Постанова

від 16.01.2024 по справі 826/2794/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року

м. Київ

справа № 826/2794/18

адміністративне провадження № К/9901/67735/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус-2000" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 (суддя Васильченко І.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді Чаку Є.В., Шелест С.Б.) у справі №826/2794/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус-2000" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таурус-2000» (далі - Товариство, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2017 № 0009071401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 162 542,00 грн., № 0009081401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2017 року на 31 042,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило про безпідставність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 13.10.2017 № 438/26-15-14-01-05, оскільки останні, на його думку, зроблені без надання належної оцінки первинним документам, на підставі яких формувались показники бухгалтерського і податкового обліку, й які, у свою чергу, підтверджують рух активів внаслідок господарських операцій, що відбулися у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімузар» (далі - ТОВ «Сімузар»).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм, а також неповне з`ясування обставин справи, просило їх скасувати та направити справу на новий розгляд; Товариство наголошувало, що розгляд справи в порядку спрощеного провадження порушив його права, значно звузивши процесуальні можливості, як особи, яка єдина з усіх учасників процесу володіє інформацією щодо господарських операцій, які були предметом судового дослідження, що вплинуло на об`єктивність дослідження доказів й, у свою чергу, призвело до неправильного вирішення справи; до того ж вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2017 у справі №761/26927/17 не набрав законної сили та в подальшому був скасований.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Судами з`ясовано, що Управлінням проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Сімузар» за період квітень-червень 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 13.10.2017 № 438/26-15-14-01-05, яким встановлено, зокрема, порушення:

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 130 034,00 грн., в тому числі за квітень 2016 року - 35 467,00 грн., за травень 2016 року - 94 567,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму 31 042,00 грн., в тому числі за червень 2016 року - 31 042,00 грн.

07.11.2017 на підставі зазначеного акту перевірки прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 0009081401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2017 року на 31 042,00 грн.

- № 0009071401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 162 542,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 130 034,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32 509,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивач скористався правом звернення до суду із цим позовом.

В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодекс України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За положенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою набуття податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно матеріалів справи між позивачем як покупцем та ТОВ «Сімузар» як постачальником укладено договір поставки від 04.04.2016 №0404-01, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити засоби будівельного кріплення.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано суду копії видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей, витягів з журналів реєстрації довіреностей та платіжних доручень.

Також судами встановлено, що вся первинна документація від імені ТОВ «Сімузар» підписувалась ОСОБА_1 , який був його директором на час існування правовідносин з позивачем.

Водночас, вирішуючи дану справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано податкових накладних, доказів поставки товарів, його приймання (розвантаження, навантаження), оприбуткування, формування основних фондів, а також реалізації в іншому ланцюгу постачання й того, що спірні господарські операції були вчинені з наміром отримати матеріальну вигоду та мали на меті досягнення ділової мети.

Крім того, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2017 по справі №761/26927/17 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

З огляду на наведене та ураховуючи, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, суди дійшли висновку про відсутність фактичних фінансово - господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Сімузар» за договором поставки від 04.04.2016 №0404-01.

Проте, Верховний Суд вказує на наступне.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 викладено наступні висновки.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об`єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення господарських операцій.

Так, у пунктах 85,90 та 91 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду відмітила, що наведені скаржником (податковим органом) твердження про те, що засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України (переважно директора контрагента) свідчить про фактичну відсутність у такої юридичної особи цивільної дієздатності, тобто одного з обов`язкових критеріїв визнання юридичної особи учасником податкових правовідносин, підлягають відхиленню з огляду на те, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов`язків пов`язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб`єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Окрім того, фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження, для чого слід детально досліджувати саму суть господарських операцій, встановити зміст договірних умов, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання товару. В залежності від указаного, а також від змісту зауважень податкового органу, які відповідно до акта перевірки слугували підставою для висновку про порушення платником податків вимог податкового законодавства, слід визначитись із відповідним комплектом документів та інших доказів, які можуть підтвердити/спростувати обґрунтованість сформованих платником податків сум податкової вигоди у такому випадку.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи, закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в обґрунтування своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. (частина третя стаття 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, який зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Суди попередніх інстанцій, зазначаючи про відсутність доказів поставки товарів, водночас не надали оцінки пред`явленим позивачем на підтвердження здійснення транспортування товару, отриманого від ТОВ «Сімузар», товарно - транспортним накладним та документам щодо наявності автомобільного транспорту для здійснення транспортування товару, а саме договору купівлі - продажу автомобіля від 26.10.2016 № 151SL-054, наказам від 07.05.2015 №36/05 та від 12.12.2015 №80/12/1, якими ОСОБА_2 призначено на посаду водія та визначеного його відповідальним за експлуатацію та технічний стан автомобіля FORD TRANSIT, державний номер НОМЕР_1 , що знаходиться на балансі підприємства з 12.12.2015.

Також констатуючи відсутність доказів оприбуткування товару та його реалізації в іншому ланцюгу постачання, суди водночас залишили поза увагою надані позивачем суду звіти про переміщення номенклатури на складах та видаткові накладні щодо реалізації товару іншим контрагентам.

Посилаючись на ненадання позивачем доказів формування основних фондів, суди водночас не визначили, на підставі яких саме положень чинного законодавства позивачем мало бути здійснено формування відповідних фондів за рахунок товару, отриманого від ТОВ «Сімузар».

У той же час, відзначаючи відсутність доказів, які б свідчили, що спірні господарські операції з ТОВ «Сімузар» були вчинені з наміром отримати матеріальну вигоду та мали на меті досягнення ділової мети, суди не визначили, які саме документи мали бути надані на підтвердження відповідних фактів.

Підсумовуючи наведене, слід констатувати, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій по суті заявлених позовних вимог є передчасним та таким, який зроблений з неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

В частині посилань позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства внаслідок розгляду справи в порядку спрощеного провадження Верховний Суд звертає увагу на наступе.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У спрощеному позовному провадженні не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що позивач у касаційній скарзі посилається, що розгляд справи в порядку спрощеного провадження зумовив порушення його прав тим, що він був позбавлений можливості надати всі наявні в нього докази та викласти аргументи, водночас відповідно до положень статті 160 Кодексу адміністративного судочинства виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, мав бути здійснений у позовній заяві, до якої мало бути додано докази на підтвердження відповідних обставин.

Враховуючи наведене, Суд не вбачає наявності порушення норм процесуального права судом першої інстанції внаслідок розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус-2000" задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва