Рішення

від 05.01.2024 по справі 677/1363/22

КРАСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 677/1363/22

Провадження № 2/677/151/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

05.01.2024 року м. Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

у складі: головуючого судді: Шовкуна В.О.,

за участю секретарів судового засідання:

Коломієць Л.В., Демчишеної Ю.В.,

учасники справи (сторони):

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідач ОСОБА_3 ,

відповідач ОСОБА_4 ,

представник відповідача ОСОБА_3 : ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Красилів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та встановлення порядку користування квартирою, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи

04.11.2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування квартирою шляхом вселення та встановлення порядку користування квартирою.

В обґрунтування позову посилається на те, що згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого Красилівською райдержадміністацією на підставі розпорядження № 219 від 27.11.1992 року, квартира АДРЕСА_1 , передана у спільну часткову власність її батькам: мамі ОСОБА_6 та батькові - відповідачу у справі ОСОБА_4 ; їй та племінниці відповідачу у справі ОСОБА_7 . Після смерті мами її частку в квартирі успадкував ОСОБА_4 , який набув у власність 1/4 частку квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 10.01.2022 року, виданого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Шлейник М.С. та яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. З часу, коли в квартирі вселилась її сестра, мати відповідача ОСОБА_3 , стосунки з якою були складними та недоброзичливими, між нею та відповідачами почали виникати конфлікти. Наслідком непорозумінь стало те, що відповідач ОСОБА_3 , стверджуючи, що вона є єдиним власником всієї квартири, не допускає її в квартиру, чим створює перешкоди в користуванні житлом. В вересні місяці 2022 року відповідачка не пустила ні її, ні її сина в квартиру, де знаходяться їхні речі, виставивши сумку з речами в коридор, та викликала працівників поліції. Її та сина було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м., житлова площа 42,6 кв. м., складається з чотирьох житлових кімнат: площею 11,0 кв.м., 9.5 кв.м., 8,2 кв.м., 13,9 кв.м.; кухні площею 9,4 кв.м.; коридору площею 12,1 кв.м.; кладової площею 1,1 кв.м.; туалету площею 1,2 кв.м.; коридору площею 2,5 кв. м.; лоджії площею 2,7 кв.м.

Посилаючись на ч. 3 ст. 358, ст. 369 ЦК України, вважає за можливе встановити порядок користування спірною квартирою наступним чином:

- відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виділити в спільне користування три житлові кімнати площею 11,0 кв.м., 9,5 кв.м., 8,2 кв.м., лоджію площею 2,7 кв.м.;

-в її, ОСОБА_1 ,разом знеповнолітньою дочкою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,в користуваннявиділити житловукімнату площею 13,9 кв.м;

- кухню площею 9,4 кв. м.; коридор площею 12,1 кв.м; кладову площею 1,1 кв.м.; туалет площею 1,2 кв.м.; ванну кімнату площею 2,5 кв.м. залишити в спільному користуванні.

Вказала, що такий порядок користування квартирою не порушить її та відповідачів прав та житлових умов.

У зв`язку з наведеним, просила суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом її вселення в дану квартиру, визначити порядок користування спірною квартирою за запропонованим нею зазначеним вище варіантом, та стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати в сумі 1984,80 грн.

11.11.2022 року відкрито провадження у справі, та призначено її до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

26.12.2022 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача про витребування доказів через необґрунтованість, клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про витребування доказів та виклику свідків задоволено.

20.01.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 23.03.2023 року.

Ухвалою Красилівського районного суду від 27.09.2023 року було залучено до участі у справі в якості третіх осіб: ОСОБА_9 (чоловіка позивачки) та орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області. Органу опіки та піклування на виконання вимог ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України зобов`язано надати висновок щодо розв`язання спору.

Аргументи учасників справи

Відповідач ОСОБА_3 26.12.2022року подаладо судузаяву,у якійзазначила,що вобґрунтування позовнихвимог позивач ОСОБА_1 посилається нате,що вона( ОСОБА_3 )не допускаєїї доспірної квартири,чим створюєперешкоди укористуванні житлом,а саме,що увересні 2022року вонане пустилапозивачку доспірної квартири,у якійзнаходяться їїособисті речі.Такі доводипозивачки єбезпідставними,так яквона ніколине спричинялата неспричиняє їйбудь-якихперешкод упроживанні вспірній квартирі,а вонане проживалата непроживає уній звласної волі,оскільки проживаєв іншійквартирі АДРЕСА_2 разоміз співмешканцем ОСОБА_9 та їхспільною донькою ОСОБА_8 .Також позивачкимає житлов АДРЕСА_3 ,у якомузареєстрована.Технічні характеристикизазначених квартирита житловогобудинку дозволяють проживанняу нихсім`ї позивачки.Конфлікти і непорозуміння з позивачкою з проводу спірної квартири пов`язані виключно з неправильною поведінкою позивача відносно батька ОСОБА_4 , а саме спричинення постійних скандалів та конфліктів, застосування відносно нього психічного та фізичного насильства, внаслідок чого спільне проживання із позивачкою в одній квартирі не можливе.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Головатюк Л.А. вимоги позову підтримали, з підстав, наведених у ньому, просили його задовольнити.

При цьому, позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що вона з чоловіком ОСОБА_10 і їхньою спільною дитиною проживають за адресою АДРЕСА_4 приблизно 11 років, при цьому, вона та дитина зареєстровані в АДРЕСА_3 . Вона хоче вселитися в спірну квартиру, оскільки це її майно, там є її частка. У неї з чоловіком проблеми, а тому хоче вселитися у свою квартиру. З іншими мешканцями спірної квартири вона перебуває в негативних відносинах, абсолютно не спілкуються, її вигнали з квартири. Неприязні відносини між ними виникли з осені 2022 року. Вона є власником частини спірної квартири з моменту приватизації. Вважає, що її права як власника порушуються.

У судовому засіданні відповідачі та представник відповідачів адвокат Сидорук Д.В. вимоги позову не визнали. Вказав на той факт, що у випадку виділення у користування тієї кімнати, яку просить позивач буде порушення вимог ст. 358 ЦПК України, оскільки розмір квартири перевищує розмір частки, яка належить позивачці. Крім того, зазначив, що зачіпаються права дитини, а батько дитини (неповнолітньої) заперечує проти її переселення, оскільки в квартирі, де вони мешкали, для дитини були створені всі необхідні умови.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначила, що ніхто нікому не перешкоджав до (вересня 2022 року) в доступі до квартири. До вересня 2022 року вони (відповідачі) були не проти цього, а зараз проти. Відповідач не проживає у квартирі 13 років, виписалася. Проживає з ОСОБА_11 - своїм чоловіком. У вересні 2022 року сталася конфліктна ситуація, внаслідок якої викликали поліцію, і вона заборонила Позивачці з`являтися до цієї квартири.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні суду дав пояснення щодо ситуації, яка склалася. Вказав, що його дочка ОСОБА_1 з квартири висилилася 13 років тому - коли вийшла заміж. У позивачки є своя квартира з ремонтом, сім`я, чоловік. Квартира, де дочка ОСОБА_1 зараз проживає, належить її чоловікові. Стосунки з нею погіршились з серпня-вересня 2022 року. Позивач застосовувала до нього фізичну силу, восени 2022 року приходила, та вимагала, щоб в квартирі також проживав її син (26 років), била ногами. Зазначив, що він живе в залі в тій кімнаті, що просить позивач їй виділити. У нього три дочки: одна позивач, одна в Криму, і мати ОСОБА_12 . Не зрозуміло, як вони будуть спів мешкати в одній квартирі, оскільки мається конфліктна ситуація, категорично проти того, щоб позивачка заселялася до квартири. При цьому суду повідомив про те, що дійсно у позивачки є частка (право власності) в спірній квартирі.

Третя особа ОСОБА_9 у судовому засіданні повідомив про те, що він живе в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . Квартира належить його батькам. На даний момент, його дружина ОСОБА_13 посварилася з його батьками, забрала дитину і виїхала за кордон. Наче спочатку до Польщі, потім мабуть в Крим, але точно він сказати не може, з дитиною дуже рідко переписується, однак донька не каже де вона знаходиться. До від`їзду дружини, вони вже близько 6 місяців не спілкувалися. За кордон виїхали за 2 тижні до 01 вересня 2023 року. Стосовно того, щоб його донька вирішувала з ким їй краще мешкати він не заперечував, проте, хотілося б щоб донька жила з ним. За переселення позивачка щось говорила в минулому році, але його думки з даного приводу ніхто не питав. В квартирі, де він мешкає є окрема кімната для доньки, а там куди хоче вселитися позивачка лише буде одна кімната, яка їй належить. При цьому вказав, що квартира в якій він мешкає, належить його батькам, з якими позивачка в конфлікті, і в любий момент батьки можуть вказати на двері. Після дачі пояснень, попросив суд дозволити йому покинути залу, оскільки йому не цікаво яке рішення прийме суд з даного приводу.

Представник органу опіки та піклування Красилівської міської ради Тимченко О.С. суду повідомила проте, що оскільки позивачка та дитина перебувають за кордоном вони не можуть надати висновок щодо вказаної ситуації, яка сталася в даного подружжя. Проте, додала те, що попередні умови в яких жила дитина досить пристойні, дитина була забезпечена окремою кімнатою і всім необхідним для розвитку дитини.

Позиція суду

Суд, вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, заслухавши позивача, відповідачів, їх представників, свідків, третю особу ОСОБА_9 , представника органу опіки та піклування, дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_14 ), на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 05.12.1996 року, виданого Красилівською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження від 27.11.1992 року № 219, є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з даним Свідоцтвом про право власності на житло, спірна квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , та членам його сім`ї ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 в рівних частках (а.с. 31).

Згідно з Технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 від 10.01.2022 року, квартира розташована до ІІ поверсі дев`ятиповерхового будинку, має загальну площу 71,6 кв.м., з яких:

- житлова площа - 42,6 кв.м.: чотири житлових кімнати, площею 11,0 кв.м., 9,5 кв.м., 8,2 кв.м., та 13,9 кв.м.;

- допоміжна (підсобна) площа: коридор, площею 12,1 кв.м.; кладова, площею 1,1 кв.м.; вбиральня, площею 1,2 кв.м.; ванна кімната, площею 2,5 кв.м.; кухня, площею 9,4 кв.м.;

- літнє (неопалювальне приміщення) - лоджія, площею 2,7 кв.м. (а.с. 32-33).

Як стверджує позивач, та не заперечується відповідачами, після смерті матері позивача ОСОБА_6 , її частку в квартирі успадкував ОСОБА_4 , який набув у власність 1/4 частку квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 13, від 10.01.2022 року, виданого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Шлейник М.С.

Зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 310260609 від 20.09.2022 року (а.с. 9).

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 (намомент зверненняз позовом) не проживає в спірній квартирі, проживає разом із співмешканцем ОСОБА_9 та їхньою спільною донькою ОСОБА_8 , у квартирі АДРЕСА_2 , разом з тим, при спробах позивача заселитись у спірну квартиру, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чинять їй перешкоди у користуванні квартирою, а саме: не надають ключі від вхідних дверей, не впускають позивача у спірну квартиру, відповідач ОСОБА_4 виштовхував свою дочку ОСОБА_1 зі спірної квартири, просив її вийти з квартири і більше не приходити, що не заперечується сторонами по справі.

Як стверджує відповідач ОСОБА_3 , конфлікти і непорозуміння з позивачкою з проводу спірної квартири пов`язані виключно з неправильною поведінкою позивача відносно батька ОСОБА_4 , який хворіє, а саме спричинення постійних скандалів та конфліктів, застосування відносно нього психічного та фізичного насильства, внаслідок чого спільне проживання із позивачкою в одній квартирі не можливе.

Судом досліджено також матеріали справи № 677/953/22 (провадження № 3/677/609/22) про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Згідно з матеріалами даної справи, ОСОБА_1 постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 19.08.2022 року притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення нею за адресою: АДРЕСА_5 , домашнього насильства психологічного характеру (ображала нецензурною лайкою) відносно своєї сестри ОСОБА_17 .. Згідно з письмовими поясненнями у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 159682 від 25.07.2022 року ОСОБА_1 надала пояснення, що з вказаним правопорушенням вона не згідна, оскільки вказані дії вчинялись відносно неї. Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_4 від 22.07.2022 року конфлікт 16.07.2022 року відбувався у спірній квартирі між його дочками ОСОБА_1 та ОСОБА_17 з приводу ключа для консервації (закруток), щоб припинити конфлікт, він випхав ОСОБА_1 з його квартири (справа № 677/953/22, а.с. 4). Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_17 від 17.07.2022 року, 16.07.2022 року її сестра ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_4 , прийшла до неї додому в АДРЕСА_5 , та почала її називати нецензурною лексикою та образливими словами, крім того штовхала її та погрожувала її батькові. Вказані дії вчиняла і раніше (справа № 677/953/22, а.с. 6). Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 22.07.2022 року, вона прийшла до квартири її батька, аби забрати ключ для консервації (закруток), але стався конфлікт, в ході якого її батько та її сестра ОСОБА_17 називали її нецензурною лайкою та виганяли з квартири; вказаний конфлікт стався через батьківську квартиру, та на її думку, її сестра хоче «привласнити» собі. (справа № 677/953/22, а.с. 5). Дані обставини, ОСОБА_17 підтвердила і у судовому засіданні, будучи допитаною як свідок.

Свідок ОСОБА_18 дала суду показання про те, що 4 чи 5 вересня 2022 року вона пішла до ОСОБА_12 ввечері після 21 години взяти праску. Була свідком того, як ОСОБА_19 -двоюрідний брат ОСОБА_20 стукав у двері квартири, та кричав (запитувався), де його речі, обзивав ОСОБА_21 . Згодом прийшла мама ОСОБА_22 позивач, яка також обзивала ОСОБА_20 . Потім вони викликали поліцію, чого їх не пускають у квартиру.

Свідок ОСОБА_23 дала судупоказання проте,що вонає сусідкоювідповідачів,та знаєїх здуже гарноїсторони.Зазначила,що бачиласитуацію,коли викликалиполіцію,бачила,як ОСОБА_19 (синпозивачки)мав конфліктз ОСОБА_24 .

Таким чином, в ході судового розгляду справи також встановлено, що стосунки між сторонами у справі є конфліктними, неодноразово сторони звертались до поліції, як стверджує позивач, та погодились з цим відповідачі, конфлікти виникають з приводу власності на спірну квартиру.

Суд сприяв у реалізації сторонами своїх прав та інтересів щодо вирішення спору шляхом укладення мирової угоди.

