Ухвала

від 11.01.2024 по справі 909/928/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/928/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

11.01.2024 м. Івано-ФранківськГосподарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засідання Андріїв Л. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Павер" від 18.12.2023 б/н (вх.№18148/23 від 18.12.2023) про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Леона Транс"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Павер"

про стягнення 34276,15 грн заборгованості за договором перевезення вантажу,

за участі:

від стягувача: не з`явилися;

від боржника: Шелест Сергій Володимирович

встановив: в провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леона Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Павер" про стягнення 34276,15 грн заборгованості за договором перевезення вантажу.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 (суддя ОСОБА_1.) позов задоволено частково.

18.12.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Павер" до суду надійшла заява від 18.12.2023 б/н (вх.№18148/23) про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. В даній заяві зазначає про те, що станом на 21.11.2023 обов`язок ТОВ "Глобал Вуд Павер" перед ТОВ "Леона Транс" відсутній повністю у зв`язку з його припиненням, зокрема, внаслідок неможливості його виконання, у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, в розумінні тлумачень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про торгово-промислові палати України" та іншого законодавства України, є обставина непереборної сили (форс-мажорна обставина), зокрема, військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також є надзвичайна, невідворотня та об`єктивна обставина для суб`єктів господарської діяльності, внаслідок настання такої обставини виконання зобов`язання (обов`язку ) стало неможливим. Просить суд визнати наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2023 по справі № 909/928/23 таким, що не підлягає виконанню; заборонити приймати до виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження" наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2023 по справі № 909/928/23 до розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню по суті заявлених вимог.

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Івано-Франківської області, у зв`язку з поданням заяви про відставку, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями і визначено для розгляду справи суддю Неверовську Л. М.

Ухвалою суду від 26.12.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Павер" про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню прийнято та призначено до розгляду в судовому засіданні.

08.01.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Леона Транс" до суду надійшли пояснення по справі від 04.12.2024 (вх.№ 368/24).

Відповідно до ст. 328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

Представник заявника (боржника) в судовому засіданні вимоги заяви підтримав з підстав, наведених в заяві, а також просив суд зупинити виконання за виконавчим документом.

Представники стягувача в судове засідання не з`явився.

Розглянувши заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, з`ясувавши обставини на яких ґрунтуються вимоги заяви про визнання виконавчого документа такими, що не підлягають виконанню, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 позов задоволено частково. З товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Павер" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Леона Транс" стягнуто 29000 грн основного боргу, 1371 грн 13 коп. 3% річних, 3899 грн 27 коп. інфляційних втрат та 2683 грн 55 коп. судового збору. В частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Леона Транс" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Павер" 05 грн 75 коп. 3 % річних відмовлено.

На виконання даного рішення 12.12.2023 судом видано наказ.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 328 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувана або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.

При цьому, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:

1) матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);

2) процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред`явлення до виконання.

На господарський суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав виконавчий документ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення, при цьому суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням конкретних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обидвох сторін виконавчого провадження.

У межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 16.01.2018 у справі N 755/15479/15-ц.

Крім того, за приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Засадами виконавчого провадження, відповідно до ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", є обов`язковість виконання рішень.

Статтею 121-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Європейський суд з прав людини у справі Глоба проти України у рішенні no. 15729/07 від 05 липня 2012 року зазначив про те, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15.

Щодо доводів заявника про припинення зобов`язань перед позивачем.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 статті 598 ЦК).

Статтею 202 ГК передбачено, що господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (частина 1). До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 3).

Відповідно до статті 599 ЦК зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, відповідно до положень Глави 50 ЦК зобов`язання припиняються: переданням відступного (стаття 600 ЦК), зарахуванням (стаття 601 ЦК), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК), прощенням боргу (стаття 605 ЦК), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК), неможливістю його виконання (стаття 607 ЦК), смертю фізичної особи (стаття 608 ЦК), ліквідацією юридичної особи (стаття 609 ЦК).

Статтею 607 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Так, обставини, які викликають неможливість виконання зобов`язання, можуть бути: 1) як юридичними (заборона певної діяльності), 2) так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання, дії обставин непереборної сили, й іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не в змозі виконати зобов`язання у зв`язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов`язальних правовідносин).

Згідно з листом від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Так, загальновідомим є факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 і суд не ставить під сумнів його негативний вплив на здійснювану суб`єктом господарювання діяльність.

Однак, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/2394/21 від 14.06.2022).

Щодо наявності форс-мажорних обставин.

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що: - ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; - наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

На особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Щодо встановлення факту настання форс-мажору, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.

Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання боржника у даній справі, тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності. Зокрема, у будь-якому разі необхідно довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З наведеного вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Отже, лист Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який покликається заявник, не є сертифікатом у розумінні положень Закону України "Про торгово-промислові палати України", та не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Проте, заявником не надано суду жодних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин, а саме сертифікату про форс-мажорні обставини ТПП України.

Також, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Відтак, для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Відповідно до положень ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Тобто, в силу закону можливе звільнення саме від відповідальності за невиконання зобов`язань, а не від виконання основного зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Однак, заявником не обґрунтовано наявності та не надано жодних доказів існування обставин непереборної сили, які б унеможливлювали виконання зобов`язань перед стягувачем, не подано суду доказів на підтвердження обставин непереборної сили, зокрема, відповідного сертифікату про засвідчення відповідних обставин саме за його зверненням до ТПП; не доведено, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання наявних між сторонами зобов`язань згідно рішення суду.

Також, суд звертає увагу на те, що договірні відносини між сторонами виникли 29.08.2022, тобто після оголошення воєнного стану. Отже, вказані заявником обставини вже існували станом на час виникнення договірних відносин між сторонами.

З урахуванням наведеного, правові підстави для визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.12.2023 по справі №909/928/23 відсутні.

Частиною 3 ст. 328 ГПК України передбачено, що до розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

При цьому, суд зазначає про те, що даною процесуальною нормою передбачено право суду зупинити або заборонити приймати наказ до виконання, а не обов`язок.

Під час прийняття до розгляду заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі, судом не було встановлено достатніх підстав для заборони приймання виконавчого документу до виконання.

З огляду на встановлені судом обставини та відсутність правових підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі, слід відмовити заявнику у забороні приймання до виконання та зупиненні виконання за виконавчим документом (наказом від 12.12.2023 по справі №909/928/23).

Керуючись ст.ст. 232- 235, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Вуд Павер" від 18.12.2023 б/н (вх.№18148/23 від 18.12.2023) про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню (наказу від 12.12.2023 по справі №909/928/23) - відмовити.

Відмовити заявнику у зупиненні виконання за виконавчим документом.

Відмовити заявнику у забороні приймати виконавчий документ до виконання.

Ухвала набирає законної сили після її оголошення та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення (в порядку ст.ст. 255-257 ГПК України).

Ухвала підписана 15.01.2024.

Суддя Неверовська Л.М.