Постанова

від 11.04.2024 по справі 420/30003/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/30003/23

Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Дата і місце ухвалення 12.01.2024р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Херсонського окружного адміністративного суду на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області, Херсонського окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління ДСА України в Херсонській області, Херсонського окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування суддівської винагороди у виданій ОСОБА_1 довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 03-35/147/23-е, обчисленої з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684 грн.

В обґрунтування позову зазначається, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправомірно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Таким чином, відповідач повинен надати позивачеві довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для розрахунку такої винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на 01.01.2023 року дорівнює 2684 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Херсонського окружного адміністративного суду щодо нарахування суддівської винагороди у виданій ОСОБА_1 довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 03-35/147/23-е від 28.08.2023, обчисленої з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Зобов`язано Херсонський окружний адміністративний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Херсонський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2023 року складає 2102 гривні.

Також, в обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 26.09.2018 р. у справі № 820/1853/17, в якій Верховним Судом вже була висловлена правова позиція у справі з аналогічних правовідносин.

Апелянт вказує, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці.

На підставі постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року №788-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду у відставку.

Щомісячне грошове утримання виплачується Головним управлінням Пенсійного фонду України у Херсонській області.

У серпні 2023 року позивач звернувся до Територіального управління ДСА у Херсонській області із заявою про надання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожиткового мінімуму у розмірі 2481 грн станом на 1 січня 2022 року та в розмірі 2684 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

21.08.2023 р. позивачем отримано відповідь Територіального управління ДСА у Херсонській області, відповідно до якої повідомлено, що заяву направлено до Херсонського окружного адміністративного суду, оскільки у відставку суддю ОСОБА_1 звільнено саме з цього суду.

28.08.2023 р. позивачем отримано довідку про суддівську винагороду №03-35/147/23-е, згідно якої суддівська винагорода обчислена з розрахунку, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. (а.с.13).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування суддівської винагороди у виданій ОСОБА_1 довідці, обчисленої з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) є неправомірною.

В свою чергу, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позовних вимог до ТУ ДСА України в Херсонській області, оскільки основним завданням зазначеного органу є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних, а предметом розгляду вказаної справи є видання довідки, обов`язок щодо видачі якої лежить на Херсонському окружному адміністративному суді, а тому вимоги позивача є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно п. 1 ч. 3, ч.ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Поряд з цим, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 01.01.2023 року 2684,00 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

30.06.2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Названим Законом, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону № 1402.

Пунктом 1 ч. 3 та п. 1 ч. 4 ст. 135 Закону № 1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням з 01.01.2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., передбачений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402 у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402.

Однак Закон «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звертав увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже Законом № 1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст. 135 Закону № 1402 викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21, від 22.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22 та від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21.

Слід зазначити, що Законом № 1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року (2684,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402 не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), на підставі абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 року у справі № 240/44080/21.

В свою чергу апелянтом не враховано, що Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплювали предмет регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає Закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів, а тому доводи апелянта є безпідставними.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.

Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Херсонського окружного адміністративного суду залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 11.04.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька