Постанова

від 11.01.2024 по справі 908/1629/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024 року м. Дніпро Справа № 908/1629/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Верхогляд Т.А.,

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика»

на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.08.2023 р.

(суддя Зінченко Н.Г., м. Запоріжжя, повний текст складено 10.08.2023 р.)

у справі

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Герместорг-19»,

м. Харків

до відповідача:

Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика»,

м. Запоріжжя

про стягнення 404 860,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Герместорг-19» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика», про стягнення 404 860,87 грн. заборгованості за договором поставки № 20/2020 від 29.01.2020 р., в тому числі 291 611,50 грн. основного боргу за поставлений товар, 59 281,02 грн. пені, 5 225,04 грн. 3 % річних та 48 743,31 грн. інфляційних втрат.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, про поважність причин неподання відзиву суд не повідомив, правову позицію у справі не висловив.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.08.2023 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Герместорг-19» - 291 611 грн. 50 коп. заборгованості, 45 299 грн. 65 коп. пені, 5 225 грн. 04 коп. 3 % річних, 48 743 грн. 31 коп. інфляційних втрат та 5 863 грн. 19 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Завод «Запоріжавтоматика» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області в частині задоволення позовних вимог про стягнення 45 299,65 грн. пені, 5 225,04 грн. 3% річних, 48 743,31 грн. інфляційні втрати та 5 863,19 грн. витрат на сплату судового збору.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вказує на те, що накладні датовані 29.01.2020 р., 11.03.2020 р., 22.05.2020 р., 27.07.2020 р. Відтак вимога Позивача про стягнення пені, 3% річних за прострочення виконання рішення та інфляційних витрат за період з 07.02.2022 р. по 12.09.2022 р. є неправомірною. Подібні висновки викладені у ряді інших постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.06.2019 р. по справі № 910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 р. по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 р. по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 р. по справі № 903/962/17 у яких висловлено позицію про те, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

До того ж, м. Запоріжжя перебувало у зоні активних бойових дій у період з 12.03.2022 р. по 31.12.2023 р., відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 р. № 309. Також у цей період у місті Запоріжжя були постійні обстріли, тривалі відключення електроенергії, що суттєво ускладнювало роботу підприємств, установ та організацій. Ці обставини у сукупності, так і окремо, підтверджують невинуватість Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика».

Проте, судом при винесенні оскаржуваного рішення по справі не досліджено вищевказаних обставин, не надано їм будь-якої оцінки та не враховано норми ст. 232 ГК України.

Відтак, на думку Скаржника, вимоги Позивача є необгрунтованими та незаконними, а рішення Господарського суду Запорізької області від 10.08.2023 року у справі № 908/1629/23 підлягає скасуванню.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2023р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Верхогляд Т.А..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/1629/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.08.2023 р. у справі № 908/1629/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

25.09.2023 р. матеріали справи № 908/1629/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.08.2023 р. у справі № 908/1629/23 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 2 481 грн. 00 коп..

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2023 р. поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 11.01.2024 р..

Представник Позивача в судове засідання 11.01.2024р. не з`явивися.

Від представника Позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Позивача та Відповідача.

У судовому засіданні 11.01.2024 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

29.01.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Герместорг-19» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Завод «Запоріжавтоматика» (Покупець) укладено Договір поставки № 20/2020, відповідно до умов п. 1.1 якого Постачальник, зобов`язується передавати у власність Покупця папір (Товар), а Покупець зобов`язується цей товар прийняти та своєчасно оплатити відповідно до умов Договору.

Згідно п. 1.2. Договору кількість і асортимент Товару, що поставляється, вказується у Специфікаціях на поставку партії товару та/або накладних, складених на підставі замовлення покупця, які є невід`ємною частиною цього Договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару.

Асортимент (щільність, формат), кількість і ціна Товару (з урахуванням ПДВ) та умови оплати визначається в Специфікаціях або заявці на поставку партії товару, і видаткових накладних на відвантажену продукцію.

Пунктом 5.1. Договору сторони узгодили, що розрахунок за кожну партію Товару здійснюється Покупцем в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в якості оплати 100 % вартості партії Товару, якщо інше не зазначено у Специфікації. За кожний прострочений календарний день нараховується пеня у розмірі 0,1 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 8.1 Договору даний Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов Договору, Постачальник поставив Покупцю товар ( папір обгортковий ), на загальну суму 425 611,50 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ГОАС 0000021 від 29.01.2020 р. на суму 138 672,00 грн.; № ГОАС 0000091 від 11.03.2020 р. на суму 174 928,00 грн.; № GRM:Z10:20:000098 від 22.05.2020 р. на суму 60 480,00 грн.; № GRM:Z10:20:000289 від 27.07.2020 р. на суму 51 531,50 грн.. Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця, підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб.

Мотивуючи заявлені вимоги, Позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі Відповідачем товар, поставлений згідно Договору поставки № 20/2020 від 29.01.2020 р. сплачений частково, а саме в загальній сумі 134 000, 00 грн.. Решту суми заборгованості в розмірі 291 611,50 грн. Відповідач не сплатив.

Оскільки Відповідачем повністю оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення Позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з Відповідача 291 611,50 грн. основного боргу. Крім того, за невиконання грошового зобов`язання Позивачем нарахована пеня в розмірі 59 281,02 грн., 5 225,04 грн. -3 % річних та 48 743,31 грн. інфляційних втрат.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Враховуючи нездійснення наразі Відповідачем повної оплати вартості отриманого товару та штрафних санкцій за несплачену поставлену продукцію за Договором поставки № 20/2020 від 29.01.2020 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Герместорг-19» ( Постачальник ) звернулось до господарського суду з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» ( Покупець ) про стягнення означеної суми основного боргу та штрафних санкцій.

Отже, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати залишку вартості поставленого товару та штрафних санкцій за порушення ( прострочення у виконанні ) зобов`язань зі своєчасної оплати, обумовленого в договорі товару.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору поставки № 20/2020 від 29.01.2020 р., кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.

Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, Продавець зобов`язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Означений обов`язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.

Наразі, отримання коштів (штрафних санкцій) за отриманий товар та за прострочення виконання такого зобов`язання з оплати поставленого товару є належним об`єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов`язання з боку останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором, що зумовлює право Позивача у разі неповної та несвоєчасної оплати товару на нарахування у відповідності до пункту 5.1. Договору пені у розмірі 0,1 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Суд першої інстанції, задовольняючі частково позов, стягнув з Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Герместорг-19» - 291 611 грн. 50 коп. заборгованості, 45 299 грн. 65 коп. пені, 5 225 грн. 04 коп. 3 % річних, 48 743 грн. 31 коп. інфляційних втрат та 5 863 грн. 19 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині стягнення грошових сум з посиланням на ч. 6 ст. 232 ГК України, щодо строку, за який нараховуються штрафні санкції пеня та 3% річних, інфляційні втрати а відтак, враховуючи, що рішення в частині встановлення факту отримання товару та часткової сплати його вартості сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України)

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вимоги щодо стягнення пені Позивач обґрунтовує пунктом 5.1 Договору, яким сторони визначили, що за кожний прострочений календарний день нараховується пеня у розмірі 0,1 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Оскільки судом встановлений факт порушення Відповідачем зобов`язань по оплаті отриманого товару у передбачені Договором поставки № 20/2020 від 29.01.2020 р. строки та розмірі, то вимога Позивача про стягнення з Відповідача пені є законною та обґрунтованою.

Відповідно до розрахунку Позивача сума пені за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 20/2020 від 29.01.2020 р. становить 59 281,02 грн., яка розрахована за період з 07.02.2022 р. по 12.09.2022 р..

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий Позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний розрахунок виконаний неправильно, оскільки при розрахунку пені Позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України. Згідно проведеного господарським судом перерахунку за порушення строків розрахунків за Договором стягненню з Відповідача підлягає пеня в розмірі 45 299,65 грн. за період з 07.02.2022 р. по 08.08.2022 р..

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з Відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 45 299,65 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову було відмовлено.

Наведене спростовує доводи Скаржника, що судом першої інстанції не були враховані приси ч. 6 ст. 232 ГК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України ).

Частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено позовну давність в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначалося раніше, Постачальник поставив Покупцю товар, що підтверджується видатковими накладними: № ГОАС 0000021 від 29.01.2020 р. на суму 138 672,00 грн.; № ГОАС 0000091 від 11.03.2020 р. на суму 174 928,00 грн.; № GRM:Z10:20:000098 від 22.05.2020 р. на суму 60 480,00 грн.; № GRM:Z10:20:000289 від 27.07.2020 р. на суму 51 531,50 грн..

Водночас, апеляційним господарським судом враховано, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020 року.

Отже на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені.

11.03.2020 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 р. та № 239 від 25.03.2020 р., з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 р. установлено карантин на усій території України з 12.03.2020 р. до 24.04.2020 р..

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р., неодноразово продовжувалася.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 р. дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р., була продовжена до 31.12.2022 р..

Отже, з огляду на норми статей 256, 258, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, дату звернення з позовом до суду, Позивачем не пропущено строк позовної давності щодо стягнення пені.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 ст. 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення Відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати товару, поставленого за Договором поставки № 20/2020 від 29.01.2020 р., вимоги про стягнення з Відповідача 3 % річних і інфляційних втрат заявлені Позивачем також обґрунтовано.

З наданого Позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3 % річних за прострочення виконання Відповідачем зобов`язань за Договором в розмірі 5 225,04 грн., які розраховані за період з 07.02.2022 р. по 12.09.2022 р..

Судом першої інстанції перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про задоволення вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача 5 225,04 грн. - 3 % річних.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 р. у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону ( ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 р. у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 48 743,31 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період лютого 2022 липень 2022 року.

Місцевим господарським судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий Позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що вимога про стягнення з Відповідача 48 743,31 грн. інфляційних втрат також заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Крім того, у справі № 908/1394/17, суд касаційної інстанції зазначив, що абсолютно правильним є викладений в пункті 8 цієї постанови висновок апеляційного господарського суду щодо правової природи нарахувань за ст. 625 ЦК України як триваючого правопорушення, яке припиняється лише в момент повного виконання основного зобов`язання, а тому встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності щодо таких нарахувань обраховується за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом, якщо основне зобов`язання боржником не виконано.

Щодо доводів Скаржника про відсутність вини Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» у виконанні своїх грошових зобов`язань у зв`язку з тим, що м. Запоріжжя перебувало у зоні активних бойових дій у період з 12.03.2022 р. по 31.12.2023 р., то слід зазначити, що такий обов`язок виник у Відповідача ще у 2020 році, тобто до початку бойових дій.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика».

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 10.08.2023 р. у справі № 908/2393/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.01.2024 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя Т.А. Верхогляд