інстанції зробив з огляду на те, що рішення Бучанської міської ради вже було реалізовано і вони вичерпали свою дію, а договір суперфіцію скасовано і розірвано й між відповідачем-1 та відповідачем-3 було укладено новий договір оренди спірної земельної ділянки.

Суд вказав, що належним способом захисту буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо територіальна громада була позбавлена права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо територіальній громаді чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками місцевого господарського суду, оскільки такі твердження суперечать вимогам статей 215, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 висловлено правовий висновок, згідно якого визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Великою Палатою Верховного суду у даній постанові вказано, що володіння майном досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Враховуючи, що право власності на спірне майно зареєстроване за територіальною громадою в особі Бучанської міської ради, а в силу положень статті 102-1 Земельного кодексу України, статей 413-415 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на підставі договору суперфіцію суперфіціонарій набуває права користування земельною ділянкою, а право володіння та розпорядження нею зберігається за власником землі, пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння) у даній справі не відповідало б суті спірних правовідносин.

Негаторним позовом, у свою чергу, є позов речово-правового характеру, підставою для подання якого є вчинення особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та (або) користування належним йому майном. Відповідні дії особи повинні мати характер триваючого правопорушення, наявного у момент подання позову.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Враховуючи, що відповідач-3 - ТОВ «Будтехнострой» набув речові прав на спірну земельну ділянку комунальної форми власності на підставі правочину, укладеного від імені Ради неуповноваженим суб`єктом з порушенням порядку відчуження такого права, подання як негаторного, так і індикаційного позову у даній справі було б безпідставним, оскільки відповідні способи захисту можуть бути застосовані лише у позадоговірних відносинах.

За наявності ж правочину, як підстави виникнення оспорюваного права, належним способом захисту є саме визнання недійсним такого договору відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи рішення, судом першої інстанції окремо вказано, що оскаржуваний договір сперфіцію був розірваний на підставі укладеної 04.09.2020 між Радою (від імені якої дії Комунальне підприємство) та ТОВ «Будтехнострой» угоди про розірвання договору суперфіцію, а тому визнання недійсним останнього не матиме правових наслідків для бучанської територіальної громади.

Однак, як вірно наголошує прокурор в апеляційній скарзі, предметом спору в даній справі є, зокрема, недійсність договору і такий договір згідно норм Цивільного кодексу України визнається недійсним з моменту його вчинення. Укладення сторонами угоди про розірвання такого договору не може розцінюватись як підстава для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (як про це стверджує відповідач-1) або відмови у розгляді позову по суті. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, тобто таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, з моменту його укладення. Подання такого позову відповідає як суті спірних правовідносин, так і цивільному інтересу власника земельної ділянки.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

Щодо посилань на те, що рішення Бучанської міської ради вже було реалізовано і вони вичерпали свою дію, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними, колегія суддів зазначає наступне.

У рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом із тим, із зазначеного рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Як уже зазначалося, згідно частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, зважаючи на наведені норми права, рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку, зокрема, господарського судочинства.

Враховуючи викладене у сукупності, висновки суду першої інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту є помилковими, а позовні вимоги прокурора у даній справі підлягають задоволенню в повному обсязі.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури, а рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у даній справі таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За змістом частин 1, 4, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції із має містити, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, суд, керуючись положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, здійснив розподіл судових витрат (витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційних скарг по першому колу та даної, касаційної скарги), поклавши їх у рівних частинах на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20 задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2023 у справі №911/2142/20 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення Бучанської міської ради №3443-58-VІІ від 22.05.2019 «Про затвердження проекту землеустрою Про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:130:0001 КП «Бучабудзамовник» в постійне користування».

Визнати недійсним рішення Бучанської міської ради №3544-59-VІІ від 30.05.2019 «Про розгляд звернення Комунального підприємства «Бучабудзамовник».

Визнати недійсним договір суперфіцію земельної ділянки №1114 (зареєстрований в Державному в реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1113) від 06.06.2019 щодо земельної ділянки площею 1,2 га, кадастровий номер 3210800000:01:130:0001, яка знаходиться за адресою: м. Буча, вул. Вокзальна, 2-г для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, укладений між Комунальним підприємством «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой», який зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення 47232590 від 06.06.2019.

Стягнути з Бучанської міської ради (08292, Київська обл., Бучанський район, м. Буча, вул. Енергетиків, 12; код ЄДРПОУ 04360586) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви, 6 306 (шість тисяч триста шість) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційних скарг, 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради (08292, Київська обл., Бучанський район, м. Буча, бульвар Богдана Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 33699425) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви, 6 306 (шість тисяч триста шість) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційних скарг, 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнострой» (04208, м. Київ, проспект Правди, будинок 47; код ЄДРПОУ 41233696) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви, 6 306 (шість тисяч триста шість) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційних скарг, 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області згідно вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи №911/2142/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.01.2024 після виходу членів колегії суддів з відпусток.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко


Дата ухвалення рішення	30.11.2023
Оприлюднено	15.01.2024
Номер документу	116256534
Судочинство	Господарське

Михальська Ю.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 30.11.2023 по справі 911/2142/20ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/2142/20

Постанова від 30.11.2023

Постанова
від 30.11.2023 по справі 911/2142/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД