Постанова

від 09.01.2024 по справі 938/246/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 938/246/23

Провадження № 22-ц/4808/67/24

Головуючий у 1 інстанції Джус Р. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Томин О.О.,

секретаря Гудяк Х.М.,

з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 адвоката Підлуського В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Джусом Р.В. 06 вересня 2023 року в селищі Верховина Івано-Франківської області, повний текст якого складено 15 вересня 2023 року,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що із відповідачкою ОСОБА_2 уклали шлюб 14.06.2014 року, у якому народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2023 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу виникла необхідність звернутися до суду з даним позовом, оскільки між сторонами виник спір з приводу визначення місця проживання дитини. Підставою звернення до суду є те, що відповідачка на тривалий час виїздить на роботу в Республіку Ірландія. Йому невідомо, в яких умовах відповідачка буде проживати в Ірландії, де буде працювати та який режим і графік її роботи.

У зв`язку з наведеним він проти виїзду дочки за кордон, а також проти проживання дитини з матір`ю відповідачки в Калуському районі Івано-Франківської області, яка у 80-річному віці не зможе належним чином здійснювати догляд за онукою.

До позовної заяви ним долучено висновок Служби у справах дітей Верховинської селищної ради Івано-Франківської області про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 з батьком.

Він з дочкою проживає у належному йому житловому будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 137,3 кв.м, житловою площею 124,2 кв.м. Будинок умебльований, є відповідна побутова та комп`ютерна техніка, книги, іграшки та засоби гігієни, необхідні для повноцінного розвитку дочки.

Дитина успішно навчається у Красницькій гімназії Верховинської селищної ради Івано-Франківської області, він працює майстром лісопильного цеху Верховинського лісгоспу, має стабільний дохід, позитивно характеризується за місцем роботи, веде нормальний спосіб життя, на наркологічному та психіатричному обліку не перебуває. З дочкою у нього існує емоційний контакт та прив`язаність одне до одного. Перешкод у спілкуванні матері з дитиною не існує.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, її батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.1-6, 86).

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.115-119).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на його незаконність і необґрунтованість, ухвалення з порушення норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що під час вирішення спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Також суд враховує висловлену дитиною думку. Однак, судом першої інстанції не було вислухано думку дочки ОСОБА_4 .

Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14.12.2016 року у справі №6-2445цс16 та від 12.07,2017 року у справі №6-564цс17 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України на принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (постанова ВП ВС від 17.10.2018 року у справі №402/428/16-ц).

Апелянт посилається також на постанови Верховного Суду у справах №542/1428/18 від 30.03.2021 року та у справі № 761/19046/22 від 31.07.2023 року, де суд, встановивши, що діти вже досить тривалий час проживають із батьком, визначили місце їхнього проживання саме разом з ним. Зазначені обставини судом не було взято до уваги та зроблено передчасний висновок про відмову у задоволенні його позовних вимог, у зв`язку з чим інтереси дитини не захищені в судовому порядку.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги (а.с.137-141).

Учасники справи правом на подання відзиву не скористались, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У судове засідання не з`явилися відповідачка ОСОБА_2 та Служби у справах дітей Верховинського району Івано-Франківської області, про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення рекомендованої кореспонденції та оголошення про виклик особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме.

Від представника Служби у справах дітей Верховинського району Івано-Франківської області надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника. Щодо позовних вимог покладаються на розсуд суду.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності.

Вислухавши пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 адвоката Підлуського В.Д., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.06.2014 року, який було розірвано рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 20.03.2023 року.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19.05.2023 року, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками дитини записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.7).

Зареєстроване місце проживання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Аналогічне зареєстроване місце проживання позивача, що підтверджується довідкою про склад сім`ї, виданою ОСОБА_1 Красницьким старостинським округом 14.03.2023 року за №159 (а.с. 13).

Згідно інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 21.12.2023 року за № 374957 реєстрація місця проживання матері дитини - відповідачки ОСОБА_2 відсутня. Із відомостей Верховинської селищної ради від 19.04.2023 року №1055/04-36/10, а також із відповіді №374957 від 21.12.2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що ОСОБА_2 09.03.2023 року знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31, 175).

Із заяви ОСОБА_2 від 17.04.2023 року встановлено, що з 20.04.2023 року вона виїжджає на роботу в Республіку Ірландія. До заяви долучено нотаріально засвідчені копії документів на особу, яка запрошує її на роботу до Республіки Ірландія, а також копії проїзних документів (а.с. 23-29).

Згідно довідки, виданої Красницькою гімназією Верховинської селищної ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в Красницькій гімназії Верховинської селищної ради Івано-Франківської області (а.с.14).

За змістом інформації, виданої Верховинським районним лісгоспом, ОСОБА_1 працює на посаді майстра лісопильного цеху з 22.10.2010 року по теперішній час. Характеризується позитивно. Загальна сума його заробітку за період з вересня 2022 року по лютий 2023 року, склала 48874,63грн (а.с. 15, 16, 17).

Згідно довідок, виданих консультативною поліклінікою КНП «Верховинська багатопрофільна лікарня» Верховинської селищної ради № 50 від 15.03.2023 та №58 від 16.03.2023, позивач на наркологічному та психіатричному обліках не перебуває (а.с.18).

22.03.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до служби у справах дітей Верховинської селищної ради із заявою, в якій просив розглянути на засіданні з комісії питань захисту прав дитини питання про доцільність визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, як батьком дитини, за адресою: АДРЕСА_1 , яка після розірвання шлюбу проживає з ним (а.с. 19).

За заявою позивача від 22.03.2023 року органом опіки і піклування Верховинської селищної ради прийнято висновок про визначення місця проживання дитини, затверджений рішенням Виконавчого комітету Верховинської селищної ради №262 від 21.04.2023 року, яким встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Батькам дитини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснювати свої дії, керуючись інтересами та потребами дитини, враховуючи її вік та психологічний стан, налагодити стосунки між собою У разі відсутності взаєморозуміння з даного питання, звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та вирішення питань по суті (а.с. 33-35).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували дійсну наявність спору між сторонами з приводу визначення місця проживання їх спільної дочки, не здобуто таких доказів і в ході судового розгляду. Не вбачаєьбся такого спору і зі змісту висновку орагну опіки і піклування. До звернення до суду з даним позовом та на момент подання такого малолітня дочка фактично прожитває з позивачем, а відповідачка проживала окремо, мати дитини із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини не зверталася. З огляду на викладене відсутні підстави вважати, що на час звернення із позвоом та на час рознгляду справи між батьками існує спір щодо визначення місця проживання дитини, дійшов висновку, що такі вимоги заявалені позивачем передчасно.

З такими висновками суду першої інстанції не в повній мірі погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування) (абзац п`ятнадцятий пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 в редакції на час звернення із заявою про визначення місця проживання дитини).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

З указаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.

Так, із матеріалів справи встановлено, що дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована та протягом всього свого життя і проживає по АДРЕСА_1 разом з батьком та на даний час навчається в Красницькій гімназії Верховинської селищної ради Івано-Франківської області.

Ввідповідачка проживає окремо, на день подання позову її місце проживання з дитиною не зареєстровано.

Саме у вказаному житловому приміщенні для дитини створенні відповідні умови для проживання, розвитку та відпочинку дитини, що підтверджується висновком органу опіки та піклування Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 21 квітня 2023 року ( а.с.33-35).

Відповідачка ОСОБА_2 заперечень щодо реєстрації місця проживання дитини разом із батьком не висловлювала і упродовж всього часу проживання дитини за зазначеною адресою та на час перебування даної справи в суді не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею, оскільки жодних доказів про це в матеріалах справи немає, як і немає доказів, які б підтверджували дії відповідачки та її бажання щодо зміни місця проживання дитини.

Таким чином, зі змісту позовної заяви, з апеляційної скарги та з інших матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком, мати не має перешкод у спілкуванні з дочкою.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітньої дочки, яка проживає разом із батьком і знаходиться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку.

Разом з тим, ухвалюючи вказане рішення, суд апеляційної інстанції враховує особливості вказаної справи, а саме той факт, що як на час звернення до суду із вказаним позовом, так і на час ухвалення рішення по суті спору позивач у справі ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 , фактично проживають в одному житлі за однією адресою - по АДРЕСА_1 , мати дитини, яка проживає окремо, не ставить питання про визначення місця проживання дитини з нею, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком на час розгляду справи немає,оскільки дитина зареєстрована і фактично проживає з батьком і його право не оспорюється.

За змістом положень, зокрема, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 8, 18, 161 СК України, ст.ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред`явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір`ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).

На час пред`явлення позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання питання щодо проживання дитини з бітьком між батьками дитини було врегульоване ними за взаємною згодою відповідно до ст. 160 ч. 1 СК України. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та не змінилися на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Будь-яких підстав вважати, що право батька дитини на визначення місця проживання дочки із ним не визнається, заперечується матір`ю дитини чи будь-ким наразі немає, докази про таке відсутні.

Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову.

Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов хоча і вірного висновку про відмову у задоволенні позову, однак допустив помилку у підставах відмови у задоволенні позову.

Суд не врахував, що відсутність предмета спору може бути підставою для закриття провадження у справі (п.2 частини 1 статті 255 ЦК України), а встановлення обставин судом про відсутність порушеного права позивача є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 12 січня 2024 року.