Рішення

від 15.01.2024 по справі 160/28817/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 рокуСправа №160/28817/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить:

визнати протиправними та скасувати нарахування ОСОБА_1 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-1722-51/0462 від 04 квітня 2023 року на суму 15 819 грн. 54 коп.

зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області привести облікові дані ОСОБА_1 у відповідність здійснивши коригування даних в інтегрованій картці шляхом виключення суми недоїмки в розмірі 15 819 грн. 54 коп.

Позивач разом з позовною заявою надав клопотання про поновлення строку на звернення до суду із вказаним позовом. На обґрунтування зазначив, що оскаржувану вимоги № Ф-1722-51/0462 від 04 квітня 2023 року отримав 31.10.2023 року, а з позовною заявою до суду звернувся 03.11.2023 року.

В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскарженої вимоги, оскільки вважає, що позивач не мав у спірний період обов`язку зі сплати єдиного внеску, оскільки не був у розумінні законодавства діючою фізичною особою-підприємцем, Відповідачем безпідставно сформована щодо Позивача спірна вимога про сплату боргу (недоїмки): № Ф-1722-51/0462 від 04 квітня 2023 року на суму 15819, 54 грн. Крім того, зазначив, що не здійснював підприємницької діяльності та не отримував доходів від підприємницької діяльності. У спірний період був найманим працівником та застрахованою особою в розумінні законодавства, платником єдиного внеску за нього є роботодавець, а тому нарахування єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_1 є помилковими.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року поновлено позивачу строк для звернення до суду з позовом та відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

29 листопада 2023 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову. В обґрунтування своєї позиції зазначили, що позивач з 02.12.2003 по 25.10.2018 перебував на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.І ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» був платником єдиного внеску. З метою контролю за своєчасною сплатою єдиного внеску на центральному рівні в інтегрованих картках платників (далі - ІКП) в автоматичному режимі по коду платежу 71040000 щоквартально нараховуються квартальні нарахування. За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 15819,54 грн., а саме: автоматичні нарахування по строку сплати 09.02.2018 за 2017 рік - у сумі 8448,00грн ; автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2018 за І кв.2018 - у сумі 2457,18 грн; автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.201 8 за ІІ кв.2018 - у сумі 2457,18грн; автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2018 за III кв.2018 - у сумі 2457,18грн. Станом на 22.11.2023 року за даними 1С «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску рахується недоїмка у сумі 15819,54 грн. Згідно даних 1С «Податковий блок» Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску згідно з таблицею 2 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 14.04.2015 № 435 ФОП ОСОБА_1 не надавав за 2013-2018 роки. Згідно інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» у платника по єдиному внеску, код бюджетної класифікації 71040000, станом на 31.03.2023 обліковувався борг (недоїмка) у сумі 15 819.54 грн., у зв`язку з чим ГУ ДПС сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2023 № Ф-1722-51/0462 та надіслана на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який повернуто поштовим відділенням із зазначенням причини невручення «за закінченням встановленого строку зберігання».

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що позивач з 02.12.2003 по 25.10.2018 перебував на обліку в Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на загальній системі оподаткування та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» був платником єдиного внеску.

За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 15819,54 грн., а саме:

автоматичні нарахування по строку сплати 09.02.2018 за 2017 рік - у сумі 8448,00грн ;

автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2018 за І кв.2018 - у сумі 2457,18 грн;

автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2018 за II кв.2018 - у сумі 2457,18грн;

автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2018 за III кв.2018 - у сумі 2457,18грн;

Станом на 31.03.2023 за позивачем обліковувався борг (недоїмка) у сумі 15 819.54 грн., у зв`язку з чим ГУ ДПС у Дніпропетровській області за вищевказаний період сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2023 № Ф-1722-51/0462.

Позивач не погодившись із вказаною вимогою звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття спірної вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Положеннями п.1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

З огляду на обґрунтування позовних вимог, спірним у даній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, і як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року.

З матеріалів справи встановлено, що позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі № 260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19, необхідно зазначити, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

За встановленими у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

З урахуванням визначеного чинним законодавством України суб`єктного складу платників єдиного внеску, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку, що позивач не мав статусу платника єдиного внеску у 2017 - 2018 роках відповідно до норм чинних законів України.

Відповідачем доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП суду не надано.

Отже, відповідачем не доведено належних підстав формування спірної вимоги.

Таким чином, оскільки протиправність дій щодо нарахування єдиного внеску є підставою для скасування вимоги про сплату боргу, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2023 року № Ф-1722-51/0462.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

За визначенням пункту 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до положень пункту 1 Розділу ІІ Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Враховуючи те, що судом установлено протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-1722-51/0462 від 04 квітня 2023 року на суму 15819,54 грн., суд вважає належним та допустимим способом захисту прав позивача зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків позивача, виключивши вказану суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому, суд зауважує, що зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків у спірних правовідносинах є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, такий спосіб відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб`єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов`язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн..

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З огляду на зазначене вище, суд доходить висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перебуванням судді Коренева А.О. у щорічній відпустці, судове рішення ухвалене у перший робочий день судді 15.01.2024 року.

Керуючись ст. ст. 9, 73-78, 90, 139, 243, 246, 250 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1722-51/0462 від 04 квітня 2023 року на суму 15 819 грн. 54 коп.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15 819 грн. 54 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ-44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев