Ухвала

від 09.01.2024 по справі 296/11639/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/11639/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Категорія ст.422 КПК України Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 23.11.2023,

в с т а н о в и в:

Зазначеною ухвалою частково задоволено клопотання старшого слідчого ОВС СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 та накладено арешт у виді заборони права на відчуження та розпорядження на автомобіль марки Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Накладено арешт на майно вилучене під час проведення обшуку автомобіля Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , а саме: видаткова накладна № 42 від 01.07.2022 на 1 арк.; товарно-транспортні накладні на 2 арк.; довіреність № 39 від 01.07.2022; специфікація № 17, № 18, № 19 (другі примірники) на 6 арк.; 2 акти повернення продукції постачальнику від 20.06.2022 та від 30.06.2022 на 2 арк.; акт вхідного контролю № 685 на 1 арк.; акт вхідного контролю № 683 на 1 арк.; специфікація № 12 на 1 арк. (копія); видаткові накладні № 233 від 29.06.2022, № 230 від 29.06.2022, № 228 від 29.06.2022, № 229 від 29.06.2022, які упаковані до спецпакету № PSP 4291656.

В своїй апеляційній скарзі представник-адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вище зазначену ухвалу слідчого в частині накладення арешту на автомобіль марки Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_8 та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вищезазначений автомобіль. Вважає ухвалу слідчого судді винесеною без достатніх на те підстав та з суттєвим порушенням норм КПК України. Звертає увагу суду на тому, що слідчим не доведено, що автомобіль марки Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_8 використовувався ОСОБА_10 . Вказує на те, що слідчим також не вказано правової підстави для арешту вищевказаного майна. Зазначає, що власник автомобіля Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_8 не є фігурантом кримінального правопорушення, сам автомобіль не може бути визнаним речовим доказом у кримінальному провадженні як знаряддя вчинення злочину. Окрім того, апелянт вказує на те, що слідчим не надано жодного доказу того, що зазначений автомобіль був набутий ОСОБА_8 протиправним шляхом та отриманим внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Наголошує на тому, що в ухвалі слідчого судді не зазначено, що слідчим в клопотанні про арешт майна наведено існування сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що вилучене майно є доказом злочину або предметом кримінального правопорушення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, пояснення прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скраги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених, ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Як вважає апеляційний суд, старший слідчий ОВС СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 , обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст.132 КПК України, надав достатні і належні докази тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст.94 КПК України, належним чином оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно із п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. Відповідно до ч.3 зазначеної статті, в цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч.2 ст.170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.

Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч.2 ст.173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

З матеріалів провадження убачається, що ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримано.

Як зазначено в клопотанні про накладення арешту на майно, в провадженні ОВС СУ ГУНП в Житомирській області перебуває кримінальне провадження за №12023060000000260 від 17.05.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.

Згідно змісту клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що громадяни України ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у невстановлений досудовим розслідуванням час, діючи з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення, організували злочину групу, противоправною метою діяльності якої є вчинення корисливих умисних злочинів, спрямованих на привласнення та заволодіння майном ДП «ЖБТЗ» і Міністерства оборони України. Так, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , керуючись прагненням до наживи, володіючи організаторськими здібностями, знаючи психологію людей та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з метою незаконного збагачення та отримання матеріальних благ, шляхом вчинення корисливих умисних злочинів, домовилися про розподіл функцій для реалізації протиправної схеми. Таким чином, ОСОБА_11 взяв на себе функцію загального керівництва злочинною групою, з метою координації злочинної діяльності особисто підібрав та залучив до участі у ній в якості співучасників - виконавців довірених осіб зі свого найближчого оточення, діючих та колишніх працівників ДП «ЖБТЗ», їх зв`язків, а також спеціалістів з ремонту бронетехніки. Залучивши вказаних осіб до вчинення злочинів у складі злочинної групи, ОСОБА_11 розробив злочинний план, розподіливши ролі та напрямки діяльності із заволодіння, ремонту, зміни серійних номерів, а також зберігання, перевезення, оформлення документів, при цьому доручивши ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , самостійно планувати та контролювати процес надходження ТМЦ.

Згідно доводів слідчого в ході проведення досудового розслідування зафіксовано, що ОСОБА_14 та ОСОБА_15 згідно з розподілом ролей, здійснюють формальний вхідний контроль ТМЦ, поставлених ОСОБА_16 , що у подальшому призводить до реалізації загального злочинного умислу. До проведення ремонтних робіт обладнання ОСОБА_12 залучив ОСОБА_17 , який в минулому працював на керівних посадах в ДП «ЖБТЗ» та має необхідний досвід та коло знайомств, щоб здійснювати кваліфікований ремонт ТМЦ державного підприємства. Для реалізації механізму заволодіння комплектуючих ОСОБА_17 домовився з працівником заводу ОСОБА_18 про постачання дефіцитних деталей, що перебувають у його безпосередньому доступі як слюсаря-електрика з ремонту оптичного обладнання цеху №6 та подальший спільний ремонт за місцем проживання ОСОБА_17 у спеціально обладнаному гаражі. Також встановлено, що організатором злочинної групи ОСОБА_11 та співучасником ОСОБА_13 здійснюється закупівля ТМЦ, які належать ДП «ЖБТЗ», у ОСОБА_19 (сина колишнього водія автотранспортного господарства заводу ОСОБА_20 ) та ОСОБА_21 (колишнього начальника складу ДП «ЖБТЗ») які виступають посередниками між невстановленими працівниками підприємства та учасниками вчинення кримінального правопорушення.

В ході досудового розслідування встановлено місця зберігання ТМЦ незаконного походження, а саме: ОСОБА_11 використовує гаражне приміщення № НОМЕР_2 у гаражному кооперативі «Кам`янка», де проводить зустрічі та передає ОСОБА_10 підготовлені деталі для продажу на завод. Також до вказаного приміщення ОСОБА_10 привозить деталі, які не пройшли вхідний контроль на підприємстві. Разом з цим ОСОБА_11 спільно з ОСОБА_13 використовують як склади для зберігання незаконно отриманих ТМЦ 4 гаражні приміщення в гаражному кооперативі «Простір».

ОСОБА_10 для здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку використовує квартиру як приміщення конспіративного офісу, де зберігає документацію, банківські карти, відкриті на підконтрольних ФОПів, та кошти, отримані в результаті ведення злочинної діяльності. Водночас, за місцем реєстрації юридичної особи працівники компанії не з`являються.

14.11.2023 на підставі ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира №296/11243/23 від 06.11.2023 проведено обшук в автомобілі «Toyota Land Cruizer», чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично використовується TOB «НВП «ЕДМ-2016» (ЄДРПОУ 40651685), зокрема, ОСОБА_10 , в ході якого виявлено та вилучено майно зазначене у клопотанні.

У зв`язку з наведеним, орган досудового розслідування вбачає необхідність в накладені арешту на майно, вилучене під час обшуку.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком слідчого судді про часткове задоволення клопотання слідчого про накладення арешту, та що майно, на яке накладено арешт та зазначене в клопотанні, підпадає під ознаки майна, передбаченого статтею 98 КПК України, відповідно до тієї фабули, яка зазначена у витягу з ЄРДР у вказаному кримінальному проваджені і ці обставини доведено доданими до клопотання доказами, а відтак існували реальні підстави для накладення арешту на майно, з метою збереження і використання як доказів у кримінальному провадженні.

Доводи апеляційної скарги (які стосуються оскарження ухвали слідчого судді в частині накладення арешту лише на автомобіль марки Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 ) щодо істотних порушень слідчим та слідчим суддею норм КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження, а зазначені в апеляційній скарзі обставини є необґрунтованими.

Слідчим суддею під час розгляду клопотання органу досудового розслідування, правильно встановлено, що є достатні підстави вважати, що майно - автомобіль марки Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , на яке слід накласти арешт, відповідає вимогам ч.2 ст.170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні слідчого.

Крім того, слідчим суддею ретельно перевірено майно, на яке орган досудового розслідування просить накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, та зроблено правильний висновок про наявність правових підстав для часткове задоволення клопотання органу досудового розслідування та накладення арешту на майно вилучене в ході обшуку, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати щодо наявності існування ризиків, передбачених ч.11 ст.170 КПК України.

З огляду на зазначене, як вважає апеляційний суд, висновки слідчого судді про арешт майна, викладені в оскаржуваному рішенні, цілком доведені матеріалами кримінального провадження та долученими до клопотання про накладення арешту документами на підтвердження того, що обмеження прав власника співвідносяться із обставинами кримінального провадження, а тому є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для їх арешту.

Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є арешт майна.

Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав, відповідає вимогам КПК України.

При цьому, розгляд клопотання органу досудового розслідування, судом першої інстанції проведено у порядок та спосіб визначеним КПК України, як і створені всі умови для реалізації права на захист та доступу до суду, у тому числі, й власника майна, подання клопотань, заперечень, тощо.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси як власника майна, так і інших осіб. Слідчий суддя дотримався вимог п.п.5, 6 ч.2 ст.173 КПК України, та врахував розумність, співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Крім того, власнику майна надано право користуватися вказаним автомобілем.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що арешт майна - це тимчасовий захід, а тому власник майна не позбавлений права звернутися з клопотанням про зняття арешту в разі не проведення слідчих дій з вказаним майном протягом тривалого часу або встановленням обставин, які впливають на необхідність подальшого такого арешту, або у разі, коли підстави для арешту відпали.

Доводи апеляційної скарги щодо істотних порушень слідчим суддею норм КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження, а зазначені в апеляційній скарзі обставини є необґрунтованими.

Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що для проведення повного та неупередженого розслідування, з метою запобігання можливості приховування, втрати, знищення, відчуження, накладення арешту на автомобіль марки Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 із відповідними заборонами є необхідним, оскільки існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що воно є засобом та доказом вчинення кримінального правопорушення та підлягає збереженню.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно - автомобіль марки Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими, підстав для обґрунтованого сумніву в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргупредставника власникамайна -адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 23.11.2023, в частині накладення арешту у виді заборони права на відчуження та розпорядження на автомобіль марки Toyota Land Cruizer, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_8 , - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :