Постанова
від 29.04.2024 по справі 910/8354/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р. Справа№ 910/8354/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024

у справі №910/8354/23 (суддя Сергій СТАСЮК)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Продукти Україна»

про стягнення 90 982,75 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Продукти Україна» (далі, відповідач) про стягнення 90 982,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем під час надання відповідачу послуг з перевезення та доставки вантажу згідно Договору транспортного експедирування вантажів у контейнерах №AUZ 052-06.17 від 13.04.2017 були понесені додаткові витрати у розмірі 90 982,75 грн, які становлять собою штрафні санкції, сплачені перевізнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «АС Транспорт» за понаднормативний простій автотранспорту д.н.з. НОМЕР_1 , причеп НОМЕР_2 , з контейнером TGBU2531845/20`DV ZIM по маршруту ОМТП - Київ - Жашків, та підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем на підставі пункту 4.2.7. Договору, статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», норм статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/8354/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не доведено належними засобами доказування з посиланням на допустимі та вірогідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмету доказування, те, що ТОВ «Асстра Україна» було понесено інші додаткові витрати в сумі 90 982,75 грн на доставлення ТОВ «Нові Продукти Україна» вантажу - концентратів соків (що знаходилися в контейнері №TGBU2531845, який в свою чергу перебував на транспортному засобі НОМЕР_1, причеп НОМЕР_2 ), як і не доведено протиправної дії чи бездіяльності заподіювача, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 05.02.2024 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/8354/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- суд, аналізуючи надані позивачем докази - платіжне доручення позивача №1811 від 20.06.2022 на суму 228 831,12 грн (яким позивач підтверджує сплату перевізникові коштів в оплату семи рахунків), зробив висновок, що вказаний у платіжному дорученні рахунок №925 від 12.05.2022 виключає можливість ідентифікувати його як оплату рахунку №СФ-0000925 від 12.05.2022, що був доданий до позовної заяви як доказ сплати позивачем перевізнику штрафів. Такий підхід суду скаржник вважає формальним, оскільки зазначення у платіжному дорученні рахунку №925 є виключно скороченим варіантом зазначення рахунку №СФ-0000925 від 12.05.2022 (з огляду на обмеженість кількості символів, що можуть бути зазначені у платіжному дорученні), при цьому дата рахунку співпадає. Сам же рахунок №СФ-0000925 від 12.05.2022 має чітко ідентифіковані дані щодо транспортного засобу та контейнеру, відносно якого він був сформований;

- факт надання послуг позивачем відповідачу з організації перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортним документом - СMR №1845 від 23.02.2022, який є достатнім доказом на підтвердження надання послуг експедитором. Крім того, відповідачем не спростовується факт надання йому послуг з організації перевезення вантажу;

- розмір витрат є визначеним, так як сума, що була сплачена позивачем перевізникові (90 982,75 грн), визначена на підставі листа перевізника від 24.02.2022 та укладеної між перевізником та позивачем угоди від 13.04.2022;

- витрати у розмірі 90 982,75 грн, які поніс позивач у період з 18.04.2024 по 09.05.2022 в інтересах відповідача, спричинені бездіяльністю відповідача по оплаті послуг;

- позивач з 05.04.2022 по 13.04.2022 був готовий повторно доставити вантаж відповідачу, про що повідомляв останнього електронними листами. Проте відповідач не реагував на листи позивача, не погоджувався платити рахунок за послуги позивача по організації перевезення вантажу з урахуванням повернення перевізника в Одесу для збереження вантажу, що підтверджує одна з відповідей відповідача від 12.04.2022. У той же час між перевізником та позивачем була досягнута домовленість, що перевізник не буде нараховувати послуги зі зберігання вантажу за весь час, що минув, що було зафіксовано сторонами в угоді від 13.04.2022, проте перевізник погодився на такі домовленості за умови, що вантаж буде прийнятий вантажоодержувачем якнайшвидше. В угоді було зафіксовано, що якщо товар не буде вивантажений вантажоодержувачу, то буде почато нарахування за відповідні послуги з 18.04.2022 згідно з тарифами, що були зафіксовані у листі від 24.02.2022. Одержавши відповідні зобов`язання перед перевізником позивач намагався донести їх відповідачу, щоб не допускати збільшення додаткових витрат по даному перевезенню, що також підтверджується електронним листуванням між сторонами;

- відповідач жодного разу не інформував позивача про форс-мажорні обставини, які б перешкоджали йому отримати вантаж та оплатити вартість послуг позивача. Лист ТПП України від 28.02.2022, у свою чергу, має загальний характер повідомлення;

- позиція відповідача стосовно того, що директор департаменту закупівель та логістики ОСОБА_1 не мала права підписувати гарантійний лист, є дивною, оскільки саме ця особа відповідає за логістичні процеси та їх закупку на підприємстві.

В апеляційній скарзі позивач також повідомляє, що у зв`язку з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції він поніс витрати у розмірі 18 026,00 грн (4 026,00 грн судового збору та 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу), які просить стягнути з відповідача.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

08.03.2024 відповідач засобами поштового зв`язку направив до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги позивача відповідач у відзиві наголосив на наступному:

- позивач не надав будь-яких документальних підтверджень походження відповідних санкцій, сплати відповідних коштів перевізнику та відмовився надати контактні дані перевізника для врегулювання відповідної ситуації;

- розмір штрафних санкцій не був передбачений договором, укладеним між позивачем та відповідачем, мав незрозуміле та необґрунтоване походження, що виключало можливість їх оплати відповідачем;

- беручи до уваги активні бойові дії, що здійснювались на території України з 24.02.2022 та які в розумінні чинного законодавства України та Договору є форс-мажорними обставинами, відповідач не мав можливості забрати свій вантаж внаслідок їх дії. Отже, нарахування штрафних санкцій є незаконним;

- позивачем не надано доказів реальності надання послуг від експедитора позивачу, зокрема, актів приймання-передачі наданих послуг перевезення;

- сума рахунку №20220217-0048-39-1 від 12.05.2022 - 90 982,75 грн, а сума заборгованості, визначена позивачем у претензії, 90 983,00 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/8354/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8354/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/8354/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

15.02.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/8354/23, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі №910/8354/23 є вимога про стягнення 90 982,75 грн, а отже вказана справа відноситься до малозначних у розумінні Господарського процесуального кодексу України, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заяв, клопотань.

11.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідок про доставку ухвали про відкриття провадження у даній справі до електронних кабінетів учасників справи в системі «Електронний суд»), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 строків на подання учасниками справи документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

13.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» (як експедитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Напоі Плюс» (як замовником), яке у подальшому змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові Продукти Україна», було укладено Договір транспортного експедирування вантажів в контейнерах №AUZ 052-06.17 (далі, Договір), згідно якого експедитор зобов`язався організовувати перевезення та доставку вантажів замовника в вантажних контейнерах двома видами транспорту - автомобільним та морським, в будь-якій комбінації цих видів транспорту або лише одним із вказаних видів, а замовник зобов`язався оплачувати послуги експедитора.

У Розділі 2 Договору «Визначення термінів» погоджено наступне:

«Вантаж» або «Вантаж Замовника» - означає будь-які товари, вироби чи будь-якого роду предмети, перевезення яких планується або вже перевозяться в контейнерах та які належать замовнику або іншим особам (пункт 2.1. Договору);

«Контейнер» або «Вантажний контейнер» - одиниця транспортного обладнання багаторазового використання, призначена для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручна для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та вивантаження (пункт 2.2. Договору);

«Заявка» - розуміється будь-який документ (заява, лист, повідомлення, транспортне замовлення тощо), зміст якого вказує на бажання або прохання замовника організувати або здійснити перевезення вантажу (пункт 2.4. Договору).

Пунктом 2.5. Договору визначено, що «Пункт відправлення» це:

а) місце, в яке експедитор забезпечує подачу дорожнього контейнера, розміщеного на автомобільному транспортному засобі, для його наступного навантаження вантажами замовника або

б) морський порт, в тих випадках, коли замовник самостійно доставляє або забезпечує доставку контейнера з вантажем в морський порт відправлення.

Згідно пункту 2.6. Договору «Пункт доставки» - місце, в яке експедитор забезпечує доставку контейнера з вантажем замовника. Пунктом доставки може бути або морський порт призначення або інше місце, що знаходиться за межами території та акваторії морського порту.

Відповідно до пункту 4.1.2. Договору експедитор зобов`язується на свій власний розсуд обирати та залучати до виконання заявки будь-яких перевізників або їх агентів, а також інших субпідрядників для надання послуг та виконання заявки.

Як вбачається із матеріалів справи, 09.10.2015 між ТОВ «Асстра Україна» (замовник) та ТОВ «АС Транспорт» (перевізник) було укладено Договір про надання транспортних послуг у міжнародному автомобільному сполученні №AUP 138-06.15 (далі, Договір перевезення), відповідно до пункту 1.2. якого перевізник бере на себе зобов`язання доставити ввірений йому замовником (або його контрагентом) вантаж до пункту призначення та передати його особі, уповноваженій на отримання вантажу, а замовник зобов`язується сплатити встановлену за перевезення плату.

Підтвердження факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою відправника вантажу, перевізника, одержувача вантажу та митних органів (пункт 2.4. Договору перевезення).

ТОВ «Асстра Україна» зазначає, що відповідно до Договору та відповідного замовлення позивачем були надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу - концентратів соків (що знаходилися в контейнері №TGBU2531845, який в свою чергу перебував на транспортному засобі НОМЕР_1, причеп НОМЕР_2) по маршруту м. Одеса (Одеський морський торговельний порт або ОМТП) - м. Київ - м. Жашків, що підтверджується CMR № 1845 від 23.02.2022 (далі - CMR) та оплатою відповідачем послуг позивача (платіжне доручення № S22111 від 03.05.2022 та рахунок позивача №20220217-0048-39 від 05.04.2022 на 89 110,42 грн).

Водночас, позивач вказує, що під час перевезення вантажу поніс додаткові витрати, які до цього часу не відшкодовані відповідачем.

На підтвердження факту понесення додаткових витрат позивач у позові повідомляє наступні обставини.

24.02.2022, тобто наступного дня після завантаження вантажу в морському порту Одеси, позивачем залучено на підставі Договору перевезення перевізника - ТОВ «АС Транспорт» (далі - перевізник), однак сталися обставини, що унеможливлювали подальше виконання перевезення ТОВ «АС Транспорт» за маршрутом. Доставлення вантажу в місто Київ виявилося неможливим, оскільки місто Київ було закрите на в`їзд через введення воєнного стану, про що перевізник повідомив позивача листом від 24.02.2022.

Позивач відзначає, що за згодою усіх учасників перевезення - позивача, відповідача та перевізника вантаж був повернутий перевізником до м. Одеси для його зберігання у перевізника.

До квітня 2022 року ситуація в країні не дозволяла здійснити безпечну доставку вантажу.

05.04.2022 після отримання повідомлення перевізника про можливість доставлення вантажу за маршрутом, представники позивача почали намагатися узгодити з представниками відповідача оплату перевезення та компенсацію витрат по поверненню вантажу в місто Одеса з міста Києва, що мало місце 24.02.2022-25.02.2022. Узгодження нової вартості перевезення затягувалося зі сторони відповідача.

Як зазначає позивач, 13.04.2022 він домовився із перевізником, що останній не буде нараховувати послуги зі зберігання вантажу за весь час, що минув.

Таку домовленість ТОВ «АС Транспорт» та ТОВ «Асстра Україна» зафіксували в додатковій угоді від 13.04.2022 до Договору №AUP 138-06.15 від 09.10.2015.

Позивач зазначає, що перевізник погодився на вказані домовленості за умови, що вантаж буде вивезено якнайшвидше, а якщо ні, то нарахування за простій буде розпочато з 18.04.2022 згідно тарифів, що були заявлені ним в листі від 24.02.2022, при цьому, оплата послуг буде формулюватися в рахунках як: «штрафні санкції за понаднормативний простій».

13.04.2022 представник позивача попередив відповідача про те, що якщо неотримання вантажу буде затягуватися, позивач буде висувати штрафні санкції за простій.

03.05.2022 відповідач оплатив рахунок позивача за транспортно-експедиційні послуги № 20220217-0048-39 від 05.04.2022 на суму 89 110,42 грн.

09.05.2022 відповідач електронною поштою направив позивачу гарантію про те, що готовий оплатити штрафні санкції за умови їх підтвердження.

12.05.2022 перевізник виставив позивачу рахунок на оплату штрафних санкцій №СФ-0000925 від 12.05.2022 на суму 90 982,75 грн.

12.05.2022 вантаж був доставлений відповідачу, а 13.05.2022 порожній контейнер був повернутий в Одеський морський торговельний порт.

20.06.2022 позивач оплатив перевізнику штрафні санкції за понаднормативний простій, на підтвердження чого надане платіжне доручення №1811 від 20.06.2022 на суму 228 831,12 грн (серед оплачених рахунків був рахунок №925 від 12.05.2022).

12.07.2022 позивач направив відповідачу підтвердження витрат, рахунок та досудову претензію від 05.07.2022 №АУ-188/22 з вимогою оплатити 90 983,00 грн,

Отримання відповідачем 18.07.2022 перелічених документів підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Однак дана досудова претензія залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач відзначає, що враховуючи оплату ним «штрафних санкцій» перевізнику та неотримання відшкодування від відповідача суми 90 982,75 грн, такі витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача на підставі пункту 4.2.7. Договору, статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що відповідно до положень законодавства України відповідач звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання під час дії форс-мажорних обставин, тому нарахування штрафних санкцій є незаконним, а також враховуючи, що сам порядок їх розрахунку в претензії порушував умови договору (в тому числі не було надано підтвердження їх оплати позивачем експедитору), відповідачем претензія позивача на суму 90 983,00 грн була залишена без задоволення, про що представників позивача було повідомлено в телефонному режимі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне.

Предметом спору в даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача понесених експедитором додаткових витрат (сплачених перевізнику коштів за понаднормативний простій автотранспорту д.н.з. НОМЕР_1 , причеп НОМЕР_2 ) при здійсненні перевезення вантажу відповідача у контейнері TGBU2531845 по маршруту ОМТП - Київ - Жашків.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на положення статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», пункт 4.2.7. Договору, статті 224, 225 Господарського кодексу України.

Пунктами 1, 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно умов укладеного сторонами Договору транспортного експедирування вантажів у контейнерах №AUZ 052-06.17 від 13.04.2017 експедитор (позивач) зобов`язався організовувати перевезення та доставку вантажів замовника (відповідача) в вантажних контейнерах двома видами транспорту - автомобільним та морським, в будь-якій комбінації цих видів транспорту або лише одним із вказаних видів, а замовник зобов`язався оплачувати послуги експедитора.

За змістом статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта; притримувати вантаж, що знаходиться в його володінні, до моменту сплати плати експедитору і відшкодування витрат, здійснених ним в інтересах клієнта, або до моменту іншого забезпечення виконання клієнтом його зобов`язань у частині сплати плати експедитору та відшкодування вказаних витрат, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку. За необхідності відступати від вказівок клієнта, зокрема в разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей і довкіллю, експедитор зобов`язаний попередньо отримати згоду клієнта на таке відступлення. У разі якщо немає можливості попередньо повідомити про це або якщо відповідь на такий запит не отримано експедитором у належний за наявними обставинами строк, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

У розділі 4 Договору визначені обов`язки його сторін.

Так, згідно пунктів 4.1. Договору експедитор зобов`язується, зокрема, виконати вибір оптимального з точки зору якості, надійності та економічної доцільності маршруту та способу перевезення вантажів (підпункт 4.1.1.), на свій власний розсуд обирати та залучати до виконання заявки будь-яких перевізників або їх агентів, а також інших субпідрядників для надання послуг та виконання заявки (підпункт 4.1.2.), вживати в інтересах замовника необхідні дії та заходи для безперешкодного перевезення вантажів замовника (підпункт 4.1.5.), здійснювати розрахунки з перевізниками або їх агентами, терміналами, портовими операторами, портами та іншими учасниками транспортного ланцюжку (підпункт 4.1.6.), вживати необхідні заходи для безперешкодного перевезення вантажу, здійснювати слідкування за його рухом та місцезнаходженням (підпункт 4.1.7.), на вимогу замовника інформувати про місцезнаходження вантажу (підпункт 4.1.8.), надавати інші погоджені сторонами послуги та роботи, наприклад: накопичення, подрібнення, сортування, складування, страхування вантажів тощо (підпункт 4.1.10.).

За змістом пункту 4.2. Договору замовник зобов`язується, зокрема, відшкодовувати експедитору витрати по сплаті перевізникам або їх агентам, морським портам, портовим операторам штрафів за понаднормативне використання контейнеру (демередж та детеншн), а також послуг з понаднормативного зберігання контейнеру в портах та терміналах (підпункт 4.2.5.), відшкодувати експедитору вартість пошкодженого або знищеного контейнеру або транспортного засобу в розмірі, визначеному перевізником або його агентом чи згідно експертного висновку, якщо пошкодження або знищення сталося через дії замовника або осіб, діючих в його інтересах, чи за його дорученням, чи за його вказівкою (підпункт 4.2.6.), відшкодовувати вартість перевезень та інших послуг, а також сплачувати винагороду експедитору, а також відшкодовувати інші додаткові витрати експедитора, що були пов`язані з виконанням заявки (підпункт 4.2.7.), сплатити експедитору в узгодженій формі та строки всі суми коштів без віднесення їх на рахунок будь-якої претензії, контрпретензії чи заліку, якщо сторони додатково не домовились про інше (підпункт 4.2.9.).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Отже, як вбачається зі змісту наведених положень Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та умов пунктів 4.1., 4.2. Договору (зокрема, підпункту 4.2.7.), експедитор має право, а замовник зобов`язаний відшкодувати йому додаткові витрати, що виникли в експедитора при виконанні договору транспортного експедирування та відповідної заявки, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта (відповідача) та їх розмір є доведеним.

Згідно частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Отже, з огляду на предмет та підстави заявленого позову, принцип змагальності сторін, позивач належними, допустимими, достовірними та вірогідними у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказами повинен довести суду факт понесення в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування додаткових витрат у вигляді оплати перевізнику понаднормового простою автотранспорту при здійсненні перевезення вантажу замовника у контейнері TGBU2531845 автотранспортом д.н.з. НОМЕР_1 , причеп НОМЕР_2 , по маршруту ОМТП - Київ - Жашків, та їх розмір.

Наявною у матеріалах справи товарно-транспортною накладною CMR №1845 від 23.02.2022, рахунком позивача №20220217-0048-39 від 05.04.2022, платіжним дорученням №S22111 від 03.05.2022 підтверджується, що ТОВ «Асстра Україна» були надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу - концентратів соків (що знаходилися в контейнері №TGBU2531845, який, у свою чергу, перебував на транспортному засобі НОМЕР_1, причеп НОМЕР_2) по маршруту м. Одеса (Одеський морський торговельний порт або ОМТП) - м. Київ - м. Жашків. Перевізник - ТОВ «АС Транспорт».

Як вбачається із матеріалів справи, під час здійснення відповідного перевезення позивачем були понесені додаткові витрати, пов`язані з виконанням Договору транспортного експедирування.

Відповідно до частини 1 статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Так, 24.02.2022 залучений позивачем на підставі Договору про надання транспортних послуг у міжнародному автомобільному сполученні №AUP 138-06.15 від 09.10.2015 перевізник - ТОВ «АС Транспорт», який здійснював перевезення за товарно-транспортною накладною CMR №1845 від 23.02.2022 по маршруту м. Одеса (ОМТП) - м. Київ - м. Жашків, не зміг доставити вантаж до міста Київ для його митного оформлення та подальшої доставки в місто Жашків, оскільки через введений Президентом України воєнний стан місто Київ 24.02.2022 було закрито на в`їзд.

Про вказану обставину перевізник повідомив ТОВ «Асстра Україна» листом від 24.02.2022 (том 1, а.с. 23), в якому також через стрімку ситуацію та активні бойові дії, що почалися, з метою збереження вантажу запропонував повернути вантаж до міста Одеса, повідомивши про готовність організувати його зберігання. Також ТОВ «АС Транспорт» у листі вказало, що вартість зберігання, охорони та простою ТЗ з вантажем становитиме: перший тиждень екв. 100 дол.США за добу, другий тиждень - екв. 150 дол. США за добу, третій та наступні тижні - 200 дол. США за добу. При цьому рахунок на оплату виставлятиметься як «штрафна санкція за понаднормовий простій автотранспорту».

Позивачем до позовної заяви додані роздруківки електронного листування між представниками ТОВ «Асстра Україна» та ТОВ «Нові Продукти Україна» з приводу відповідного перевезення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначила таке: «процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України)».

Згідно висновків, викладених у пункті 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Так, наданими позивачем роздруківками електронного листування (з електронної пошти представника позивача ІНФОРМАЦІЯ_6 на електронні адреси представників відповідача, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, копії відповідних електронних листів також дублювалися на електронні адреси ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) підтверджується, що відповідач був обізнаний про повернення перевізником його вантажу до міста Одеса через вказані перевізником обставини.

Відповідачем не висловлено заперечень щодо приналежності вказаних електронних адрес його працівникам, серед яких, зокрема, і директор департаменту та логістики ОСОБА_1

Так, в електронному листі на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.04.2022 позивач повідомив відповідача про те, що машина з контейнером 24.02.2022 не змогла в`їхати в Київ через обстріли та, простоявши добу на в`їзді, перевізником було прийняте рішення щодо повернення автомобіля з контейнером на базу перевізника в м.Одесу для збереження цілісності авто та самого вантажу. У зв`язку з відносною стабілізацією ситуації в Києві перевізник готовий виконати перевезення по заявленому маршруту Одеса - Київ - Жашків, однак до цього просить оплатити вартість здійсненого 24.02.2022 маршруту Одеса - Київ - Одеса по старій ставці та здійснити 100% передоплату нового перевезення у розмірі 1450 дол. Рахунок на оплату у вкладенні.

У відповідь 07.04.2022 відповідач з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_5 направив позивачу електронного листа, в якому вказав, що не погоджував повернення авто до Одеси.

Як зазначив позивач в електронному листі від 12.04.2022 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 (копії на ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_3), таке повернення задля збереження вантажу було здійснене за погодженням у телефонному режимі із представником відповідача Єлизаветою Деревцовою. Заперечень позивачу на лист від 12.04.2022 із повідомленням про погодження Єлизаветою Деревцовою відповідного повернення вантажу до міста Одеса відповідач не висловив.

Натомість, у подальшому між сторонами продовжилось електронне листування щодо подальшої долі вантажу, зміст якого свідчить, що відповідачу було відомо про те, де та на яких умовах знаходиться його вантаж у перевізника та про відповідні нарахування за наднормовий простій автомобіля з контейнером з 18.04.2022.

Так, у листі від 13.04.2022 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач знову повідомляє відповідача, що у зв`язку з відносною стабілізацією ситуації в Києві перевізник готовий виконати перевезення по заявленому маршруту Одеса - Київ - Жашків. При цьому позивач зазначає, що контейнер стоїть на машині вже 48 днів і з понеділка перевізником буде виставлятися простій за кожну добу, вартість якого, у разі невчинення відповідачем жодних дій, буде покладена на відповідача.

19.04.2024 позивач електронним листом на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив відповідача, що по контейнеру буде нараховуватися простій 100 дол/доба перші 7 днів, послідуючі 7 днів - 150 дол/доба та просив відповідача прискорити здійснення оплати по виставленому рахунку на перевезення задля здійснення доставки контейнера.

26.04.2022 та 03.05.2022 позивач повторно на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомляв відповідача про необхідність повної передоплати по даному перевезенню та нагадав про те, що з 19.04.2022 по даному контейнеру нараховується простій перевізником 100 дол/добу, з 26.04.2022 - 150 дол/добу, з 02.05.2022 - 200 дол/доба.

ТОВ «Нові продукти Україна» платіжним дорученням №S22111 від 03.05.2022 здійснило оплату виставленого позивачем рахунку-фактури №20220217-0048-39 від 05.04.2022 за транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу в контейнері №TGBU2531845 по маршруту Одеса-Жашків на суму 89 110,42 грн.

06.05.2022 позивач електронним листом на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія, зокрема, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4) повідомив про надходження оплати за перевезення, вказавши, що контейнер простояв на колесах 52 дні і з 18.04.2022 перевізник нараховував простій: 7 днів (18.04.-24.02) по 100 дол = 700 дол; 7 днів (25.04.-01.05.) по 150 дол = 1050 дол; 7 днів (02.05.-08.05) по 200 дол = 1400 дол. Всього 3 150 дол. Задля подачі контейнера на митницю в понеділок 09.05. позивач просив надати йому гарантійний лист по оплаті вказаних витрат на фірмовому бланку відповідача.

У відповідь 06.05.2022 відповідач з адреси ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомив позивача про недоцільність покладення усіх витрат лише на сторону замовника, просив пояснити, чому штраф перевізника має зростаючий характер, надати контакт перевізника задля обговорення обґрунтованості й можливості зменшення відповідних сум.

Електронним листом від 06.05.2022 позивач у відповідь на вказаний лист повідомив відповідача на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що представники відповідача неодноразово повідомлялись стосовно розміру штрафів за простій, не отримуючи, при цьому, жодних заперечень. Контейнер стоїть на колесах, блокуючи машину й більше двох місяців зі сторони відповідача не було жодних спроб забрати вантаж. З метою уникнення нових витрат по простою позивач вказав, що готовий піти на зустріч замовнику і доставити контейнер під гарантійний лист про оплату простою. У протилежному випадку позивач вказав, що буде вимушений виставити рахунок по простою, що вже виник, і чекати його оплати й тільки потім зможе доставити вантаж.

09.05.2022 відповідач з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_4 направив на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_6 гарантійний лист від 06.05.2022 за підписом директора департаменту закупок та логістики ОСОБА_1, скріплений печаткою ТОВ «Нові продукти Україна».

Зі змісту вказаного гарантійного листа (том 1, а.с. 39) вбачається, що позивач просить доставити контейнер у Жашків згідно Договору транспортного експедирування вантажів у контейнерах №AUZ 052-06.17 від 13.04.2017, гарантуючи, у свою чергу, сплату штрафних санкцій. При цьому, відповідач просив надати документальне підтвердження таких штрафних санкцій та необхідність виставлення їх на адресу відповідача.

Відповідачем не заперечується, що 12.05.2022 вантаж був доставлений перевізником (ТОВ «АС Транспорт») відповідачу, а 13.05.2022 порожній контейнер №TGBU2531845 був повернутий в Одеський морський торговельний порт згідно приймального акту ДП «КТО» від 12.05.2022 (том 1, а.с. 41).

Викладеним у сукупності підтверджується, що в інтересах відповідача та з метою збереження його вантажу автомобіль д.н.з. НОМЕР_1 , причеп НОМЕР_2 , із контейнером №TGBU2531845, за погодженням із замовником було повернуто перевізником на його базу в Одесі (24-25.02.2022). Товар доставлено відповідачу 12.05.2022. При цьому, з 05.04.2022 відповідач був обізнаний про можливість здійснення доставки перевізником вантажу по визначеному маршруту, однак відсутні докази погодження відповідачем такої доставки до відповідної дати, а з 12.04.2022 про те, що у разі, якщо вантаж не буде забраний, перевізник буде нараховувати санкцію за простій автотранспорту за кожну добу.

Поруч із цим, сам відповідача гарантував позивачу оплату відповідної санкції у разі підтвердження її розміру, про що вказав у гарантійному листі від 06.05.2022.

Посилання відповідача на те, що директор департаменту логістики ОСОБА_1 не мала права підписувати такий гарантійний лист від імені відповідача судом оцінюються критично, оскільки відповідачем не надано суду документів (посадової інструкції, положення про департамент тощо) на підтвердження того, що така особа, враховуючи її посаду, яка безпосередньо пов`язана з організацією логістичних процесів на підприємстві, була обмежена у праві підписувати відповідний гарантійний лист. Більш того, підпис ОСОБА_1 на вказаному листі був скріплений печаткою підприємства.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із основних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.11.2019 у справі №910/124484/18, від 14.05.2020 у справі №910/7515/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19).

Так, на переконання колегії суддів, у спірному випадку дії відповідача не відповідають принципу добросовісності, а його поведінка у спірних правовідносинах є суперечливою, адже визнаючи в гарантійному листі свій обов`язок щодо сплати «штрафних санкцій» за понаднормовий простій автомобіля, відповідач під час розгляду справи зайняв протилежну позицію, стверджуючи про відсутність у нього обов`язку відшкодовувати позивачу такі витрати.

Колегія суддів враховує, що у гарантійному листі відповідач гарантував оплату відповідних витрат (штрафних санкцій) у разі належного обґрунтування їх розміру та необхідності покладення на відповідача та у цьому контексті зазначає наступне.

Як уже зазначалося, згідно положень Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та умов пунктів 4.1., 4.2. Договору (зокрема, підпункту 4.2.7.), замовник зобов`язаний відшкодувати експедитору додаткові витрати, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування та відповідної заявки, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта (відповідача) та їх розмір є доведеним.

У даному випадку, як підтверджується матеріалами справи, заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати виникли при виконанні Договору транспортного експедирування й експедитор у спірному випадку діяв виключно в інтересах замовника - з метою збереження цілісності вантажу та недопущення його крадіжки чи конфіскації, й відповідач про відповідні дії експедитора та перевізника був обізнаний.

Щодо розміру вказаних додаткових витрат судом встановлено, що у листі від 24.02.2022 перевізник ТОВ «АС Транспорт» повідомив ТОВ «Асстра Україна», що вартість зберігання, охорони та простою ТЗ з вантажем становитиме: перший тиждень екв. 100 дол.США за добу, другий тиждень - екв. 150 дол. США за добу, третій та наступні тижні - 200 дол. США за добу. При цьому рахунок на оплату виставлятиметься як «штрафна санкція за понаднормовий простій автотранспорту».

Як зазначає позивач, перевізник за взаємною домовленістю із ним не нараховував плату за простій у період з 25.02.2022 по 17.04.2022 включно.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 13.04.2022 між ТОВ «Асстра Україна» та ТОВ «АС Транспорт» підписано додаткову угоду до Договору перевезення №AUP 138-06.15 від 09.10.2015, згідно якої у пункті 2 вони погодили, що перевізником були виконані роботи зі зберігання вантажу за цінами, зазначеними ним в листі від 24.02.2022, а саме: «вартість зберігання, охорони та простою ТЗ з вантажем становитиме: перший тиждень екв. 100 дол.США за добу, другий тиждень - екв. 150 дол. США за добу, третій та наступні тижні - 200 дол. США за добу».

У пункті 3 додаткової угоди експедитором та перевізником погоджено, що сторони домовились за вказаний період часу - з 25.02.2022 по 17.04.2022 перевізник не здійснює нарахування плати за послуги зберігання вантажу, проте з 18.04.2022 перевізник нараховуватиме плату за зберігання вантажу за цінами, що вказані в пункті 2 цієї угоди та листі перевізника від 24.02.2022. Рахунок на оплату робіт виписуватиметься з формулюванням «штрафна санкція за понаднормовий простій автотранспорту».

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «АС Транспорт» виставило ТОВ «Асстра Україна» рахунок-фактуру №СФ-0000925 від 12.05.2022 по Договору №AUP 138-06.15 від 09.10.2015 на суму 90 982,75 грн («штрафна санкція за понаднормовий простій автотранспорту по маршруту: ОМТП-Київ-Жашків TGBU2531845 НОМЕР_1 НОМЕР_2»).

Рахунок був сформований згідно угоди від 13.04.2022 та мав наступний розрахунок:

7 днів (з 18.04.2022 по 24.04.2022) по 2 925,49 грн/день = 20 478,43 грн;

7 днів (з 25.04.2022 по 01.05.2022) по 4 388,24 грн/день = 30 717,68 грн;

8 днів (з 02.05.2022 по 09.05.2022) по 4 973,33 грн/день = 39 786,64 грн, тобто загалом 90 982,75 грн.

Позивач зазначає, що згідно платіжного доручення №1811 від 20.06.2022 сплатив перевізнику, у тому числі, вказану суму по рахунку (серед оплачених рахунків у призначенні платежу значиться рахунок №925 від 12.05.2022).

Місцевий господарський суд, відхиляючи як доказ здійснення позивачем оплати витрат із простою платіжне доручення №1811 від 20.06.2022, вказав у рішенні, що до позовної заяви позивачем не долучено рахунку саме №925 від 12.05.2022, на який є посилання у призначенні платежу в платіжному дорученні №1811 від 20.06.2022, натомість долучено рахунок-фактуру №СФ-0000925 від 12.05.2022, номер якого не є тотожним номеру, вказаному платіжному дорученню, що, у свою чергу, виключає можливість ідентифікації зробленої позивачем оплати по відношенню до перевезення за заявкою відповідача.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду та враховує у даному контексті доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що загальновідомим є факт того, що графа «призначення платежу» платіжних доручень у банківській сфері має обмежену кількість допустимих до зазначення символів, тому внесення всіх даних платіжного документа не завжди є можливим, особливо коли оплату проводять по значній кількості рахунків.

Так, оплата згідно платіжного доручення №1811 від 20.06.2022 здійснювалась позивачем по семи рахункам, у графі призначення платежу вказано: «Опл.за автор.пос.зг рах: 628 від 24/02/21, 659 від 24/02/21, 660 від 26/02/21, 385 від 01/02/22, 497 від 02/02/22, 380 від 02/02/22, 924 від 12/05/22, 925 від 12/05/22».

Позивачем до матеріалів справи долучені копії відповідних рахунків (том 1, а.с. 40, 43-49), однак номер яких починається з СФ-0000, далі ж відповідає номерам, вказаним у призначенні платежу.

Отже, цілком логічним є те, що у призначенні платежу платіжного доручення №1811 від 20.06.2022 номери вказаних рахунків зазначались у скороченому вигляді.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено реальності понесення таких витрат.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів реальності надання послуг від експедитора позивача, а саме актів приймання-передачі наданих послуг перевезення, тощо, які б підтверджували факт надання послуг перевезення позивачу, колегія суддів зазначає, що факт здійснення перевезення підтверджується товарно-транспортною накладною CMR №1845 від 23.02.2022, рахунком позивача на оплату №20220217-0048-39 від 05.04.2022, платіжним дорученням відповідача про оплату №S22111 від 03.05.2022. Більш того, про факт здійснення перевезення свідчить зміст електронного листування між сторонами.

Враховуючи зазначене, докази, надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, на які посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію про те, що суд згідно з принципом novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Позивач у позовній заяві посилався як на положення Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та умов Договору, так і на статті 224, 225 Господарського кодексу України, які регулюють питання стягнення збитків.

Колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача спірної суми в якості збитків.

Водночас, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Асстра Україна» доведеними та обґрунтованими й відповідну суму такою, що підлягає стягненню з відповідача згідно положень статей 9, 10, 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та умов підпункту 4.2.7. Договору, згідно яких замовник зобов`язаний відшкодувати експедитору додаткові витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, факт реальності понесення яких у розмірі 90 982,75 грн доведений позивачем (оплата перевізнику понаднормового простою автотранспорту при здійсненні перевезення вантажу замовника у контейнері TGBU2531845 автотранспортом д.н.з. НОМЕР_1 , причеп НОМЕР_2 , по маршруту ОМТП - Київ - Жашків).

Стосовно доводів відзиву відповідача на позовну заяву та апеляційну скаргу про те, що відповідач підлягає звільненню від відповідальності за порушення зобов`язання під час дії форс-мажорних обставин (активних бойових дій на території України з 24.02.2022), які призвели до неможливості забрати свій вантаж, суд зазначає таке.

Згідно статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Відповідно до умов пункту 8.1. Договору сторони повністю звільняються від відповідальності за повне/часткове невиконання зобов?язань за даним договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин нездоланної сили (форс-мажор), таких як: стихійні лиха; страйки, локаути та інші акти громадянської непокори, а також військові маневри, війни, дії органів влади та їх посадових осіб, за умови, що ці обставини виникли після підписання даного Договору і безпосередньо впливають на здатність Сторін виконувати свої зобов`язання за даним Договором.

Згідно пункту 8.2. Договору сторона, для якої виконання зобов`язань стало неможливим через форс-мажор, повинна повідомити іншій Стороні про виникнення таких обставин негайно, проте, за будь-яких умов, не пізніше десятиденного терміну з моменту виникнення таких обставин. Порушення вищезгаданих термінів позбавляє потерпілу Сторону права на звільнення від відповідальності у зв`язку з обставинами нездоланної сили.

В разі виникнення форс-мажору терміни виконання зобов`язань за даним Договором переносяться відповідно до часу, протягом якого діяли обставини нездоланної сили, а також їх наслідки (пункт 8.3. Договору).

Отже, наявність форс-мажорних обставин (військові дії) є підставою лише для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (сплата неустойки), але не є підставою для звільнення від виконання основного зобов`язання.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач у відповідності до умов Договору повідомляв позивача про настання для нього форс-мажорних обставин, що позбавляли його можливості прийняти вантаж у період з 05.04.2022 (дати, коли позивач повідомив відповідача про можливість здійснення перевізником доставки вантажу) по 09.05.2022 (дати, коли закінчилось нарахування плати за понаднормовий простій автомобіля). Дана обставина позбавляє відповідача права на звільнення від відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, висновки місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у даній справі є помилковими, а позовні вимоги ТОВ «Асстра Україна» підлягають задоволенню на суму 90 982,75 грн.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем встановленого пунктом 6 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України (стаття 925 цього Кодексу), частини 3 статті 925 Цивільного кодексу України спеціального річного строку позовної давності щодо заявлених вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору транспортного експедирування, а не договору перевезення, тому спеціальний строк позовної давності до даних правовідносин застосуванню не підлягає.

Більш того, згідно пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції, чинній станом на дату подання позову в даній справі, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Асстра Україна» є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у даній справі таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин 1, 4, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції має містити, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивачем у позовній заяві, апеляційній скарзі, клопотаннях про відшкодування витрат на правничу допомогу від 31.07.2023 (том 1, а.с. 84-86), від 10.03.2024 (том 1, а.с. 129-131) заявлені до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 14 000,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, не є обов`язковими для суду. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

За результатами розгляду заяв позивача про розподіл судових витрат за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій колегією суддів встановлено, що позивач у позовній заяві та в апеляційній скарзі у відповідності до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України навів попередній орієнтовний розрахунок витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги (20 000,00 грн у суді першої інстанції та 14 000,00 грн витрат у суді апеляційної інстанції).

04.08.2023 до місцевого господарського суду та 10.03.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, до яких долучені докази на підтвердження понесення позивачем відповідних витрат, а саме: по першій інстанції - копії договору про надання правничої допомоги №AUP046-01.23 від 29.03.2023, рахунку №1 від 29.03.2023, акту прийому-передачі наданих послуг по договору про надання правничої допомоги №AUP046-01.23 від 29.03.2023, платіжного доручення №674 від 30.03.2023; по апеляційній інстанції - копії договору про надання правничої допомоги №29/01-1 від 29.01.2024, рахунку №1 від 29.01.2024, акту прийому-передачі наданих послуг по договору про надання правничої допомоги №29/01-1 від 29.01.2024, платіжної інструкції №309 від 02.02.2024. До вказаних клопотань долучені докази направлення їх копій на адресу відповідача.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження витрат докази, колегія суддів встановила наступне.

Щодо витрат на правничу допомогу під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вбачається зі змісту Договору про надання правничої допомоги №AUP046-01.23 від 29.03.2023, укладеного між Адвокатським об`єднанням «КД-Груп» (далі, Адвокатське об`єднання) та ТОВ «Асстра Україна» (далі, клієнт), Адвокатське об?єднання зобов?язується відповідно до умов пункту 1.1. Договору надати Клієнту правову допомогу, зокрема, Адвокатське об?єднання приймає на себе зобов?язання:

- ??розробити правову позицію захисту прав та інтересів Клієнта, пов?язану із стягненням з ТОВ «Нові продукти Україна», код 36843876 (раніше мало назву ТОВ «Напої Плюс») збитків,

- ?підготувати (скласти) та подати до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення збитків з ТОВ «Нові продукти Україна», код 36843876 (раніше мало назву ТОВ «Напої Плюс»).

Згідно пункту 1.2. Договору №AUP046-01.23 на підтвердження факту надання Адвокатським об?єднанням Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається Акт прийому-передачі наданих послуг.

Якщо під час виконання цього Договору у Клієнта виникне необхідність в отриманні юридичних послуг, надання яких не передбачено пунктом 1.1 Договору, сторонами підписується Додаткова угода до даного Договору, в якій зазначається вид послуги або дії, їх вартість та строки надання (пункт 1.3. Договору №AUP046-01.23).

Відповідно до пункту 4.1. Договору №AUP046-01.23 вартість послуг, передбачених пунктом 1.1 цього Договору складає 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. без ПДВ.

