Постанова

від 12.11.2018 по справі 826/2794/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2794/18 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., суддів - Чаку Є.В., Шелест С.Б., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус-2000" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус-2000" (директор ОСОБА_3, в.о. директора ОСОБА_4.) до Головного управління ДФС у м. Києві (представник ОСОБА_5, довіреність №2277/26-15-10-02-17 від 22.10.2018 року) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таурус-2000" звернулось Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2017 р. № 0009071401, від 07.11.2017 р. № 0009081401.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Головним управлінням ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Таурус-2000 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Сімузар за період квітень-червень 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Таурус-2000 :

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 130 034,00 грн., в т.ч. за квітень 2016 року - 35 467,00 грн., за травень 2016 року - 94 567,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 31 042,00 грн., в т.ч. за червень 2016 року - 31 042,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 13.10.2017 р. № 438/26-15-14-01-05 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 07.11.2017 р. № 0009081401, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2017 року на суму 31 042,00 грн.

- від 07.11.2017 р. № 0009071401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 162 542,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 130 034,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32 509,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ Сімузар (постачальник) укладено договір поставки від 04.04.2016 р. № 0404-01, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити засоби будівельного кріплення.

Номенклатурний перелік, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість Товару узгоджується сторонами в рахунках, що є невід'ємною частиною цього договору (п 1.2 Договору).

Кількість товару та асортимент замовлення визначається усними та письмовими заявками покупця. Остаточний асортимент, кількість товару, ціна, узгоджених до поставки партій, визначається шляхом виставлення постачальником рахунків покупцю (п. 2.1 Договору).

Поставка товару здійснюється партіями, згідно виставлених продавцем рахунків відповідно до п. 1.2 цього Договору. Партія товару - товар, оформлений одним товарно-транспортним документом (п. 2.2 Договору).

Поставка товару здійснюється на умовах самовивозу за рахунок покупця за адресою: 08132, Київська обл. Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Щорса, буд. 13 (п. 2.3 Договору).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано суду видаткові накладні, рахунки-фактури, копію витягу довіреностей та платіжні доручення.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на відсутність реальності господарських операцій.

Судом встановлено, що вся первинна документація від імені ТОВ Сімузар підписувалась ОСОБА_6

Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2017 року у справі № 761/26927/17 визнано ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Аналізуючи фактичні обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, пояснення сторін з приводу заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Однак, вирішуючи дану справу суд зважає на те, що позивачем на надано доказів поставки товарів; доказів його приймання (розвантаження, навантаження); реалізації в іншому ланцюгу постачання; доказів формування основних фондів; податкових накладних; доказів оприбуткування товару; доказів того, що спірні господарські операції були вчиненні з наміром отримати матеріальну вигоду та мали на меті досягнення ділової мети.

Окрім того, суд враховує вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.217 р. по справі № 761/26927/17, яким визнано ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 р. справа №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 р. справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами .

Отже, сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто згідно вказаних рішень вирок по ст.205 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб'єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій. Проте навіть за відсутності вироку показання посадових осіб умовно фіктивного контрагента в кримінальному провадженні можуть бути доказами у адміністративній справі щодо права платника податків на податкову вигоду (податковий кредит і витрати).

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, наданням послуг та їх реалізацією, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2017 р. № 0009071401, від 07.11.2017 р. № 0009081401.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус-2000" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Є.В.Чаку

суддя С.Б.Шелест