Рішення

від 14.09.2023 по справі 160/7456/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року Справа № 160/7456/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач з урахуванням уточнення позовних вимог від 21.06.2023 року, просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) Ф-280831-55/У від 07.10.2022;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі, визначеному податковою вимогою ДПС у Дніпропетровській області № Ф-280831-55/У від 07.10.2022.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він дійсно був зареєстрований як фізична особа-підприємець і взятий на облік як платник податків та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ, єдиний внесок), проте, позивач фактично підприємницьку діяльність не здійснював та не отримував доходів від провадження підприємницької діяльності, і станом на 07.06.2019 року має статус - припинено. При цьому, в період нарахування єдиного соціального внеску згідно спірної вимоги він взагалі не був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки з 2017 по 2019 роки він мав офіційні місця роботи, а отже, ЄСВ за нього регулярно нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального страхового внеску. А також позивач зазначає, що отримує пенсію по інвалідності, оскільки є особою з інвалідністю 2 групи довічно. Таким чином, позивач є звільненим від сплати єдиного внеску, оскільки останнім сплачено внески із заробітної плати за основним місцем роботи, що виключає обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок, як фізична особа-підприємець відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). За наведених обставин, позивач вважає, що він не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, в розумінні цього Закону, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку позивача, спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 28.04.2023 року адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків шляхом подання до суду: доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме: період за який було нараховано недоїмку з єдиного соціального внеску, розрахунок суми недоїмки, звернення до відповідача із заявою про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Ф-280831-55/У від 07.10.2022, а також надати відомості щодо відкритого виконавчого провадження ВП №70956993 від 08.02.2023 року.

Копію ухвали про залишення без руху отримано позивачем 13.06.2023 року, про що в матеріалах справи міститься розписка.

На виконання ухвали суду від 28.04.2023 року позивачем 21.06.2023 року подано до суду клопотання про поновлення пропущеного строку та уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.06.2023 року поновлено пропущений строк звернення до суду, відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: завірені належним чином копії документів; докази направлення та отримання позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-280831-55/У від 07.10.2022; інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 .

Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа від 30.06.2023 року.

12 вересня 2023 року представником Головного управління ДПС у Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що згідно з даними інформаційних систем ДПС України (АС «Податковий блок») ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 22.10.2002 року перебуває на обліку в Кам`янській ДПІ, здійснював діяльність на загальній системі оподаткування та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, був платником єдиного внеску. Так, в інтегрованій картці (далі ІКП) ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000: за період 2017 2019 роки, по строку сплати 09.02.2018 нараховано за 2017 рік - 8448,00грн; по строку сплати 19.04.2018 нараховано за І квартал 2018 року -2457,18грн; по строку сплати 19.07.2018 нараховано за II квартал 2018 року - 2457,18грн; по строку сплати 19.10.2018 нараховано за III квартал 2018 року - 2457,18грн; по строку сплати 21.01.2019 нараховано за IV квартал 2018 року - 2457,18грн; по строку сплати 19.04.2019 нараховано за І квартал 2019 року - 2754,18грн; по строку сплати 19.07.2019 нараховано за II квартал 2019 року - 2754,18грн. Станом на 11.09.2023 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 23 785,08 грн. На підставі п.3 р.VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449), контролюючим органом була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) Ф-280831-55/У від 07.10.2022 року, яку направлено на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою платника. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога Ф-280831-55/У від 07.10.2022 року отримана платником особисто 08.11.2022. У зв`язку із несплатою заборгованості та на виконання п.5 р. VІ Інструкції №449, ГУ ДПС сформовано узгоджену вимогу Ф-280831-55/У від 07.10.2022 року та направлено на виконання до державної виконавчої служби. Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про відсутність підстав для скасування цієї вимоги про сплату боргу.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 з 22.10.2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що 26.01.2007 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 22230170000009340 та з 22.10.2002 перебував на обліку у Головному Управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янської ДПІ (м. Кам`янське), як платник податків. 07.06.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис №22230060003009340 про припинення підприємницької діяльності.

Водночас, Головним управління ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ф-280831-55/У від 07.10.2022 року, згідно якої станом на 02.01.2023 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі на суму 21030,90 грн.

Як слідує з наданого відповідачем детального розрахунку заборгованості, визначеної у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) Ф-280831-55/У від 07.10.2022 року, така заборгованість позивача нарахована останньому за період 2017-2019 р.р., а саме:

- за 2017 рік - 8448,00 грн по строку сплати 09.02.2018;

- за І квартал 2018 року - 2457,18 грн по строку сплати 19.04.2018;

- за II квартал 2018 року - 2457,18 грн по строку сплати 19.07.2018;

- за III квартал 2018 року - 2457,18 грн по строку сплати 19.10.2018;

- за IV квартал 2018 року - 2457,18 грн по строку сплати 21.01.2019;

- за І квартал 2019 року - 2754,18 грн по строку сплати 19.04.2019;

- за II квартал 2019 року - 2754,18 грн, по строку сплати 19.07.2019.

