Рішення

від 15.01.2024 по справі 910/8354/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2024Справа № 910/8354/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Продукти Україна"

про стягнення 90 982,75 грн.

Без виклику представників учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Продукти Україна" (відповідач) про стягнення 90 982,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час виконання Договору транспортного експедирування вантажів в контейнерах № AUZ 052-06.17 від 13.04.2017 позивачем понесено додаткові витрати у розмірі 90 982,75 грн., які підлягають до стягнення з відповідача.

У відповіді на відзив позивач відзначає, що означені у вимозі позивача та позові суми - це сума штрафних санкцій, які сплатив позивач перевізнику та які у відносинах між відповідачем та позивачем є витратами останнього, а отже, його збитками до моменту їх компенсації.

Підставами для таких вимог позивача та їх відшкодуванням відповідачем є положення договору та закону - п. 4.2.7. договору та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність", а також заявлена та підтверджена відповідачем готовність та гарантія їх оплат/компенсації, що виражалося у гарантії відповідача.

Не має підстав для застосування форс-мажорних обставин на період з 18.04.2022 09.05.2022, оскільки, починаючи з 18.04.2022 не було та не мало місце обставин, які б перешкоджали відповідачу отримати вантаж та про існування яких він би міг та мав би проінформувати представників позивача.

2. Стислий виклад позиції відповідача

У поданому відповідачем відзиві, останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, що беручи до уваги активні бойові дії, що здійснювалися на території України починаючи з 24.02.2022 року та які в розумінні чинного законодавства України є форс-мажорними обставинами, відповідач не мав можливості забрати свій вантаж внаслідок дії таких форс-мажорних обставин.

Оскільки, відповідно до положень законодавства України, відповідач звільнявся від відповідальності за порушення зобов`язання під час дії форс-мажорних обставин, тому нарахування штрафних санкцій є незаконним, а також, враховуючи що сам порядок їх розрахунку в претензії порушував умови договору (в тому числі не було надано підтвердження їх оплати позивачем експедитору), відповідачем претензія позивача на суму 90 983,00 грн. була залишена без задоволення, про що представників позивача було повідомлено в телефонному режимі.

Також, відповідача відзначає, що оскільки спір виник стосовно відшкодування витрат позивача на зберігання вантажу та позивачем було виставлено відповідний рахунок 12.05.2022 з кінцевим терміном його оплати 19.05.2022, тому строк позовної давності в один рік закінчи 19.05.2023, а подача позивачем позовної заяви 29.05.2023 відбулася вже після спливу строку позовної давності.

У запереченнях на відповідь на відзив, відповідач зазначає, що гарантії оплати витрат, на які посилається позивач, то такі гарантії були надані директором департаменту закупівель та логістики Малюгою О.В., яка не має права надавати подібного роду гарантії та позивач не підтверджує її повноважень на право підпису подібного роду документів. Крім того, лист про гарантування оплати не є гарантією платежу в розумінні ст. 560 Цивільного кодексу України та не породжує відповідних правових наслідків.

Окремо відповідач звертає увагу суду, що не надавалося позивачу жодного доручення на повернення належного відповідачу вантажу в м. Одеса, так само як таке рішення не погоджувалося позивачем з відповідачем.

3. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

26.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи.

06.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.

19.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.

19.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення на відповідь на відзив.

04.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 20 000, 00 грн.

14.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли податкові пояснення відповідача, в яких останній просить суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

13.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" (як експедитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові Продукти Україна" (як замовником) було укладено договір транспортного експедирування вантажів в контейнерах № AUZ 052-06.17 згідно якого експедитор зобов`язався організовувати перевезення та доставку вантажів замовника, а останній зобов`язався оплачувати послуги експедитора.

Відповідно до договору та відповідного замовлення позивачем були надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу - концентратів соків (що знаходилися в контейнері № TGBU2531845, який в свою чергу перебував на транспортному засобі № НОМЕР_1 НОМЕР_2 ) по маршруту м. Одеса (Одеський морський торговельний порт або ОМТП) - м. Київ - м Жашків, що підтверджується CMR № 1845 від 23.02.2022 (далі - CMR) та оплатою відповідачем послуг позивача (платіжне доручення № S22111 від 03.05.2022 та рахунок позивача № 20220217-0048-39 від 05.04.2022 на 89 110,42 грн).

Водночас, позивач вказує, що під час перевезення вантажу мали місця додаткові витрати у ТОВ "Асстра Україна", які до цього часу не відшкодовані відповідачем.

Зокрема, 24.02.2022, тобто наступного дня після завантаження вантажу в морському порту, позивачем залучено на підставі договору перевізника - ТОВ "АС Транспорт" (далі - перевізник) сталися обставини, що унеможливлювали подальше виконання перевезення за маршрутом, зокрема, доставлення вантажу в м. Київ, виявилося неможливим про що перевізник, керуючись ч. 2 ст. ст. 309 Господарського кодексу України повідомляв позивача листом від 24.02.2022.

Згідно листа перевізника від 24.02.2022 м. Київ було закрито на в`їзд, оскільки, того ж дня вранці було введено воєнний стан.

Позивач відзначає, що за згодою усіх учасників перевезення - позивача, відповідача та перевізника, вантаж був повернутий перевізником до м. Одеси для його зберігання у перевізника.

До квітня 2022 року ситуація в країні не дозволяла здійснити безпечну доставку вантажу.

05.04.2022 після отримання повідомлення перевізника про можливість доставлення вантажу за маршрутом, представники позивача почали намагатися узгодити з представниками відповідача оплату перевезення та компенсацію витрат по поверненню вантажу в м. Одеса з м. Києва, що мало місце 24.02.2022-25.02.2022. Узгодження нової вартості перевезення затягувалося зі сторони відповідача.

13.04.2022 позивач домовився, що перевізник не буде нараховувати послуги зі зберігання вантажу за весь час що минув, що було зафіксовано сторонами в угоді від 13.04.2022,

Позивач зазначає, що перевізник погодився на вказані домовленості за умови, що вантаж буде вивезено як найшвидше, а якщо ні, то нарахування послуг буде розпочато з 18.04.2022 згідно тарифам, що були заявлені ним в листі від 24.02.2022, при цьому, оплата послуг буде формулюватися в рахунках як: "штрафні санкції за понаднормативний простій".

Того ж дня, 13.04.2022, представник позивача попередив відповідача про те, що якщо неотримання вантажу буде затягуватися, позивач буде висувати штрафні санкція за простій.

03.05.2022 відповідач оплатив рахунок позивача за транспортно-експедиційні послуги № 20220217-0048-39 від 05.04.2022 на 89 110,42 грн.

09.05.2022 відповідач електронною поштою направив позивачу гарантію про те, що готовий оплатити штрафні санкції за умови їх підтвердження.

12.05.2022 перевізник виставив позивачу рахунок на оплату штрафних санкцій № 925 від 12.05.2022 на 90 982,75 грн. Рахунок був сформований згідно угоди від 13.04.2022 та мав наступний розрахунок: 7 днів (з 18.04.2022 по 24.04.2022) по 2 925,49 грн. день = 20 478,43 грн; 7 днів (з 25.04.2022 по 01.05.2022) по 4 388,24 грн. день = 30 717,68 грн; 7 днів (з 02.05.2022 по 09.05.2022 ) по 4 973,33 грн. день = 39 786,64 грн.

12.05.2022 вантаж був доставлений відповідачу, а 13.05.2022 порожній контейнер був повернутий в Одеський морський торговельний порт.

20.06.2022 позивач оплатив перевізнику штрафні санкції за понаднормативний простій, що підтверджується платіжним дорученням № 1811 від 20.06.2022 на 228 831,12 грн. (серед оплачених рахунків був рахунок № 925 від 12.05.2022, який був оплачений повністю позивачем).

12.07.2022 позивач направив відповідачу підтвердження витрат, рахунок та досудову претензію від 05.07.2022 № АУ-188/22 з вимогою оплатити 90 982,75 грн, отримання документів підтверджується поштовим повідомленням про отримання 18.07.2022.

Однак, дана досудова претензія залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.

Звертаючись з даним позовом, позивач відзначає, що враховуючи оплату ним штрафних санкцій перевізнику та неотримання відшкодування від відповідача суми 90 982,75 грн є для позивача збитками в розумінні ст. 224 та 225 ГК України, які позивач й просить стягнути з відповідача.

Водночас, відповідач заперечуючи щодо задоволення позовних вимог та відзначає, що відповідно до положень законодавства України, відповідач звільнявся від відповідальності за порушення зобов`язання під час дії форс-мажорних обставин, тому, нарахування штрафних санкцій є незаконним, а також, враховуючи що сам порядок їх розрахунку в претензії порушував умови договору (в тому числі не було надано підтвердження їх оплати позивачем експедитору), відповідачем претензія позивача на суму 90 983,00 грн. була залишена без задоволення, про що представників позивача було повідомлено в телефонному режимі.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Приписами ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується з плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначене договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Аналогічні умови відповідач та позивач погодили у п. 4.2.7. договору, де замовник має відшкодовувати вартість перевезень та інших послуги, а також сплачувати винагороду експедитору, а також, відшкодувати інші додаткові витрати експедитора, що були пов`язані з виконання заявки.

За доводами позивача, 13.04.2022 представник позивача попередив відповідача про те, що якщо неотримання вантажу буде затягуватися, позивач буде висувати штрафні санкція за простій.

03.05.2022 відповідач оплатив рахунок позивача за транспортно-експедиційні послуги № 20220217-0048-39 від 05.04.2022 на 89 110,42 грн.

09.05.2022 відповідач електронною поштою направив позивачу гарантію про те, що готовий оплатити штрафні санкції за умови їх підтвердження.

12.05.2022 вантаж був доставлений відповідачу, а 13.05.2022 порожній контейнер був повернутий в Одеський морський торговельний порт.

Як про це вказує позивач, 20.06.2022 ним було оплачено перевізнику штрафні санкції за понаднормативний простій, що підтверджується платіжним дорученням № 1811 від 20.06.2022 на 228 831,12 грн. (серед оплачених рахунків був рахунок № 925 від 12.05.2022, який був оплачений повністю позивачем).

12.07.2022 позивач направив відповідачу підтвердження витрат, рахунок та досудову претензію від 05.07.2022 № АУ-188/22 з вимогою оплатити 90 982,75 грн, яка відповідачем відшкодована не була.

Відтак, позивач вказує, що його витрати, враховуючи оплату штрафних санкцій перевізнику, неотримання відшкодування від відповідача, є для позивача збитками в розумінні ст. 224 та 225 ГК України

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом ст. 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Нормами ст. 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно приписів ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов`язання, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Статтею 623 ЦК України зазначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Положення ч. 2 ст. 623 ЦК України кореспондує положенням ст. 74 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, якщо кредитор пред`являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Так, дійсно, позивачем було надано суду платіжне доручення № 1811 від 20.06.2022 на 228 831,12 грн., з якого вбачається, що серед оплачених рахунків був рахунок № 925 від 12.05.2022.

Водночас, до позовної заяви позивачем не долучено рахунку саме № 925 від 12.05.2022 на яке є посилання в призначенні платежу в платіжному дорученні № 1811 від 20.06.2022, що у свою чергу виключає можливість ідентифікації зробленої позивачем оплати по відношенню до перевезення за заявкою відповідача.

Натомість, позивачем долучено до матеріалів справи рахунок фактуру № СФ-0000925 від 12.05.2022, номер якого не є тотожним номеру, вказаному платіжному дорученню.

Крім того, позивачем не надано доказів реальності надання послуг від експедитора позивача, а саме актів-приймання-передачі наданих послуг перевезення, тощо, які б підтверджували факт надання послуг перевезення позивачу.

Разом з тим, суд не вбачає за можливе встановити, яким чином позивачем визначено, що відповідачем має бути відшкодовано саме 90 982,75 грн та якими конкретно доказами підтверджується понесення ТОВ "Асстра Україна" означеної суми, як додаткових витрат саме за надані ТОВ "Нові Продукти Україна" транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу - концентратів соків (що знаходилися в контейнері № TGBU2531845, який в свою чергу перебував на транспортному засобі № НОМЕР_1 НОМЕР_2 ).

Отже, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що матеріали справи не місять документів, які б беззастережно підтверджували реальність понесення позивачем інших додаткових витрат в даному випадку в сумі 90 982,75 грн на доставлення відповідачу вантажу.

Разом з тим, суд вказує про те, що суду не доведено причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, в даному випадку ТОВ "Нові Продукти Україна" та збитками потерпілої сторони - ТОВ "Асстра Україна".

Також, суду не доведено протиправна дія чи бездіяльність заподіювача, та у свою чергу, збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки, як й не доведено причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Враховуючи вищевикладене, оскільки, позивачем не доведено належними засобами доказування з посиланням на допустимі та вірогідні докази на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмету доказування, а саме, того, що ТОВ "Асстра Україна" було понесено інші додаткові витрати в сумі 90 982,75 грн на доставлення ТОВ "Нові Продукти Україна" вантажу - концентратів соків (що знаходилися в контейнері № TGBU2531845, який в свою чергу перебував на транспортному засобі № НОМЕР_1 НОМЕР_2 ), як і не доведено протиправної дії чи бездіяльності заподіювача, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками ,то за таких обставин суд дійшов висновку про відмову в позові.

Крім того, оскільки, суд дійшов висновку про відмову в позові, то за таких обставин питання щодо застосування до вимог позивача наслідків строку позовної давності судом не розглядується.

Разом з тим, суд відзначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд відзначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Продукти Україна" про стягнення 90 982,75 грн. - відмовити.

2. Судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 15.01.2024

Суддя Сергій СТАСЮК