Постанова

від 03.04.2024 по справі 174/644/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3557/24 Справа № 174/644/23 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,

за участюсекретаря судовогозасідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Точиліна Микити Валерійовича на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вільногірський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті особи в певний час,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті особи в певний час(а.с. 2-7), в обґрунтування якої посилалась на те, що заявник ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 . Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.москва російської федерації, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , громадянина російської федерації, яке видане 29 квітня 2023 року 97750063 відділом запису актів цивільного стану Москви №63 Багатофункційним центром надання державних послуг района Бірюлево Западне. Померлому на праві власності належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що заявник є спадкоємцем першої черги за законом, вона має право на спадкування після смерті її сина. З метою реалізації права на спадкування, заявник звернулася до нотаріуса, однак їй в усному порядку було роз`яснено, що для відкриття спадкової справи їй необхідно надати свідоцтво про смерть. Однак у заявниці відсутня можливість надати оригінал необхідного документу у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України.

З метою проведення державної реєстрації смерті в Україні та отримання свідоцтва про смерть, ОСОБА_1 звернулась до Вільногірського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про державну реєстрацію смерті, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю необхідних документів та неможливістю витребування повторного свідоцтва про смерть у зв`язку з припиненням дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією.

Таким чином, для реалізації свого права на спадкування у ОСОБА_1 відсутні інші законні способи, окрім як встановити факт смерті сина в судовому порядку. Тому вона змушена звернутись до суду із зазначеною заявою.

На підставі викладеного, заявник просила суд встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Вільногірськ, Дніпропетровської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.москва російської федерації

Рішенням П`ятихатськогорайонного судуДніпропетровської областівід 08січня 2024року узадоволенні заяви ОСОБА_1 про встановленняфакту смертіособи впевний час,відмовлено вповному обсязі(а.с.87,89-91).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокатТочилін М.В. подав апеляційну скаргу (а.с. 94-98), посилаючись на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Вільногірський відділдержавної реєстраціїактів цивільногостану уКам`янському районіДніпропетровської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса)не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер син заявниці, то до нього підлягають застосуванню положення Конвенції 1961 року, а тому підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_2 в порядку окремого провадження та видачі повторного свідоцтва про смерть відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 8).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 17), - шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 присвоєно прізвище ОСОБА_6 .

Заявниця стверджує, що її син помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації в м.москва, на підтвердження чого надала:

- фотокопію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 29.04.2023 серія НОМЕР_2 , видане Відділом запису актів цивільного стану Москви №63 Багатофункційним центром надання державних послуг района Бірюлево Западне;

- фотокартки з поховання, на яких зафіксована могила.

Під час розгляду справи була допитана свідок ОСОБА_7 , яка пояснила що вона є донькою заявниці ОСОБА_1 та рідною сестрою померлого ОСОБА_3 , про те, що її брат помер в м.москва російської федерації їй повідомила невістка, яка проживає в м. Москва, за допомогою повідомлення на номер телефону. Також дружина ОСОБА_3 надіслала їй фотокопію свідоцтва про смерть і фото могили поховання останнього. Надати оригінал свідоцтва про смерть невістка відмовилась, оскільки як вона пояснила, їй воно необхідне для оформлення спадщини.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Пунктом 8 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Факт смерті особи у певний час, за відмови органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті, встановлюється за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану у реєстрації факту смерті, яка обумовлюється несвоєчасним зверненням до цих органів або відсутністю документів, які стверджують подію смерті.

При зверненні до суду заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами, цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі №478/1072/21, провадження №61-1370св22.

За положеннями статті 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено у частині 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

За пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.

Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах передбачено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Верховною Радою 01 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Наслідком цього є те, що із дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107 передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Отже, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав, приймаються на території України без спеціального посвідчення, якщо така практика існувала станом на 24 лютого 2022 року відповідно до міжнародних договорів України, зокрема, Мінської конвенції.

Враховуючи вказане доводи скарги про те, що дипломатичні відносини між Україною та рф припинені, а тому у заявниці відсутня можливість зареєструвати смерть сина та отримати свідоцтво через дипломатичне представництво або консульство є такими, що не заслуговують на увагу.

Як встановлено судом, факт смерті сина заявниці ОСОБА_2 на території російської федерації зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Відділом запису актів цивільного стану Москви №63 Багатофункційним центром надання державних послуг района Бірюлево Западне складено актовий запис про смерть №170239775006300170006 від 29 квітня 2023 року.

Про смерть ОСОБА_2 відділом запису актів цивільного стану Москви №63 Багатофункційним центром надання державних послуг района Бірюлево Западне видано відповідне свідоцтво серія НОМЕР_2 (а.с. 10).

Зазначене свідоцтво про смерть видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої помер син заявниці, містить необхідні реквізити, в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.

У зв`язку з цим необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.

Заявниця не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть свого сина, видане компетентними органами іноземної держави, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини чи субсидії тощо. Доказів наявності у неї перешкод у цьому, не прийняття такого документа державними органами чи посадовими особами України не надано.

Посилання апелянта на відмову нотаріуса для відкриття спадщини та заведення спадкової справи колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказана відмова нотаріуса мотивована відсутністю оригіналу свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , виданого компетентними органами іноземної держави, а не з підстав неприйняття такого документа, що в свою чергу не спростовує обгрунтовані висновки суду про те, що заявниця не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть свого сина, видане компетентними органами іноземної держави, у будь-яких правовідносинах на території України.

Повторна реєстрація смерті особи законодавством України не передбачена.

Доводи скарги про те, що заявниця позбавлена можливості в іншому ніж у судовому порядку встановити факт смерті є безпідставними, враховуючи вищевикладене.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що надані заявником докази до заяви на підтвердження факту про смерті її сина 27 квітня 2023 року на території російської федерації в м.Москва, а саме: фотокопія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 29.04.2023 серія НОМЕР_2 , видане Відділом запису актів цивільного стану Москви №63 Багатофункційним центром надання державних послуг района Бірюлево Западне, фотокартки з поховання, на яких зафіксована могила не є беззаперечними, належними та достатніми доказами на підставі яких суд має можливість встановити факт, за яким звернулась заявниця до суду. Встановлення факту смерті особи на території іноземної держави також не може підтверджуватись лише на показах свідка, яка проживає на території України, а не на території іноземної держави, де помер син заявниці.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаТочиліна МикитиВалерійовича залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатськогорайонного судуДніпропетровської областівід 08січня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.Ю. Лопатіна