Рішення

від 15.01.2024 по справі 910/15645/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2024Справа № 910/15645/23Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в особі

1) Міністерства оборони України

2) Військової частини НОМЕР_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Україна"

про визнання недійсним п.4.1 договору та стягнення 121 897,76 грн.

Представники сторін: не викликались.

встановив:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Україна" про визнання недійсним п.4.1 договору та стягнення 121 897,76 грн., а саме:

- визнати недійсним пунктів 4.1 договору №28 від 12.05.2022 в частині включення до ціни позову суми ПДВ 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Україна";

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Україна" на користь Військової частиною НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 121 897,76 грн. (з яких: 106 575,00 - сума боргу, 11 214,51 грн. інфляційне збільшення, 4 108,25 грн. штрафні санкції).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що оспорюваний пункт договору суперечить вимогам п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та постанові №178 від 02.03.2022 Кабінету міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", яким передбачено, що нульова ставка податку застосовується, в тому числі, і до операцій з постачання паливно-мастильних матеріалів. Одночасно, обґрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів прокурор посилався на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Україна" набуло кошти в сумі 106 575,00 грн. за рахунок військової частини НОМЕР_1 не в порядку виконання грошових зобов`язань, а внаслідок перерахування їх понад вартість товарів, що були поставлені, що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.10.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 24.10.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600053807221.

23.10.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву про визнання позовних вимог.

09.11.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») Міністерством оборони України подано клопотання про зупинення провадження по справі в якому просить суд зупинити розгляд справи №910/15645/23 до ухвалення рішення Харківським окружним адміністративним судом у справі №320/20717/23. В клопотання зазначено, що Міністерством оборони України було подано до Київського окружного адміністративного суду позов про визнання дій протиправними та скасування пунктів 1-5 вимоги від 18.05.2023 №000800-14/5639-2023 Державної аудиторської служби України, яка полягала у вжитті заходів реагування, в тому числі з приводу надмірно сплаченого податку на додану вартість по контрактам (договорам). Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.08.2023 №320/20717/23 передав зазначену адміністративну справу за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду. Таким чином, питання правомірності застосування податку на додану вартість до операцій з постачання пально-мастильних матеріалів згідно з контрактом, який було укладено Міністерством оборони України під час дії воєнного стану, наразі є предметом судового розгляду у справі адміністративної юрисдикції.

Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Під об`єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарського суду слід у кожному конкретному випадку з`ясувати, як пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому, наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду справи до прийняття рішення у іншій справі.

Разом з тим, судом не встановлено обставин унеможливлення розглядом справи №910/5645/23 розгляду заявлених у даній справ позовних вимог та не встановлено наявності обставин, які перешкоджають суду самостійно здійснити оцінку зібраних у справі матеріалів.

З огляду на викладене, обставини, наведені Міністерством оборони України у клопотанні про зупинення провадження у справі, не є підставами для зупинення провадження у справі № 910/15645/23, у зв`язку з чим вказане клопотання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

12.05.2022 між військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» (постачальник) укладено договір поставки.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений у специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток №1), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору, код 0921 «Мастильні засоби» згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з п.4.1 договору загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у специфікації (додаток №1 до цього договору), становить 1 861 000,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 310 166,67 грн.

Розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого та належним чином прийнятого товару протягом 5-ти календарних днів після надання постачальником покупцю в установленому порядку документів.

Відповідно до п. 5.1.2 договору покупець зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі провести оплату товару відповідно до умов договору.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір діє з дати набрання ним чинності та діє до 31.12.2022р. включно, крім гарантійних зобов`язань, які діють до повного їх виконання.

Специфікацією, що є додатком №1 до договору, сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну товару, на загальну суму 1 861 000,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) 310 166,67 грн.

11.10.2022 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору поставки №28 від 12.05.2022 року, відповідно до умов якої викладено п.4.1 розділу 4 договору у наступній редакції: загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у специфікації (додаток №1 до цього договору), становить 639 450,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 106 575,00 грн.

Також, специфікацію (додаток №1 до договору №28 від 12.05.2022 року) викладено в новій редакції.

Специфікацією, що є додатком №1 до договору, сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну товару, на загальну суму 639 450,00 грн., ПДВ 106 575,00 грн.

На виконання умов договору відповідачем поставлено, а позивачем 2 прийнято товар у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною №374 від 16.06.2022 на суму 639 450, 00 грн. із ПДВ, сума ПДВ: 106 575,00 грн.

В свою чергу, 22.06.2022 позивачем 2 здійснено оплату поставленого відповідачем товару у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №751 від 20.06.2022 на суму 639 450,00 грн.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст.215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 3 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5 ст.180 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу (п."а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України).

Розміри ставок ПДВ урегульовано п.193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, згідно з яким ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків, 0 відсотків, 7 відсотків, 14 відсотків.

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 ст.195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Статтею 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України: забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням.

Аналогічні повноваження щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України надано замовнику й п.п.23 п.4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014 року.

Таким чином, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України (Кодексу) та постанови №178, застосовується до операцій з постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені постановою №178.

При цьому норми вказаного Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Судом встановлено, що договір №28 поставки від 12.05.2022 укладений між військовою частиною НОМЕР_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» після прийняття постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

При цьому, п.4.1 договору містить положення про те, що сума договору включає в себе ПДВ (20%).

Отже, оскільки за договором №28 від 12.05.2022 здійснювалося постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, і покупцем товару за договором є військова частина НОМЕР_1 , наведений п.4.1 договору суперечить постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою.

Верховний Суд постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним п.4.1 договору №28 поставки від 12.05.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Щодо позовної вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» на користь військовою частиною НОМЕР_1 106 575,00 грн. сплаченого ПДВ, суд зазначає наступне.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 13491,40 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача 2 поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21.

За таких обставин суд вважає обґрунтованою вимогу прокурора щодо стягнення з відповідача отриманої суми ПДВ у розмірі 106 575,00 грн., як безпідставно набутої.

Також, прокурором заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача-2 інфляційних втрат у розмірі 11 214,51 грн. за період з липня 2022 року по серпень 2023 року включно та 3% річних у розмірі 4 108,25 грн. за період з 23.06.2022 по 04.10.2023 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За змістом ст.ст.625, 1212 Цивільного кодексу України положення Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 4 108,25 грн. та інфляційних втрат у сумі 11 214,51 грн. за розрахунком прокуратури, який перевірено судом.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь прокуратури.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 4.1 договору поставки №28 від 12.05.2022 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та товариством з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» (04209, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 41599113).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» (04209, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 41599113) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 106 575 (сто шість п`ятсот сімдесят п`ять) грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 4 108 (чотири тисячі сто вісім) грн.. 25 коп., інфляційні втрати в розмірі 11 214 (одинадцять тисяч двісті чотирнадцять) грн. 51 коп.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» (04209, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 41599113) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, Одеська обл., місто Одеса, вул. Пироговська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір у розмірі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий