Рішення

від 11.01.2024 по справі 918/1043/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/1043/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕРАГРО" (вул. Київська, 57 Б, с. Антопіль, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35371, код ЄДРПОУ 38892443) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Агро Трейд" (вул. Київська, 11, с. Воронки, Вараський р-н, Рівненська обл., 34330, код ЄДРПОУ 42783642) про стягнення 1 359 721 грн 29 коп.

у судове засідання представники учасників справи не з`явилися

Згідно з ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2023 року через відділ канцелярії та документального забезпечення господарського суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕРАГРО" (далі - ТОВ "ПАРТНЕРАГРО", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Агро Трейд" (далі - ТОВ "Вуд Агро Трейд", відповідач) про стягнення 1 359 721 грн 29 коп. (з яких: 217 800 грн 00 коп. основний борг, 1 022 787 грн 00 коп. неустойка, 97 013 грн 16 коп. інфляційні втрати, 22 121 грн 13 коп. - 3 % річних).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на невиконання відповідачем зобов`язань по Договору купівлі-продажу № 1212101 від 21.01.2021 в частині повного та своєчасного проведення розрахунків.

Ухвалою від 16.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/1043/23. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 16.11.2023. Встановлено позивачу та відповідачу процесуальні строки на подання заяв по суті спору.

Ухвалою від 16.11.2023 відкладено підготовче засідання на 28.11.2023. Повідомлено ТОВ "Вуд Агро Трейд" про наявність у нього обов`язку зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

28 листопада 2023 року судом встановлено, що позивач та відповідач не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання. Позивач скористався правом, передбаченим ч. 3 ст. 196 ГПК України та 28.11.2023 вчинив заяву про проведення підготовчого засідання без участі його представника.

Ухвалою від 28.11.2023 закрито підготовче провадження у справі № 918/1043/23. Призначено справу № 918/1043/23 до судового розгляду по суті на 12.12.2023.

Ухвалою від 12.12.2023 відкладено розгляд справи № 918/1043/23 по суті на 26.12.2023. Попереджено позивача, що у випадках, встановлених п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду.

26 грудня 2023 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Ухвалою від 26.12.2023 відкладено розгляд справи № 918/1043/23 по суті на 11.01.2024.

11 січня 2024 року судом встановлено, що позивач та відповідач не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання.

Позивач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення даного судового засідання, що підтверджується звітом про доставку 27.12.2023 ухвали від 26.12.2023 до електронного кабінету ТОВ "ПАРТНЕРАГРО". Позивач скористався правом, наданим йому ч. 3 ст. 196 ГПК України та подав 11.01.2024 заяву про проведення заяву без участі його представника.

Ухвала від 26.12.2023 направлена на електронні адреси відповідача, які вказані у позовній заяві та в договорі купівлі-продажу № 1212101 від 21.01.2021.

Відповідно до ч.ч. 6 та 7 ст. 6 ГПК України: "Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

Відповідно до п. 17 розділу ІІІ положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 17.08.2021 за № 1845/0/15-21 встановлено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою

Направлення копії судового рішення учасникам справи в електронній формі у разі наявності в особи офіційної електронної адреси є належним виконанням судом обов`язку з направлення копії судового рішення у порядку, встановленому процесуальним законом.

Офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

Відтак електронні адреси munkoalona78@gmail.com та ispotinua1611@icloud.com не є офіційними електронними адресами ТОВ "Вуд Агро Трейд".

При цьому суд також здійснив направлення ухвали від 26.12.2023 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання ТОВ "Вуд Агро Трейд" на адресу місцезнаходження.

Судом встановлено, що означена ухвала від 26.12.2023 вручена 02.01.2024 ТОВ "Вуд Агро Трейд" за адресою місцезнаходження (вул. Київська, 11, с. Воронки, Вараський р-н, Рівненська обл., 34330), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 0600240650484.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою та з огляду на наявність вказаної заяви позивача, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників позивача та відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не скористався процесуальним правом на подання відзиву у справі.

Процесуальний строк на подання відповідачем відзиву сплинув 10.11.2023, оскільки відповідач вважається таким, що отримав ухвалу про відкриття провадження у справі № 918/1043/23 26.10.2023 (трек-номер відправлення 0600229236528).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

21 січня 2021 року між ТОВ "ПАРТНЕРАГРО" та ТОВ "Вуд Агро Трейд" укладено Договір купівлі-продажу №1212101 (далі - Договір), відповідно до п. п. 1.1, 1.2. якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідача товар - автомобіль вантажний бортовий тентований марки MAN TGM 18.340, номер шасі НОМЕР_1 , а також причіп вантажний бортовий тентований MOELLENBECK ТР4Р230331, а відповідач зобов`язався прийняти вказаний товар та оплати його вартість, яка в загальній сумі становить 1 117 800,00 грн з ПДВ.

Товар передається покупцю з моменту підписання видаткової накладної (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору, загальна ціна за даним Договором складає 1 117 800,00 з ПДВ. Дана вартість зазначається в накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Як вбачається, сторонами було узгоджено безготівковий вид розрахунків (п. 5.1. Договору).

В пункті 5.2. Договору сторони визначили, що покупець зобов`язаний здійснити повну оплату товару до 31.03.2021.

Згідно з п.7.1. Договору пунктом поставки товару є вул. Київська, 57Б, с. Антопіль, Рівненський р-н., Рівненська обл., 35371.

Згідно п.п. 8.1., 8.2. Договору, передача товару здійснюється в пункті поставки товару. Фактом отримання товару Покупцем є Акт приймання-передачі товару, підписаний уповноваженими представниками обох сторін та видаткова накладна.

Відповідно до п. 10.1. Договору, за порушення умов п.5.2. даного Договору покупець сплачує продавцю 0,5% від загальної ціни за даним Договором за кожен день прострочки платежу.

Судом встановлено, що 02.02.2021 на виконання укладеного Договору позивач передав відповідачу обумовлений договором товар, що підтверджується підписаними обома сторонами Актом приймання-передачі від 02.02.2021 до Договору купівлі-продажу №1212101 від 21.01.2021 та Видатковою накладною № 20 від 02.02.2021.

Крім того, як встановлено судом, цього ж дня 02.02.2021 позивачем зареєстровано податкову накладну №3 від 02.02.2021 на загальну суму 1 117 800 грн 00 коп,. що підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Відповідачем здійснено часткову оплату за отриманий товар у розмірі 900 000 грн 00 коп. що підтверджується копіями платіжних інструкцій: №126 від 08.06.2021 на суму 300 000,00 грн.; №148 від 16.06.2021 на суму 200 000,00 грн; №160 від 23.06.2021 на суму 200 000,00 грн., №168 від 25.06.2021 на суму 200 000,00 грн.

Оскільки вартість товару становить 1 117 800,00 грн, з урахуванням часткової оплати товару на суму 900 000,00 грн та порушення відповідачем п. 5.2. Договору, позивач змушений був звернутися до суду із даним позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача залишок простроченої заборгованості у розмірі 217 800 грн 00 коп., неустойку у розмірі 1 022 787 грн 00 коп, інфляційні втрати у розмірі 97 013 грн 16 коп. та 3 % річних у розмірі 22 121 грн 13 коп.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1). Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (частина 2).

Згідно статті 712 цього Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.

Сторони Договору на підставі вільного волевиявлення домовилися, погодили та зафіксували у п. 5.2. Договору, що покупець зобов`язаний здійснити повну оплату товару до 31.03.2021.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що жодних претензій чи зауважень від ТОВ "Вуд Агро Трейд" під час підписання Акту приймання-передачі від 02.02.2021 до Договору купівлі-продажу №1212101 від 21.01.2021 та видаткової накладної № 20 від 02.02.2021 у даних первинних документах не зафіксовано.

Враховуючи викладене, суд виснує, що наявні у матеріалах справи належні та допустимі докази (договір купівлі-продажу, Акт приймання-передачі, видаткова накладна, податкова накладна, платіжні інструкції про оплату товару на загальну суму 900 000 грн 00 коп) в сукупності свідчать про те, що поставка товару та часткова оплата за договором підтверджена позивачем, сторонами договору купівлі-продажу вчинялись дії на його реалізацію та виконання, водночас відповідач є таким, що прострочив виконання договору в частині повного та своєчасного проведення розрахунків із 01.04.2021.

Досудове врегулювання господарських спорів являє собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб`єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд. Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарських спорів за домовленістю між собою (ст. 5 ГПК України).

Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки.

Однак, суд зауважує, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15,16 ЦК України та відповідними нормами ГПК України, а тому зобов`язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України. Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму Рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що:

- можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору;

- обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;

- обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Відтак у зв`язку із тим, що судом встановлено, що відповідач є таким, що прострочив виконання договору із 01.04.2021 у вигляді нездійснення повної оплати (залишок заборгованості становить 217 800 грн 00 коп), водночас прийняв обумовлений товар без зауважень, - надсилання чи ненадсилання вимоги зі сторони позивача на адресу відповідача, не свідчить про відсутність у позивача звернення до господарського суду із даним позовом.

Згідно зі ст. 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання чи одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні норми містить також ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем суми заборгованості у розмірі 217 800 грн 00 коп.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 217 800 грн 00 коп. згідно договору підлягають до задоволення.

Неналежне виконання зобов`язання відповідачем (прострочення оплати товару) призвело до того, що позивач не отримав можливість розпоряджатися коштами на свій розсуд, у зв`язку із чим наявні правові підстави для застосування до суми основного боргу нарахувань у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат на суму простроченого зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (з 01.04.2021 до 05.10.2023) з урахуванням здійснених проплат у червні 2021 року, та встановлено, що останні є арифметично вірними в частині нарахування 3 % річних - 22 121 грн 13 коп.

При цьому розрахунки інфляційних втрат, проведені позивачем не є арифметично правильними, адже їх обґрунтований розмір складає 98 474 грн 94 коп.

Період прострочення грошового зобов`язання - 918 днів.

Розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, які здійснено господарським судом долучено до матеріалів справи.

Водночас зважаючи на принцип диспозитивності та з огляду на те, що позивачем до стягнення заявлено 97 013 грн 16 коп. інфляційних втрат, суд задовольняє вказані позовні вимоги у розмірі, визначеному позивачем - 97 013 грн 16 коп. інфляційних втрат та 22 121 грн 13 коп. - 3 % річних.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Судом встановлено, що сторони на підставі вільного волевиявлення та свободи договору узгодили між собою та зафіксували у п. 10.1. Договору, що за порушення умов п.5.2. даного Договору покупець сплачує продавцю 0,5% від загальної ціни за даним Договором за кожен день прострочки платежу.

Оскільки сторони, укладаючи Договір, погодили відповідальність за несвоєчасне виконання покупцем зобов`язань по оплаті товару у вигляді неустойки, що обраховується за кожен день прострочення оплати, суд виснує що дана неустойка за своєю правовою природою є пенею.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, ТОВ "ПАРТНЕРАГРО" просить суд стягнути з ТОВ "Вуд Агро Трейд" неустойку у вигляді пені в розмірі 1 022 787 грн 00 коп., яка нарахована позивачем за період із 01.04.2021 до 30.09.2021 у розмірі 0,5 % від загальної ціни договору 1 117 800 грн 00 коп., як це передбачено п. 10.1. Договору, за кожен день прострочки платежу, тобто у розмірі 5 589 грн 00 коп. за 1 день.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України.

При перевірці вказаного розрахунку господарський суд встановив, що позивач при нарахуванні пені правомірно здійснив її нарахування без врахування здійснених відповідачем оплат 08.06.2021 на суму 300 000,00 грн., 16.06.2021 на суму 200 000,00 грн, 23.06.2021 на суму 200 000,00 грн. та 25.06.2021 на суму 200 000,00 грн., оскільки сторони, укладаючи договір, чітко визначили про нарахування пені за кожен день прострочення від загальної ціни договору 1 117 800 грн 00 коп., незалежно від ступеня його виконання.

Водночас згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, зокрема викладена в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 914/1126/14.

Отже, аналіз п.10.1 Договору та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", норми якого є імперативними, дає підстави для висновку, що загальний розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом перевірено розрахунки пені долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (з 01.04.2021 до 30.09.2021), встановлено, що останні є невірними, у зв`язку з невідповідністю вимогам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Так, розрахунок позивача із застосуванням 0,5% від загальної ціни договору за кожен день прострочення виконання обов`язку, здійснено неправильно, оскільки, позивачем не було враховано вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та не обмежено розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на зазначене, судом перераховано пеню від загальної ціни договору 1 117 800 грн 00 коп. з обмеженням подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору, з урахуванням вірних періодів нарахування, та з обмеженням, передбаченим ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені в загальному розмірі 85 932,79 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 936 854 грн 21 коп. суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком та невідповідністю вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції (див. рішення від 21.01.1999 в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 28.10.2010 в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 422 867 грн 08 коп. (з яких - 217 800 грн 00 коп. основний борг, 85 932 грн 79 коп. неустойки (пені), 97 013 грн 16 коп. інфляційні втрати, 22 121 грн 13 коп. - 3 % річних).

В частині стягнення пені в розмірі 936 854 грн 21 коп. суд відмовляє.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги те, що Господарський суд Рівненської області за результатами розгляду справи дійшов висновку про часткове задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 343 грн 01 коп. пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на ТОВ "Вуд Агро Трейд".

При цьому решта судових витрат у розмірі 14 052 грн 81 коп., понесених ТОВ "ПАРТНЕРАГРО" на оплату судового збору згідно з платіжною інструкцією в національній валюті № 9811 від 06.10.2023 на суму 20 395 грн 82 коп., залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 202, 233, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕРАГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Агро Трейд" про стягнення 1 359 721 грн 29 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Агро Трейд" (вул. Київська, 11, с. Воронки, Вараський р-н, Рівненська обл., 34330, код ЄДРПОУ 42783642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕРАГРО" (вул. Київська, 57 Б, с. Антопіль, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35371, код ЄДРПОУ 38892443) 217 800 (двісті сімнадцять тисяч вісімсот) грн 00 коп. основного боргу, 85 932 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн 79 коп. неустойки (пені), 97 013 (дев`яносто сім тисяч тринадцять) грн 16 коп. інфляційних втрат, 22 121 (двадцять дві тисячі сто двадцять одна) грн 13 коп. - 3 % річних, 6 343 (шість тисяч триста сорок три) грн 01 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позовних вимог про стягнення 936 854 грн 21 коп. пені - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано суддею 15.01.2024.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич