Рішення

від 15.01.2024 по справі 910/12166/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2024Справа № 910/12166/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях" (вул. Електриків, 14, м. Київ, 04071)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНБУД ТЕХ" (бул. Лесі Українки 26, каб. 611, м. Київ, 01133)

про стягнення 45 000,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство водних шляхів "Укрводшлях" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНБУД ТЕХ" про стягнення 45 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного у спрощений спосіб договору надання послуг оренди будівельного обладнання в частині надання такого обладнання в оренду, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі здійсненої передплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12166/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, від відповідача через відділ діловодства суду 21.09.2023 року надійшло клопотання б/н від 18.09.2023 року про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву разом з відзивом б/н від 18.09.2023 року на позовну заяву з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає про існування між сторонами у справі договірних відносин на підставі укладеного Договору оренди №24-05-2021 від 24.05.2021 року. Як вказує відповідач, на підставі зазначеного договору відповідачем було надано, а позивачем прийнято послуги оренди майна на суму 45 000,00 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актом приймання-передачі майна в оренду та з оренди, а також актом надання послуг та податковою накладною. Відтак, відповідач стверджує, що обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, документально необґрунтовані та не підтверджені.

У відповідності до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, з урахуванням обставин неотримання відповідачем копії позовної заяви, що підтверджується даними щодо відстеження відповідного поштового відправлення № 04070601155454, зважаючи на ознайомлення представника товариства з матеріалами справи 11.09.2023 року та подання разом з клопотанням про поновлення строку відзиву на позовну заяву б/н від 18.09.2023 року, суд вважає наведені відповідачем причини пропущення строку на подання відзиву поважними, в зв`язку з чим клопотання про поновлення строку для подання відзиву підлягає задоволенню та відзив ТОВ «Інбуд Тех» б/н від 18.09.2023 року приймається судом до розгляду.

В свою чергу, від позивача через відділ діловодства суду 25.10.2023 року надійшов супровідний лист №10-10/498 від 16.10.2023 року разом із відповіддю на відзив №10-10/500 від 16.10.2023 року на позовну заяву з доказами її надсилання на адресу відповідача, за змістом якої позивач вказує, що надані відповідачем документи - договір оренди та акти були підписані в.о. начальника ДП «Укрводшлях» ОСОБА_1 лише у 2023 році після його звільнення у 2021 році з посади та у зв`язку з поданням позивачем даного позову до суду, про що свідчить відсутність печатки підприємства позивача на цих документах. Позивач також стверджує, що підпис начальника Херсонської технічної дільниці водних шляхів ДП «Укрводшлях» Брага С.О., яким скріплений акт приймання-передачі майна в оренду та з оренди, не відповідає оригінальному підпису. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру,окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечення на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки ТОВ «ІНБУД ТЕХ» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як встановлено судом за матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНБУД ТЕХ» як орендодавцем виставлено позивачу рахунок № 14 від 24.05.2021 року на оплату послуги оренди будівельного обладнання вартістю 37 700,00 грн. з ПДВ та гарантійної плати у розмірі 22 300,00 грн. з ПДВ - всього на суму 60 000,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до вказаного рахунку позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок орендодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД ТЕХ» грошові кошти у сумі 45 000,00 грн., що становить повну вартість послуги з оренди обладнання та частково гарантійний платіж, платіжним дорученням № 5661 від 25.05.2021 року із посиланням в реквізиті "призначення платежу" - послуги оренди будівельного обладнання згідно рахунку № 14 від 24.05.2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, як вказує позивач, виходячи із приписів статті 202 Цивільного кодексу України сторонами були вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків, зокрема, за твердженням Державного підприємства, відповідач зобов`язався надати послуги з оренди будівельного обладнання, а позивач зобов`язався їх оплатити.

Проте, як зазначено останнім в позовній заяві, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо надання позивачу послуг оренди будівельного обладнання в обсязі та на суму, передбачену рахунком на оплату, не виконав.

Так, на підставі Наказу від 23 грудня 2022 №83 «Щодо проведення інвентаризації ДП «Укрводшлях» інвентаризаційною комісією було проведено інвентаризацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних, нематеріальних активів, запасів, бланків суворої звітності ДП «Укрводшлях» (у тому числі дебіторської/кредиторської заборгованості).

За матеріалами роботи інвентаризаційною комісією ДП «Укрводшлях» виявлено відхилення облікових даних з фактичною наявністю неотриманих послуг від ТОВ «ІНБУД ТЕХ» на суму 45 000,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано суду копію службової записки від 16.03.2023 року головного бухгалтера ДП «Укрводшлях» Герасимчук Н., службової записки від 16.03.2023 року заступника директора з МТЗ ДП «Укрводшлях» Сокоренко С., службової записки від 17.05.2023 року начальника юридичного відділу ДП «Укрводшлях» Копил Я.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як стверджує позивач, ТОВ «ІНБУД ТЕХ» взяті на себе зобов`язання не виконало, оплачені позивачем послуги оренди обладнання не надало, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у сумі 45 000,00 грн., правова природа якої визначена як аванс (передоплата), тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

В свою чергу, оскільки відповідач протягом тривалого часу не виконував послугу з надання в оренду будівельного обладнання, яка була оплачена позивачем згідно платіжного доручення №5661 від 25.05.2021 року, ДП «Укрводшлях» звернулось до ТОВ «ІНБУД ТЕХ» з претензію №10-10/96 від 30.03.2023 року, в якій вимагало здійснити повернення грошових коштів у сумі 45 000,00 грн.

Факт надсилання вказаної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 04.04.2023 року, накладної №0407601073261 та опису вкладення від 04.04.2023 року.

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначає позивач в позовній заяві, обов`язок щодо надання послуг з оренди обладнання загальною вартістю 45 000,00 грн. на суму здійсненої відповідної передплати, всупереч домовленостям між сторонами, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплачених послуг, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В свою чергу, заперечуючи проти позову відповідач посилався на існування між сторонами договірних відносин, що виникли на підставі Договору оренди №24-05-2021 від 24.05.2021 року та фактичне належне виконання його умов відповідачем.

Так, на підставі наданих відповідачем доказів судом встановлено, що 24.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНБУД ТЕХ» (орендодавець за договором) та Державним підприємством водних шляхів «Укрводшлях» (орендар за договором) укладено Договір оренди №24-05-2021 (далі - Договір оренди), за умовами пункту 1.1. якого Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар прийняти в оренду (тимчасове, платне користування) будівельну Опалубку (далі - майно).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками орендодавця та орендаря та скріплений печаткою орендодавця.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Перелік та вартість майна, що передається, вказана в Додатку №1 до даного Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 2.2 Договору оренди).

Так, згідно зі Специфікацією елементів будівельної опалубки, яка є Додатком №1 до Договору оренди, сторони узгодили найменування, кількість, вартість та перелік майна, що передається в оренду.

Загальна вартість майна, що передається в оренду, складає: 464 040,00 грн. (пункт 2.5 Договору оренди).

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди оплата за тимчасове користування майном згідно Додатку №1 (Орендна плата) - складає: 45 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 7 500,00 грн. за період оренди з 25.05.2021 року по 21.06.2021 року, який сплачується протягом трьох дів з дати підписання даного Договору.

Термін оренди складає 28 діб від дати підписання акту прийому-передачі майна (пункт 3.2 Договору оренди).

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 2.3 Договору оренди передбачено, що майно передається до Акту прийому-передачі, у відповідність з Додатком № 1. Акт прийому- передачі є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди майно повинне бути передане Орендодавцем і прийняте Орендарем на протязі трьох днів після виконання п. 3.1. даного Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно (будівельну опалубку), на підтвердження чого 25.05.2021 року між орендодавцем та орендарем без зауважень було підписано Акт прийому-передачі, копія якого наявна в матеріалах справи.

За умовами пункту 6.1 Договору оренди після закінчення терміну оренди або при достроковому розірванні договору Орендар зобов`язаний повернути орендоване майно Орендодавцеві разом з упаковкою і технічною документацією (комплектно) по акту прийому-передачі в день закінчення терміну оренди.

Згідно з пунктом 6.2 Договору оренди повернення орендованого майна здійснюється відповідальними представниками сторін, згідно акту прийому-передачі з оренди. До підписання акту прийому-передачі з оренди, вказане майно вважатиметься таким, що фактично знаходиться в тимчасовому користуванні Орендаря.

Так, на виконання умов пункту 6.2 Договору оренди 21.06.2021 року між орендодавцем та орендарем було підписано Акт прийому-передачі з оренди, копія якого наявна в матеріалах справи, згідно з яким орендар передав, а орендодавець прийняв з оренди майно (будівельну опалубку).

Як зазначено у вказаному акті, майно повернуто повністю відповідно до умов Договору оренди, зауваження до якості та кількості майна з боку орендодавця - ТОВ «Інбуд Тех» відсутні.

Відповідно до пункту 10.3 Договору оренди послуги вважаються наданими в повному обсязі після підписання уповноваженими представниками сторін Акта виконаних робіт (наданих послуг) за кожні 30 календарних днів окремо. У випадку, якщо Орендар не підписує Акт виконаних робіт, він повинен протягом 3-х днів з моменту отримання Акта висунути Орендодавцю письмові вимоги з обґрунтованою відмовою від підписання Акту. Якщо в вищевказаний строк Орендар не надав обґрунтовані претензії, послуги вважаються надані в повному обсязі та прийняті Орендарем.

Судом встановлено, що за наслідками виконання сторонами умов Договору оренди між орендодавцем та орендарем було підписано Акт надання послуг №14 від 21.06.2021 року, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв послуги оренди будівельного обладнання вартістю 45 000,00 грн.

В свою чергу, як вбачається зі змісту вказаного акту надання послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку орендаря відсутні.

Суд зазначає, що вказані акти приймання-передачі майна в оренду та з оренди, акт надання послуг, а також спірний Договір оренди підписані з боку орендодавця - директором ТОВ «ІНБУД ТЕХ» Оренчуком В.В., з боку орендаря - в.о. директора ДП «Укрводшлях» ОСОБА_1

Крім того, додаткового на підтвердження факту надання послуг оренди обладнання вартістю 45 000,00 грн. відповідачем надано до матеріалів справи копію податкової накладної №2 від 25.05.2021 року на суму 45 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 7 500,00 грн., отримувач (покупець) - Державне підприємство водних шляхів «Укрводшлях» (код ЄДРПОУ 03150102), яка зареєстрована відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 11.06.2021 року за №9154879997, на суму наданих послуг з оренди будівельного обладнання, .

Відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу як у редакції, які діяла на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 Податкового кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Суд зазначає, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Отже, надана відповідачем складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за фактом надання ТОВ «ІНБУД ТЕХ» послуг оренди обладнання податкова накладна №2 від 25.05.2021 року додатково підтверджує як факт надання відповідачем послуг, так і факт виникнення зобов`язань у ДП «Укрводшлях» з оплати вартості таких послуг.

Поряд із цим, відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з надання відповідачеві послуг оренди будівельного обладнання є акт надання послуг та саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який в сукупності з податковою накладною засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем було виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг оренди будівельного обладнання у відповідності до умов Договору оренди та в обсягах, зазначених в акті надання послуг №14 від 21.06.2021 року, а позивачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень та здійснено їх повну оплату платіжним дорученням №5661 від 25.05.2021 року на суму 45 000,00 грн., копію якого позивачем додано до позовної заяви.

Водночас, позивач у відповіді на відзив заперечує проти факту укладання між сторонами Договору оренди від 24.05.2021 року та посилається на відсутність на поданих відповідачем Договорі оренди від 24.05.2021 року, акті приймання-передачі від 25.05.2021 року, акті приймання-передачі від 21.06.2021 року та акті надання послуг №14 від 21.06.2021 року печатки ДП «Укрводшлях» та зазначає, що в.о. начальника ДП «Укрводшлях» ОСОБА_1 та в.о. першого заступника директора ДП «Укрводшлях» Банніков О.В. при підписанні документів завжди використовували печатку підприємства, а тому на вказаних Договорі оренди та актах також повинна стояти печатка.

Позивач також стверджує, що спірні документи насправді підписувались у 2023 році на момент подачі позивачем даної позовної заяви, а відбиток печатки підприємства на них відсутній через те, що в.о. начальника ДП «Укрводшлях» ОСОБА_1 звільнився у 2021 році та не мав можливості її поставити.

Відтак, на переконання позивача, дані документи містять недостовірну інформацію та не є належними доказами у справі.

Суд зазначає, що згідно з частиною 1, 3 статті 58-1 Господарського кодексу України, в редакції Закону України № 1982-VIII від 23.03.2017 року, який набрав чинності 19.07.2017 року, тобто до моменту виникнення спірних правовідносин, встановлено, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Тобто, законодавством не встановлено вимог щодо обов`язкової наявності печатки суб`єкта господарювання на первинних бухгалтерських документах, у тому числі печатки продавця та покупця на видатковій накладній про отримання товару.

Крім того, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року (далі - Положення).

Так, пунктом 2.4 вказаного Положення (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктом 2.5 Положення (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Суд зазначає, що приписами ст. 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до ч.ч 1, 3 якої представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник від імені особи, яку він представляє, здійснює тільки певні юридичні дії внаслідок повноваження. Наявність у представника повноважень є обов`язковою умовою будь - якого представництва.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом як на дату укладення Договору оренди - 24.05.2021 року, так і на дату складення акуту приймання - передачі майна з оренди - 21.06.2021 року, в якості особи, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, а саме підписанта з наданням права підпису бухгалтерських документів, господарських договорів, фінансової та податкової звітності, розпорядження банківськими рахунками, значиться ОСОБА_1 (Виконуючий обов`язки директора) - керівник.