Встановлені обставини підтверджуються відомостями з позовної заяви, показаннями сторін у судовому засіданні та свідків, а також матеріалами справи: Інформаційним листом комунального підприємства «Красилівське бюро технічної інвентаризації» № 458 від 05.01.2022 року; Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00036910129 від 21.09.2022 року; Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 310260609 від 20.09.2022 року; листом ВПД № 2 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області № 6161/109/04-2022 від 11.08.2022 року; копією свідоцтва про народження ОСОБА_8 серії НОМЕР_1 від 30.10.2012 року; копією Свідоцтва про право власності на житло від 05.12.1996 року, виданого Красилівською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження від 27.11.1992 року № 219; копією Технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 ; повідомленням КНП «Красилівський Центр первинної седико-санітарної допомоги» № 858 від 27.12.2022 року стосовно хвороб амбулаторно хворого ОСОБА_4 ; матеріалами справи № 677/953/22 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства психологічного характеру відносно сестри ОСОБА_17 ); матеріалами перевірки № 635 (ЖЄО № 4229 від 08.10.2022 року.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, припинення дії, яка порушували право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Згідно з ст. 150 Житлового Кодексу України № 5464-Х від 30.06.1983 року, в редакції від 19.11.2022 року (надалі - Житлового Кодексу України), громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд .Власник маєправо вчинятищодо свогомайна будь-якідії,які несуперечать закону. Приздійсненні своїхправ тавиконанні обов`язківвласник зобов`язанийдодержуватися моральнихзасад суспільства. Усімвласникам забезпечуютьсярівні умовиздійснення своїхправ. Власність зобов`язує .Власник неможе використовуватиправо власностіна шкодуправам,свободам тагідності громадян,інтересам суспільства,погіршувати екологічнуситуацію таприродні якостіземлі. Державане втручаєтьсяу здійсненнявласником прававласності. Діяльністьвласника можебути обмеженачи припиненаабо власникаможе бутизобов`язанодопустити докористування йогомайном іншихосіб лишеу випадкахі впорядку,встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Частинами першою та другою статті 321 ЦПК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.06.2018 року у справі № 521/213/16-ц та у постанові від 14.02.2018 року у справі 370/1822/15, право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії»(Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. пункт 60 вищезгаданого рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).

Отже, навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Аналізуючи наведене законодавство, яке регулює житлові правовідносини, суд доводить до висновку, що визначальним принципом права приватної власності у наведених правових актах та практиці Європейського суду з прав людини, Верховного Суду є загальновизнаний принцип непорушності права власності, який трактується, як право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

За змістом ч. 1 та ч. 4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ч. 3 ст. 357 ЦК України).

Відповідно до положень частини 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також суд враховує, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 під час розгляду справи, з приводу позовних вимог в частині зобов`язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні позивачем спірною квартирою шляхом вселення позивача разом з її дочкою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до даної квартири, не визнали позовні вимоги, проте не заперечували, що позивач є співвласником квартири, за яку йде спір, та претендує на її частку.

В ході судового розгляду судом встановлено, що майнове право позивача на користування спірною квартирою порушене та підлягає захисту.

Враховуючи вищевикладене та вимоги діючого законодавства, а також те, що власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, відповідачі створюють позивачу перешкоди у здійсненні нею свого права користування та розпорядження своїм нерухомим майном та позбавляють можливості використовувати квартиру за власним розсудом, суд доходитьвисновку,що позовнівимоги вцій частиніє обґрунтованими,а томутакими,що підлягаютьзадоволенню,а саме,слід зобов`язативідповідачів усунутиперешкоди вкористуванні позивачем ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , шляхом її вселення в дану квартиру, шляхом вселення позивача до даної квартири та передачі позивачці ключі від квартири.

Щодо встановлення судом порядку користування квартирою, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому, згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі«Перший протокол», «Конвенція») до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475/97-ВР: закріплено принцип непорушності права приватної власності, за яким особа має право безперешкодно володіти, користуватися і розпоряджатися належним майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Як випливає з вимог ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

У постановіВерховного СудуУкраїни від17.02.2016року усправі №6-1500цс15зазначено, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Суд звертає увагу, що у даній справі спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному з співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26.05.2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12.08.2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08.09.2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15.09.2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21), від 06.02.2023 року у справі № 607/22941/21 (провадження № 61-12444св22).

Як вбачається з технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , копіяякого наявнав матеріалахсправи,квартира маєзагальну площуквартири71,6 кв.м., житлова площа - 42,6 кв.м., квартира є чотирикімнатною з окремими ізольованими житловими кімнатами, а саме: житлова кімната площею 11,0кв.м., яка позначена у технічному паспорті під літер А № 2, житлова кімната площею 9,5кв.м., яка позначена у технічному паспорті під літер А № 3, житлова кімната площею 8,2кв.м., яка позначена у технічному паспорті під літер А № 7, та житлова кімната площею 13,9кв.м., якапозначена утехнічному паспортіпід літерА №8.Коридор,площею 12,1кв.м. позначений у технічному паспорті під № 1;кладова,площею 1,1кв.м. позначена у технічному паспорті під № 4;вбиральня,площею 1,2кв.м. позначена у технічному паспорті під № 5;ванна кімната,площею 2,5кв.м. позначена у технічному паспорті під № 6;кухня,площею 9,4кв.м. позначена у технічному паспорті під № 9.Літнє (неопалювальнеприміщення)-лоджія,площею 2,7кв.м. зазначена у технічному паспорті без номера.

За приписами ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» роз`яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 04.10.91 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. В такому випадку окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

За змістом статей 47, 48 Житлового КодексуУкраїни жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

При цьому суд зауважує, що даний спір не стосується порядку поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, а судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

При вирішенні спору щодо порядку користування спільним майном суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, тобто з наближенням до ідеальних часток.

Згідно з технічним паспорта на спірну квартиру, у ній наявні чотири житлові кімнати площею 11,0 кв.м., 9,5 кв.м., 8,2 кв.м., та 13,9 кв.м.. До складу сім`ї позивача ОСОБА_1 входить малолітня дочка, яка, в силу закону, має право користуватися жилим приміщенням нарівні з своєю матір`ю - співвласником квартири.

Оскільки при визначенні порядку користування, суд враховує планування спірної квартири, її конфігурацію, а також той факт, що неможливо забезпечити власникам квартири передачу в особисте користування житлових приміщень у точній відповідності ідеальним часткам у праві спільної часткової власності, суд погоджується з запропонованим позивачкою варіантом встановлення порядку користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , оскільки такий поділ є прийнятним, майже відповідає належним на праві власності рівним часткам сторін (71,6 кв. м. житлової площі / 4 рівних частки =17,9 кв. м.), оскільки для даного варіанту порядку користування квартирою переобладнання не потрібні, відтак не потребує проведення будь-яких перепланувань квартири та не порушує прав сторін.

При цьому, суд враховує, що відповідачі пропозицій щодо встановлення іншого порядку користування квартирою чи заперечень на законних підставах щодо встановлення обраного позивачем варіантом порядку користування квартирою не надали, як і не надали суду доказів з приводу неможливості встановлення порядку користування квартирою у спосіб, зазначений позивачем.

Крім того, суд зазначає про те, що під час судового розгляду було встановлено те, що квартира в якій мешкала Позивач зі своїм чоловіком ОСОБА_25 , та їх неповнолітня донька належить батькам ОСОБА_9 , з якими Позивач знаходиться в неприязнених відносинах (даний факт підтвердив чоловік позивачки у судовому засіданні). Після сварки з батьками, Позивач забрала неповнолітню дитину та виїхала за кордон, десь за 2 тижні до 01 вересня 2023 року. (знову ж таки даний факт було встановлено під час судового засідання, такі обставини повідомив чоловік Позивачки ОСОБА_26 ). Тобто, фактично, батько неповнолітньої дитини, який вказав, що не проти щоб його донька вирішувала з ким їй проживати, а бажано щоб вона проживала з ним, власного житла не має, житло в якому він проживав з дружиною і їх спільною дитиною, належить його батькам, які в будь-який момент можуть їх попросити залишити приміщення. А тому суд в даному випадку, крім того, повинен враховувати і про інтереси дитини, яка на даний момент фактично проживає з мамою позивачем по справі. Батько дитини ОСОБА_26 , точно навіть не знає, де його дитина, чи ходить вона до школи, та і взагалі в судовому засіданні викликає подив, щодо його поведінки, який вказав, що йому не цікаво яке прийме рішення по даній справі суд.

Також, представник органу опіки та піклування у судовому засіданні суду повідомила, що умови в яких проживала неповнолітня дитина, були дуже пристойні, дитина була забезпечена всім необхідним. Проте, орган опіки та піклування, чомусь не врахував того факту, що квартира в якій мешкало подружжя, їм не належить, що існує конфлікт між позивачкою та власниками квартири. За таких обставин, суд вважає, що вирішуючи питання про вселення позивачки в спірну квартиру, мається необхідність встановлення користування спірною квартирою і для неповнолітньої дитини, оскільки як було встановлено, іншого житла у позивача і її чоловіка ОСОБА_9 , яке б належало їм на праві власності не існує. Більше того, Відповідачі по справі, не висловлювали категоричного заперечення щодо перебування неповнолітньої дитини в їхній квартирі, вони заперечували взагалі, щоб позивачку не вселяли до квартири, оскільки мається конфліктна ситуація, яка не може вирішитися внаслідок дій Позивачки.

Таким чином, суд доходить висновку, що встановлення порядку користування спірною квартиною за запропонованим позивачем варіантом вбачається можливим.

Враховуючи, що у спірній квартирі проживають відповідачі, які також є співвласниками квартири, та має намір вселитися інший співвласник квартири ОСОБА_1 із своєю малолітньою дочкою, при цьому між співвласниками існує спір щодо порядку користування житлом, оскільки відповідачі категорично заперечують право проживання у квартирі позивача, з метою встановлення нормальних житлових умов, суд вважає за справедливе встановити наступний порядок користування квартирою, що відповідатиме допустимим розмірам житлової площі на кожну особу:

- у користування відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виділити три житлові кімнати площею 11,0 кв.м., 9,5 кв.м., 8,2 кв.м. лоджію площею 2,7 кв.м.;

-в користування ОСОБА_1 ,разом знеповнолітньою дочкою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,виділити житловукімнату площею 13,9 кв.м;

- кухню площею 9,4 кв. м.; коридор площею 12,1 кв.м; кладову площею 1,1 кв.м.; туалет площею 1,2 кв.м.; ванну кімнату площею 2,5 кв.м. залишити в спільному користуванні.

При цьому, суд зауважує, що спільне користування співвласниками лоджією не є можливим, оскільки вихід на лоджію здійснюється лише з кімнати площею 11,0 кв.м., яка виділена у користування відповідачам.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо встановлення судом порядку користування квартирою підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено повністю, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі по 992 грн. 40 коп. з кожного (1984,80 грн./2).

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та встановлення порядку користування квартирою - задовольнити.

Зобов`язативідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 усунути перешкодив користуванніпозивачем ОСОБА_1 квартироюАДРЕСА_1 ,шляхом їївселення до даної квартири.

Визначити наступнийпорядок користуванняквартироюАДРЕСА_1 , наступним чином:

- відповідачам ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 виділити в спільне користування 3 (три) житлові кімнати площею 11,0 кв. м., 9,5 кв. м., 8,2 кв. м. лоджію площею 2,7 кв.м.;

-позивачу ОСОБА_1 ,разом знеповнолітньою дочкою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,виділити вкористування житловукімнату площею 13,9 кв.м;

- кухню площею 9,4 кв. м.; коридор площею 12,1 кв. м; кладову площею 1,1 кв. м.; туалет площею 1,2 кв. м.; ванну кімнату площею 2,5 кв. м., - залишити в спільному користуванні.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 992 грн. 40 коп. з кожного.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків в матеріалах справи відсутній.

Відповідач: ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків в матеріалах справи відсутній.

Повний текст рішення складений 15.01.2024 року.

Суддя: В.О.Шовкун