Постанова

від 13.12.2023 по справі 380/12264/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/12264/20 пров. № А/857/14426/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту з питань поводження з відходами Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року (прийняте в письмовому провадженні в м. Львові суддею Карп`як О. О.; дата складенні рішення в повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 380/12264/20 за позовом Департаменту з питань поводження з відходами Львівської міської ради до Західного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування вимоги щодо усунення порушень законодавства,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2020 року Департаменту з питань поводження з відходами Львівської міської ради (далі також - позивач, Департамент) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Західного офісу Держаудитслужби (далі також - відповідач, Офіс) № 06-13/6491-2020 від 19 листопада 2020 р. «Щодо усунення порушень законодавства», видану Департаменту з питань поводження з відходами Львівської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що до 2016 року тверді побутові відходи (далі - ТПВ) з м. Львова вивозилися здебільшого на полігон, який обслуговує ЛКП «Збиранка», що за 6 км від м. Львова.

Однак, із надзвичайною ситуацією, яка виникла 28 травня 2016 р., питання поводження з ТПВ набуло іншого вирішення. Так, як ТПВ з міста Львова почали вивозити на полігони, які розташовані в інших областях, таким чином збільшувалась відстань до таких місць захоронення, а також потребувало зворотного доставляння транспорту за іншою партією ТПВ.

Фактично, машини перевізників, в силу обставин, що спричинили припинення роботи та повне закриття Львівського полігону захоронення ТПВ підвідомчого ЛКП «Збиранка» повинна перевозити ТПВ на дальші відстані ніж до полігону ЛКП «Збиранка». У таких випадках машина перевізника здійснює фактичний додатковий пробіг в обидві сторони (до полігону та назад до фактичного місця забору ТПВ - до м. Львова).

Така вартість перевезення не включена у тариф на здійснення послуг з забору та вивезення ТПВ і відшкодовується згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 455 від 21 червня 2016 року № 455.

Також ухвалою Львівської міської ради № 908 від 14.07.2016 було затверджено Програму забезпечення вивезення та захоронення побутових відходів протягом 2016 - 2017 років, в пунктах 1.3 та 1.4 якої вказано, що в перевізників ТПВ виникли додаткові цитрати на перевезення побутових відходів на відстань, що перевищує необхідну для заїзду на полігон ЛКП «Збиранка» та у зворотному напрямку»; ці витрати не враховані у діючих тарифах, відтак не покриваються за рахунок споживачів послуг з вивезення побутових відходів. З огляду на вказане, з метою запобіганню екологічної катастрофи, розуміючи, що вивезення ТПВ буде відбуватись на інші полігони, ЛМР передбачала в програмі додаткові витрати на перевезення ПВ на полігони та у зворотному напрямку.

Аналогічне було передбачене Програмою відшкодування додаткових витрат на вивезення ТПВ, яка була затвердження ухвалою Львівської міської ради № 5163 від 20.06.2019.

З урахуванням вказаних рішень між позивачем та відповідними перевізниками і полігонами, де відбувалось захоронення ТПВ, були укладені відповідні договори.

За таких обставин позивач не погоджується із наведеною у вимозі інформацією, вважає її незаконною, що зумовило звернення до суду щодо оскарження вказаної вимоги.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив Департамент з питань поводження з відходами Львівської міської ради, який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж доводами, що й вимоги позовної заяви. Також, з покликанням на практику Верховного Суду, зазначає, що спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована, а відтак є окремим предметом судового контролю. Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема стягнення збитків у судовому порядку, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. Вимога, як індивідуально-правовий акт, породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом. Додатково про обов`язковий характер цієї вимоги свідчить застереження в ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави. Наведене в сукупності не виключає права підконтрольної установи на перевірку оскаржуваної вимоги в судовому порядку. Вказане спростовує висновки суду першої інстанції, що оскільки правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлені позивачем у розглядуваному адміністративному позові вимоги є передчасними, а обраний спосіб захисту неналежний.

Проте зазначеним обставинам суд першої інстанції не надав оцінки, що в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи та необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.

Представник Західного офісу Держаудитслужби подав відзив на вказану апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив, зокрема, обґрунтовує тим, що аналіз норм законодавства дає підстави для висновку, що зазначені у вимозі збитки не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Викладене дає підстави для висновку, що приписи вимоги, у яких зазначено суму збитків, не мають зобов`язального характеру для об`єкта контролю, оскільки не є рішення, на підставі якого ці збитки можуть бути стягнуті інакше, ніж за рішенням суду.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не здійснювалося.

Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у період 30.07.2020 по 23.10.2020 Офіс провів у Департаменті з питань поводження з відходами Львівської міської ради планову ревізію фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2017 по 30.06.2020, за результатами якої було складено акт від 30.10.2020 за № 06-24/10 (далі також - Акт ревізії)

У ході проведеної ревізії були встановлені, зокрема, такі порушення, зокрема:

- внаслідок порушення пункту 3 Програми відшкодування додаткових витрат на вивезення ТПВ, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 20.06.2019 № 5163, всупереч ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України та пунктів 2. 3 Договорів про відшкодування додаткових витрат на вивезення ТПВ, укладених Департаментом з перевізниками ТПВ (від 23.07.2019 № 41337411/11, від 28.01.2020 № 41337411/1 ТОВ «АВЕ Львів» (ТОВ «Ековей Вейст Менеджмент»; від 23.07.2019 №41337411/8, від 28.01.2020 № 41337411/1 ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс»; від 23.07.2019 № 41337411/9, від 28.01.2020 № 41337411/4 ТОВ «Санком-Львів»; від 23.07.2019 № 41337411/10, від 28.01.2020 № 41337411/3 ТОВ «Грінера-Україна»; від 23.07.2019 № 41337411/12, від 28.01.2020 № 41337411/7 ТОВ «ДВ-Екосвіт»; від 23.07.2019 № 41337411/12, від 28.01.2020 № 41337411/7 ТОВ «ДВ Вейст Груп»; від 23.07.2019 №41337411/13, від 28.01.2020 № 41337411/5 ТОВ «Спецавтотранс-Львів» та включення до розрахунків відстаней від полігонів у зворотному напрямку до м. Львова в період з 01.07.2019 по 30.06.2020 за КПКВК 1216014 «забезпечення збору та вивезення сміття і відходів» КЕВК 2610, Департамент провів зайве відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відході» перевізникам, що призвело до незаконних витрат коштів міського бюджету на суму 38 814,3 тис. грн;

- внаслідок не підтвердження фактів вивезення перевізниками ТПВ з м. Львова встановлено незаконне витрачання коштів з міського бюджету, що виділялись для відшкодування виконавцям послуг з вивезення ПВ фактичних додаткових витрат та їх перевантаження та перевезення з м. Львова за період з 01.07.2019 по 30.06.2020 на загальну суму 104 672 093,20 грн, з яких ТОВ «Грінера Україна» - 35 175 936,24 грн, (в тому числі з 01.07.2019 по 31.12.2010 - 19 761 882,0 грн, з 01.01.2020 по 30.06.2020 - 15 414 054,24 грн); ЛКП «ТФ Львівспецкомунтранс» - 13 530 336,96 грн (в т. ч. за період 01.07.2019 по 31.12.2019 - 10 284 270,0 грн, з 01.01.2020 по 30.06.2020 - 3 246 066,96 грн); ТОВ «АВЕ Львів» - 15 235 030,0 грн (в тому числі за період 01.07.2019 по 31.12.2019 - 9 112 120,0 грн, з 01.01.2020 по 30.06.2020 - 6 122 910,0 грн); ТОВ «Санком-Львів» - 37 562 790,0 грн (в т.ч. за період 01.07.2019 по 31.12.2019 - 23 941 500,0 грн, з 01.01.2020 по 30.06.2020 - 13 621290,0 грн); ТОВ «ДВ Вейст Груп» - 3 088 800,0 грн (за період з 01.01.2020 по 30.06.2020); ТОВ «ДВ-Екосвіт» - 79 200,0 грн (за період з 01.01.2020 по 30.06.2020);

- внаслідок порушення вимог ч. ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України, пунктів 2.3 Договорів про відшкодування додаткових витрат на вивезення ТПВ, укладених з Позивачем та наведеними перевізниками, п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, п. 2.5 Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 11.12.2010 № 435 «Про затвердження Правил експлуатації полігонів побутових відходів», п. 3 Програми відшкодування додаткових витрат на вивезення ТПВ, затвердженої ухвалою ЛМР від 20.06.2019 № 5163 та не підтвердження фактів вивезення перевізниками ТПВ з м. Львова, зайво витрачено коштів з обласного бюджету за період з 01.07.2018 по 30.06.2019 на суму 104 672,1 тис. грн; внаслідок завищення фактичних додаткових витрат на вивезення ТВП з м. Львова за період з 01.07.2019 по 31.12.2019 на загальну суму ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» на суму 79,1 тис. грн та ТОВ «Грінера Україна» на суму 9,4 тис. грн, які оплачені Департаментом; Департаментом проведено зайве відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів перевізникам, що призвело до незаконних витрат коштів міського бюджету на загальну суму 88,5 тис. грн.

Загалом ревізією встановлено фінансових порушень, що призвели до втрат коштів та завдання матеріальної шкоди (збитків) місцевому бюджету на загальну суму 143 574,9 тис. грн.

Також Відповідач робить висновок, що вказані суми є матеріальною шкодою (збитками) в розумінні ст. 22 ЦК України та 224 Господарського кодексу України.

З метою усунення зазначених порушень відповідач вимагає забезпечити відшкодування на користь міського бюджету шкоди (збитків), коштів за вивезення ТПВ, відповідно до норм статей 216 - 229 ГК України та статей 610 - 625 ЦК України.

У зв`язку із зазначеним 19.11.2020 Західний офіс Держаудитслужби оформив вимогу /лист за Вих. № 06-13/6491-2020 Щодо усунення порушень законодавства (далі - Вимога).

У вимозі відповідач вказав на ряд порушень, які на його думку допустив позивач під час здійснення своєї господарської діяльності протягом ревізійного періоду.

Позивачем було подано начальнику Західного офісу Держаудитслужби у Львівській області заперечення до акту перевірки.

Не погоджуючись вказаними вище порушеннями, визначеними відповідачем, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що оскаржувана позивачем вимога не створює для позивача юридичних наслідків та не підлягає скасуванню в порядку адміністративного судочинства, оскільки шляхом формування вимоги та її надіслання позивачу неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Позивач має право усунути вказані в вимозі та акті ревізії порушення будь-яким способом, а у разі незгоди з викладеними у вимозі порушеннями та відповідно невиконанні вимоги, така бездіяльність не буде мати негативні наслідки для підприємства. Відтак, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлені позивачем у розглядуваному адміністративному позові вимоги є передчасними.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту не підлягають задоволенню з підстав обрання неналежного способу захисту прав та законних інтересів позивача.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII (далі Закон № 2939-XII).

Здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю), який у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України (стаття 1 Закону № 2939-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є:

- здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування (частина друга статті 2 Закону № 2939-XII).

Згідно з пунктами 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право:

1) перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

7) пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

10) звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Частиною другою статті 15 Закону № 2939-XII установлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб`єктів господарювання визначено Порядком проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Згідно з пунктами 45, 46 Порядку у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Відповідно до пункту 50 Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об`єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об`єктів, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах: від 15 квітня 2014 року у справі у справі № 21-40а14; від 21 квітня 2015 року у справі у справі № 21-96а15.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених норм права викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 820/3534/16, постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 815/4341/14, від 14 лютого 2020 року у справі № 825/3661/15-а, від 18 березня 2020 року у справі № 813/3831/17, від 02 листопада 2023 року у справі № 160/13920/20.

У справі, що розглядається, заявлено вимогу про визнання протиправною та скасування вимоги від 19 листопада 2020 року № 06-13/6491-2020 «Щодо усунення порушень законодавства».

У вказаній вимозі відповідач вказав на факт заподіяння збитків, зазначив їх розмір та зобов`язав вчинити дії, спрямовані на усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку.

Водночас, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлена Департаментом позовна вимога є передчасною.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З приводу доводів апеляційної скарги колегія суддів зауважує, що законність та правильність обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки у судовому порядку за позовом державного фінансового контролю про їх стягнення, а не у справі за позовом підконтрольного об`єкта про визнання вимоги протиправною.

Так, оскаржуваною вимогою позивача зобов`язано вчинити дії, спрямовані на усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку. Збитки ж, у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування, стягуватимуться примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, і правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який буде розглядати позов про їх стягнення.

Тобто, у разі незгоди із запропонованою сумою до відшкодування, позивач зможе надати свої заперечення щодо її стягнення саме у межах судового провадження, ініційованого контролюючим органом, а не в межах цієї справи.

Суд наголошує, що, наділяючи органи державного фінансового контролю правом пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» не встановлює за необхідне зазначення будь-яких застережень щодо способу виконання підконтрольною особою вимоги, також таких застережень не встановлюють інші чинні правові акти, які регулюють спірні правовідносини.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 160/13920/20.

Решта доводів апеляційної скарги, як і додаткових пояснень на відзив на апеляційну скаргу на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Тобто, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту з питань поводження з відходами Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року в адміністративній справі № 380/12264/20 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 12 січня 2024 року, у зв`язку з перебуванням суддів Р.Й. Коваля, В.В. Гуляка у відпустці.