Рішення

від 15.01.2024 по справі 908/3370/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/223/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2024 Справа № 908/3370/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Фермерського господарства «ЮСБ АГРО», (09200, Київська область, Обухівський район, м. Кагарлик, пл. Незалежності, буд. 1, офіс 112), представник позивача адвокат Волощенко Віталі Іванович, (04053, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 34)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРУС ОЛЕУМ», (69089 (70421), Запорізька область, Запорізький район, селище Високогірне, вул. Мічуріна, буд. 1Б, приміщення 5)

про стягнення 540747,26 грн.

06.11.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 31.10.2023 (вх. № 3690/08-07/23 від 06.11.2023) Фермерського господарства «ЮСБ АГРО», м. Кагарлик Обухівського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРУС ОЛЕУМ», селище Високогірне Запорізького району Запорізької області про стягнення 91170,70 грн. заборгованості за договором поставки № 01/02/2022 від 01.02.2022.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 справу № 908/3370/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3370/23, справі присвоєно номер провадження справи 4/223/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.11.2023 у справі № 908/3370/23 судом прийняті до розгляду змінені позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРУС ОЛЕУМ», селище Високогірне Запорізького району Запорізької області 540747,26 грн. заборгованості за договором поставки № 01/02/2022 від 01.02.2022, в тому числі 91170,70 грн. основного боргу, 435797,38 грн. штрафних санкцій (пені), 3582,00 грн. 3 % річних та 10197,888 грн. інфляційних втрат.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві і заяві про зміну позовних вимог та ґрунтуються на ст., ст. 42, 173, 193, 216, 218, 222, 265 ГК України, ст., ст. 11, 509, 510, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 628, 655, 712 ЦК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що через порушення відповідачем умов договору поставки № 01/02/2020 від 01.02.2022 та положень чинного законодавства в частині повної оплати за поставлений товар за видатковою накладною № 1 від 01.02.2022 у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 91170,70 грн. У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, позивачем на підставі п., п. 8.8, 8.9 договору та положень ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу штрафні санкції розмірі 435797,38 грн., інфляційні втрати в сумі 10197,88 грн. і 3 % річних в сумі 3582,00 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги в редакції заяви про зміну позовних вимог та стягнути з відповідача на його користь 91170,70 грн. основного боргу, 435797,38 грн. штрафних санкцій, 3582,00 грн. 3 % річних та 10197,888 грн. інфляційних втрат. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 65000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 у справі № 908/3370/23 відповідачу запропоновано у строк до 30.11.2023, проте не пізніше 15 днів з дня отримання даної ухвали, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 27.12.2023, проте не пізніші 10 днів з дня отримання від позивача відповіді на відзив на позовну заяву, подати суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду позивачу запропоновано у строк до 13.12.2023, проте не пізніше 10 днів з дня отримання від відповідача відзиву на позовну заяву, подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Крім того, ухвалою суду від 30.11.2023 у справі № 908/3370/23 відповідачу запропоновано у строк не пізніше 10 днів з дня отримання цієї ухвали суду подати до суду відзив на змінену позовну заяву із його документальним обґрунтуванням.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0600233332159) вбачається, що копія ухвали суду від 13.11.2023 про відкриття провадження у справі № 908/3370/23 отримана 25.11.2023 уповноваженою особою ТОВ «ФОРУС ОЛЕУМ».

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/3370/23.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідачі могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Також судом зазначається, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Відзив на адресу суду від відповідача як у встановлений в ухвалі суду від 13.11.2023 у справі № 908/3370/23 процесуальний строк для подачі відзиву, так і станом на 12.12.2023 (15-деннний строк від дня отримання відповідачем зазначеної ухвали суду з урахуванням того, що 10 і 11 грудня 2023 року є вихідними днями) не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Відзив на змінену позовну заяву із його документальним обґрунтуванням від відповідача д суду також не надходив.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У зв`язку із не поданням відповідачем відзиву на позовну заяву відповідь на відзив на позовну заяву від позивача не надходила.

Приписами частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 13.12.2023 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги перебування судді Зінченко Н.Г. у період з 01.01.2024 по 12.01.2024 у відпусті, рішення прийнято без його проголошення 15.01.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

01.02.2022 Фермерським господарством «ЮСБ АГРО», (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРУС ОЛЕУМ», (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 01/02/2022 (далі за текстом Договір).

Відповідно до умов п. 1.1-1.3 Договору Постачальник зобов`язався в порядку, на умовах і строк, як визначено в цьому Договорі, поставити (передати у власність) Покупцеві, а Покупець зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити сою (іменовану в подальшому Товар), найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість якої зазначається у видатковій(их) накладній(их) та специфікації(ях). Специфікації є невід`ємними часинами цього Договору. Поставка товару може здійснюватися як однією, так і декільком партіями. Ціна Договору визначається як арифметична сума вартості товару, поставленого протягом дії Договору.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що Договір набирає чисті з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін, скріплення печатками та діє до 31.12.2022, однак припиняє свою дію не раніше повного виконання сторонами своїх зобов`язань по даному Договору.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

Згідно з п., п. 5.1, 5.2, 5.4, 5.7 Договору базис поставки товару визначається у специфікації. Поставку товару Постачальник зобов`язується здійснити протягом строку, вказаного у відповідній специфікації. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з дати поставки товару підпільно до умов цього Договору. Поставка товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс у редакції 2010 року), якщо інші умови не значені у специфікації. Датою поставки товару являється дата видаткової накладної на партію товару, яка підписана обома сторонами.

За умовами п., п. 4.1, 4.2 Договору сторони домовилися, що оплат товару здійснюється Покупцем шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі цього Договору. Оплата продукції здійснюється шляхом безготівкового перерахування 86 % вартості фактично поставленої партії продукції на поточний рахунок Постачальника, зазначений у цьому Договорі, у строк, що не перевищує 1 календарний день з дати поставки відповідної партії продукції. Оплат інших 14 % вартості товару здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника після отримання повідомлення від Постачальника про реєстрацію податковим органом податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на товар.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору сторонами у справі складана і підписана Специфікація № 1 від 01.02.2022 до Договору поставки № 01/02/2022 від 01.02.2022, якою сторони обумовили поставку позивачем відповідачу сої врожаю 2021 року у строк до 11.02.2022 в кількості 50 тон за ціною 17000,00 грн. З ПДВ за 1 тону на загальну суму 850000,01 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 2 Специфікації № 1 від 01.0.2022 поставка товару здійснюється на умовах EXW відповідно до Правил Інкотермс у редакції 2010 року.

Покупець здійснює оплату у розмірі 86 % від вартості товару по факту загрузки та 14 % по факту реєстрації податкової накладної. (п. 5 Специфікації № 1 від 01.0.2022)

Як встановлено судом з фактичних обставин справи, на виконання умов Договору поставки № 01/02/022 від 01.02.2022 та Специфікації № 1 від 01.0.2022 до нього позивач поставив відповідачу товар, обумовлений Договором, а саме: сою врожаю 2021 року в кількості 43,670 тони на загальну суму 742390,00 грн. з ПДВ, про що свідчать товарно-транспортні накладні № 3 від 01.0.2022 і № 4 від 01.02.2022

Товарно-транспортні накладні № 3 від 01.0.2022 і № 4 від 01.02.2022 містять підписи уповноважених осіб Вантажовідправника (ФГ «ЮСБ АГРО») та Вантажоодержувача (ТОВ «ФОРУС ОЛЕУМ») скріплені печатками юридичних осіб.

Таким чином, вказані товарно-транспортні накладні підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на цих товарно-транспортних накладних.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 742390,00 грн. згідно товарно-транспортних накладних № 3 від 01.0.2022 і № 4 від 01.02.2022 на виконання умов Договору поставки № 01/02/2022 від 01.02.2022 доведений матеріалами справи.

Також в матеріалах справи наявна видаткова накладна № 1 від 01.0.2022 на суму 742390,00 грн., яка містить підпис представника Постачальника, скріплений печаткою Товариства, проте в графа «Отримав» не заповнена з боку Покупця.

Разом із тим, відповідачем факт отримання від позивача товару на загальну суму 742390,00 грн. згідно товарно-транспортних накладних № 3 від 01.0.2022 і № 4 від 01.02.2022 не оспорюється, належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що за приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (з подальшими змінами):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1).

В постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 29.01.2020 по справі № 916/922/19 викладено правову позицію, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

Приймаючи до уваги вище викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача стосовно отримання від позивача товару на суму 742390,00 грн., суд вважає доведеним факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 742390,00 грн. згідно товарно-транспортних накладних № 3 від 01.0.2022 і № 4 від 01.02.2022.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Відповідачем факт отримання від позивача товару на загальну суму 14725,00 грн. згідно видаткової накладної № 136 від 20.03.2020 не оспорюється, належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору поставки № 01/0/2022 від 01.02.2022, у визначені Договором строки та в повному обсязі оплачений не був. Відповідачем сплачено 651219,30 грн. вартості товару, решту суми вартості товару відповідач не сплатив.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За приписами частини 2 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України).

Умовами пункту 4.2 Договору сторони погодили, що Оплата продукції здійснюється шляхом безготівкового перерахування 86 % вартості фактично поставленої партії продукції на поточний рахунок Постачальника, зазначений у цьому Договорі, у строк, що не перевищує 1 календарний день з дати поставки відповідної партії продукції. Оплат інших 14 % вартості товару здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника після отримання повідомлення від Постачальника про реєстрацію податковим органом податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на товар.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем складена податкова накладна № 1 від 01.02.2022 на поставку в сумі 752390,00 грн., в тому числі ПДВ 91170,70 грн., та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчить квитанція № 1 від 03.06.2022.

Обставини справи свідчать про те, що сторонами не заперечується факт реєстрації позивачем відповідної податкової накладної у визначені податковим законодавством строки.

Положення п. 4.2 Договору щодо оплати Покупцем частини вартості товару у розмірі 14 % вартості товару після реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не змінює строку щодо оплати повної вартості товару, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.

При цьому Договором не визначено обов`язку та строку надіслання на поштову/електронну адресу Покупця зареєстрованої податкової накладної.

Відповідно до п. 25 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд вважає, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати 14 % вартості товару (суми ПДВ) є таким, що настав.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення оплати за поставлений товар.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата товару в сумі 742390,00 грн., отриманого згідно товарно-транспортних накладних № 3 від 01.0.2022 і № 4 від 01.02.2022, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Отже, заборгованість відповідача за отриманий товар за Договором поставки № 01/02/2022 від 01.02.2022 становить 91170,70 грн.

Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами Договору в частині своєчасної і повної оплати за отриманий товар належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ст. 612 ЦК України)

На день розгляду спору відповідач доказів оплати товару в повному обсязі суду не надав.

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 91170,70 грн. за поставлений позивачем товар станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 91170,70 грн. основного боргу підлягає задоволенню судом.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 10197,88 грн., 3 % річних в розмірі 3582,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 435797,38 грн.

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 8.8 Договору, яким сторони визначили, що у разі порушення строків оплати відповідної партії товару Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 1 % від вартості неоплаченої та/або несвоєчасно оплаченої партії товару за кожен день прострочення.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 8.8 Договору, позивачем нараховано відповідачу за період з 01.08.2022 по 22.11.2022 та заявлено до стягнення пеню в сумі 435797,38 грн., яка розрахована у розмірі 1 % від вартості неоплаченого товару.

Суд зазначає, що хоча сторони у Договорі і назвали вказану штрафну санкцію штрафом, однак за своєю правовою природою вона є пенею, оскільки, як передбачено Договором, вираховується «від вартості неоплаченої та/або несвоєчасно оплаченої партії товару за кожен день прострочення», що є ознаками пені.

Отже, санкція, що передбачена у п. 8.8 Договору за своєю правовою природою є пенею.

З приводу нарахування пені, суд зазначає наступне.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно усталеної судової практики, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у вище зазначеній нормі Закону, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Карантин, впроваджений в Україні з 12.03.2020 безперервно продовжувався до 30.06.2023 (постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023).

До того ж суд зауважує, що Договір поставки № 01/02/2022 укладений сторонами 01.02.2022, тобто вже після внесення змін до чинного законодавства. Тому сторони на момент укладення договору розуміли, що строк нарахування пені вже не буде обмежений 6-місячним строком.

Суд, враховуючи викладені норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», враховуючи законодавче закріплення продовження строків, передбачених ст. 232 ГК України, здійснив перерахунок пені та за перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 41713,72 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню судом у розмірі 41713,72 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені суд відмовляє в задоволенні позову.

За приписами ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати товару, поставленого за Договором поставки № 01/02/2022 від 01.02.2022, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за Договором в розмірі 3582,00 грн., які розраховані за період з 01.08.2022 по 22.11.2023.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3582,00 грн. 3 % річних.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 10197,88 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період серпень 2022 року жовтень 2023 року.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 10197,88 грн. інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення, в тому числі основного боргу, пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних, суду не наданий.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають задоволенню судом частково в частині стягнення з відповідача на кисть позивача 91170,70 грн. основного боргу, 41713,72 грн. пені, 3582,00 грн. 3 % річних та 10197,888 грн. інфляційних втрат. В іншій частині вимог в задоволені позову відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Стосовно витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, про які зазначено у позовній заяві, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В позовній заяві позивачем наведений лише попередній орієнтовний розрахунок , в якому зазначено, що попередньо (орієнтовно) сума судових витрат на правничу допомогу адвоката становить 65000,00 грн.

Проте, у порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу із визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приймаючи до уваги приписи ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» заявлені позивачем у даній справі позовні вимоги з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зміну позовних вимог повинні бути оплачені судовим збором в розмірі 8111,21 грн.

Позивачем згідно з квитанціями ID: 4771-1762-3491-2018 від 31.10.2023 і 9346-3556-1212-1794 від 22.11.2023 сплачено судовий збір в загальному розмірі 8150,00 грн.

Отже переплата судового збору становить 38,79 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Враховуючи приписи зазначених норм закону, суд зазначає, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу за його клопотанням підлягає поверненню з Державного бюджету України за відповідною ухвалою переплачена сума судового збору в розмірі 38,79 грн.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 130, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Фермерського господарства «ЮСБ АГРО», м. Кагарлик Обухівського району Київської до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРУС ОЛЕУМ», селище Високогірне Запорізького району Запорізької області про стягнення 540747,26 грн. заборгованості за договором поставки № 01/02/2022 від 01.02.2022 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРУС ОЛЕУМ», (69089 (70421), Запорізька область, Запорізький район, селище Високогірне, вул. Мічуріна, буд. 1Б, приміщення 5, ідентифікаційний код юридичної особи 43592675) на користь Фермерського господарства «ЮСБ АГРО», (09200, Київська область, Обухівський район, м. Кагарлик, пл. Незалежності, буд. 1, офіс 112, ідентифікаційний код юридичної особи 41981234) 91170 (дев`яносто одну тисячу сто сімдесят) грн. 70 коп. основного боргу, 10197 (десять тисяч сто дев`яносто сім) грн. 88 коп. інфляційних втрат, 3582 (три тисячі п`ятсот вісімдесят дві) грн. 00 коп. 3 % річних, 41713 (сорок одну тисячу сімсот тринадцять) грн. 72 коп. пені та 2199 (дві тисячі сто дев`яносто дев`ять) грн. 650 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволені позову відмовити.

4. Після отримання відповідного клопотання повернути Фермерському господарству «ЮСБ АГРО», (09200, Київська область, Обухівський район, м. Кагарлик, пл. Незалежності, буд. 1, офіс 112, ідентифікаційний код юридичної особи 41981234) за відповідною ухвалою суду з Державного бюджету України переплачену суму судового збору в розмірі 38,79 грн.

Повне судове рішення складено « 15» січня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.