Рішення

від 12.01.2024 по справі 420/30003/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/30003/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Херсонській області, Херсонського окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

01.11.2023 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Херсонській області, Херсонського окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дії відповідачів щодо нарахування суддівської винагороди у виданій ОСОБА_1 довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 03-35/147/23-е, обчисленої з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуєтеся для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн; зобов`язання Територіальне управління державної судової адміністрації України в Херсонській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684 грн.

Ухвалою суду від 06.11.2023 задоволено заяву судді Одеського окружного адміністративного суду Радчука А.А. про самовідвід; відведено суддю Одеського окружного адміністративного суду Радчука А.А. від участі у розгляді адміністративної справи № 420/30003/23; адміністративну справу № 420/30003/23 передано до відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи Одеського окружного адміністративного суду для визначення іншого складу суду у справі в порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 справу №420/30003/23 розподілено на суддю Танцюру К.О.

Ухвалою суду від 13.11.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначала, що ОСОБА_1 є суддею у відставці та на підставі постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку. Представник позивача вказала, що у серпні 2023 року позивач, через уповноваженого представника звернувся до Територіального управління ДСА у Херсонській області із заявою про надання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожиткового мінімуму у розмірі 2481 грн станом на 1 січня 2022 року та в розмірі 2684 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». 21.08.2023 на електронну адресу представника позивача надійшла відповідь Територіального управління ДСА у Херсонській області, відповідно до якої повідомлено, що заяву перенаправлено до Херсонського окружного адміністративного суду, оскільки у відставку суддю ОСОБА_2 звільнено саме з цього суду та 28.08.2023 на електронну адресу представника позивача надійшла довідка про суддівську винагороду №03-35/147/23-е, проте у вказаній зазначено розмір суддівської винагороди з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Представник позивач вказала, що позивач не погоджується із визначенням розміру суддівської винагороди з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн з огляду на те, що Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Представник позивача вказала, що оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідно відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, що й стало підставою для відмови у видачі довідки про суддівську винагороду.

24.11.2023 до суду від Територіального управління ДСА України в Херсонській області надійшов відзив на позовну заяву у якому представник відповідача вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову до Територіального управління ДСА України в Херсонській області. Так, відповідач зазначив, що Положенням про Територіальне управління державної судової адміністрації України в Херсонській області, затверджене наказом Державної судової адміністрації України від 10 травня 2023 року № 229, передбачено, що основним завданням Територіального управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Як вбачається із Положення, Територіальне управління здійснює фінансове забезпечення лише місцевих загальних судів, до яких ні Херсонський окружний адміністративний, ні Господарський суд не входить. Відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Територіального управління не здійснюється нарахування та виплата суддівської винагороди суддям та заробітної плати працівникам апаратів Херсонського окружного адміністративного суду та Господарського суду Херсонської області. Інформація щодо суддівської винагороди суддів та заробітної плати працівників зазначених судів у Територіальному управлінні відсутня. За таких обстави, як вказав відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області не є належним відповідачем по справі за позовом ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

05.12.2023 до суду від третьої особи, представника Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач зазначив, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Третя особа вказала, що позивачем порушено строк звернення до суду із цим позовом та, що на виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у пункті 6 листа від 11.08.2020 № 04110-08-2/24733 щодо підготовки бюджетних запитів на 2021-2023 роки вказано, що на 2021-2023 роки видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозного розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС та прогнозного розміру мінімальної заробітної плати; працівників державних органів, суддів на рівні 2020 року. Як зазначила третя особа, Закон №1402-VIII визначає лише кількість прожиткових мінімумів та у жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році. У зв`язку з викладеним та посилаючись на те, що ДСА та відповідачі, жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльності не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача, третя особа просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є суддею у відставці та на підставі постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку.

Згідно довідки Херсонського окружного адміністративного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 03-35/147/23-е від 28.08.2023, видана ОСОБА_1 , суддівська винагорода обчислена з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуєтеся для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн(а.с.13).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

У преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, а саме: працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, оплата праці яких регулюється спеціальним законів. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаної категорії осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди (перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) відповідач має керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

При цьому, Законом України №2710-IX як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- ст.130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

- ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення).

Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Суд приходить до висновку, що положення Закону №2710-IX в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норми Конституції України як норми прямої дії.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява №63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Згідно з вимогами ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до положень ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх певним шляхом. При цьому, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно положень статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

Поряд з цим, Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ та №2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) є неправомірною.

Аналогічна правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 16 серпня 2021 по справі №400/1239/21.

Відповідно до положень ч.2, 3 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

В свою чергу ч.4 ст. ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суд зазначає, Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затверджено постановою правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року № 3-1 Пенсійного фонду України 09 лютого 2023 року № 7-2)

Відповідно до постанови п.1, 2 Порядку №3-1 судді у відставці, в тому числі судді Конституційного Суду України у відставці, судді Конституційного Суду України, повноваження якого припинено з підстав, встановлених пунктами 1, 2 частини першої статті 149-1 Конституції України, або якого звільнено з підстав, встановлених пунктами 1, 4 частини другої статті 149-1 Конституції України, за наявності стажу роботи, що дає право на відставку (далі - суддя Конституційного Суду України), призначається щомісячне довічне грошове утримання. Заява про призначення / перерахунок щомісячного довічного грошового утримання (додаток 1) подається до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання) суддею особисто або через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи.

Як вбачається з додатку 2 до Порядку №301, в даному випадку, довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці видається судом, з якого звільнено суддю у відставці.

Поряд з цим, суд враховує, що у відповідності до ч.3 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області, затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України 10.05.2023 № 229, основним завданням територіального управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі - суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Враховуючи викладене та те, що предметом розгляду вказаної справи є видання довідки ОСОБА_1 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обов`язок щодо видачі якої лежить на Херсонському окружному адміністративному судді та, що застосування до розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом:

- визнання протиправними дії Херсонського окружного адміністративного суду щодо нарахування суддівської винагороди у виданій ОСОБА_1 довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 03-35/147/23-е від 28.08.2023, обчисленої з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуєтеся для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн;

- зобов`язання Херсонський окружний адміністративний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн.

Поряд з цим, з урахуванням викладеного та того, що основним завданням територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних, суд приходить до висновку, що позовні вимог позивача звернені до територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов`язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу(похідну) вимогу позивача не стягувався, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Херсонського окружного адміністративного суду за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Херсонського окружного адміністративного суду щодо нарахування суддівської винагороди у виданій ОСОБА_1 довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 03-35/147/23-е від 28.08.2023, обчисленої з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуєтеся для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Херсонський окружний адміністративний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн.

У задоволенішої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Херсонського окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 35330156, м.Херсон, вул. Робоча 66) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн.(одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра