Рішення

від 14.12.2023 по справі 759/17485/22

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17485/22

пр. № 2/759/1279/23

14 грудня 2023 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.

за участю секретаря судового засідання Вінцковської О.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за заробітною платою (середнім заробітком) за період березень-грудень 2022 року у сумі 220 124,53 грн без урахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (середнього заробітку) нарахованої йому за період березень 2022 року - червень 2023 року у сімі 50 128,01 грн без подальшого оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військового збору та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що він працює на ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з 23.09.2021 року на посаді юрисконсульта ІІ категорії відділу юридичного супроводу відповідача. З 06.10.2021 року на нього було покладено виконання функціональних обов`язків уповноваженого з антикорупційної діяльності, без увільнення від основної роботи, обумовленої трудовим договором та встановлено щомісячну доплату у розмірі 25 % посадового окладу вакантної посади уповноваженого з антикорупційної діяльності, встановленого штатним розписом, який затверджено 31.08.2021 року та введено в дію з 01.09.2021 року, посадовий оклад - 9 688,00 грн. 30.11.2021 його було переведено на посаду провідного юриста відділу юридичного супроводу підприємства з посадовим окладом згідно штатного розпису - 12 504,00 грн та встановлено постійну надбавку за інтенсивність у розмірі 50% від посадового окладу провідного юриста відділу юридичного супроводу - 6 252,00 грн. У зв`язку з повномаштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України він підписав контракт добровольця територіальної оборони з добровольчим формуванням № 1 Борщагівської сільської територіальної громади "Петропавлівський" та його було увільнено від роботи зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період виконання таких обов`язків з 19.03.2022 року.

Відповідачем нараховано заробітну плату (середній заробіток) з порушенням вимог нормативно-правових актів України, з недонарахуванням 88 413,73 грн, а також з березня 2022 до цього часу жодних виплат заробітної плати (середнього заробітку) він не отримував, що унеможливлювало забезпечення його першочерговими життєвими потребами та призвело до зростання заборгованості по аліментам та порушення вимог чинного законодавства з питань оплати праці, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.12.2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 37-38).

12.01.2023 року до суду від в.о. директора ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Дорошенка П. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає заявлені вимоги безпідставними, оскільки у період з березня по жовтень 2022 року позивач жодного разу на робочому місці не з`явився, про свою добровільну зайнятість на постійній основі саме у робочі часи впродовж 8 календарних місяців з виконання обов`язків за контрактом не повідомив, та будь-якого належного підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці у спірний період не надав (крім загального звіту від 30.09.2022 року). До позовної заяви позивач не надав доказів, які б підтверджували рівень залучення позивача до участі в терообороні, кількості саме робочого часу, який він витратив з березня по жовтень 2022 року на цю діяльність, прикладений до позовної заяви звіт за своїм змістовим завантаженням має лише загальний характер і підтверджує лише абстрактну часткову (періодичну) залученість, що не звільняло його від роботи та виконання посадових обов`язків у повному обсязі. Укладення позивачем контракту добровольця територіальної оборони з Добровольчим формуванням №1 Борщагівської сільської територіальної громади "Петропавлівський", яке не є його місцем реєстрації, суперечить вимогам чинного законодавства, а тому не може слугувати підтвердженням його права на заробітну плату за місцем роботи.

ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» не є бюджетною установою та діє, як державне комерційне науково-дослідне підприємство та здійснює свою виробничу і господарську діяльність на принципах господарського розрахунку та самоокупності та на сьогодні здійснює діяльність в обмеженому режимі, з більшістю працівників призупинена дія трудового договору.

16.01.2023 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що 27.04.2022 року на електронну адресу організатора з персоналу відповідача ним було направлено довідку Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 396 від 27.04.2022 року, а 09.05.2022 року після отримання підписаного примірника контракту добровольця територіальної оборони від 19.03.2022 року та посвідчення добровольця зазначені документи та на підставі цих документів були видано наказ № 14-К від 24.03.2022 року про увільнення його від роботи у зв`язку із виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони за контрактом за збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку за період виконання таких обов`язків з 19.03.2022 року.

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 21.02.2023 року постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 139).

10.05.2023 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що у продовж березня 2022 року по дату фактичного звільнення позивач жодного разу на робочому місці не з`являвся, а в ДФТГ "Петропавлівський" числився зі змішаним, періодичним та непостійним режимом залучення до виконання громадських обов`язків у вільний час від основного робочого часу, а тому у позивача не було підстав для для збережння та нарахування середньої заробітної плати за період його відсутності на роботі. Розрахунок суми середнього заробітку наданий позивачем здійснений з грубим порушенням вимог законодавства (а.с. 162-165).

15.05.2023 року до суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення проти додаткових пояснень відповідача (а.с.169-171).

Розпорядженням керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва № 120 від 07.06.2023 року призначено повторний автоматичний розподіл справи (а.с.192).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2023 року визначеного головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с. 193-194).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16.06.2023 року справу прийнято до провадження суддею Твердохліб Ю.О. (а.с. 195-196).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02.08.2023 року прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 221-223).

В судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву, у якій просив розглядати справу без його участі (а.с. 239).

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що в штаті (трудовому колективі) на сьогоднішній день відсутні особи, що мають достатній рівень професійної підготовки та займає посаду спеціаліста у сфері правознавства і може забезпечити представництво у судовому засіданні.

Суд не бере до уваги вказане клопотання, оскільки судом неодноразово відкладалось судове засідання за вказаних підстав, але належних і допустимих доказів на підтвердження обставин вказаних в клопотанні не надано.

Судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з`явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що 22.09.2021 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду юрисконсульта ІІ категорії відділу юридичного супроводу 23.09.2021 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наказом від 22.09.2021 року № 121-к (а.с. 10).

05.10.2021 року доручено ОСОБА_1 з 06.10.2021 року виконання функціональних обов`язків уповноваженого з антикорупційної діяльності, без увільнення від основної роботи, що підтверджується наказом ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 05.10.2021 року № 32 (а.с. 11).

30.11.2021 року ОСОБА_1 була переведено з посади юрисконсульта ІІ категорії відділу юридичного супроводу на посаду провідного юриста цього ж відділу 01.12.2021 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наказом ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 30.11.2021 року № 143-к (а.с. 9).

Згідно штатного розпису ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» затвердженого 31.08.2021 року посадовий оклад юрисконсульта ІІ категорії відділу юридичного супроводу - 11 426,00 грн (а.с. 12-16).

19.03.2022 року між добровольчим формуванням № 1 Борщагівської сільської територіальної громади "Петропавлівський" та ОСОБА_1 укладено контракт добровольця територіальної оборони (а.с. 18-19).

24.03.2022 року накозом № 13-к призупинено дії трудових договорів з працівниками ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (а.с. 68).

24.03.2022 року увільнено ОСОБА_1 з 19.03.2022 року від роботи у зв`язку із виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони, що підтверджується наказом ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 24.03.2022 року № 14-к (а.с. 20).

28.02.2022 року накозом № 09-к надано відпустку без збереження заробітної плати, зокрема ОСОБА_1 з 01.03.2022 року по 18.03.2022 року (а.с. 69-74).

Відповідно звіту добровольця в період з 19.03.2022 року по 30.09.2022 року ОСОБА_1 як доброволець заступав на денні та нічні чергування, приймав участь у забезпеченні громадського порядку, брав участь у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони, проходив навчання згідно розкладу (а.с. 21).

Згідно довідки Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської обл. № 525 від 21.10.2022 року ОСОБА_1 приймав участь у забезпеченні громадського порядку на території с.Софіївська Борщагівка з 26.02.2022 року по теперішній час (а.с 24).

Згідно довідки ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 27.10.2022 року № НДІ00000014 ОСОБА_1 на момент займання посади провідний юрист отримав дохід з 01.01.2022 року по 30.09.2022 року у розмірі 128 796,32 грн (а.с.25).

Відповідно розрахункових листів ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з січня 2022 року по жовтень 2022 року борг підприємства перед ОСОБА_1 на кінець жовтня 2022 складав 77 124,29 грн (а.с. 25-26).

01.11.2022 року ОСОБА_1 направив на адресу ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» претензію (а.с. 30-32).

Доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п`яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про основи національного спротиву»).

Добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про основи національного спротиву» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про основи національного спротиву» на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Документами, що підтверджують участь в територіальній обороні, є контракт добровольця територіальної оборони, типова форма якого затверджена наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84.

Сторони трудового договору можуть врегулювати питання збереження за позивачам і місця роботи, і середнього заробітку відповідно до ч.1 ст. 119 КЗпП в позасудовому порядку, а у разі не досягнення домовленності, працівник має право звернутися до суду.

З огляду на те, що з 19.03.2022 року позивач перебував у складі добровольчого формування територіальної оборони, на нього поширювалися гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку.

Та обставина, що діяльність добровольчого формування територіальної громади не є військовою службою, не спростовує те, що на ОСОБА_1 поширювалися гарантії, встановлені частиною першою статті 119 КЗпП України на час виконання державних та громадських обов`язків.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 ЦПК України (у справі щодо несумісності депутатського мандата), від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки), від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Згідно із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за період з 19.03.2022 року (дата укладення контракту) по 19.07.2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені.

Аналогічний висновок вказаний у Постанові Верховного Суду від 08 грудня 2023 року у справі №638/5055/22.

Доводи відповідача, що позивач не надав доказів того, що він здійснює виконання державних/громадських обов`язків в робочий час, не заслуговують на увагу, оскільки роботодавець не був позбавлений можливості звернутися до командира ДФТГ, членом якого є ОСОБА_1 , з метою перевірки та з`ясування факту залучення позивача до виконання державних/громадських обов`язків саме у робочий час, та не надав суду доказів зворотного.

Розраховуючи суму середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з 19.03.2022 по 19.07.2022, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Як установлено судом з довідки від 31.01.2023 року (а.с.183) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , виходячи із заробітної плати за фактично відпрацьовані січень та лютий 2022 року перед увільненням його з 19.03.2022 від роботи на підставі укладеного ним Контракту добровольця, становить 777 грн 18 коп. (21 178,00 грн х 2) / 39 робочих днів (у січні 2022 року фактично відпрацьовано позивачем 19 днів, у лютому 2022 року фактично відпрацьовано 20 днів).

Таким чином, розмір середнього заробітку, що підлягав виплаті та нарахуванню ОСОБА_1 за період з 19.03.2022 року по 19.07.2022 року складає 101 002,65 грн, який підлягає стягненню з Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на користь позивача з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Щодо вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати (середнього заробітку).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. До доходів, які мають разовий характер можна віднести цільову разову допомогу, одноразову допомогу при виході на пенсію, допомогу на поховання, одноразову допомогу по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності, тощо.

Суд окремо вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верхового Суду від 26 жовтня 2019 року у справі №569/18981/20 зроблено висновок, що слід розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманої суми пенсії (борг за пенсійними виплатами) та застосування компенсації, зумовленої простроченням виплати пенсії належного розміру; позивач просив виплатити йому компенсацію втрати частини доходів (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строків їх виплати, посилаючись на те, що відповідач виконав рішення судів щодо нарахування та виплати йому пенсійних виплат, однак за вказаний період зросли ціни на споживчі товари та тарифи на послуги, що привело до втрати ним частини грошових доходів, а тому він має право на їх компенсацію. Таким чином у цій справі виник спір саме щодо компенсації, зумовленої простроченням виплати пенсії належного розміру, без вимоги вирішити публічно-правовий спір, тому апеляційний суд зробив неправильний висновок про закриття провадження в справі.

Враховуючи вказаний висновок Верховного Суду, суд зауважує, що у даній справі виник спір саме щодо компенсації, зумовленої простроченням виплати пенсії належного розміру, без вимоги вирішити публічно-правовий спір, а тому прийшов до висновку, що вказана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позивач має право на компенсацію частини доходів у зв`язку з несвоєчасним отриманням виплати середнього заробітку, тривале ненарахування та невиплата якого сталася з вини відповідача.

Згідно пунктів 3-4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001р. № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Верховний Суд України у своїй постанові від 18 листопада 2014р. у справі № 21-518а14 дійшов висновку про те, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001р. № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи правові позиції Верховного Суду по справі № 569/18981/20 від 26 жовтня 2022 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компесації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (середнього заробітку) за оспорений період у розмірі 16 485,07 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за в розмірі 101 002,65 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів при виплаті, та компенсацію 16 485,07 грн, а всього стягнути 117 487 (сто сімнадцять тисяч чотириста вісімсот сім) гривень 72 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач:Державний підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» код ЄДРПОУ 00699773, адреса: 03115, м.Київ, вул. Серпова, 3.

Суддя Ю.О. Твердохліб