Рішення

від 27.12.2023 по справі 369/12758/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12758/23

Провадження № 2/369/5629/23

РІШЕННЯ

Іменем України

27.12.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Дубас Т.В.,

при секретарі судових засідань Бугайової М.В., Варварової М.П.,Дубини В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Мороз Н.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Києво- Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та коштів за час затримки розрахунку після звільнення,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», Підприємство) про стягнення заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та коштів за час затримки розрахунку після звільнення.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що у період з 07 квітня 2020 року по 17 травня 2023 року він знаходився у трудових відносинах з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, серія НОМЕР_1 .

17.05.2023 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажанням відповідно до Наказу № 32-к від 16.05.2023.

Як вказано позивачем, під час його знаходження у трудових відносинах з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», з боку юридичної особи була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з 01.04.2022 і по 30.04.2023 у розмірі 646004,58 грн. до утримання податків.

Також на дату звільнення нарахована та не виплачена сума заробітної плати за період з 01.05.2023 по 17.05.2023 у розмірі 30349,46 грн. до утримання податків.

При звільненні йому також була належна до виплати сума компенсації за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у розмірі 20991,60 грн.

Підтвердженням факту існування заборгованості із виплати заробітної плати є повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 17.05.2023 № 241-1.01-13, видана ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на вимогу позивача.

Відповідно до інформації, зазначеної у даному повідомленні загальна сума належна до виплати позивачу при звільненні складає 697345,64 грн., з них заборгованість по виплаті заробітної плати становить 676354,04 грн. до утримання податків, а сума компенсації за невикористану відпустку складає 20991,60 грн.

23.06.2023 Києво-Святошинським районним судом Київської області видано судовий наказ про стягнення з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» суми нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 676354,04 грн.

Крім того, відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки виплати сум належних позивачу у день звільнення 17.05.2023 і по день їх фактичної виплати, розрахунок середньоденної заробітної плати за цей період повинен здійснюватися, виходячи із суми 1879,31 грн. за кожен календарний день такої затримки.

Також, ОСОБА_1 була нарахована компенсація втрат частини доходу (заробітної плати) у розмірі 42493,00 грн.

Позивач просив суд стягнути з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на його користь заборгованість за нараховану але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 20991,60 грн.; стягнути з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку в день звільнення 17.05.2023, виходячи із розрахунку 1879,31 грн. за кожен календарний день; стягнути з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на його користь компенсацію втрат частини доходу (заробітної плати) у розмірі 42493,00 грн.; стягнути з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на його користь витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 48000,00 грн.

29.08.2023 представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог за вх. № 40686, відповідно до якої зазначено, що виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області судовий наказ про стягнення з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» суми нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 676354,04 грн. було скасовано ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.08.2023, у зв`язку з чим просив суд стягнути з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із нарахованої але невиплаченої заробітної плати у розмірі 676354,04 грн.

12.09.2023 ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області було відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

08.11.2023 представник ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» подав до суду відзив на позовну заяву, зазначивши, що відповідно до п.1.1 Статуту ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України.

На підставі наказу Фонду державного майна України № 612 від 06.04.2020 «Про покладення виконання обов`язків директора ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора Підприємства з посадовим окладом згідно штатного розкладу Підприємства, що підтверджується наказом ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» № 55-к від 07.04.2020.

У подальшому, наказом ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» №76-к від 18.02.2021 ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків директора Підприємства у зв`язку з переведенням па посаду радника директора з посадовим окладом в розмірі 90 % від посадового окладу директора.

Наказом ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» №32-к від 16.05.2023 ОСОБА_1 радника директора звільнено з посади 17.05.2023 за власним бажанням, на ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Наказано виплатити компенсацію за 12 календарних днів невикористаної відпустки за період з 07.04.2022 по 17.05.2023.

Розділом 10 Статуту № 168 (чинного на момент призначення позивача на посаду) визначено, що Суб`єкт управління Підприємства є представником власника і виконує його функції у межах. Означених законодавством України (п. 10.1). Виконавчим органом Підприємства (одноосібним) є Директор, який є посадовою особою (п. 10.3). Суб`єкт управління Підприємства та Директор діють в межах своїх повноважень та компетенції, що визначаються цим Статутом та законодавством (п. 10.4).

До виключної компетенції Суб`єкта управління Підприємства відповідно до покладених нього завдань, належить: призначення (обрання) та припинення повноважень Директора Підприємства; затвердження умов трудового договору (контракту), що укладатиметься з ним; встановлення розміру його винагороди (п. 10.7.7).

Тобто, Суб`єкт управління Підприємства, яким є Фонд державного майна України, уповноважений призначати Директора Підприємства, затверджувати умови трудового договору (контракту), що укладатиметься з ним, умови його матеріального забезпечення, встановлення розміру посадового окладу.

При цьому, після призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», між ним та Уповноваженим органом управління (Фондом державного майна України) відповідного контракту укладено не було, розмір винагороди (посадовий оклад, надбавка, доплати) не визначався та не погоджувався.

Як вказано у відзиві на позов, ОСОБА_1 особисто встановив собі розмір посадового окладу та надбавку до нього, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 65 Господарського Кодексу України та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 №858 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств», через що виникла штучна заборгованість по заробітній платі, в результаті чого йому незаконно нараховувалась та виплачувалась заробітна плата.

20.12.2022 Рахунковою палатою затверджено звіт № 26-6 про результати аудиту ефективності здійснення Фондом державного майна України повноважень з управління майном державних підприємств, установ та організацій, що мають фінансові наслідки для державного бюджету.

У и. 4.1 розділу IV Звіту зазначено, що під час проведення аудиту Рахунковою палатою встановлено, що наказом Фонду державного майна України № 612 від 06.04.2020 покладено виконання обов`язків директора ДП «Пуща-Водиця на ОСОБА_1 , з посадовим окладом відповідно до штатного розкладу, який до моменту покладання обов`язків Директора ДП «Пуща-Водиця» в штаті Підприємства не перебував. У наказі Фонду Державного майна України від 06.04.2020 № 612 відсутнє посилання на норми Кодексу законів про працю України або інші правові акти, на підставі яких прийнято рішення про покладання обов`язків директора Підприємства на ОСОБА_1 . Також у наказі відсутня інформація щодо розміру його посадового окладу, встановлених йому надбавок і доплат та підстава його видання. Крім того, наказом ДП «Пуща-Водиця» від 07.04.2020 № 11-о «Про внесення зміни назви посади до штатного розкладу» (за підписом в. о. директора ОСОБА_1 ) у чинному штатному розкладі Підприємства змінено назву посади генеральний директор - 1 одиниця, на посаду директор -- 1 одиниця, з 07 квітня 2020 року, з зазначенням посадового окладу у розмірі 39 888 гривень та доплатою за почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України» в розмірі 20 відсотків (7 978 гривень) до посадового окладу.

Як зазначено представником відповідача, за відсутності контракту та визначеного наказом Фонду розміру посадового окладу, надбавок та доплат до нього, виконуючим обов`язки директора Підприємства ОСОБА_1 особисто встановлено собі розмір посадового окладу та надбавку до нього, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 65 Господарського кодексу України та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств», згідно з яким право встановлювати такі виключні умови оплати праці, зокрема розмір посадового окладу керівника підприємства, надано керівникам центральних органів виконавчої влади, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній власності.

Протягом періоду виконання обов`язків (з 07.04.2020 по 15.02.2021), виконуючому обов`язки директора ДП «Пуща-Водиця» ОСОБА_1 незаконно нараховано та виплачено 536 082,25 гри. заробітної плати, з них утримано (ПДФО, військовий збір) - 104 536,06 гривень.

На час розгляду справи, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023000000000112 від 17.02.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем).

Представник ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» вважав, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки нарахування та виплата заробітної плати проводилося з порушенням вимог ч. 4 ст. 65 Господарського кодексу України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств», за відсутності укладеного контракту з уповноваженим органом управління, відсутності визначеного в наказі Фонду державного майна України №612 від 06.04.2020 посадового окладу, надбавок. У заяві про збільшення позовних вимог від 29.08.2023 та у зміненій позовній заяві від 12.09.2023 позивач зазначає різні суми заборгованості по заробітній платі, що також свідчить про те, що останній не визначився, яка саме сума заборгованості існує, що також вказує на незаконність та необґрунтованість даних вимог.

Відносно вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, зазначено, що вони є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки за період 2023-2022 роки (які в даному випадку повинні враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати), позивач отримував заробітну плату, нарахування якої проводилось з порушенням вимог законодавства, за відсутності укладеного контракту з уповноваженим органом управління та визначеного в наказі Фонду державного майна України № 612 від 06.04.2020 посадового окладу, надбавок.

Також зазначено, що основними джерелами доходів Підприємства є інвестиційна діяльність з будівництва житла та здійснення сільськогосподарської діяльності.

Проте, триваюча широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України призвела до складної ситуації на українському ринку аграрної продукції, неможливості на деяких земельних ділянках здійснити засадження сільськогосподарської продукції через тимчасово окуповані агресором частини територій, будівництва житла зупинилось.

Вказані обставини суттєво та негативно вплинули на фінансовий стан Підприємства, що в подальшому призвело до неможливості своєчасно та в повному обсязі, відповідно до затверджених фінансових планів на 2022-2023 роки, здійснювати свою господарську діяльність.

