Ухвала

від 09.01.2024 по справі 195/19/24

ТОМАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 195/19/24

Провадження 2/195/102/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(про залишення позовної заяви без руху)

"09" січня 2024 р. с-ще Томаківка

Дніпропетровської області

Суддя Томаківського районного суду Дніпропетровської областіКолодіна Л.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, про визнання права власності на майно, набутого під час шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

до Томаківського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, про визнання права власності на майно, набутого під час шлюбу.

В позовній заяві позивачка просить суд:

-визнати право приватної власності за ОСОБА_1 на частину житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- визнати право приватної власності за ОСОБА_1 на частину земельної ділянки, кадастровий номер: 1225483200:01:004:0100, площею 6,8189 га, що розташована на території Зеленогайської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області;

-визнати право приватної власності за ОСОБА_1 на частину земельної ділянки, кадастровий номер: 1225483200:01:004:0113, площею 7,4200 га, що розташована на території Зеленогайської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області;

-визнати право приватної власності за ОСОБА_1 на частину транспортного засобу автомобіля марки Tоуоtа модель Lаnd Crиsеr чорного кольору, об`єм двигуна 4461 см куб тип палива дизель, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Суд вважає, що вказана позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак, практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності позовних заяв.

У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Відповідно до ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж.

Однак, позовна заява подана без додержання вимог, викладених уст. 175 ЦПК України.

Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст.ст.60-63,68 СК України, за приписами яких будь-яке майно (крім речей індивідуального користування та речей, які виключені з цивільного обороту), набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч.1,3 ст. 70 Сімейного Кодексу Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

При цьому, порядок розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки, що є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя, а в разі неподільності - присудження одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними, або реалізації через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки, що регламентованост.71 СК України.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Отже, позивач та відповідачі є спадкоємцями першої черги

Згідно ст.1268ЦК Україничастки успадщині кожногоіз спадкоємцівза закономє рівними. Спадкоємціза усноюугодою міжсобою,якщо цестосується рухомогомайна,можуть змінитирозмір часткиу спадщинікогось ізних. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

З прийняттям Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року, який втратив чинність 20.06.2007 року, колгоспний двір припинив своє існування. З Цивільного Кодексу Української PCP вилучені норми, що встановлювали його статус (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 року № 3718 - XІІ, який набрав чинності з 18 січня 1994 року). Колгоспний двір до цього визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Він міг складатися і з однієї особи.

Згідно вимог статті 7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Відповідно затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215 «Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів», визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено на сільські ради.

Надалі порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСРвід 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно з пункту 9 зазначених Вказівок окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

Відповідно до змісту Вказівок № 5-24/26 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї).

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно частини другої статті 123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей же строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається, виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею та коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Виходячи з вищезазначених норм права, спірне будинковолодіння, віднесено до суспільної групидомогосподарств - «колгоспний двір», що підтверджується матеріалами справи, зокрема копією свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 № 1406 від 10 жовтня 1988 року, виданого на підставі рішення ВК Томаківської районної ради народних депутатів № 219 від 26 серпня 1988 року, відповідно до якого спірне будинковолодіння належить колгоспному двору, головою якого вказаний громадянин ОСОБА_4 .

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

У постанові від 18 листопада 2015 року під час розгляду цивільної справи № 6-350цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою застосування судами норм статей120,123 ЦК УРСРбез належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покладається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як вказує позовачка в позовній заяві після смерті її чоловіка ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно, а саме: житловий будинок, дві земельні ділянки та транспортний засіб.

В позовній заяві позивачка просить суд визнати за нею право приватної власності на частину житлового будинку, двох земельних ділянок, транспортного засобу.

Однак,згідно ст.60СК Українимайно,набуте подружжямза часшлюбу,належить дружиніта чоловіковіна правіспільної сумісноївласності незалежновід того,що одинз нихне мавз поважноїпричини (навчання,ведення домашньогогосподарства,догляд задітьми,хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п.5 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності»,розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю

громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного

законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите

подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22

Кодексу про шлюб та сім`ю України ( 2006-07 ); майно, придбане

внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності

осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо

письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами

селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або

майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися

для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою

визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17,

ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність"); квартира (будинок),

кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при

приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою

членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону

України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо

розмір часток у такій власності не було визначено і учасники

спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх

часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його

участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при

поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення

на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті

після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і

примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної

сумісної власності визначається ступенем його трудової участі,

якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у

спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами

Кодекса про шлюб та сім`ю ( 2006-07 ). При відсутності доказів про

те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім

сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або

меншою - частки визначаються рівними.

Роз`яснити судам, що положення статей 17, 18 Закону "Про

власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються

на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону

(з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на

той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього

колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають

вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а

саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і

збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору,

котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його

майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени

двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали

участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства

двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній

строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі,

хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності

часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та

непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути

зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його

перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами

в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не

втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи

з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було

внесено вклад у кредитну установу на ім`я члена двору, його частка

має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну

цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на

користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про

введення в дію Закону "Про власність" ( 885-12 ) загальні правила

спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору

застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті

останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати,

частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору,

але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору,

не входитьдо спадковогомайна.

Таким чином, вирішуючи питання про право власності відносно житлового будинку в порядку спадкування після смерті громадянина ОСОБА_4 суд не має можливості перевірити, хто саме був членом колгоспного двору та яка частка в майні належить кожному з них після припинення колгоспного двору.

Згідно з частиною першоюстатті 16 Цивільного кодексу Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Статтею 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однак, позивачкою не надано суду доказів які підтверджують, що її права були порушені, т.я. мотивувальна частина позову містить посилання на те, що під час усного спілкування з нотаріусом ОСОБА_5 , стосовно її подружньої частки у спадщині, вона отримала від останього усне роз?яснення, що він не буде враховувати спільну часткову частку подружжя при видачі Свідоцтва про спадщину, а видасть усім спадкоємцям першої черги свідоцтва про спадщину у рівних частках.

Крім того, позивачка вказує, на те, що думка її синів відповідачів є наступною: все майно зареєстровано на покійного ОСОБА_4 повинно ділитися між ними в рівних частках без врахування спільної сумісної власності подружжя.

Отже, кожен із спадкоємців, як і кожен громадянин України, має право мати думку та висловлювати її відносно розподілу часток у спадщині.

Однак, приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович є посадовою особою, яка має право здійснювати нотаріальні дії та посвідчувати документи згідно з законодавством, тобто має прямий обов?язок неухильно дотримуватися Законів України.

Суд, не може прийняти доводи позивачки, а саме відмову в усній формі та бесіду приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В., як відмову у видачі свідоцтва про праву на спадщину.

Таким чином, суду не надано доказів виникнення спору відносно спадкового майна.

Крім того, разом із позовною заявою позивачкою надана заява про забезпечення доказів. В даній заяві позивачка просить суд витребувати свідоцтво про право на спадщину по закону, яке видано приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В. на ОСОБА_2 на частку в статутному капіталі ТОВ «Заповіт Ілліча».

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 1, 2 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/ захисту в обраний спосіб.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і нпа підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Однак, вищезазначені вимоги позивачем дотримані не були.

Вказані недоліки перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, суд вважає необхідним залишити вказану позовну заяву без руху, надавши позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви терміном п`ять днів з дня отримання копії вказаної ухвали.

Керуючись ст.ст.151-153, 259, 260, 353 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, про визнання права власності на майно, набутого під час шлюб - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків, який становить десять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позову без руху.

У разі невиконання вищевказаного у встановлений термін, заява буде вважатися неподаною і повернута.

Повний тест ухвали виготовлено 12.01.2024 року.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України http://tm.dp.court.gov.ua/sud0442/.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : Л. В. Колодіна