Рішення

від 15.01.2024 по справі 910/17603/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2024Справа № 910/17603/23

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу 910/17603/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСК КОМПАНІ ЛТД"

про стягнення 14 750,11 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСК КОМПАНІ ЛТД" про стягнення 14 750,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 379171-34/20 від 07.08.2020, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальній сумі 6200,00 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані пеня в сумі 5327,41 грн, штраф - 620,00 грн, 3% річних - 438,76 грн та інфляційні втрати в сумі 2163,94 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

24.11.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Сирецька, 43, м. Київ, 04073.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового у зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній за вказаною адресою" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.11.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Станом на день винесення рішення відзив від відповідача не надійшов.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

07.08.2020 між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 379171-34/20, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1.2. договору, предметом поставки є: засоби кріплення, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали тощо.

Відповідно до п. 2.1. договору, товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями (видатковими накладними) постачальника, які є невід`ємними частинами договору.

Загальна ціна договору складається із загальної вартості товару, поставленого по специфікаціях (видаткових накладних), протягом дії договору (п. 4.2. договору).

Згідно п. п. 4.3. договору, оплата за договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% від вартості товару, отриманого за специфікацією (видатковою накладною) протягом 7 календарних днів з моменту одержання товару покупцем. Покупець має право здійснити попередню оплату товару згідно рахунків постачальника.

Відповідно до п.4.4. договору постачальник веде один зведений рахунок по всіх оплатах та поставках згідно цього договору. При наявності передоплати по одному рахунку-фактурі та заборгованості за іншими поставленими партіями товару, покупець погоджується на першочергове зарахування платежу у рахунок погашення заборгованості, незалежно від тексту платежу в платіжному документі. Всі видаткові накладні підписані сторонами починаючи з дати укладення даного договору і до закінчення строку його дії є його невід`ємними частинами, навіть якщо у них не міститься посилання на цей договір.

Положеннями пункту 3.1 договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня поточного року та пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії, жодна із сторін не заявить про намір припинити його дію. У будь-якому падку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Сторонами у справі не надано до матеріалів справи доказів розірвання або припинення договорів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що він є чинними.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного правочину позивач у 2021 році поставив відповідачу за видатковими накладними: № 1505 від 15.01.2021 на суму 897,90 грн; № 2076 від 18.01.2021 на суму 1 519,88 грн; № 4946 від 26.01.2021 на суму 2 371,67 грн; № 6139 від 28.01.2021 на суму 1 741,46 грн; № 6768 від 29.01.2021 на суму 636,42 грн; №10458 від 10.02.2021 на суму 3 385,03 грн; № 18516 від 05.03.2021 на суму 372,48 грн; № 18525 від 05.03.2021 на суму 1 329,03 грн; № 19262 від 09.03.2021 на суму 381,55 грн; №21637 від 16.03.2021 на суму 2 146,97 грн; № 23774 від 22.03.2021 на суму 992,31 грн; №28214 від 31.03.2021 на суму 2 828,14 грн; № 30270 від 02.04.2021 на суму 6 786,43 грн; №48616 від 18.05.2021 на суму 492,84 грн; № 50343 від 21.05.2021 на суму 4 969,68 грн; №56626 від 07.06.2021 на суму 6 376,28 грн; № 63944 від 25.06.2021 на суму 10 274,80 грн товар загальною вартістю 47 502,87 грн. Факт отримання товару відповідачем засвідчується підписом представника на видаткових накладних, що діяв на підставі довіреності, копії яких також долучені до матеріалів справи.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 41 302,87 грн, що підтверджується долученими до справи копіями платіжних доручень: №2791_1I03O від 18.01.2021 на суму 1 519,88 грн; №2811_1Q01C від 26.01.2021 на суму 897,96 грн; №2810_1Q010 від 26.01.2021 на суму 2 371,61 грн; №2827_1S01M від 28.01.2021 на суму 1 741,46 грн; №2830_2106I від 01.02.2021 на суму 636,42 грн; №2858_2A01D від 10.02.2021 на суму 3 385,03 грн; №2925_3401O від 04.03.2021 на суму 1 329,03 грн; №2930_35017 від 05.03.2021 на суму 372,48 грн; №2937_3A01D від 10.03.2021 на суму 381,55 грн; №2956 від 16.03.2021 на суму 2 146,97 грн; №2971 від 22.03.2021 на суму 992,31 грн; №3018 від 30.03.2021 на суму 2 828,14 грн; №3035 від 06.04.2021 на суму 786,43 грн; №3076 від 19.04.2021 на суму 600,00 грн; №3111 від 26.04.2021 на суму 600,00 грн; №3113 від 26.04.2021 на суму 1 200,00 грн; №3105 від 26.04.2021 на суму 298,48 грн; №3114 від 13.05.2021 на суму 3 600,00 грн; №3193_5I01M від 18.05.2021 на суму 492,84 грн; №3267_6401S від 04.06.2021 на суму 4 828,70 грн; №3272_6P01G від 25.06.2021 на суму 6 376,28 грн; №3695_9K06H від 20.09.2021 на суму 674,80 грн; №3711_9N021 від 23.09.2021 на суму 705,44 грн; №3764_B201Q від 02.11.2021 на суму 600,00 грн; №3978 від 23.11.2021 на суму 737,06 грн; №4200 від 20.01.2022 на суму 600,00 грн; №4267 від 28.01.2022 на суму 600,00 грн.

Отже, сума заборгованості відповідача за поставлений товар становить 6200,00 грн, що виникла за товар, поставлений за видатковою накладною № 63944 від 25.06.2021 на суму 10 274,80 грн.

15.02.2023 уповноваженими представниками сторін було підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2022-31.12.2022, яким також підтверджено заборгованість ТОВ "ВСК КОМПАНІ ЛТД" перед ПрАТ "СОЛДІ І КО" у розмірі 6200,00 грн.

Таким чином, неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки №379171-34/20 від 07.08.2020 стало підставою для звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача заборгованості у сумі 6200,00 грн та нарахованих за прострочення сплати заборгованості пені в сумі 5327,41 грн, штрафу - 620,00 грн, 3% річних - 438,76 грн та інфляційних втрат у сумі 2163,94 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 4 466 221,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене та виходячи з норми ст.692 ЦК України, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч умовам договору своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого за видатковою накладною № 63944 від 25.06.2021 товару на суму 10 274,80 грн у повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату товару в сумі 4074,80 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого за вказаною видатковою накладною товару в розмірі 6200,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідно до п. 4.3. договору, строк оплати вартості поставленого товару настав, а доказів повної оплати товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 6200,00 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.3 договору за порушення строку оплати товару стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково сплачує штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від вартості неоплаченого вчасно товару.

Згідно з ч. 4 ст. 213 ГК України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 9.3. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості продукції, і є правовим наслідком прострочення оплати продукції з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов`язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, у п. 10.2. договору сторони також домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Сторони досягли згоди, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність тривалістю у три роки.

Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків пені за період з 03.07.2021 по 10.11.2023 та штрафу, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та стягнення 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних.

Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків за період з 03.07.2021 по 10.11.2023 інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, відтак, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню повністю.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не надав контррозрахунків заявлених до стягнення сум.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано копії наступних документів: Договору № 23162981 про надання правової допомоги від 11.01.2019; Договору про внесення змін до договору про надання правової допомоги від 11.01.2019 № 23162981, яким продовжено строк дії договору; Додаткового договору №42165816.1 до договору про надання правової допомоги від 11.01.2019 № 23162981; Акта наданої правової допомоги від 07.11.2023 на суму 10 000,00 грн; платіжної інструкції № 16695 від 10.11.2023; ордера серії АІ №1290404 на надання правничої (правової допомоги) від 23.09.2023.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Водночас, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Серед іншого, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Окрім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.

Враховуючи що, дана категорія справ не є складною та те, що справа розглядалася у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, окрім, того беручи до уваги, що до опису наданих адвокатом послуг включено послуги, які не були необхідними для розгляду даної справи, зокрема, аналіз матеріалів справи, в тому числі і документів, поданих клієнтом на підтвердження заборгованості, та надання консультацій з даного предмету на суму 5000,00 грн, приймаючи до уваги ціну позову, суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.

Суд вважає правомірним нарахування витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст. 129, 237-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСК КОМПАНІ ЛТД" (вул. Сирецька, 43, м. Київ, 04073; ідентифікаційний код 42165816) на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (вул. Сирецька 28/2, м. Київ, 04073; ідентифікаційний код 23162981) заборгованість в сумі 6200,00 грн, пеню - 5327 грн 41 коп. штраф - 620,00 грн, інфляційних втрат - 2163 грн 94 коп., 3% річних - 438 грн 76 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу і розмірі 3000,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.01.2024.

Суддя А.І. Привалов