Ухвала

від 08.01.2024 по справі 758/11818/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №758/11818/23 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/232/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року, -

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року задоволено клопотання слідчого СВ УП в метрополітені ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12023100120000146, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч.4 ст. 358, ч.1 ст. 209, ч.3 ст. 197-1 КК України та накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на:

- квартиру, загальною площею 36,5 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2577631832060);

- квартиру, загальною площею 73,5 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2102561332106);

- житловий будинок, загальною площею 118,5 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 912819332106);

- земельну ділянку, площею 0,0225 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господасрьких будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), кадастровий номер: 3210600000:01:051:0033, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 853702232106);

- нежитлове приміщення літ «А», загальною площею 60 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 312754480000);

- нежитлові будівлі, які розташовані за адресою АДРЕСА_5 , а саме будівлі літ «А» загальною площею 135,3 кв.м., літ. «Б» загальною площею 138,9 кв.м., літ. «В» загальною площею 85,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 150071080000), із встановленням заборони відчужувати усі вищевказані об`єкти нерухомого майна.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ УП в метрополітені ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 , погодженого прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12023100120000146, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2023.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуваною ухвалою накладено арешт на нерухоме майно, що належить АлфєєвуД.В. Однак власником нерухомого майна є ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_11 , оскільки воно було набуте у шлюбі. Інша частина майна була набута до моменту призначення на посаду директора, тобто немає ніякого відношення до кримінального провадження та не могло бути набуте в період інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.

Також апелянт зазначає, що інкриміновані директору ТОВ «АТБ» ОСОБА_7 кримінальні правопорушення, передбачені ч. ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України, відносяться до кримінальних проступків та нетяжких злочинів, щодо яких закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На переконання захисника, відсутня обґрунтована підозра у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень та обґрунтована потреба, що виправдовує такий ступінь втручання у права та свободи особи. При цьому в оскаржуваній ухвалі відсутні відомості про потерпілого у даному кримінальному провадженні та пред`явлення до ТОВ «АТБ» цивільного позову.

Апелянт звертає увагу на необґрунтованість наявності правових підстав, розумності та співрозмірності обмеження права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Слідчий у своєму клопотання просив накласти арешт на майно, яке належить на спільній сумісній власності підозрюваному та його дружині на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, оскільки санкцією статті передбачена можливість конфіскації майна підозрюваного.

Однак відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Тобто, накладати арешт потрібно виключно на власність засудженого, але ніяк не особи (дружини підозрюваного), яка не є підозрюваною у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи захисника в підтримку поданої апеляційної скарги, яку просив задовольнити з наведених в ній підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів клопотання, що 05.10.2023 слідчий СВ УП в метрополітені ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді Подільського районного суду міста Києва з клопотанням, погодженим прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12023100120000146, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч.4 ст. 358, ч.1 ст. 209, ч.3 ст. 197-1 КК України.

Клопотання мотивоване тим, що у провадженні СВ УП в метрополітені ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження №12023100120000146, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч.4 ст. 358, ч.1 ст. 209, ч.3 ст. 197-1 КК України.

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні здійснює Подільська окружна прокуратура міста Києва.

У кримінальному провадженні повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 209 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З урахуванням викладеного, враховуючи обставини кримінального провадження, наявність майна у підозрюваного ОСОБА_7 , а також обов`язковість призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 209 КК України, у виді конфіскації майна, з метою досягнення дієвості кримінального провадження виникла необхідність у накладенні арешту на об`єкти нерухомого майна.

23.11.2023 ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання прокурора про арешт майна.

З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК Українипри вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених в тому числі й п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів провадження ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 209 КК України.

Зокрема, санкція ч. 1 ст. 209 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

З матеріалів провадження, наданих слідчому судді, які обґрунтовують клопотання, вбачається, що зазначені у клопотанні обставини підозри ОСОБА_7 могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та певними доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 209 КК України.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, підозра у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо нього такого обмежувального заходу, як арешт майна.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172,173 КПК України, перевіривши при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 , кримінального правопорушення, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.

А тому доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими.

Посилання захисника на те, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 197-1 КК України, відносяться до кримінальних проступків та нетяжких злочинів, щодо яких закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, колегія суддів не бере до уваги, зважуючи на тому, що ОСОБА_7 також підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, що відноситься до тяжких злочинів та відповідно строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, тобто 10 років з моменту імовірного вчинення злочину, не закінчились.

Щодо доводів апелянта про накладення арешту виключно на власність засудженого, але ніяк не особи (дружини підозрюваного), яка не є підозрюваною у справі, колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

З огляду на наведене, а також враховуючи відсутність на час розгляду клопотання відомостей про виділ часток майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, та їх розмір, слідчий суддя позбавлений можливості та повноважень визначити, яка саме частина майна належить підозрюваному ОСОБА_7 .

Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів також не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,

п о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4