Станом на 11.09.2023 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Судом встановлено, що згідно з копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 28.12.2017 року по 16.07.2019 року працював охоронцем на Державному підприємстві « 38 відділ інженерно-технічних частин», згідно з довідкою №4/146 від 08.11.2022 року, виданою Кам`янським районним ТЦК та СП, позивач проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом з 23.10.2020 року, строк контракту - 3 роки.

Незгода позивача з вимогою Ф-280831-55/У від 07.10.2022 року стала підставою для його звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

При цьому, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (далі- Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі- Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22.10.2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що 26.01.2007 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 22230170000009340 та з 22.10.2002 перебував на обліку у Головному Управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янської ДПІ (м. Кам`янське), як платник податків.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до відомостей з ЄДР з 07.06.2019 року внесено запис №22230060003009340 про припинення підприємницької діяльності.

Як слідує з наданого відповідачем на виконання вимог суду розрахунку суми боргу (недоїмки), визначеної у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) Ф-280831-55/У від 07.10.2022, контролюючим органом нараховано ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 21030,90 грн. за 2017-2019р.р., а саме: за 2017 рік у сумі 8444 грн. (граничний строк сплати до 09.02.2018;); за 2018 рік - єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 21.01.2019 року); 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року.

Водночас, судом встановлено, що згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 28.12.2017 року по 16.07.2019 року працював охоронцем на Державному підприємстві « 38 відділ інженерно-технічних частин».

Крім того, факт сплати страхових внесків за позивача його роботодавцями за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2019 року - Державним підприємством « 38 відділ інженерно-технічних частин» (код ЄДРПОУ 33127487) в період з 1 кварталу 2018 року по 3 квартал 2019 року; ТОВ «ТРИМОБ» (код ЄДРПОУ 37815221) в період 4 квартал 2019 року, підтверджується Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2017 2022 роки, що містяться у матеріалах справи.

Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Крім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

Застосування судом вищенаведених правових норм відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 404/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Отже, твердження відповідача про наявність у позивача обов`язку щодо сплати єдиного внеску незалежно від факту перебування його у трудових відносинах є протиправним.

Також суд не бере до уваги твердження відповідача про належність доказів отримання оскаржуваної податкової вимоги №Ф-280831-55/У від 07.10.2022, з огляду на те, що згідно наданого відповідачем рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення судом не вбачається чіткого підтвердження отримання позивачем саме 08.11.2022 року (доказ наданий у неналежній якості).

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

Суд зауважує, що належним способом захисту прав позивача з урахуванням повноважень суду, є саме - визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-280831-55/У від 07.10.2022 року, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі, визначеному податковою вимогою ДПС у Дніпропетровській області № Ф-280831-55/У від 07.10.2022, суд зазначає наступне.

Механізм ведення обліку сплати податків встановлено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 5 від 12 січня 2021 року (далі - Порядок № 5).

Відповідно до положень розділу ІІ Порядку № 5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Під час проведення облікової операції в ІКП зазначається дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис.

Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП. Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками.

Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку, яка передбачена умовами адміністрування відповідного платежу, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП).

Для організації оперативного обліку кожній ІКП присвоюється код, який її ідентифікує в інформаційній системі та не може бути присвоєний іншій ІКП.

Постійними реквізитами ІКП є: податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний територіальний орган ДПС і мають відмітку у паспорті) (далі - податковий номер); найменування - для юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) - для фізичної особи; код виду бюджету; код класифікації доходів бюджету/технологічний код класифікації єдиного внеску; дата відкриття ІКП; дата закриття ІКП; код територіального органу ДПС, в якому відкрита ІКП.

Змінними реквізитами ІКП є: дата здійснення облікової операції; код облікової операції; сума за обліковою операцією. Під час відкриття, ведення, передачі, закриття ІКП використовується інформація про платників з реєстраційних даних. Податковому органу, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду. Податковому органу, в якому перебуває платник за неосновним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за неосновним місцем обліку, для внесення відповідної інформації.

Відповідно до пункту 4 розділу V Порядку № 5 працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Залежно від інформації, яка завантажена в інформаційну систему з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, одночасно змінюється статус податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску та в ІКП відображається така інформація щодо оскарження донарахованих сум та прийнятих рішень відповідними органами, зокрема, інформація з рішення суду, прийнятого по суті.

Статус податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) ("Скасовується в судовому порядку"/"Вручено, судовий розгляд").

У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на "Скасовується в судовому порядку"/"Вручено, судовий розгляд".

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на "Скасовується в судовому порядку"), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.

Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі "Апеляційне та судове оскарження" підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи. Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо наявності у позивача заборгованості з ЄСВ створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача актуального стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа № 825/999/17) та від 26 лютого 2019 року (справа № 805/4374/15-а).

За викладених обставин суд вважає, що до того часу поки рішення суду про скасування вимоги про сплату боргу не набере законної сили, у контролюючого органу відсутній обов`язок здійснювати відображення/коригування у особовій картці актуального стану заборгованості позивача, у зв`язку із чим, вимоги позивача в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, з урахуванням того, що відповідачем не було доведено правомірність винесення оскаржуваної вимоги, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю 2 групи суд питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору не розглядає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-280831-55/У від 07.10.2022 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева