Постанова

від 16.01.2024 по справі 910/9488/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2024 р. Справа№ 910/9488/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Київський завод «Радар»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023

у справі № 910/9488/23 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вторчермет»

до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар»

про стягнення 81 229,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 69 053,67 грн., перерахованої на виконання умов договору № 03.10.20 від 06.10.2020, штрафу в сумі 6 905,37 грн. нарахованого за порушення умов вказаного договору, а також безпідставно набутих грошових коштів в сумі 5 270,00 грн..

Позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати та штрафу обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе за договором № 03.10.20 від 06.10.2020 зобов`язань із передачі оплаченого товару, а в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів - тим, що позивачем на виконання умов спірного договору відповідачу було помилково перераховано на 5 270,00 грн. більше, ніж було погоджено у такому договорі, а відтак такі кошти є такими, які відповідачем набути без достатньої правової підстави.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- позивачем порушено встановлені договором № 03.10.20 від 06.10.2020 строки вивезення товару, а відповідно до п. 6.2.2 вказаного договору продавець має право не передавати товар у випадках невиконання або неналежного виконання покупцем умов договору, в тому числі порушення строків оплати;

- додані позивачем до позовної заяви копії листів № 103 від 15.09.2021 та № 129 від 14.12.2021 (у вказаних листах позивач просив відповідача повідомити про час можливого заїзду автомобілів для відвантаження товару - примітка суду) не можуть бути взяті до уваги, так як вони направлені на електронну адресу radar.emv@gmail.com, яка не є електронною адресою відповідача. При цьому умовами спірного договору встановлено, що листи мають направлятися на адресу, зазначену у реквізитах договору, а саме: 03150, м. Київ, вул. Предславинська,35;

- надана позивачем претензія від 10.04.2023 підписана від імені позивача Кирилюк Т.А., яка не може вважатися повноваженим представником позивача, оскільки наданий на підтвердження її повноважень ордер № 1032868 від 21.02.2022 не містить назву органу у якому надається правова допомога;

- сума у розмірі 5 270,00 грн. не може вважатись безпідставно отриманою, оскільки була сплачена на підставі договору №03.10.20 від 06.10.2020;

- позивачем до витрат на правову допомогу безпідставно включені витрати з підготовки, завіренні додатків та направлення вимоги щодо поверненні коштів, а також позовної заяви, так як вказані послуги не віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в. ст.ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість у розмірі 69 053,67 грн., безпідставно отримані кошти у розмірі 5 270,00 грн., судовий збір у розмірі 2 455,83 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 319,91 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення попередньої оплати в сумі 69 053,67 грн. та безпідставно отриманих коштів у розмірі 5 270,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що:

- за умовами спірного договору позивач мав сплатити відповідачу 253 650,00 грн., проте позивачем сплачено відповідачу 258 920,00 грн. (тобто на 5 270,00 грн. більше за визначену суму примітка суду), в свою чергу відповідач передав позивачу товар на суму 184 596,33 грн.;

- ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати;

- позивачем відповідачу направлялись претензії від 10.04.2023 та від 02.08.2023, у яких позивач просив відповідача протягом 7 днів з моменту отримання претензії повернути безпідставно набуті кошти у розмірі 5 270,00 грн. та суму авансу у розмірі 69 053,67 грн.;

- таким чином, сплачена позивачем відповідачу передоплата на підставі спірного договору у заявленому розмірі - 69 053,67 грн. підлягає поверненню позивачу на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, а строк виконання такого грошового зобов`язання на момент розгляду справи по суті настав;

- в умовах спірного договору сторони закріпили конкретну ціну товару та дійшли згоди, що вона становить 253 650,00 грн. за весь товар, що свідчить про те, що правова підстава для набуття відповідачем грошових коштів існувала лише на суму 253 650,00 грн., проте позивачем було перераховано відповідачу 258 920,00 грн., що на 5 270,00 грн. більше, ніж передбачено домовленістю сторін;

- при цьому в матеріалах справи не міститься доказів існування будь-яких правочинів укладених між позивачем і відповідачем на виконання яких у позивача наявне зобов`язання з перерахування відповідачу заявлених в якості безпідставно перерахованих грошових коштів у розмірі 5 270,00 грн., тобто відповідач набув вказані грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні ст. 1212 ЦК України, а відтак відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 5 270,00 грн.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що претензія позивача від 10.04.2023 не була задоволена відповідачем, як така, що не створює правових наслідків, оскільки підписана не уповноваженим представником позивача, зазначивши про те, що 02.08.2023 позивач повторно направив відповідачу претензію, в якій просив АТ «Київський завод радар» протягом 7 днів з моменту отримання претензії повернути ТОВ «Вторчермет» безпідставно набуті кошти у розмірі 5 270,00 грн. та суму авансу у розмірі 69 053,67 грн. Вказана претензія була направлена на адресу місцезнаходження, а також на офіційну електронну адресу АТ «Київський завод «Радар», а до претензії додано ордер серії СЕ №1061569 від 10.04.2023, який підтверджує повноваження адвоката Кирилюк Т.А., яка підписала претензію, представляти інтереси позивача без обмежень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції послався на те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що саме позивачем було порушено строки вивезення товару, а відтак підстави для стягнення з відповідача штрафу у 6 905,37 грн. за порушення продавцем строків відвантаження товару відсутні.

Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатським об`єднанням «Кирилюк і партнери» професійної правничої допомоги позивачу в межах даної справи на суму 8 000,00 грн., проте, з огляду на часткове задоволення позовних вимог у цій справі, вказані витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Київський завод «Радар» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23 в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в позові в частині стягнення заборгованості у розмірі 69 053,67 грн., безпідставно отриманих коштів у розмірі 5 270,00 грн., та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 319,91 грн.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини, які мають значення для справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2023, справу № 910/9488/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9488/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/9488/23.

02.10.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23 залишено без руху, а також надано Акціонерному товариству «Київський завод «Радар» строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн.

13.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява, до якої додані докази сплати судового збору у визначеному розмірі.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею, у відрядженні розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4205/23 від 16.10.2023 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023 визначений наступний склад колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І..

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

31.10.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 69 053,67 грн. згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України;

- представником позивача було належним чином підтверджено повноваження для подання претензії відповідачу;

- грошові кошти в сумі 5 270,00 грн. були перераховані відповідачу позивачем помилково так як спірним договором сплата цих коштів не передбачена;

- доводи відповідача про те, що сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою є його суб`єктивною думкою, а визначений сторонами розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тривалості розгляду спору та вчинення в межах судової справи процесуальних дій,

просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в сумі 8 000,00 грн.

Станом на 15.01.2024 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні, або скасуванню з наступних підстав.

06.10.2020 відповідач (продавець) та позивач (покупець) уклали договір №03.10.20 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що в порядку та на умовах визначених цим договором продавець зобов`язується передати за результатами аукціону, номер якого зазначено у специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток №1), у власність покупця наявний металобрухт чорних металів вид 500., а покупець зобов`язується належним чином прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що ціна товару визначається за результатами електронного аукціону та становить 253 650,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 4.1 Договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом здійснення попередньої оплати у розмірі 80% ціни товару протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту повідомлення покупця (усно шляхом телефонного зв`язку, письмово електронною поштою або факсом) про готовність товару до відвантаження та отримання покупцем оригіналу належним чином оформленого рахунку від продавця.

Відповідно до п. 4.3 Договору після приймання-передачі товару та підписання акта приймання-передачі товару, покупець протягом 5-ти календарних днів здійснює остаточний розрахунок за товар шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 20% вартості товару на рахунок продавця вказаний у договорі.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що відвантаження металобрухту здійснюється на умовах поставки EXW - склад продавця за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 35 та м. Київ, вул. Плещеєва, 10, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс, в редакції 2010 року. Відвантаження товару з місця його розміщення проводиться транспортом та за рахунок покупця, включаючи всі витрати, пов`язані з транспортуванням металобрухту, розвантаженням, зважуванням, а також будь-які інші витрати, пов`язані з виконанням покупцем своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 5.2 Договору продавець зобов`язаний забезпечити наявність товару для відвантаження, а покупець зобов`язаний вивезти товар протягом п`яти календарних днів після здійснення попередньої оплати та підписання акту прийому передачі товару. У випадку, якщо товар не може бути відвантажений за один раз, допускається відвантаження товару декількома партіями. При цьому, покупець зобов`язаний вивезти весь обсяг товару у строк, що не перевищує 20 календарних днів.

Сторонами підписано специфікацію №1 від 06.10.2020 до Договору, в якій сторони дійшли згоди щодо передачі відповідачем позивачу товару на загальну суму 253 650,00 грн. та встановлено термін його вивезення - до 30.11.2020.

На виконання умов Договору відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру №620012 від 06.10.2020 на суму 253 650,00 грн., а позивачем з посиланням на Договір та вказаний рахунок сплачено відповідачу 258 920,00 грн. (тобто на 5 270,00 грн. більше за визначену Договором суму - примітка суду), що підтверджується платіжними інструкціями №438 від 15.10.2020 на суму 202 920,00 грн. та №690 від 22.04.2021 на суму 56 000,00 грн.

На виконання умов Договору, відповідачем передано позивачу товар на загальну суму 184 596,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних, актів приймання металів чорних (вторинних) та товарно-транспортних накладних № 16/11 від 16.11.2020, № 17/11 від 17.11.2020, № 18/11 від 18.11.2020, № 20/11 від 20.11.2020, № 27/11 від 27.11.2020, № 04/12 від 04.12.2020, № 09/12 від 09.12.2020, № 24/12 від 24.12.2020, № 29/12 від 29.12.2020, № 01/02 від 01.02.2021, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено те, що позивачем відповідачу на виконання умов Договору перераховано на 5 270,00 грн. більше за визначену Договором суму (253 650,00-258 920,00) та те, що на виконання умов Договору відповідачем позивачу передано товар вартістю на 69 053,67 грн. меншою за визначену у Договорі суми (253 650,00-184 596,33).

Вказані факти сторонами не заперечуються.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 69 053,67 грн., штраф в сумі 6 905,37 грн. нарахований за порушення умов Договору, а також безпідставно набуті грошові кошти в сумі 5 270,00 грн..

Доводи відповідача проти позову детально наведені вище.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість у розмірі 69 053,67 грн., безпідставно отримані кошти у розмірі 5 270,00 грн., судовий збір у розмірі 2 455,83 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 319,91 грн., в іншій частині позову відмовлено.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення попередньої оплати та безпідставно отриманих коштів, а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення задоволення позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 6 905,37 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 6 905,37 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення попередньої оплати в сумі 69 053,67 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Як встановлено вище:

- за змістом п. 5.2 Договору продавець зобов`язаний забезпечити наявність товару для відвантаження, а покупець зобов`язаний вивезти товар протягом п`яти календарних днів після здійснення попередньої оплати та підписання акту прийому передачі товару; у випадку, якщо товар не може бути відвантажений за один раз, допускається відвантаження товару декількома партіями; при цьому, покупець зобов`язаний вивезти весь обсяг товару у строк, що не перевищує 20 календарних днів;

- згідно з п. 4.1 Договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом здійснення попередньої оплати у розмірі 80% ціни товару протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту повідомлення покупця (усно шляхом телефонного зв`язку, письмово електронною поштою або факсом) про готовність товару до відвантаження та отримання покупцем оригіналу належним чином оформленого рахунку від продавця.

Враховуючи вказані положення Договору та те, що 80 % від визначеної Договором суми позивач відповідачу перерахував 15.10.2020 (платіжна інструкція №438 від на суму 202 920,00 грн.), товар мав бути вивезений у строк до 04.11.2020, проте, як встановлено вище, на виконання умов Договору відповідачем позивачу передано товар вартістю на 69 053,67 грн. меншу, ніж визначена у Договорі (253 650,00-184 596,33).

Колегія суддів не приймає посилання відповідача на положення п. 6.2.2 Договору, згідно з якими продавець має право не передавати товар у випадках невиконання або неналежного виконання покупцем умов договору, в тому числі порушення строків оплати та зауважує відповідачу на тому, що вказаний пункт надає йому право відмовитись від передачі вже оплаченого товару проте не надає можливості залишити перераховані за такий товар кошти.

Слід зазначити і про те, що матеріали справи не містять і доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, які б свідчили про намір передати позивачу оплачений товар чи узгодження умов постачання товару. На момент розгляду справи товар позивачу поставлений так і не був, хоча обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу та відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України покладений на продавця, а відтак, дії відповідача в цій частині є недобросовісними. Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача передати оплачений товар, однак його дії свідчать про невиконання ним свого зобов`язання з його передачі позивачу.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦК України).

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №3-127гс11 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 від 31.10.2018 у справі № 910/13318/16, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18 від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.

З матеріалів справи слідує, що позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.

Так, 11.04.2023 позивач направив відповідачу претензію від 10.04.2023, в якій просив АТ «Київський завод «Радар» протягом 7 днів з моменту отримання претензії повернути ТОВ «Вторчермет» безпідставно набуті кошти у розмірі 5 270,00 грн. та суму авансу у розмірі 69 053,67 грн.

За твердженням відповідача, вказана претензія не була задоволена останнім, як така, що не створює правових наслідків, оскільки підписана не уповноваженим представником позивача.

Обґрунтовуючи вказані твердження, відповідач звертає увагу на, те що до претензії був доданий ордер серії СЕ №1032868 від 21.02.2022, який оформлений не у відповідності до норм діючого законодавства, адже не містив конкретну назву органу, в якому надається правова допомога, а відтак не є належним доказом на підтвердження наявності у особи, яка підписала претензію, повноважень діяти від імені та в інтересах позивача.

Водночас 02.08.2023 позивач повторно направив відповідачу претензію, в якій просив АТ «Київський завод «Радар» протягом 7 днів з моменту отримання претензії повернути ТОВ «Вторчермет» безпідставно набуті кошти у розмірі 5 270,00 грн. та суму авансу у розмірі 69 053,67 грн.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, зазначена претензія була направлена на адресу місцезнаходження, а також на офіційну електронну адресу АТ «Київський завод «Радар», а до претензії додано ордер серії СЕ №1061569 від 10.04.2023, який підтверджує повноваження адвоката Кирилюк Т.А., яка підписала претензію, представляти інтереси позивача без обмежень.

Відповідач на вказану претензію не відповів, товар не поставив, суму передоплати позивачу не повернув.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача кошти на виконання вимог Договору, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов`язання, оскільки гроші не були позивачем відповідачу подаровані, і відповідач мав певні обов`язки перед платником.

За обставин, що склались, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що перерахована позивачем відповідачу передоплата на підставі Договору у заявленому розмірі 69 053,67 грн. підлягає поверненню ТОВ «Вторчермет» на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, а строк виконання такого грошового зобов`язання на момент розгляду справи по суті настав. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 5 270,00 грн., слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджується, що позивачем відповідачу на виконання умов Договору перераховано на 5 270,00 грн. більше за визначену Договором суму (253 650,00-258 920,00).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін відповідного зобов`язання з позивачем коштів за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару/робіт/послуг, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів зазначає про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 258 920,00 грн. згідно платіжних інструкцій №438 від 15.10.2020 та №690 від 22.04.2021, відповідно до призначення платежу яких вказані кошти були перераховані в якості попередньої оплати за металобрухт згідно Договору;

- вказані платіжні інструкції містять посилання на Договір, на підставі умов якого грошові кошти і були перераховані позивачем відповідачу, що є підставою для висновку про наявність правової підстави для володіння відповідачем відповідної суми грошових коштів;

- в той же час, в умовах Договору сторони закріпили конкретну ціну товару та дійшли згоди, що вона становить 253 650,00 грн. за весь товар, що свідчить про те, що правова підстава для набуття відповідачем грошових коштів існувала лише на суму 253 650,00 грн., проте позивачем було перераховано відповідачу 258 920,00 грн., що на 5 270,00 грн. більше, ніж передбачено домовленістю сторін;

- при цьому, у матеріалах справи не міститься доказів існування будь-яких правочинів укладених між позивачем і відповідачем, на виконання яких у позивача наявне зобов`язання з перерахування відповідачу заявлених в якості безпідставно перерахованих грошових коштів у розмірі 5 270,00 грн.

За обставин, що склались, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів у розмірі 5 270,00 грн., відповідач набув вказані грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні ст. 1212 ЦК України, а відтак відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 5 270,00 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 8 000,00 грн., слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

- у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правову допомогу (12 400,00 грн.) та заявив про те, що у випадку задоволення позовної заяви, позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду будуть надані докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу;

- до прийняття судом першої інстанції рішення позивачем було подано заяву, в якій він просив під час ухвалення рішення стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Кирилюк і партнери» договору про надання (юридичної) правової допомоги № 02/21 від 01.01.2021 та додаткової угоди до вказаного договору від 12.06.2023, замовлення від 10.04.2023, звіту від 14.06.2023 та платіжної інструкції № 1387 від 15.06.2023.

З вказаного договору слідує, що клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну (правову) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, додатками до нього, та відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з п. 2.1 вказаного договору адвокатське об`єднання на підставі окремого замовлення на певну послугу, яке надається клієнтом в письмовій або електронній формі, так само як і в усній формі із наступним занесенням до форми замовлення, приймає на себе зобов`язання з надання певного виду юридичної (правової) допомоги.

10.04.2023 позивачем було складено відповідне замовлення на надання правової допомоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором.

12.06.2023 ТОВ «Вторчермет» та Адвокатським об`єднанням «Кирилюк і партнери» було укладено додаткову угоду до договору про надання (юридичної) правової допомоги № 02/21 від 01.01.2021, в якій сторонами погоджено, що вартість послуг, що надаються адвокатським об`єднанням по підготовці позовної заяви позивача до відповідача про стягнення заборгованості за Договором сторони погодили у фіксованому розмірі, а саме - 8 000,00 грн. за підготовку претензії та позовної заяви, якщо інший порядок розрахунків не передбачений новою додатковою угодою.

На підтвердження виконання робіт на підставі вказаного договору, ТОВ «Вторчермет» та Адвокатським об`єднанням «Кирилюк і партнери» було складено та підписано звіт до договору про надання юридичної (правової) допомоги №02/21 від 01.01.2021 (акт про надані послуги) від 14.06.2023.

Згідно вказаного звіту, позивачу були надані наступні послуги: аналіз документів щодо стягнення заборгованості з АТ «Київський завод «Радар», підготовка вимоги до АТ «Київський завод «Радар» щодо повернення грошових коштів, підготовка, завірення додатків та направлення поштою вимоги до АТ «Київський завод «Радар» щодо повернення грошових коштів, підготовка позовної заяви до АТ «Київський завод «Радар» щодо стягнення заборгованості, підготовка та завірення додатків до АТ «Київський завод «Радар» щодо стягнення заборгованості, направлення позову до суду.

Сторонами закріплена загальна вартість вказаних послуг, яка становить 8 000,00 грн., які повністю були сплачені позивачем Адвокатському об`єднанню «Кирилюк і партнери» на підставі платіжної інструкції №1387 від 15.06.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Кирилюк і партнери» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

В суді першої інстанції відповідач проти розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката заперечив, зазначивши про те, що позивачем до витрат на правову допомогу безпідставно включені витрати з підготовки, завірення додатків та направлення вимоги щодо повернення коштів, а також позовної заяви, так як вказані послуги не віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в. ст.ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Аналогічні за змістом заперечення містяться і у апеляційній скарзі.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що:

- з матеріалів справи слідує, що у договорі про надання (юридичної) правової допомоги № 02/21 від 01.01.2021 сторонами фактично погоджений фіксований розмір гонорару за підготовку претензії та позовної заяви в сумі 8 000,00 грн., що не суперечить положенням чинного законодавства;

- апелянтом фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність визначеної в договорі про надання (юридичної) правової допомоги № 02/21 від 01.01.2021 фіксованої суми гонорару 8 000,00 грн. за підготовку позовної заяви у цій справі вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність;

- апелянт не був позбавлений можливості навести середній розмір ринкових цін на професійну правничу допомогу виходячи саме з фіксованого розміру гонорару та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми, проте вказаного відповідачем зроблено не було.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено обсяг та вартість наданих послуг на професійну правничу допомогу на суму 8 000,00 грн., проте, з огляду на часткове задоволення позовних вимог у цій справі, вказані витрати судом першої інстанції цілком вірно розподілено пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнуто з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 319,91 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в сумі 8 000,00 грн., а до відзиву додав копії замовлення від 18.10.2023, додаткової угоди від 18.10.2023 до договору про надання (юридичної) правової допомоги № 02/21 від 01.01.2021, звіту до договору про надання юридичної (правової) допомоги №02/21 від 01.01.2021 (акт про надані послуги) від 25.10.2023 та платіжної інструкції № 1473 від 25.10.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Наданими позивачем документами підтверджується, що Адвокатським об`єднанням «Кирилюк і партнери» відповідно до умов вищезгаданого договору про надання (юридичної) правової допомоги № 02/21 від 01.01.2021 позивачу надано правничу допомогу з аналізу апеляційної скарги та підготовці відзиву на апеляційну скаргу, вартість яких становить фіксовану суму 8 000,00 грн. Вказані послуги позивачем прийняті без зауважень та оплачені платіжною інструкцією № 1473 від 25.10.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Кирилюк і партнери» послуг з складання з аналізу апеляційної скарги та підготовці відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів зазначає про те, що правова позиція позивача не змінювалась протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, представництво його інтересів здійснювалось тим самим адвокатом, адвокат, який складав відзив на апеляційну скаргу був обізнаний з обставинами даної справи.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ними витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, колегія суддів, дійшла висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а відтак стягненню підлягають витрати позивача у загальній сумі 6 000,00 грн..

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9488/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «Київський завод радар» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, будинок 35; ідентифікаційний код 14307274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вторчермет» (03061, м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, будинок 6; ідентифікаційний код 37148102) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000 (шість тисячі) грн. 00 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9488/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

А.І. Тищенко