Постанова

від 10.01.2024 по справі 910/8684/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2024 р. Справа№ 910/8684/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: Кутіщева О.А.;

від відповідача: не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайнет LTD"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 (повний текст складено 24.08.2023)

у справі № 910/8684/23 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайнет LTD"

про стягнення 188 261,89 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» (далі - КП «Арсенал», Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайнет LTD" (далі - ТОВ "Скайнет LTD", Товариство) 188 261,89 грн, з яких: 126 000,00 грн заборгованості за надані послуги за договором №1/07-24-18 від 01.01.2018, 10 813,57 грн пені, 44 521,78 грн інфляційних втрат та 6 926,54 грн 3 % річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі № 910/8684/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Скайнет LTD" на користь КП "Арсенал" 126 000, 00 грн заборгованості, 10 813, 57 грн пені, 44 521,78 грн інфляційних втрат, 6 926, 54 грн 3 % річних та 2 823, 93 грн судового збору.

Суд встановив відсутність доказів сплати відповідачем вартості наданих за договором послуг за період з 01.04.2021 по 30.09.2021 на суму 126 000,00 грн. Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Скайнет LTD" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі № 910/8684/23 частково та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних до 1 грн.

Скаржник вважає, що рішення в оскаржуваній частині (в частині пені, інфляційних нарахувань та 3% річних) є незаконним та необґрунтованим, прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Зазначаючи про порушення судом норм процесуального права, апелянт відзначає, що копію позовної заяви не отримував, чим був позбавлений права на висловлення своєї позиції щодо позовних вимог. На думку скаржника, такі дії суду порушують його права.

Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, скаржник зазначає, що суд здійснив неправильний розрахунок пені, оскільки виходив з встановленого у договорі його розміру, який перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що не відповідає приписам ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Крім того, Товариство вважає наявними обставини непереборної сили, що звільняють його від відповідальності за порушення зобов`язання. Такими обставинами скаржник визначає введення в Україні воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною, підтвердженою листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Крім того, скаржник вважає наявними підстави для зменшення розміру штрафних санкцій (пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань), які він просить зменшити до 1 грн у зв`язку з важким фінансовим станом Товариства.

Позиції учасників справи.

Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8684/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Скайнет LTD" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/8684/23 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

25.09.2023 матеріали справи №910/8684/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Скайнет LTD" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/8684/23. Призначено справу №910/8684/23 до розгляду на 07.11.2023.

Судове засідання 07.11.2023 не відбулось у зв`язку з перебування головуючого судді Хрипуна О.О. на лікарняному з 30.10.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 №09.1-07/926/23 відповідно до підп. 2.3.50 п. 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8684/23 у зв`язку з перебуванням головуючого судді Хрипуна О.О. на довготривалому лікарняному.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Враховуючи зміну складу суду, справа №910/8684/23 прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів у визначеному складі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 прийнято апеляційну скаргу ТОВ "Скайнет LTD" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/8684/23 до провадження у визначеному складі суду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.12.2023.

Судове засідання 20.12.2023 не відбулось у зв`язку з технічною несправністю сервісу «EasyCon», що підтверджується актом від 21.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 призначено судове засідання на 10.01.2024.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

01.01.2018 КП «Арсенал» (Сторона-1) та ТОВ «Скайнет LTD» (Сторона-2 ) уклали договір про відшкодування витрат КП «Арсенал» з охорони та пропускного режиму №1/07-24/18 (далі - договір), предметом якого є організація Стороною-1 послуг з контролю периметрової зони загальної території і об`єктів Сторони-2 (далі - охорона) та здійснення пропускного режиму, а саме:

- контроль периметру технічними засобами охорони;

- контроль проходження працівників та проїзд автомобілів Сторони-2 на контрольно-пропускних пунктах;

- контроль пропускного режиму з оформленням пропускних документів та дозволів на ввіз-вивіз матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 2.3 договору Сторона-2 зобов`язана своєчасно і в повному обсязі здійснювати відшкодування витрат Стороні-1 за договором.

Згідно з п. 3.1 договору вартість відшкодувань витрат з контролю об`єктів та здійснення пропускного режиму визначена у Протоколі погодження договірної ціни (Додаток № 1) та становить 16 197,12 грн на місяць, в т.ч. ПДВ 2 699,52 грн.