Представником відповідача також зазначено про безпідставність вимоги щодо компенсації втрати частини доходу, оскільки розрахунки такої компенсації зроблені позивачем самостійно, всі відомості, які взяті за основу розрахунків не підтверджені жодними належними доказами, а тому відсутні підстави для стягнення таких сум з відповідача. Також, позивачем невірно розраховано суму заборгованості за кожен місяць для обчислення компенсації.

Аналізуючи правові норми та судову практику, у відзиві на позовну заяву вказано про безпідставність, необґрунтованість та захищеність розміру витрат на правову допомогу.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

08.11.2023 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Представником позивача в подальшому було подано розрахунок середнього заробітку за весь час затримки сум належних позивачу при звільненні, що становить 347672,35 грн.

У судове засідання 27.12.2023 представник позивача з`явився. Позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 27.12.2023 з`явилася. Проти позову заперечувала та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як встановленов судовомузасіданні, у період з 07 квітня 2020 року по 17 травня 2023 року ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, серія НОМЕР_1 .

17.05.2023 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажанням відповідно до Наказу № 32-к від 16.05.2023.

Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова допомога компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

У рішенні Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи, в день звільнення відповідач не здійснив виплату належних позивачу грошових коштів, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Як вбачається із копії повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 17.05.2023 № 241-1.01-13 сума заробітної плати з доплатами без утримання податків за період з 01.05.2023 по 17.05.2023 становить 30349,46 грн.; сума нарахованої компенсації за 12 календарних дні щорічної відпустки без утримання податку становить 20991,60 грн.; заборгованість по заробітній платі ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» попереднього періоду з 01.04.2022 по 30.04.2023 без утримання податків становить 646004,58 грн.; сума належна до виплати станом на 17.05.2023 без утримання податків складає 697345,64 грн.

Суд звертає увагу, що в площині трудових правовідносин тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

У ході судового розгляду не здобуто відомостей про виплату позивачеві відповідачем заборгованості по заробітній платі та компенсації за 12 календарних днів щорічної відпустки, що згідно зі ст. ст.47,115-116 КЗпП України єпідставою для стягнення цієї заборгованості у судовому порядку.

При чому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

У зв`язку з чим правомірним є стягнення з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч.3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладені правові норми, суд вважає, що відповідачем не було доведено неправомірність нарахування позивачу вищезазначеної заробітної плати. Так, посилаючись на порушення ч. 4 ст. 65 Господарського кодексу України, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» при нарахуванні заробітної плати, відповідач не надав доказів оскарження наказів «Про покладення виконання обов`язків директора ДП Агрокомбінат «Пуща Водиця» від 06.04.2020, «Про увільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора ДП Агрокомбінат «Пуща Водиця» у зв`язку з переведенням на посаду радника директора ДП Агрокомбінат «Пуща Водиця» з посадовим окладом в розмірі 90 % від посадового окладу директора» від 18.02.2021 з вищезазначених підстав та ухвалення судом рішення щодо їх законності/незаконності.

Щодо факту порушення кримінального провадження № 62023000000000112 від 17.02.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем), то останній не може вважатись беззаперечним актом вчинення такого кримінального правопорушення до винесення судом відповідного вироку (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 816/809/17).

Станом на час розгляду зазначеної справи доказів ухвалення вироку за вчинений злочин, передбаченийч. 1 ст. 364 КК України, та встановлення кола винних осіб, суду не надано.

Частиною 1ст. 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеніст. 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Пунктом 32Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 рокупередбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається із довідки про середню заробітну плату № 52 від 17 травня 2023 року заробітна плата за два календарні місяці, що передують місяцю звільнення складає: лютий 16108 грн., квітень 40271,40 грн.; загальна кількість календарних днів у розрахункових періодах складає: лютий 8 к. днів, квітень 22 к. днів. Отже, відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КабінетуМіністрів України№ 100від 08лютого 1995року середньоденна заробітна плата складає: 16108,00 грн. + 40271,40 грн. = 56379,40 грн.; 8 к. днів + 22 к. днів = 30 к. днів; 56379,40/30 = 1879,31 грн./кал. день.

Задовольняючи частково вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в день звільнення, суд враховує що на день звернення до суду з даною вимогою (15.08.2023) діяла нова редакціястаття 117 КЗпП України, яка передбачає, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, алене більшякза шість місяців.А тому вимога позивача про стягнення даної компенсаційної виплати за період з дня звільнення і до листопада 2023 року, є незаконною та не може бути задоволена в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у день звільнення у розмірі 223637 грн. 89 коп. ( = 1879 грн. (середньоденна заробітна плата) х 119 (кількість робочих днів за шестимісячний період з травня по жовтень 2023 року)

При чому, слід зазначити, що за положеннямист. 117 КЗпП Україниобов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Нормами ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК Українина сторін справи покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Усупереч наведеним законодавчим приписам відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчували відсутність вини ДП «Агрокомбінат «Пуща Водиця» у невиплаті належних ОСОБА_1 сум при звільненні.

При цьому суд звертає увагу на те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення органами державної виконавчої служби арештів на кошти роботодавця в банківських установах не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП України(такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постановах від 03 липня 2013 року у справі №6-63цс13, від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, Верховним Судом у постанові від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Суд вважає визначений розмір середнього заробітку в сумі 223637 грн. 89 коп. є співрозмірним та пропорційним розміром компенсаційних витрат позивача, яких він зазнав, внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, враховуючи розмір простроченої заборгованості відповідача позивачу при звільненні на день звільнення 676354,04 грн. (майже втричі більше за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку), період затримки розрахунку більше 6-ти місяців після звільнення з посади, відсутність підтвердження відповідачем поважних та обґрунтованих підстав для вказаної затримки розрахунку.

Доводи відповідача щодо звільнення роботодавця від відповідальності перед працівником за затримку належних працівникові сум суд вважає неспроможними.

Так, згідност. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінніст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, підтвердженням існування обставин непереборної сили на підприємстві є сертифікат, виданий торгово-промисловою палатою у порядку та на підставіст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Загальновідомі факти про початок повномасштабних військових дій Російської Федерації проти України на який посилається відповідач, не підтверджує наявність вказаних форс-мажорних обставин на ДП Агрокомбінат «Пуща Водиця» та звільнення відповідача від відповідальності перед працівником за затримку виплат належних працівникові сум. Крім цього, посилаючись у відзиві на зменшення обсягів виробництва та погіршення фінансового стану підприємства, жодного доказу на підтвердження вказаних обставин відповідачем суду не надано.

Крім того, слід зазначити, що згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із приписами ст. 3 вищевказаного Закону України сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 цього Закону визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінет Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяця (після вирахування обов`язкових податків та зборів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу.

При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Проаналізувавши наявні матеріали справи, дотримуючись принципу диспозитивності, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо стягнення компенсації втрат частини доходу, оскільки позивачем не надано розміру нарахованого, але невиплаченого грошового доходу по кожному місяцю (після вирахування обов`язкових податків та зборів), що необхідно для здійснення перевірки розрахунку позивача чи здійснення судом власного розрахунку. Зокрема, при здійснення власного розрахунку позивач враховував квітень 2022 року травень 2022 року, при чому довідка про середню заробітну плату № 52 від 17.05.2023 взагалі не містить відомості за вищезазначені місяці, встановити такі дані з матеріалів справи не вбачається за можливе, що в свою чергу тягне за собою неможливість правильного здійснення розрахунку судом чи перевірки наданого розрахунку.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, нормами ч. 6 ст. 141 ЦПК України установлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, часткове звільнення від сплати судового збору, в зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2446 (дві тисячі чотириста сорок шість) грн. 29 коп., а на користь держави судовий збір у розмірі 6763 (шість тисяч сімсот шістдесят три) грн. 54 коп.

Крім того, слід зазначити, що ч.ч. 1,3ст.133 ЦПК Українипередбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу .

Відповідно до ч.1ст.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з п.2 ч.2ст.137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4ст.137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5ст.137 ЦПК України).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 30.09.2020 по справі № 201/14495/16-ц.

З наданих адвокатом позивача доказів встановлено, що між адвокатом Василюк Віктором Борисовичем та Шинкаренком Анатолієм Івановичем (в якості Клієнта) була укладена угода про надання правової допомоги від 22.05.2023, згідно якої адвокат приймає на себе доручення здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта з будь-яких питань в усіх установах, підприємствах та організаціях, будь-якої організаційно-правової форми та форми власності з усіма правами, які надані законом адвокату.

Згідно Акта приймання наданих послуг від 24.12.2023 сторони погодили, що вартість послуг адвоката по представленню інтересів Замовника (позивача) у судовій справі № 369/12758/23 складає 48000,00 грн.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, надані стороною позивача не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, часткового задоволення позову, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням заперечення представника відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу та доводів щодо їх неспівмірності, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 83, 116, 117 Кодексу законів про працю України, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, ст. ст. 10,141,137, 258,263,273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та коштів за час затримки розрахунку після звільнення задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 676 354 (шістсот сімдесят шість тисяч триста п`ятдесят чотири) грн. 04 коп. з утриманням зі цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість за нараховану, але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 20 991 (двадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) грн. 60 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у день звільнення у розмірі 223 637 (двісті двадцять три тисячі шістсот тридцять сім) грн. 89 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь держави судовий збір у розмірі 6 763 (шість тисяч сімсот шістдесят три) грн. 54 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 446 (дві тисячі чотириста сорок шість) грн. 29 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн. ( двадцяти тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (код ЄДРПОУ 00849296, адреса: Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 63).

Повний текст рішення суду виготовлено 16.01.2024.

Суддя Тетяна ДУБАС