Рішення

від 08.01.2024 по справі 174/644/23

П'ЯТИХАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 174/644/23

Провадження №2-о/190/14/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 року м.П"ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді - Кудрявцевої Ю.В.

за участю секретаря - Пронської Т.В.

заявника - ОСОБА_1

представника заявника - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Точилін Микита Валерійович, заінтересована особа: Вільногірський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті особи в певний час,

В С Т А Н О В И В:

Представник заявника ОСОБА_1 -адвокат Точилін М.В. звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Вільногірськ, Дніпропетровської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Москва Російської Федерації.

Заява мотивована тим, що заявник ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 . Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Москва Російської Федерації, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , громадянина Російської Федерації, яке видане 29 квітня 2023 року НОМЕР_1 Відділом запису актів цивільного стану Москви №63 Багатофункційним центром надання державних послуг района Бірюлево Западне. Померлому на праві власності належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи те, що заявник є спадкоємцем першої черги за законом, вона має право на спадкування після смерті її сина. З метою реалізації права на спадкування, заявник звернулася до нотаріуса, однак їй в усному порядку було роз`яснено, що для відкриття спадкової справи їй необхідно надати свідоцтво про смерть. Однак у заявниці відсутня можливість надати оригінал необхідного документу у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України. З метою проведення державної реєстрації смерті в Україні та отримання свідоцтва про смерть, ОСОБА_1 звернулась до Вільногірського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про державну реєстрацію смерті, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю необхідних документів та неможливістю витребування повторного свідоцтва про смерть у зв`язку з припиненням дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією. Таким чином, для реалізації свого права на спадкування у ОСОБА_1 відсутні інші законні способи, окрім як встановити факт смерті сина в судовому порядку. Тому вона змушена звернутись до суду із зазначеною заявою.

В судовому засіданні заявник та її представник - адвокат Точилін М.В. поністю підтримали вимоги заяви та просять її задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про місце та час слухання справи сповіщений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про відкладення розгляду від нього до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с.8).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.17), - шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 присвоєно прізвище ОСОБА_1 .

Заявниця стверджує, що її син помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території російської федерації в м.Москва, на підтвердження чого надала:

-фотокопію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 29.04.2023 серія НОМЕР_3 , видане Відділом запису актів цивільного стану Москви №63 Багатофункційним центром надання державних послуг района Бірюлево Западне;

-фотокартки з поховання, на яких зафіксована могила.

Під час розгляду справи була допитана свідок ОСОБА_8 , яка пояснила що вона є донькою заявниці ОСОБА_1 та рідною сестрою померлого ОСОБА_4 . Про те, що її брат помер в м.Москва Російської Федерації їй повідомила невістка, яка проживає в м. Москва за допомогою повідомлення на номер телефону. Також дружина ОСОБА_4 надіслала їй фотокопію свідоцтва про смерть і фото могили поховання останнього. Надати оригінал свідоцтва про смерть невістка відмовилась, оскільки як вона пояснила, їй воно необхідне для оформлення спадщини.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами 3, 4, 6 ст. 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Факт смерті особи у певний час за відмови органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті встановлюється за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану у реєстрації факту смерті, яка обумовлюється несвоєчасним зверненням до цих органів або відсутністю документів, які стверджують подію смерті.

При зверненні до суду заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами, цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі № 478/1072/21, провадження № 61-1370св22.

За положеннями статті 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено у частині 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (ConventiondelaHayedu 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.

Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах передбачено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року зупинено дію Мінської конвенції 1993 року.

Отже, наразі у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України передбачено застосування положень Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та їх засвідчення апостилем згідно з Конвенцією.

Звертаючись до суду в порядку окремого провадження, ОСОБА_1 просить встановити факт смерті її сина ОСОБА_3 , який помер на території російської федерації, про що видано вказаною державою відповідні документи.

Оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_4 видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер син заявниці, то до нього підлягають застосуванню положення Конвенції 1961 року, а тому підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_3 в порядку окремого провадження та видачі повторного свідоцтва про смерть відсутні.

Посилання заявника на неможливість отримання оригіналу свідоцтва про смерть не спростовують вказаних вище висновків суду, оскільки повторна реєстрація смерті особи законодавством України не передбачена.

Суд не може підміняти державний орган, приймаючи рішення, та вирішувати питання, які належать до компетенції іншого суб`єкта владних повноважень.

Варто зазначити, що заявник ОСОБА_1 як при зверненні до суду із заявою так і під час розгляду справи в суді не надала доказів, що достовірно свідчать про смерть її сина ОСОБА_3 у певний час і за певних обставин, зокрема медичне свідоцтво або акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає заявлені вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 76, 81, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Точилін Микита Валерійович, заінтересована особа: Вільногірський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті особи в певний час, - відмовити.

Судові витрати по справі залишити по фактично понесеним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 січня 2024 року.

Суддя П`ятихатського районного суду

Дніпропетровської області Ю.В.Кудрявцева