За послуги, передбачені пунктом 1.1 Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об?єднанню грошові кошти шляхом перерахування 100% передоплати в сумі 20 000,00 грн протягом трьох календарних днів з моменту укладення даного Договору (пункт 4.2. Договору №AUP046-01).

29.03.2024 Адвокатське об`єднання виставило позивачу рахунок №1 від 29.03.2023 на оплату по Договору у розмірі 20 000,00 грн.

30.03.2024 позивач згідно платіжної інструкції №674 сплатив Адвокатському об`єднанню 20 000,00 грн.

05.06.2023 між Адвокатським об`єднанням та ТОВ «Асстра Україна» підписано акт прийому-передачі наданих послуг до Договору №AUP046-01, згідно якого Адвокатське об`єднання надало, а клієнт прийняв наступну правову (правничу) допомогу на загальну суму 20 000,00 грн, яка повністю відповідає переліку, зазначеному у пункті 1.1. Договору №AUP046-01ю.

Як уже зазначалося, у відповідності до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У даному випадку гонорар адвоката погоджено сторонами Договору у фіксованому розмірі - 20 000,00 грн, що не суперечить положенням наведеної норми закону та, відповідно, не потребує зазначення адвокатом інформації щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Отже, згідно поданих позивачем документів під час розгляду справи місцевим господарським судом позивачу були надані послуги правничої допомоги на загальну суму 20 000,00 грн.

Водночас, як уже зазначалося, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подані стороною документи на підтвердження факту понесення нею витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачем не заявлено.

Водночас, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів (викладення позовної заяви на трьох аркушах), їх значення для спору, розгляд справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, дійшла висновку щодо недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, та, як наслідок, завищення позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, які заявлені до стягнення з відповідача.

Враховуючи вказане, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5 000,00 грн, яку суд вважає розумною та пропорційною до ціни позову з урахуванням рівня складності справи.

В іншій частині у задоволенні заяви про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу за розгляд справи в місцевому господарському суді в сумі 15 000,00 грн суд відмовляє.

Щодо витрат на правничу допомогу під час розгляду справи апеляційним господарським судом.

Як вбачається зі змісту Договору про надання правничої допомоги №29/01-1 від 29.01.2024, укладеного між Адвокатським об`єднанням «КД-Груп» (далі, Адвокатське об`єднання) та ТОВ «Асстра Україна» (далі, клієнт), Адвокатське об?єднання зобов?язується відповідно до умов пункту 1.1. Договору надати Клієнту правову допомогу, зокрема, Адвокатське об?єднання приймає на себе зобов?язання:

- розробити правову позицію захисту прав та інтересів Клієнта, пов?язану з апеляційним оскарженням рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2023 по справі 910/8354/23;

- підготувати (скласти) та подати до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2023 по справі 910/8354/23.

Згідно пункту 1.2. Договору №29/01-1 від 29.01.2024 на підтвердження факту надання Адвокатським об?єднанням Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається Акт прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до пункту 4.1. Договору №29/01-1 від 29.01.2024 вартість послуг, передбачених пунктом 1.1 цього Договору складає 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн 00 коп. без ПДВ.

За послуги, передбачені пунктом 1.1 Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об?єднанню грошові кошти шляхом перерахування 100% передоплати в сумі 14 000,00 грн протягом трьох календарних днів з моменту укладення даного Договору (пункт 4.2. Договору №29/01-1 від 29.01.2024).

29.01.2024 Адвокатське об`єднання виставило позивачу рахунок №1 від 29.01.2024 на оплату по Договору у розмірі 14 000,00 грн.

02.02.2024 позивач згідно платіжної інструкції №309 сплатив Адвокатському об`єднанню 14 000,00 грн.

19.02.2024 між Адвокатським об`єднанням та ТОВ «Асстра Україна» підписано акт прийому-передачі наданих послуг до Договору №29/01-1 від 29.01.2024, згідно якого Адвокатське об`єднання надало, а клієнт прийняв наступну правову (правничу) допомогу на загальну суму 14 000,00 грн, яка повністю відповідає переліку, зазначеному у пункті 1.1. Договору №29/01-1 від 29.01.2024.

Отже, згідно поданих позивачем документів під час розгляду справи апеляційним господарським судом позивачу були надані послуги правничої допомоги на загальну суму 14 000,00 грн.

Оцінюючи розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, колегія суддів також вважає їх розмір завищеним та таким, що не відповідає критеріям дійсної необхідності, розумності та співмірності.

Судом у даному контексті враховано, що при розгляді даної справи правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін, представництво інтересів позивача у судах здійснювалось одним і тим же Адвокатським об`єднанням, а тому не потребувало додаткового вивчення матеріалів справи, розгляд справи здійснювався у письмовому провадженні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених ТОВ «Асстра Україна» витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 14 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні із виконаною роботою у суді апеляційної інстанції.

З огляду на встановлене, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку, що заява ТОВ «Асстра Україна» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню на суму 5 000,00 грн.

В іншій частині у задоволенні заяви про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 9 000,00 грн суд відмовляє.

Розподіл судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги здійснено у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України з покладенням відповідних витрат на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/8354/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/8354/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Продукти Україна» (01033, м. Київ, Спортивна площа, буд. 3, код ЄДРПОУ 36843876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» (03127, м. Київ, проспект Голосіївський, 132, код ЄДРПОУ 32493177) 90 982 (дев`яносто тисяч дев`ятсот вісімдесят дві) грн 75 коп боргу, 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп витрат на правничу допомогу адвоката в місцевому господарському суді, 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп судового збору за подання позовної заяви та 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи №910/8354/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення29.04.2024
Оприлюднено02.05.2024
Номер документу118717464
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань перевезення, транспортного експедирування

Судовий реєстр по справі —910/8354/23

Постанова від 29.04.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Михальська Ю.Б.

Ухвала від 19.02.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Михальська Ю.Б.

Ухвала від 08.02.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Михальська Ю.Б.

Рішення від 15.01.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Стасюк С.В.

Ухвала від 05.06.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Стасюк С.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні