Постанова

від 03.04.2024 по справі 369/12758/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/8320/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 369/12758/23

03 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» адвоката Мороз Наталії Василівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року, постановлене під головуванням судді Дубас Т.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та коштів за час затримки розрахунку після звільнення, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця») про стягнення заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та коштів за час затримки розрахунку після звільнення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що у період з 07 квітня 2020 року по 17 травня 2023 року він знаходився у трудових відносинах з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», зокрема, в період із 07 квітня 2020 року по 17 лютого 2021 року перебував на посаді виконуючого обов`язки директора підприємства, а з 18 лютого 2021 року по 17 травня 2023 року був радником директора, що підтверджується відповідними записами в його трудовій книжці.

Наказом ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» від 16 травня 2023 року № 32-к його з 17 травня 2023 року було звільнено з посади радника директора за власним бажанням.

У день звільнення відповідач не здійснив виплату належних йому грошових коштів. Так, згідно з повідомленням від 17 травня 2023 року № 241-1.01-13, виданим ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» загальна сума належна до виплати позивачу при звільненні складає 697 345,64 грн, з яких: заборгованість по виплаті заробітної плати становить 676 354,04 грн (до утримання податків) та компенсація за невикористану відпустку - 20 991,60 грн.

23 червня 2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області видано судовий наказ про стягнення з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на його користь суми нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 676 354,04 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2023 року вищезазначений судовий наказ було скасовано.

Враховуючи наведене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на його користь:

- заборгованість із нарахованої але невиплаченої заробітної плати у розмірі 676 354,04 грн;

- заборгованість за нараховану, але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 20 991,60 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з розрахунку 1 879,31 грн за кожен календарний день;

- компенсацію втрат частини доходу (заробітної плати) у розмірі 42 493,00 грн;

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 48 000,00 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та коштів за час затримки розрахунку після звільнення задоволено частково.

Стягнуто з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 676 354 (шістсот сімдесят шість тисяч триста п`ятдесят чотири) грн 04 коп. з утриманням зі цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнуто з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість за нараховану, але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 20 991 (двадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) грн 60 коп.

Стягнуто з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у день звільнення у розмірі 223 637 (двісті двадцять три тисячі шістсот тридцять сім) грн 89 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 13 лютого 2024 року представник відповідача ДП Агрокомбінат «Пуща-водиця» адвокат Мороз Н. В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться на наступного.

Розділом 10 Статуту № 168 (чинного на момент призначення позивача на посаду) визначено, що суб`єкт управління підприємства є представником власника і виконує його функції у межах. Означених законодавством України (пункт 10.1). Виконавчим органом Підприємства (одноосібним) є директор, який є посадовою особою (пункт 10.3). Суб`єкт управління підприємства та директор діють в межах своїх повноважень та компетенції, що визначаються цим Статутом та законодавством (пункт 10.4).

До виключної компетенції суб`єкта управління підприємства відповідно до покладених нього завдань, належить: призначення (обрання) та припинення повноважень директора підприємства; затвердження умов трудового договору (контракту), що укладатиметься з ним; встановлення розміру його винагороди (пункт 10.7.7).

Тобто, суб`єкт управління підприємства, яким є Фонд державного майна України, уповноважений призначати директора підприємства, затверджувати умови трудового договору (контракту), що укладатиметься з ним, умови його матеріального забезпечення, встановлення розміру посадового окладу.

Разом із тим, після призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», між ним та Уповноваженим органом управління (Фондом державного майна України) відповідного контракту укладено не було, розмір винагороди (посадовий оклад, надбавка, доплати) не визначався та не погоджувався. Розмір посадового окладу та надбавку до нього ОСОБА_1 встановив собі особисто.

20 грудня 2022 року Рахунковою палатою затверджено звіт №26-6 про результати аудиту ефективності здійснення Фондом державного майна України повноважень з управління майном державних підприємств, установ та організацій, що мають фінансові наслідки для державного бюджету.

Під час проведення аудиту Рахунковою палатою встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 06 квітня 2020 року № 612 покладено виконання обов`язків директора ДП «Пуща-Водиця на ОСОБА_1 , з посадовим окладом відповідно до штатного розкладу, який до моменту покладання обов`язків директора ДП «Пуща-Водиця» в штаті підприємства не перебував. У наказі Фонду Державного майна України від 06 квітня 2020 року № 612 відсутнє посилання на норми Кодексу законів про працю України або інші правові акти, на підставі яких прийнято рішення про покладання обов`язків директора підприємства на ОСОБА_1 . Також у наказі відсутня інформація щодо розміру його посадового окладу, встановлених йому надбавок і доплат та підстава його видання.

Крім того, наказом ДП «Пуща-Водиця» від 07 квітня 2020 року № 11-о «Про внесення зміни назви посади до штатного розкладу» (за підписом в. о. директора ОСОБА_1 ) у чинному штатному розкладі підприємства змінено назву посади генеральний директор - 1 одиниця, на посаду директор - 1 одиниця, з 07 квітня 2020 року, з зазначенням посадового окладу у розмірі 39 888 грн та доплатою за почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України» в розмірі 20 відсотків (7 978 грн) до посадового окладу (пункт 4.1 розділу IV Звіту).

Тобто протягом періоду виконання обов`язків виконуючому обов`язки директора ДП «Пуща-Водиця» ОСОБА_1 було незаконно нараховано та виплачено заробітну плату в розмірі 536 082,25 грн, з яких утримано (ПДФО, військовий збір) - 104 536,06 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, районний суд не звернув уваги на вище зазначений звіт Рахункової палати та не врахував його ухвалюючи оскаржуване судове рішення.

Наразі Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023000000000112 від 17 лютого 2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем).

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки нарахування та виплата позивачу заробітної плати проводилося з порушенням вимог частини четвертої статті 65 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств».

Відносно вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, то вони є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у спірний період позивач отримував заробітну плату, нарахування якої проводилось з порушенням вимог законодавства, за відсутності укладеного з уповноваженим органом управління контрактом та без визначення в наказі Фонду державного майна України від 06 квітня 2020 року № 612 розміру його посадового окладу та надбавок.

Тобто висновки суду першої інстанції щодо доведеності позивачем розміру заборгованості по заробітній платі є такими, що не відповідають нормам матеріального права та зроблені внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач звертав увагу на те, що вимоги позивача про стягнення заробітної плати подані з пропуском строку, встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду. Проте, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не надав вказаним обставинам жодної оцінки.

Крім того, вирішуючи спір щодо стягнення з відповідача заборгованості за нараховану, але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку, судом першої інстанції не було враховано, що сума, яка підлягає стягненню, стягується з роботодавця без утримання податків й інших обов`язкових платежів, про що зазначається в резолютивній частині рішення суду. Відсутність в резолютивній частині рішення суду зазначених відомостей призводить до завищеного розміру стягуваних з відповідача коштів.

Також заявник посилається на те, що судом неправильно встановлена кількість робочих днів (119), в результаті чого завищена сума стягнення з відповідача коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, заявник зазначає, що розмір середнього заробітку, присуджений рішенням суду першої інстанції є нерозумним, непропорційним та несправедливим до інших працівників, призведе до додаткового навантаження на відповідача, оскільки майновий тягар відповідних виплат унеможливить виконання роботодавцем зобов`язань з виплати заробітної плати іншим працівникам, враховуючи складне фінансове становище підприємства, про що відповідач звертав увагу в суді першої інстанції, проте останній вказаним доводам не надав оцінки в судовому рішенні.

Стягнуті судом витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн є завищеними, неспівмірними зі складністю справи, непідтвердженими, не відповідають критеріям реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

В судове засідання з`явився представник відповідача Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» адвокат Мороз Наталія Василівна яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Також в судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_1 адвокат Василюк Віктор Борисович, якій заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Фонду державного майна України від 06 квітня 2020 року №612 ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця, з посадовим окладом відповідно до штатного розкладу.

Наказом від 18 лютого 2021 року № 76-к ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків директора ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з його переведенням на посаду радника директора вказаного підприємства.

Наказом ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» від 16 травня 2023 року № 32-к ОСОБА_1 з 17 травня 2023 року було звільнено з посади радника директора за власним бажанням.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті заробітної плати в розмірі 676 354,04 грн (до утримання податків) та компенсації за невикористану відпустку в сумі 20 991,60 грн, суд першої інстанції виходив із того, що вказані суми були нараховані, проте не виплачені позивачу при звільненні. Неправомірність нарахування позивачу зазначеної заробітної плати відповідачем не доведено.

Вирішуючи заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив із того, що на день звернення до суду з даною вимогою (15 серпня 2023 року) діяла нова редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачала, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Тому суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у день звільнення у розмірі 223 637,89 грн (1 879 грн (середньоденна заробітна плата) х 119 (кількість робочих днів за шестимісячний період з травня по жовтень 2023 року).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, обов`язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, ОСОБА_1 посилався на те, що в день звільнення відповідач не здійснив виплату належних йому грошових коштів, на підтвердження чого надав повідомленням від 17 травня 2023 року № 241-1.01-13, видане за підписом директора ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» Раміза Керімова та заступника головного бухгалтера Ірини Качан, в якому зазначено, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем та її загальна сума складає 697 345,64 грн, з яких: заборгованість по виплаті заробітної плати становить 676 354,04 грн (до утримання податків) та компенсація за невикористану відпустку - 20 991,60 грн.

У свою чергу відповідач посилаючись на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати проводилося з порушенням вимог частини четвертої статті 65 ГК України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств», не надав доказів оскарження наказів від 06 квітня 2020 року № 612 «Про покладення на позивача виконання обов`язків директора ДП Агрокомбінат «Пуща Водиця», від 18 лютого 2021 року № 76-к «Про увільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора ДП Агрокомбінат «Пуща Водиця» у зв`язку з переведенням на посаду радника директора ДП Агрокомбінат «Пуща Водиця» з посадовим окладом в розмірі 90 % від посадового окладу директора» та ухвалення судом рішення щодо їх законності/незаконності.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що вимоги позивача про стягнення заробітної плати подані з пропуском строку, встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, то колегія суддів з цього приводу звертає увагу на таке.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

17 травня 2023 року позивача було звільнено роботи. Не отримавши від відповідача всіх належних при звільненні сум, ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинським районним судом Київської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на його користь суми нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 676 354,04 грн.

23 червня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області видав відповідний судовий наказ, проте ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2023 року останній було скасовано, після чого позивач вже в цій справі подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій зокрема просив стягнути на його користь суми нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 676 354,04 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач не пропустив, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 676 354,04 грн.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України)

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

У цій справі відповідач порушив строк виплати вихідної допомоги позивачу.

Обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові при звільнення сум є наявність вини підприємства. Саме роботодавець зобов`язаний довести відсутність його вини у нездійснення розрахунку зі звільненою особою вчасно.

Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, відповідач посилався, зокрема, на відсутність його вини в затримці розрахунку та зазначав про неможливість провести виплату зазначених сум з огляду на існування правового режиму воєнного стану в Україні та форс-мажорних обставин, а саме військової агресії РФ проти України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 (провадження №12-56гс21) виклала висновок, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. При цьому відступила від висновку Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Виходячи з того, що роботодавець не виплатив належні при звільнені позивачу суми та не надав належних доказів, що зазначені ним обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з ним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення та) він повинен компенсувати позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних йому сум.

Визначаючи розмір такої виплати в сумі 223 637 грн суд першої інстації виходив із середньоденної заробітної плати позивача (1 879 грн) помноженої на кількість робочих днів за шестимісячний період з травня по жовтень 2023 року (119 днів).

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є завищеним, з огляду на те, що суд помилково встановив кількість робочих днів у спірний період (119), замість 110 робочих днів.

З огляду на це, розмір середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу при звільнені сум становить 206 690 грн.

У зв`язку з цим, доводи апеляційної скарги заявника знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміру середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу при звільнені сум до 206 690 грн замість 223 637 грн.

Посилання заявника на те, що розмір середнього заробітку, присуджений рішенням суду першої інстанції є нерозумним, непропорційним та несправедливим до інших працівників, призведе до додаткового навантаження на відповідача, оскільки майновий тягар відповідних виплат унеможливить виконання роботодавцем зобов`язань з виплати заробітної плати іншим працівникам, враховуючи складне фінансове становище підприємства, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

При цьому, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19.

Разом із тим, суд першої інстанції не вказав в резолютивній частині судового рішення про необхідність утримання з присудженої суми не виплаченої компенсації за невикористану відпустку, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку установлених законодавством України податків і зборів, у зв`язку з чим резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом зазначення суми стягнення з урахуванням утримання із неї установлених законодавством України податків і зборів.

Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, правничу допомогу ОСОБА_1 в суді першої інстанції надавав адвокат Василюк В. Б.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію укладеного з адвокатом договору про надання правової допомоги від 22 травня 2023 року та акт приймання наданих послуг, в якому сторони погодили, що вартість послуг адвоката по представленню інтересів позивача складає 48 000,00 грн.

Представник відповідача, посилаючись на неспівмірність визначених позивачем витрат на правничу допомогу, скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення розміру таких витрат.

За вказаних обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, часткового задоволення позову, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням відповідних заперечень представника відповідача, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Рішення суду першої інстанції підлягає зміні з урахуванням мотивів наведених в цій постанові.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованості за нараховану, але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку у день звільнення змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість за нараховану, але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 20 991 (двадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) грн 60 коп. з утриманням зі цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у день звільнення у розмірі 206 690 грн 00 коп. з утриманням зі цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 квітня 2024 року

Головуючий Судді