У п. 3.3 договору сторони визначили, що в перший робочий день наступного за звітним місяця Сторона-1 надає Стороні-2 рахунок-фактуру та акт приймання-передачі наданих послуг, який остання зобов`язана протягом п`яти робочих днів підписати і один примірник підписаного акта повернути Стороні-1 або надати мотивовану відмову від підписання акта у той же строк.

Підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником Сторони-2 є підтвердженням відсутності претензій з його сторони (п. 3.4 договору).

За умовами п. 3.8 договору в разі збільшення витрат Сторони-1, безпосередньо пов`язаних з організацією та здійсненням контролю об`єктів, пропускного режиму, у т.ч. зміни норм законодавства, які безпосередньо впливають на вартість послуг, що надаються Стороною-1 за цим договором, остання має право змінити їх вартість, про що письмово повідомляє Сторону-2 протоколом погодження договірної ціни.

Згідно з п. 4.1 договору за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором винна сторона несе відповідальність відповідно до норм чинного законодавства України.

У разі несвоєчасної оплати Сторона-2 сплачує пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожний день прострочення (п. 4.2 договору).

За умовами п. п. 6.1, 6.2 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін; договір діє протягом дванадцяти місяців з 01.01.2018 до 01.01.2019.

Якщо одна зі сторін не менше ніж за 15 днів до закінчення строку чинності договору письмово не заявить про його припинення, термін дії договору буде продовжений на наступні дванадцять місяців. Кількість разів продовження терміну дії Договору не обмежується (п. 6.3 договору).

30.12.2020 сторони уклали додаткову угоду до договору, якою доповнили п. 3.1 абзацом в наступній редакції: «Вартість відшкодування витрат з охорони і пропускного режиму з 01.01.2021 визначена у протоколі погодження договірної ціни (Додаток 1 до Додаткової угоди №3) і становить 21 000,00 грн на місяць, в т.ч. ПДВ - 3 500,00 грн. Загальна вартість договору обчислюється згідно оформлених сторонами актів приймання-передачі наданих послуг».

17.09.2021 сторони уклали додаткову угоду №4 до договору, у п. 1 якої погодили згідно з п. 3.7 договору припинити надання послуг Стороні-2 з 01.10.2021. У п. 2 цієї додаткової угоди сторони визначили, що Сторона-2 зобов`язується оплатити Стороні-1 надані послуги з 01.04.2021 по 30.09.2021 у розмірі 126 000,00 грн з ПДВ не пізніше 30.11.2021. За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цією угодою винна сторона несе відповідальність згідно з нормами чинного в Україні законодавства.

За період з квітня 2021 року по вересень 2021 року сторони без зауважеть та претензій підписали Акти прийому-здачі наданих послуг: №04/21-01/07-24-18 від 30.04.2021, №05/21-01/07-24-18 від 31.05.2021, №06/21-01/07-24-18 від 30.06.2021, №07/21-01/07-24-18 від 30.07.2021, №08/21-01/07-24-18 від 31.08.2021, №09/21-01/07-24-18 від 30.09.2021.

13.12.2021 Товариство звернулось до Підприємства з листом №81, у якому повідомило, що всю заборгованість за послуги, отримані за договором, буде погашено в термін до 15.01.2022, та просило не вживати заходів щодо стягнення боргу в судовому порядку.

Підприємство звернулось до Товариства з претензією від 27.01.2022, у якій зазначило, що Товариство не сплатило за надані послуги у період з квітня по вересень 2021, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 126 000,00 грн. Підприємство просило Товариство невідкладно сплатити вказану заборгованість.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд встановив, що сторони спору уклали договір, за умовами якого ТОВ «Скайнет LTD» зобов`язалось своєчасно і в повному обсязі здійснювати відшкодування витрат КП «Арсенал», пов`язаних з організацію Підприємством послуг з контролю периметрової зони загальної території і об`єктів Товариства та здійснення пропускного режиму.

Вартість таких відшкодувань погоджена сторонами у Протоколі погодження договірної ціни та у додаткових угодах. Зокрема, в період з квітні по вересень 2021 року вартість відшкодування складала 21 000,00 грн на місяць. Послуги у спірний період Товариство прийняло без зауважень або претензій у встановленому договором порядку за актами прийому-здачі наданих послуг.

Станом на 17.09.2021 Товариство не сплатило отримані у спірний період послуги на загальну суму 126 000,00 грн та зобов`язалось сплатити Підприємству вказану суму не пізніше 30.11.2021, про що сторони спору підписали додаткову угоду №4 від 17.09.2021.

Наявність заборгованості у розмірі 126 000,00 грн та рішення суду першої інстанції в частині її стягнення Товариство не оскаржує.

Товариство не погоджується з присудженими до стягнення з нього на користь Підприємства пені, інфляційних та 3% річних.

Суд першої інстанції присудив до стягнення з ТОВ «Скайнет LTD» на користь КП «Арсенал» 10 813, 57 грн пені, 44 521,78 грн інфляційних втрат, 6 926,54 грн 3% річних, чим задовольнив вимоги підприємства повністю.

За визначенням ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань (ст. 546 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Штрафні санкції нараховуються упродовж шести місяців саме від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не передбачено умовами договору (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Не погоджуючись з висновком суду про задоволення вимог про стягнення пені, Товариство вважає неправильним здійснений судом розрахунок, оскільки суд виходив з умов п. 4.2 договору та не врахував положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Так, у п. 4.2 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати Товариство сплачує пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Товариство зазначає, що у цьому випадку розмір пені 0,5% в день значно перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» у ст. ст. 1, 3 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів відзначає, що доводи апеляційної скарги щодо неправильності визначення судом розміру пені спростовуються наявним у справі наданим позивачем (у позовній заяві) та перевіреним судом розрахунком пені, у якому позивач зазначає, що розрахунок пені здійснюється за формулою:

Пеня = С х 2УСД х Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення.

Перевіривши цей розрахунок, апеляційний суд вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги Підприємства про стягнення 10 813, 57 грн пені є обґрунтованими.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Товариство вважає, що введення в Україні воєнного стану та підтвердження цієї обставини як форс-мажорної листом Торгово-промислової палати України є настанням для нього обставин непереборної сили, що, у свою чергу, є підставою для звільнення його від відповідальності.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 ст. 218 ГК України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

При цьому сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання саме для неї. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідач не надав належних та допустимих у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України доказів існування форс-мажорних обставин у відносинах із позивачем за договором, як і не довів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а тому доводи відповідача про неможливість виконання зобов`язань через вплив обставин непереборної сили та відсутність підстав для притягнення його до цивільно-правової відповідальності суд не може визнати обґрунтованими.

Колегія суддів з цього приводу відзначає, що за наявними у справі матеріалами Товариство допустило прострочення виконання зобов`язання в період до настання обставин, на які воно посилається як на такі, що звільняють його від відповідальності. Так, заборгованість у Товариства утворилась за період з квітня по вересень 2021 року, а воєнний стан в Україні було введено 24.02.2022 року.

За наведених підстав апеляційний суд оцінює такі доводи Товариства критично.

Щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про арифметичну правильність цього розрахунку та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з Товариства 44 521,78 грн інфляційних втрат та 6 926,54 грн 3% річних.

Щодо викладеної у апеляційній скарзі заяви Товариства про зменшення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань колегія суддів зазначає таке.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Колегія суддів вважає, що в цьому конкретному випадку підстави для зменшення розміру пені відсутні.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки інфляційні нарахування та 3% річних не є штрафними санкціями у розумінні ГК України, відтак ст. 233 ГК України не передбачено право суду на їх зменшення.

Суд додатково відзначає, що приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити, зокрема, 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, в даному випадку розумний розмір відсотків річних встановлений законом, а не є договірним.

За наведених підстав апеляційний суд вважає, що правові підстави для задоволення відповідного клопотання Товариства відсутні.

Щодо посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 апеляційний господарський суд зазначає таке.

У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Наведене у сукупності свідчить, що у справі №902/417/18 питання можливості зменшення неустойки вирішувалось за результатами аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 ГПК України і ситуація у справі №902/417/18 не є тотожною тій, що склалась у справі, що розглядається.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права колегія суддів зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень ст. 42 цього Кодексу.

Наявні у справі матеріали свідчать про дотримання позивачем вказаних вимог, у зв`язку з чим Господарський суд міста Києва відкрив провадження у цій справі ухвалою від 07.06.2023.

Вказана ухвала була направлена судом на адресу Товариства та отримана ним 13.06.2023. Правом на надання відзиву або подання іншої заяви по суті (в т.ч. з повідомленням про неотримання позовної заяви), а також на ознайомлення з матеріалами справи Товариство не скористалось.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайнет LTD" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/8684/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/8684/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/8684/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.01.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова