Постанова

від 15.01.2024 по справі 916/2882/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2882/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді - Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій ХХІ, м. Одеса адвокат Бут І.О. на підставі ордеру;

від Товариства з додатковою відповідальністю Одеська швейна фабрика, м. Одеса не з`явився;

від Одеської міської ради, м. Одеса Асташенкова О.І. в порядку самопредставницства.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Петренко Н.Д., повний текст рішення складено 06.11.2023 року

у справі № 916/2882/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» м. Одеса

до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю Одеська швейна фабрика, м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Одеська міська рада, м. Одеса

про виділ частки нерухомого майна в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика», в якій просило суд виділити в натурі зі спільної часткової власності 1/25 частин нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, та припинити право спільної часткової власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» та Товариства з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика» на нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1. Визначити порядок користування земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» та Товариством з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика», а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами існують непорозуміння та суперечки з приводу користування, утримання та збереження майна, яке перебуває у спільній частковій власності сторін і угоди про спосіб виділення частки позивача із сумісного спільного володіння не досягнуто.

На думку позивача, перебування нерухомого майна у спільній частковій власності перешкоджає Товариству з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ ХХІ» укласти договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться у комунальній власності та право користування на яку не оформлене з Одеської міською радою, оскільки нерухоме майно не виділено в натурі в цілу, відокремлену частину, що в свою чергу, позбавляє позивача права вільно розпоряджатись своїм майном.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року у справі №916/2882/20 (суддя Петренко Н.Д.) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» м. Одеса відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що за позивачем на даний час не зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, яке складається з будівель літ "Б", літ "В", загальною площею 57,7 м2, літ. "Г", і яке належить йому на підставі свідоцтва про право власності від 25.11.2005 серії САА № 444527, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Крім того, суд першої інстанції зазначає, що матеріали справи не містять відомостей, що на теперішній час рішення у справі № 916/1477/21 виконане в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, шляхом знесення складових частин нежитлових будівель: літ. "Д", літ. "Е", літ. "Ж", площею 915,9 м2, за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса. Тобто, на об`єкті нерухомого майна наявна значна кількість самочинно збудованих та недобудованих споруд, що може перешкоджати виділу часток співвласників до моменту оформлення на такі споруди права власності або ж фактичного демонтажу вказаних об`єктів, у тому вигляді, який існував до моменту здійснення позивачем самочинно збудованих (добудованих) приміщень.

При цьому суд першої інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження обставин того, що такий виділ у даному випадку є технічно можливим, буде відповідати розміру ідеальних часток співвласників та не буде завдавати неспівмірної шкоди господарському призначенню об`єкту нерухомого майна. Більш того, матеріли справи не містять допустимих доказів того, що після виділу частки позивача, у іншого співвласника (відповідача) будуть частки майна, які у розумінні ст. 181 Цивільного кодексу України стануть окремими об`єктами нерухомого майна.

Також судом першої інстанції зазначено, що у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" пред`явило позовні вимоги саме про виділ належної йому частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно за правилами ст. 364 Цивільного кодексу України та визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками відповідно до часток у нерухомому майні. Позовних вимог про поділ нерухомого майна в натурі між сторонами в порядку ст. 367 Цивільного кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" не заявляло.

Окрім цього судом першої інстанції під час ухвалення рішення у даній справі висновано, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача із пропозицією укласти договір про виділ у натурі часток з майна спільної часткової власності та, відповідно, відмови останнього в укладенні такого договору. У зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами у даній справі станом на дату звернення із позовом не виник спір щодо виділу в натурі частки із спільного майна, відповідно, подання даного позову без проведення процедури виділу згідно із нормою ст. 364 Цивільного кодексу України є по суті передчасним.

Щодо позовної вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою місцевим господарським судом зауважено, що дана позовна вимога є похідною від вирішення позовної вимоги про виділ частки зі спільної часткової власності, тому задоволення позов в цій частині також не потребує.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило призначити комплексну будівельну-технічну та земельно-технічну експертизу, проведення судової експертизи доручити Одеському науково дослідному експертно - криміналістичному центру МВС України, рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року у справі № 916/2882/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» м. Одеса задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник вказав, що суд першої інстанції не врахував того, що рішенням господарського суду у справі №916/1477/21 не вирішувалися питання щодо проведеної реконструкції будівель літ: «Б», «В», а тому у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ ХХІ» відсутній обов`язок відповідно до рішення суду привести їх до попереднього стану.

Позивач вважає, що наявність на території майна, визначеного самочинно збудованим, не є перешкодою для судового експерта встановити варіанти поділу з урахуванням дійсного розташування та правового режиму нерухомого майна, а розроблені експертом пропозиції не перешкоджали б вирішенню справи та задоволенню позовних вимог в частині вищезазначеного нерухомого майна, самочинність будівництва якого не встановлювалася в іншій господарській справі.

Апелянт зазначає, що у даній справі між сторонами право спільної часткової власності припиняється не у повному обсязі, як це притаманно для поділу майна, адже між співвласниками має бути визначено порядок загального користування ділянки №3, площа якої складає 0,0144 га. Тобто, позовні вимоги стосуються виділу лише частини майна із сукупної маси, тоді як частина майна залишається на праві спільної часткової власності, оскільки не може бути виділена жодному із співвласників, а згода на припинення спільної часткової власності у зв`язку із виплатою компенсації відсутня.

Зауважує, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Апелянт також вказує, що суд першої інстанції допустив неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неповного дослідження доказів, що виражається у невірній кваліфікації способу захисту позивача, а саме, незастосування положень ст. 364 Цивільного кодексу України, з огляду на що було помилково застосовані вимоги ст. 367 Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме, щодо встановлення правового статусу відповідача у справі, оскільки місцевим господарським судом відкрито провадження та вирішено справу щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська швейна фабрика», тоді як позовну вимогу пред`явлено до Товариства з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року у справі №916/2882/20, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 року у справі №916/2882/20 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Ярош А.І. з 01.01.2024 року по 25.01.2024 року відповідно до наказу голови суду від 06.12.2023 №232-в, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій ХХІ, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року у справі №916/2882/20 було прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Разюк Г.П., Принцевська Н.М., визначено дату судового засідання.

Відповідач та інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, представник Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій ХХІ, м. Одеса підтримав свої доводи щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, просив призначити у справі судову експертизу, апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала проте задоволення клопотання про призначення експертизи та просила апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надав, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду.

Також, з метою належного повідомлення учасників справи на офіційному веб-сайті суду на веб-порталі «Судова влада» додатково було розміщено інформацію щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце проведення судового засідання у справі № 916/2464/19.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників всіх учасників справи.

Щодо клопотання апелянта про призначення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи апеляційний суд зазначає таке.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (п.2.ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку є усунення протиріч між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають із отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Тобто, експертиза призначається, за сукупності декількох умов, а саме для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява № 61679/00) від 01.06.2006 року, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Отже, призначення судом судової експертизи має місце у випадку необхідності у спеціальних знаннях, якими не володіє суд, та у разі неможливості суду вирішити питання, що входять до предмета доказування, без її призначення та є правом, а не обов`язком суду.

Порядок призначення судових експертиз та експертних досліджень судовим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, що не працюють у державних спеціалізованих установах, їх обов`язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються, зокрема Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 N53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 N144/5), з урахуванням науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, також затверджених згаданим наказом Міністерства юстиції України.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Означена правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20).

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що призначення судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зазначає, що необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи. Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. При цьому господарський суд самостійно визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2021 року ухвалою суду першої інстанції було призначено у справі №916/2882/20 комплексну будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу.

13.09.2022 на адресу суду першої інстанції надійшов лист з експертної установи /вх. № 19364/22/ разом із клопотанням експерта № 21-2838 від 01.09.2022 про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи, в якому експерт просить надати:

- Матеріали первинного відведення земельної ділянки по вул. Краснова, 11/1 в м. Одесі (геодезичні дані (каталоги координат), графічні матеріали і т.і.);

- Розгорнуті оціночні акти з вказанням інвентаризаційної вартості кожної будівлі та споруди, які фактично розташовані на земельній ділянці по вул. Краснова, 11/1 в м. Одесі, складені сертифікованою установою або фахівцем;

- Вказати частки, відповідно до яких необхідно визначити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками ТОВ «ОБРІЙ ХХІ» та ТДВ «Одеська швейна фабрика».

Ухвалою суду першої інстанції від 06.10.2022 витребувано від Одеської обласної ради належним чином посвідчені:

- матеріали первинного відведення земельної ділянки по вул. Краснова, 11/1 в м. Одесі (геодезичні дані (каталоги координат), графічні матеріали і т.і.);

- копію незалежної оцінки об`єкта приватизації, затвердженої наказом управління Обласної ради з питань використання майна та приватизації від 07.12.2004 року № 103.

24.10.2022 на адресу суду першої інстанції надійшла відповідь Одеської обласної ради /вх. № 23506/22/ на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 06.10.2022. Одеська обласна рада повідомляє, що в установі відсутня запитувана інформація. Повідомлено, що з урахуванням спливу терміну зберігання копія незалежної оцінки об`єкта приватизації передано до Державного архіву Одеської області.

Ухвалою суду від 07.11.2022 витребувано з Державного архіву Одеської області належним чином посвідчені:

- матеріали первинного відведення земельної ділянки по вул. Краснова, 11/1 в м. Одесі /геодезичні дані (каталоги координат), графічні матеріали тощо/;

- копію незалежної оцінки об`єкта приватизації, затвердженої наказом управління Обласної ради з питань використання майна та приватизації від 07.12.2004 року № 103.

У зв`язку із надходженням на адресу суду першої інстанції витребуваних документів 10.02.2023 матеріали справи № 916/2882/20 направлено до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 про призначення судової комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи.

15.03.2023 на адресу суду першої інстанції від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз за вх. № 8155/23 надійшло повідомлення № 21-2838/2839 про неможливість надання висновку на підставі пп. 2.1; 2.2; 4.10 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. У повідомленні зазначено, що 22.07.2022 було проведено обстеження 1/25 частини нежитлових будівель та споруд ТОВ «Обрій ХХІ», які розташовані по вул. Краснова, 11/1 у м. Одесі. За результатами проведеного обстеження експертами було встановлено, що ТОВ «Обрій ХХІ» суттєво збільшило належну їй частку за рахунок будівництва нових нежитлових будівель та споруд. Це збільшення було виконано за рахунок значної частки земельної ділянки, яка знаходиться у загальному користуванні співвласників ТОВ «Обрій ХХІ» (1/25 частка) та ТДВ «Одеська швейна фабрика» (24/25 частка). Експертами було виявлено, що наданих документів недостатньо для проведення повного та всебічного дослідження питань, у зв`язку із чим експертом було заявлено клопотання про надання додаткових матеріалів. Експертом зазначено, що для проведення експертизи не надано:

- матеріали первинного відведення земельної ділянки по вул. Краснова, 11/1 в м. Одесі (геодезичні дані (каталоги координат), графічні матеріали і т.і.);

- розгорнуті оціночні акти з вказанням інвентаризаційної вартості кожної будівлі та споруди, які фактично розташовані на земельній ділянці по вул. Краснова, 11/1 в м. Одесі, складені сертифікованою установою або фахівцем.

Експерт зазначає, що також не вказано частки, відповідно до яких необхідно зазначити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками, що виключає можливість проведення повного, всебічного дослідження по питаннях, зазначених в ухвалі суді від 28.04.2021.

Отже, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про недоцільність призначення у справі комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи при апеляційному перегляді справи, оскільки матеріали справи не містять додаткових матеріалів, необхідних для проведення такої експертизи, а саме: матеріали первинного відведення земельної ділянки по вул. Краснова, 11/1 в м. Одесі (геодезичні дані (каталоги координат), графічні матеріали і т.і.); розгорнуті оціночні акти з вказанням інвентаризаційної вартості кожної будівлі та споруди, які фактично розташовані на земельній ділянці по вул. Краснова, 11/1 в м. Одесі, складені сертифікованою установою або фахівцем тощо та не усунення заявником зауважень попереднього експерта при розгляді справи в суді першої інстанції. У зв`язку із чим апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні клопотання апелянта про призначення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи на стадії апеляційного перегляду справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року у справі № 916/2882/20 є законним та обґрунтованим, не потребує скасування або зміни, з огляду на таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

10.12.2004 року між Управлінням обласної ради з питань використання майна та приватизації (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Одеська швейна фабрика" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого покупець придбав у власність 24/25 частин нежитлових будівель по вул.Краснова, 11/1 в м. Одесі та в цілому складається з трьох кам`яних нежилих будівель загальною А, Б, В площею 1 289,2 м2, Г-сарай, №1-3 - огорожа, І - мостіння, ІІ - резервуар, розташованих на земельній ділянці розміром 3 412,0 м2. По заяві власника були відчужені: нежила будівля літери "А", загальною площею 1 231,5 м2; 24/25 огорожі №2; 24/25 мостіння - "І", надалі - Об`єкт (п. 1.1. договору).

Вищезазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. та зареєстрований в реєстрі за № Д-484.

Товариство з обмеженою відповідальністю Обрій ХХІ, м. Одеса є власником 1/25 частин об`єкта нерухомого майна. розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, що складається з будівель літ «Б», літ «В», площею 57,7 кв.м,, літ. «Г», на підставі свідоцтва про право власності від 25.11.2005 року серії САА № 444527, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

03.10.2016 ПП «Проект» на замовлення ТОВ «Обрій ХХІ» був виготовлений Технічний паспорт на нежитлові будівлі розташовані (частка1/25) (т.с. 1, а.с.53-61), в експлікації якого визначена площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ТОВ «Обрій ХХІ» у розмірі 3 412 м2 та перелічені об`єкти нерухомості: «А», «Б», «В» - нежитлові будівлі, «В», «Д», «Е» - склади, І мостіння, загальною площею 2 205,1 м2.

30.11.2005 року Комунальним підприємством "ОМБТІ та РОН" за № 9119557 був оформлений Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" зареєстровано право спільної часткової власності із часткою 1/25 на нежилі будівлі.

Товариство з додатковою відповідальністю Одеська швейна фабрика, м. Одеса на підставі договору купівлі-продажу майна, укладеного між Управлінням обласної ради з питань використання майна та приватизації та Закритим акціонерним товариством «Одеська швейна фабрика» від 10.12.2004 року, є власником 24/25 частин об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, що складається з будівлі літ. «А», загальною площею 1231,5 кв.м., 24/25 огорожі № 2, 24/25 мостіння - «І», що підтверджується також наявним у матеріалах господарської справи Актом про передачу майна спільної власності територіальних громад області від 14.12.2004 року.

З наявної в матеріалах справи копії Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності (т.с.1, а.с. 48-52), з відміткою щодо її реєстрації Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 20.10.2016 року за №ОД142162941306 вбачається, що в ній відображені наступні відомості: об`єкт реконструкція складів, замовник Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ»; інформація про дозвільні документи декларація про початок виконання будівельних робіт, видана інспекцією ДАБК в Одеській області 27.05.2016 за №ОД082161521205; загальна площа будівлі 915,9 м2.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що державним реєстратором Красносільської сільської ради Попиком В.М. 01.11.2016 року внесено запис про проведення державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Обрій ХХІ, м.Одеса на 1/25 об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, загальною площею 2205,1 кв.м.

03.10.2016 року Приватним підприємством «Проект» на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» був виготовлений Технічний паспорт на нежитлові будівлі, розташовані за вищевказаною адресою (частка1/25) (т.с. 1, а.с.53-61), в експлікації якого визначена площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» у розмірі 3 412 м2 та перелічені об`єкти нерухомості: «А», «Б», «В» - нежитлові будівлі, «В», «Д», «Е» - склади, І мостіння, загальною площею 2 205,1 м2.

Також, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/1477/21 за позовом Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій XXI" про скасування рішення державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Попика Владислава Миколайовича від 10.11.2016 року (індексний номер 32322553) про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" (з відкриттям розділу) на 1/25 об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, загальною площею 2205,1 м2, припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, загальною площею 2205,1м2, та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій XXI" привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, шляхом знесення складових частин нежитлових будівель: літ. "Д", літ. "Е", літ. "Ж", площею 915,9 м2, та стягнення з відповідача судових витрат.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2021 року у справі №916/1477/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 року, позов задоволено в повному обсязі.

Даним рішенням скасовано рішення державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Попика Владислава Миколайовича від 10.11.2016 (індексний номер 32322553) про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" (з відкриттям розділу) на 1/25 об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, загальною площею 2205,1 м2 та припинено право власності ТОВ "Обрій ХХІ" на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, загальною площею 2205,1м2, відомості щодо якого були внесені до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1081976351101.

Окрім того, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ ХХІ" привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, шляхом знесення складових частин нежитлових будівель: літ. "Д", літ. "Е", літ. "Ж", площею 915,9 м2, розташованих за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса.

З витягу з Державного реєстру речових прав від 19.04.2023 року речове право ТОВ «Обрій ХХІ» на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Краснова 11/1, загальною площею 2205,1 кв.м, який складається в цілому з нежитлових будівель: літ. «А», літ. «Б», літ. «В», літ. «Д», Е», літ. «Ж», і мастіння, було припинено.

Інших належних та допустимих доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин, матеріали господарської справи не містять.

Предметом розгляду даної справи є наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог позивача про виділ в натурі зі спільної часткової власності 1/25 частин нежитлових приміщень, припинення права спільної часткової власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" та Товариства з додатковою відповідальністю "Одеська швейна фабрика" на нерухоме майно, визначення порядку користування земельною ділянкою.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 Цивільного кодексу України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно з частиною 3 статті 358 цього кодексу кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Що стосується існуючих у співвласника правомочностей розпорядження спільним майном, то вони передбачені у статтях 364, 367 Цивільного кодексу України

Так, частинами першою-третьою статті 364 Цивільного кодексу України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 Цивільного кодексу України).

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (частина перша статті 183 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 Цивільного кодексу України свідчить, що виділ часток (поділ) нежитлового приміщення, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину нежитлового приміщення із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання приміщення в ізольовані об`єкти, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції передбачено, що питання щодо поділу (виділу частки) об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані), об`єкти не є об`єктами права власності (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 Цивільного кодексу України.

Зазначене узгоджуються з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 14-43цс20) щодо тлумачення норми частини першої статті 376, частини другої статті 376 Цивільного кодексу України про те, що не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно зі статтями 364, 367 Цивільного кодексу України самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти. Ці положення також узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 Цивільного кодексу України.

Також слід зазначити, що оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 Цивільного кодексу України право спільної власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них» (позиція Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 344/8200/14-ц).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 зроблено висновок, що поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

У статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Верховного Суду України від 01.11.2017 року у справі № 6-2454цс16 зроблено висновок, що «при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України в поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 Цивільного кодексу України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою). Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 Цивільного кодексу України). Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном» У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 Цивільного кодексу України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що: «чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19) зазначено, що «Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

Частина друга статті 120 Земельного кодексу України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду (див висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16).

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній».

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.".

Тому щодо перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Так, судами у даній справі встановлено, що 10.12.2004 року між Управлінням обласної ради з питань використання майна та приватизації (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Одеська швейна фабрика" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого покупець придбав у власність 24/25 частин нежитлових будівель по вул.Краснова, 11/1 в м. Одесі та в цілому складається з трьох кам`яних нежилих будівель загальною А, Б, В площею 1 289,2 м2, Г-сарай, №1-3 - огорожа, І - мостіння, ІІ - резервуар, розташованих на земельній ділянці розміром 3 412,0 м2. По заяві власника були відчужені: нежила будівля літери "А", загальною площею 1 231,5 м2; 24/25 огорожі №2; 24/25 мостіння - "І", надалі - Об`єкт (п. 1.1. договору).

Вищезазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. та зареєстрований в реєстрі за № Д-484.

Товариство з обмеженою відповідальністю Обрій ХХІ, м. Одеса є власником 1/25 частин об`єкта нерухомого майна. розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, що складається з будівель літ «Б», літ «В», площею 57,7 кв.м,, літ. «Г», на підставі свідоцтва про право власності від 25.11.2005 року серії САА № 444527, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

В той же час, рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2021 року у справі №916/1477/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 року, позов Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій XXI" про скасування рішення державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Попика Владислава Миколайовича від 10.11.2016 року (індексний номер 32322553) про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" (з відкриттям розділу) на 1/25 об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, загальною площею 2205,1 м2, припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, загальною площею 2205,1м2, та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій XXI" привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, шляхом знесення складових частин нежитлових будівель: літ. "Д", літ. "Е", літ. "Ж", площею 915,9 м2, та стягнення з відповідача судових витрат задоволено в повному обсязі.

Цим рішенням скасовано рішення державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Попика Владислава Миколайовича від 10.11.2016 (індексний номер 32322553) про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" (з відкриттям розділу) на 1/25 об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, загальною площею 2205,1 м2 та припинено право власності ТОВ "Обрій ХХІ" на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, загальною площею 2205,1м2, відомості щодо якого були внесені до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1081976351101.

Окрім того, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ ХХІ" привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, шляхом знесення складових частин нежитлових будівель: літ. "Д", літ. "Е", літ. "Ж", площею 915,9 м2, розташованих за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса.

Внаслідок чого, як вбачається із Державного реєстру речових прав від 19.04.2023 року речове право ТОВ «Обрій ХХІ» на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Краснова 11/1, загальною площею 2205,1 кв.м, який складається в цілому з нежитлових будівель: літ. «А», літ. «Б», літ. «В», літ. «Д», Е», літ. «Ж», і мастіння, було припинено.

Отже, виходячи з того, що рішенням господарського суду у справі №916/1477/21 скасовано державну реєстрацію, на час ухвалення оскаржуваного рішення колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» на даний час відсутнє право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Краснова 11/1, в цілому, а також на нежитлові будівлі літ. «Б», літ «В».

До того ж, згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про реєстрацію за позивачем права власності на належне йому майно, яким він володів до проведення його самочинної реконструкції.

У зв`язку із чим, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем на даний час не зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1, яке складається з будівель літ "Б", літ "В", загальною площею 57,7 м2, літ. "Г", і яке належало йому на підставі свідоцтва про право власності від 25.11.2005 серії САА № 444527, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Колегія суддів зазначає про правомірність позиції місцевого господарського суду про те, що матеріали справи не містять відомостей, що на теперішній час рішення у справі № 916/1477/21 виконане в частині зобов`язання ТОВ "Обрій ХХІ" привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, шляхом знесення складових частин нежитлових будівель: літ. "Д", літ. "Е", літ. "Ж", площею 915,9 м2, за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса. Тобто, на об`єкті нерухомого майна наявна значна кількість самочинно збудованих та недобудованих споруд, що може перешкоджати виділу часток співвласників до моменту оформлення на такі споруди права власності або ж фактичного демонтажу вказаних об`єктів.

При цьому апеляційний господарський суд вважає правильним висновок суду про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження обставин того, що такий виділ у даному випадку є технічно можливим, буде відповідати розміру ідеальних часток співвласників та не буде завдавати неспівмірної шкоди господарському призначенню об`єкту нерухомого майна. Більше того, матеріли справи не містять допустимих доказів того, що після виділу частки позивача, у іншого співвласника (відповідача) будуть частки майна, які у розумінні статті 181 ЦК України стануть окремими об`єктами нерухомого майна.

Відтак, доводи апелянта в цій частині судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки останній жодним чином належними та допустимими доказами останнім не підтверджено та не спростовано правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.

Більш того, скаржником в розрізі питань, пов`язаних з можливістю проведення відповідного експертного дослідження в частині реалізації здійснення виділу належної йому частки в натурі, також не доведено реальності такого проведення з урахуванням наявності самочинно збудованого майна.

При цьому, суд апеляційної інстанції не заперечує наявність у позивача права подальшої реєстрації за ним належного йому майна, частка якого становить 1/25 від загальної площі, проте, реєстрація такого права має відбуватися виключно у правовому полі.

Отже, з урахуванням зазначених обставин апеляційний суд зазначає, що у позивача на теперішній час відсутні порушені права та законні інтереси щодо майна, яке є предметом спору у даній справі.

Щодо доводів скаржника про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно порядку досудового врегулювання спору між сторонами, судова колегія зазначає таке.

Так, вимогами ст. 364 Цивільного кодексу України унормовано порядок виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, частина четверта якої передбачає можливість укладення між сторонами договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Вказане кореспондується з вимогами ч. 1 ст. 367 Цивільного кодексу України, яка визначає, що майно що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Тобто, для визначення наявності між сторонами спору, у даному разі є саме недосягнення відповідної згоди між співвласниками спільного майна під час вирішення такого питання.

З огляду на вказане, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав вважати, що між позивачем та відповідачем відсутній спір з приводу виділу із спільного майна, майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» на праві спільної часткової власності, оскільки матеріалами справи зворотнього скаржником ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не доведено.

При цьому, судова колегія наголошує, що правовідносини між співвласниками щодо досягнення згоди по спільному майну належать до встановлення фактичної наявності взагалі початку такого спору між сторонами, чого в даному випадку немає, з огляду на що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі з цього приводу, колегія суддів вважає неспроможними.

Також, з приводу посилання скаржника на той факт, що і позивач, і відповідач мають у користуванні спільну земельну ділянку відповідно до Технічного звіту з топографічного знімання, а відтак, його спосіб порушеного права є вірним, судова колегія зауважує, що вказаний факт сторонами у справі не заперечується, проте, як вірно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, позовна вимога про визначення порядку користування земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 11/1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» та Товариством з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика» є похідною від основної позовної вимоги про виділ часток співвласників в натурі, та потребує розгляду лише за умови її задоволення судом в іншому провадженні.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що судом першої інстанції відкрито провадження та вирішено справу щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська швейна фабрика», тоді як позовну вимогу пред`явлено до Товариства з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика», колегія суддів зазначає таке.

Так, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань судом апеляційної інстанції вбачається, що 20.12.2006 року Юридичним департаментом Одеської міської ради було зареєстровано юридичну особу Закрите акціонерне товариство «Одеська швейна фабрика» за кодом ЄДРПОУ 05502580, яке в подальшому було 22.07.2011 року реорганізовано у Товариство з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика» з тим же самим ідентифікаційним кодом юридичної особи 05502580.

Судова колегія наголошує, що відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Відповідно до пункту 15 Положення про ЄДР ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Відтак, зважаючи на те, що Товариство з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика» фактично є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Одеська швейна фабрика» та є носієм єдиного для всієї території України коду ЄДРПОУ 05502580, що виключає можливість присвоєння такого коду для іншої юридичної особи, або відокремленого підрозділу юридичної особи, та є ідентифікуючим для конкретної юридичної особи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав вважати, що Господарський суд Одеської області, ухвалюючи судові рішення у даній справі (рішення процесуального характеру в тому числі) допустився технічної описки при написанні організаційно правовій формі суб`єкта підприємницької діяльності відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Одеська швейна фабрика», зазначивши його як Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська швейна фабрика», що виключає можливість скасування оскаржуваного рішення з таких процесуальних підстав, визначених ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, а може бути виправлено судом шляхом постановлення ухвали.

З урахуванням зазначеного вище судова колегія вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому вони не можуть слугувати підставою для його скасування з доводів, викладених в апеляційній скарзі. В той же час висновки Господарського суду Одеської області, викладені у рішенні від 25.10.2023 року у справі №916/2882/20 є правомірними та такими, що зміни або скасування не потребують.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року у справі № 916/2882/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій ХХІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року у справі № 916/2882/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року у справі №916/2882/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 15.01.2024 року.

Повний текст постанови складено 16 січня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська Г.П. Разюк