Відтак, за висновком суду, відсутність на спірному Договорі оренди та актах печатки ДП «Укрводшлях» за наявності на цих документах підпису в.о. начальника ДП «Укрводшлях» ОСОБА_1, який на дату складання та підписання Договору оренди був уповноваженою особою позивача на здійснення господарських операцій, справжність підпису якого позивачем не заперечується, не свідчить про їх неналежне оформлення та не є підставою для невизнання судом факту здійснення господарської операції з надання послуг оренди.

В свою чергу, у суду відсутні підстави вважати, а позивачем не надано доказів того, що спірний Договір оренди та акти були підписані не у дату їх складання, а лише у 2023 року після звільнення в.о. начальника ДП «Укрводшлях» ОСОБА_1, у зв`язку з чим посилання позивача у відповіді на відзив на допущення ймовірності підписання акту та договору в інший, більш пізній час, судом оцінюються критично.

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У зазначеному аспекті суд враховує, що надані відповідачем докази на підтвердження факту надання ТОВ «ІНБУД ТЕХ» послуг оренди будівельного обладнання на суму 45 000,00 грн., а саме копії Договору оренди обладнання, актів приймання-передачі майна в оренду та з оренди, акту надання послуг оренди та копії податкової накладної, які є первинними бухгалтерськими документами, є належними, допустимими та більш вірогідними доказами здійснення господарської операції, ніж наданий позивачем наказ про проведення інвентаризації дебіторської/кредиторської заборгованості та копії службових записок посадових осіб ДП «Укрводшлях».

Відтак, наявні в матеріалах справи докази (Договір оренди, акти приймання-передачі в оренду та з оренди майна, акти надання послуг та податкова накладна) більш вірогідно, аніж надані позивачем пояснення та документи, зокрема, рахунок та докази сплати грошових коштів в сумі 45000,00 грн., свідчать про фактичні обставини надання відповідачем позивачу послуг оренди обладнання, вартість яких була сплачена останнім у сумі 45 000,00 грн. платіжним дорученням №5661 від 25.05.2021 року, у зв`язку з чим підстави для повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 45 000,00 грн. за надані послуги оренди відсутні.

При цьому позивачем не було надано суду доказів того, що надані згідно з договором оренди №24-05-2021 від 24.05.2021 року послуги оренди будівельного обладнання вартістю 45 000,00 грн. були оплачені позивачем на підставі іншого платіжного доручення, ніж те, на яке позивач посилається у позовній заяві.

Судом також враховано, що за умови зазначення в рахунку № 14 від 24.05.2021 року в якості підстави його виставлення «основного договору», в матеріалах справи відсутні докази щодо наявності будь - якого іншого, окрім Договору оренди № 24-05-2021 від 24.05.2021 року, укладеного між сторонами правочину, в межах якого виставлено спірний рахунок, а також пояснення позивача щодо здійснення перерахування коштів в сумі саме 45000,00 грн. на виконання такого правочину.

Окрім цього, матеріали справи не містять та позивачем не надано суду доказів наявності подвійної оплати як наданих відповідачем послуг за договором оренди від 24.05.2021 року, так і ненаданих відповідачем послуг відповідно до рахунку №14 від 24.05.2021 року та платіжного доручення №5661 від 25.05.201 року.

Разом з цим суд не може прийняти до уваги наявне у матеріалах справи звернення гр-на ОСОБА_1 від 01.09.2023 року щодо того, що Договір оренди №24-05-2021 від 24.05.2021 року підписаний останнім без печатки та є дійсним, оскільки таке звернення не відповідає вимогам статей 87-88 ГПК України щодо його оформлення у формі нотаріально посвідченої заяви свідка та за відсутності у вказаному зверненні підтвердження гр-ном ОСОБА_1 про його обізнаність зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.

Що стосується посилання позивача на те, що підпис начальника Херсонської технічної дільниці водних шляхів ДП «Укрводшлях» Брага С.О., яким скріплений акт приймання-передачі майна в оренду та з оренди, не відповідає оригінальному підпису, який Брага С.О. ставив на інших документах суд відзначає, що у разі існування сумнівів щодо справжності підпису певної особи позивач під час розгляду даної справи не був позбавлений можливості подати суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої або судово-технічної експертизи з обґрунтуванням причин необхідності її призначення.

Проте, позивачем такого клопотання заявлено не було.

Враховуючи вищевикладене, за результатом оцінки судом наданих сторонами доказів та матеріалів справи в сукупності, оскільки матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем зобов`язань щодо надання послуг оренди обладнання, вартість яких була оплачена позивачем, на момент прийняття рішення доказів безпідставності набуття відповідачем сплачених позивачем коштів у сумі 45 000,00 грн. позивач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 45 000,00 грн. боргу за ненадані послуги оренди (попередньої оплати) задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 15 січня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон