Постанова

від 28.05.2024 по справі 910/15645/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2024 р. Справа № 910/15645/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Коночук В.В. (у режимі відеоконференції)

від позивача-1: Чернецький Р.В.

від позивача-2: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 (суддя Мудрий С.М.)

у справі № 910/15645/23 Господарського суду міста Києва

за позовом Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в особі:

1) Міністерства оборони України (позивач-1);

2) Військової частини НОМЕР_1 (позивач-2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Україна"

про визнання недійсним п. 4.1 договору та стягнення 121 897,76 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Вінницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону (далі - Прокуратура) звернулась до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство, позивач-1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс Україна" (далі - ТОВ "Спецсервіс Україна", відповідач) про: визнання недійсним п. 4.1 договору № 28 від 12.05.2022 в частині включення до ціни позову суми ПДВ 20 %, що укладений між В/ч НОМЕР_1 та ТОВ "Спецсервіс Україна" (далі - Договір); стягнення з ТОВ "Спецсервіс Україна" на користь В/ч НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 121 897,76 грн. (з яких 106 575,00 грн - сума боргу, 11 214,51 грн - інфляційне збільшення, 4 108,25 грн - 3 % річних).

В обґрунтування позовних вимог Прокуратура зазначила, що оспорюваний пункт Договору суперечить вимогам підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова КМУ № 178), якими передбачено, що нульова ставка податку застосовується, в тому числі, і до операцій з постачання паливно-мастильних матеріалів. Одночасно, обґрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів, прокурор послався на те, що відповідач набув кошти в сумі 106 575,00 грн за рахунок В/ч НОМЕР_1 не в порядку виконання грошових зобов`язань, а внаслідок перерахування їх понад вартість товарів, що були поставлені, що, на думку Прокуратури, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15645/23 позов задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 4.1 договору поставки № 28 від 12.05.2022 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20 %, укладеного між В/ч НОМЕР_1 та ТОВ "Спецсервіс Україна". Стягнуто з ТОВ "Спецсервіс Україна" на користь В/ч НОМЕР_1 106 575,00 грн, 3 % річних у розмірі 4 108,25 грн, інфляційні втрати в розмірі 11 214,51 грн. Стягнуто з ТОВ "Спецсервіс Україна" на користь Прокуратури судовий збір у розмірі 5 368,00 грн.

Визнаючи недійсним п. 4.1 Договору, суд першої інстанції виходив із того, що за Договором здійснювалося постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, і покупцем товару є В/ч НОМЕР_1 , а отже, спірний пункт Договору суперечить постанові КМУ № 178 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20 %, а не за нульовою ставкою.

Крім того, з урахуванням положень ст. 1212 ЦК України, місцевий господарський суд визнав обґрунтованою вимогу Прокуратури щодо стягнення з відповідача на користь позивача-2 отриманої суми ПДВ у розмірі 106 575,00 грн як безпідставно набутої.

Також, з огляду на те, що за змістом ст. 625, 1212 ЦК України положення цього кодексу поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 4 108,25 грн та інфляційних втрат у сумі 11 214,51 грн за розрахунком Прокуратури, який перевірено судом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15645/23, Міністерство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права. За доводами скаржника, договір № 28 поставки від 12.05.2022 не є договором, який укладений на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже, на нього не розповсюджуються вимоги Постанови КМУ № 178.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15645/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 28.05.2024 о 10:00; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 22.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 задоволено клопотання Прокуратури про здійснення судового засідання в режимі відеоконференції.

Позиції учасників справи. Заяви, клопотання учасників справи

Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі, в яких просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, та заяву, в якій просить вирішити питання про судові витрати відповідача після ухвалення рішення по суті позовних вимог, до якої додано докази понесених судових витрат, що пов`язані з правничою допомогою адвоката.

З пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, Прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу, а Міністерством - клопотання про долучення до матеріалів справи доказів з клопотанням про поновлення строку на вчинення процесуальної дії - подання доказів.

Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

У силу приписів ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

При цьому, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 906/72/16).

Як вбачається з матеріалів справи, у межах строку, встановленого в ухвалі Північного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у даній справі для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень, учасники справи не звертались до Північного апеляційного господарського суду із заявами про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень, інших документів.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

Відтак, відзив, клопотання, інші документи, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції після закінчення процесуального строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, в силу приписів ч. 2 ст. 118 ГПК України залишаються без розгляду.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 28.05.2024 взяли участь представники Прокуратури (у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) та позивача-1 (у залі суду).

Представники позивача-2 та відповідача у судове засідання не з`явились.

Усі учасники справи належним чином повідомлені судом про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Станом на час судового засідання клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Разом із тим, суд враховує, що в додаткових поясненнях у справі відповідач просив розглядати справу без участі відповідача і його представника.

Представник позивача-1 (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник Прокуратури в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

12.05.2022 між В/ч А2287 (Покупець) та ТОВ "Спецсервіс Україна" (Постачальник) укладено договір № 28 поставки (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язався поставити Покупцю товар, зазначений у Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору (додаток № 1), а Покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору, код 0921 "Мастильні засоби" згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015.

Згідно з п. 4.1 Договору загальна вартість товару (сума Договору) за цінами, визначеними у Специфікації (додаток № 1 до цього Договору), становить 1 861 000,00 грн, у тому числі ПДВ (20 %) у розмірі 310 166,67 грн. У випадку перевищення суми Договору, сума перевищення оплаті не підлягає.

Відповідно до п. 4.4 Договору розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого та належним чином прийнятого товару протягом 5-ти календарних днів після надання Постачальником Покупцю в установленому порядку документів: рахунку на оплату - 1 прим., видаткової накладної - 1 прим., акта прийому-передачі - 1 прим. (форма - додаток № 2 до Договору) за умови надходження бюджетних коштів на рахунок В/ч НОМЕР_1 за бюджетною програмою "Забезпечення діяльності Збройних Сил України" КПКВ 2101020/19, КЕКВ 2210, код видатків 014/19.

Згідно з підп. 5.1.2 п. 5.1 Договору Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі провести оплату товару відповідно до умов Договору.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що він діє з дати набрання ним чинності до 31.12.2022 включно, крім гарантійних зобов`язань, які діють до повного їх виконання.

Специфікацією, що є додатком № 1 до Договору, сторони узгодили найменування товару, кількість, вартість товару, на загальну суму 1 861 000,00 грн, у тому числі ПДВ (20 %) 310 166,67 грн.

11.10.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до Договору, якою викладено п. 4.1 розділу 4 Договору у редакції, відповідно до якої загальна вартість товару (сума Договору) за цінами, визначеними у Специфікації (додаток № 1 до цього Договору), становить: 639 450,00 грн, у тому числі ПДВ (20 %) у розмірі 106 575,00 грн; у випадку перевищення суми Договору, сума перевищення оплаті не підлягає.

Також, додатковою угодою № 1 від 11.10.2022 Специфікацію (додаток № 1 до Договору) викладено в новій редакції, відповідно до якої сторони узгодили найменування товару, кількість, вартість товару на загальну суму 639 450,00 грн, ПДВ - 106 575,00 грн.

На виконання умов Договору відповідач поставив, а позивач-2 прийняв товар у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № 374 від 16.06.2022 на суму 639 450,00 грн із ПДВ, сума ПДВ: 106 575,00 грн.

У свою чергу, 22.06.2022 позивачем-2 здійснено оплату поставленого відповідачем товару у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 751 від 20.06.2022 на суму 639 450,00 грн.

Прокуратура зверталась до В/ч НОМЕР_1 з листом від 16.06.2023 № 7/2113 та до Міністерства з листом від 20.06.2023 № 7/2144, в яких наголошувала на необхідності здійснення представництва законних інтересів держави щодо визнання недійсним п. 4.1 Договору з відповідними змінами в частині включення до ціни Договору суми ПДВ 20 % та стягнення з відповідача на користь позивача-2 грошових коштів у розмірі 106 575,00 грн - сплаченого ПДВ, а також річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу.

У листі від 04.10.2023 № 7/3399, адресованому В/ч А2287, та листі від 04.10.2023 № 7/3398, адресованому Міністерству, Прокуратура повідомила про те, що нею буде здійснено представництво законних інтересів держави щодо визнання недійсним п. 4.1 Договору з відповідними змінами в частині включення до ціни Договору суми ПДВ 20 %, стягнення з відповідача на користь позивача-2 грошових коштів у розмірі 106 575,00 грн - сплаченого ПДВ, а також річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу.

В/ч А2287 листом від 13.07.2023 № 350/135/1/4006/пс на виконання телеграмних розпоряджень заступника Міністра оборони України від 27.06.2023 № 19042/з, заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28.06.2023 № 50971/С, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.06.2023 № 3512/пс надіслала керівнику Прокуратури копію листа від 21.06.2023 № 350/135/1/3599/пс щодо необхідності здійснення представництва законних інтересів держави з копіями відповідних телеграмних розпоряджень.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України (належність та допустимість доказів) належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України (достовірність та вірогідність доказів) достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно із ч. 1-3 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість (далі - ПДВ) є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підп. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Розміри ставок ПДВ урегульовано п. 193.1 ст. 193 ПК України, згідно з яким ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків, 0 відсотків, 7 відсотків, 14 відсотків.

Відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (Постанова КМУ № 178).

У постанові КМУ № 178 відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Аналогічні повноваження Міністерства оборони України щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України наведено в підп. 23 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671.

Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V ПК України та Постанови КМУ № 178, застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою КМУ № 178.

При цьому норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Судом першої інстанції при вирішенні спору слушно враховано, що Договір укладений після прийняття Постанови КМУ № 178.

При цьому, п. 4.1 Договору містить положення про те, що сума Договору включає в себе ПДВ (20 %).

Отже, оскільки за Договором здійснювалося постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, і покупцем товару за Договором є В/ч А2287, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що п. 4.1 Договору суперечить Постанові КМУ № 178 у частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 20 %, а не за нульовою ставкою.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 та від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, правовідносини в яких є подібними правовідносинам у справі, яка розглядається.

Так, у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 наведено правову позицію, відповідно до якої хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Оскільки не тільки Постановою КМУ № 178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20 %, враховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина, суперечить Постанові КМУ № 178, яка прийнята відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині та стягнення сплаченого ПДВ.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з огляду на функції та обов`язки, покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. Отже, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин у період військового стану можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій, спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено Постановою КМУ № 178, яку прийнято до укладення спірного договору.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним п. 4.1 Договору з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та правомірно задовольнив позов у цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Спецсервіс Україна" на користь В/ч НОМЕР_1 106 575,00 грн сплаченого ПДВ, слід зазначити таке.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

З огляду на те, що відповідачем сума ПДВ у розмірі 106 575,00 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, у зв`язку із чим п. 4.1 Договору в частині включення до ціни Договору суми податку на додану вартість 20 % визнано судом недійсним, перерахування цієї суми коштів позивачем-2 відповідачу та неповернення останнім відповідної суми позивачу-2 має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача-2 поза підставою, передбаченою законом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача-2 отриманої суми ПДВ у розмірі 106 575,00 грн як безпідставно набутої.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача-2 інфляційних втрат у розмірі 11 214,51 грн за період із липня 2022 року по серпень 2023 року включно та 3 % річних у розмірі 4 108,25 грн за період із 23.06.2022 по 04.10.2023 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст. 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

З правового аналізу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 1212 ЦК України вбачається, що у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному порядку, виключається можливість застосування приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки у боржника виникає обов`язок повернути безпідставно одержані кошти, починаючи з наступного дня після їх отримання.

З урахуванням наведеного, перевіривши розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, надані Прокуратурою, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача-2 3 % річних у розмірі 4 108,25 грн та інфляційних втрат у розмірі 11 214,51 грн та наявність правових підстав для їх задоволення.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов Прокуратури повністю.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15645/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача-1 відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/15645/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву повний текст постанови складено та підписано 10.06.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко