Постанова

від 03.05.2024 по справі 910/12166/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2024 р. Справа№ 910/12166/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024

у справі № 910/12166/23 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбуд Тех»

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство водних шляхів «Укрводшлях» (далі - позивач; ДП водних шляхів «Укрводшлях»; апелянт) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбуд Тех» (надалі - відповідач; «Інбуд Тех») про стягнення 45 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/12166/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг оренди будівельного обладнання у відповідності до умов Договору оренди та в обсягах, зазначених в акті надання послуг № 14 від 21.06.2021, а позивачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень та здійснено їх повну оплату платіжним дорученням № 5661 від 25.05.2021 на суму 45 000,00 грн., копію якого позивачем додано до позовної заяви.

Аналізуючи заперечення позивача щодо факту укладення між сторонами договору оренди суд вказав, що надані відповідачем докази на підтвердження факту надання ТОВ «Інбуд Тех» послуг оренди будівельного обладнання на суму 45 000,00 грн., а саме копії Договору оренди обладнання, актів приймання-передачі майна в оренду та з оренди, акта надання послуг оренди та копії податкової накладної, які є первинними бухгалтерськими документами, є належними, допустимими та більш вірогідними доказами здійснення господарської операції, ніж наданий позивачем наказ про проведення інвентаризації дебіторської/кредиторської заборгованості та копії службових записок посадових осіб ДП водних шляхів «Укрводшлях».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство водних шляхів «Укрводшлях» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/12166/23 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДП водних шляхів «Укрводшлях» вказано, що судом першої інстанції поновлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву з порушенням норм ГПК України.

Стосовно повноти з`ясування судом всіх обставин справи апелянт зазначив, що визнання доказів позивача менш вірогідними, аніж відповідача є хибним, оскільки судом першої інстанції не було взято до уваги призначення платежу, зазначеного в платіжному дорученні, а також не враховано відсутність підпису у полі «затверджую» на акті надання послуг № 14 від 21.06.2021, не здійснено оцінку відсутності печатки на документах. ДП водних шляхів «Укрводшлях» зазначає, що відповідачем не подано заперечення на відповідь на відзив, що вказує на визнання ним обставин, викладених позивачем. Окрім того, відповідачем було проігноровано досудовий порядок врегулювання спору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 апеляційна скарга у справі № 910/12166/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/12166/23, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

19.02.2024 на адресу апеляційного господарського суду від ТОВ «Інбуд Тех» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вказав на відсутність порушень судом першої інстанції норм процесуального права щодо поновлення строку на подання відзиву на позов. Стосовно реквізитів платіжного доручення зазначено, що рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти, тобто, носить інформаційний характер. Щодо акта виконаних робіт відповідач зауважує, що останній підписано уповноваженими особами з обох сторін, при цьому послуги вважаються наданими відповідно до договору у разі непідписання акта та ненаправлення у визначений строк претензії. Щодо наявності печатки підприємства на документах відповідач вказав, що наявність або відсутність останньої не створює юридичних наслідків. Враховуючи вимогу процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт оренди позивачем майна відповідача, можуть бути договір оренди, акт приймання-передачі майна в оренду та з оренди, акти надання послуг.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 24.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інбуд Тех» (Орендодавець) та Державним підприємством водних шляхів «Укрводшлях» (Орендар) укладено договір оренди № 24-05-2021 (по тексту - Договір; Договір оренди), за умовами пункту 1.1. якого Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар прийняти в оренду (тимчасове, платне користування) будівельну Опалубку (далі - майно).

Перелік та вартість майна, що передається, вказана в Додатку № 1 до Договору, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 2.2 Договору оренди).

Згідно зі Специфікацією елементів будівельної опалубки, яка є Додатком №1 до Договору оренди, сторони узгодили найменування, кількість, вартість та перелік майна, що передається в оренду.

Загальна вартість майна, що передається в оренду, складає: 464 040,00 грн. (пункт 2.5 Договору оренди).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками Орендодавця та Орендаря та скріплений печаткою орендодавця.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Інбуд Тех», як орендодавцем, виставлено ДП водних шляхів «Укрводшлях», як орендарю, рахунок № 14 від 24.05.2021 на оплату послуги оренди будівельного обладнання вартістю 37 700,00 грн з ПДВ та гарантійної плати у розмірі 22 300,00 грн. з ПДВ - всього на суму 60 000,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

У відповідності до вказаного рахунку позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок орендодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбуд Тех» грошові кошти у сумі 45 000,00 грн., що становить повну вартість послуги з оренди обладнання та частково гарантійний платіж, платіжним дорученням № 5661 від 25.05.2021 із посиланням в реквізиті «призначення платежу» - послуги оренди будівельного обладнання згідно рахунку № 14 від 24.05.2021.

Разом з тим, на підставі наказу від 23.12.2022 № 83 «Щодо проведення інвентаризації ДП «Укрводшлях» інвентаризаційною комісією було проведено інвентаризацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, запасів, бланків суворої звітності ДП «Укрводшлях» (у тому числі дебіторської/кредиторської заборгованості).

За матеріалами роботи інвентаризаційною комісією ДП «Укрводшлях» виявлено відхилення облікових даних з фактичною наявністю неотриманих послуг від ТОВ «Інбуд Тех» на суму 45 000,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано суду копію службової записки від 16.03.2023 головного бухгалтера ДП «Укрводшлях» Герасимчук Н., службової записки від 16.03.2023 заступника директора з МТЗ ДП «Укрводшлях» Сокоренко С., службової записки від 17.05.2023 начальника юридичного відділу ДП «Укрводшлях» Копил Я.

Як стверджує позивач, ТОВ «Інбуд Тех» взяті на себе зобов`язання не виконало, оплачені позивачем послуги оренди обладнання не надало, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у сумі 45 000,00 грн., правова природа якої визначена як аванс (передоплата), тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

В свою чергу, оскільки, на думку позивача, відповідач протягом тривалого часу не виконував послугу з надання в оренду будівельного обладнання, яка була оплачена позивачем згідно платіжного доручення № 5661 від 25.05.2021, ДП водних шляхів «Укрводшлях» звернулось до ТОВ «Інбуд Тех» з претензію № 10-10/96 від 30.03.2023 року, в якій вимагало здійснити повернення грошових коштів у сумі 45 000,00 грн.

Факт надсилання вказаної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 04.04.2023, накладної №0407601073261 та опису вкладення від 04.04.2023.

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначає позивач в позовній заяві, обов`язок щодо надання послуг з оренди обладнання загальною вартістю 45 000,00 грн. на суму здійсненої відповідної передплати, всупереч домовленостям між сторонами, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплачених послуг, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного оскарження є висновок суду щодо доведеності обставин надання послуг за договором оренди будівельного обладнання.

Апеляційний господарський суд вказує, що згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

ДП водних шляхів «Укрводшлях» обставин укладання Договору оренди № 24-05-2021 від 24.05.2021 не заперечує.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди оплата за тимчасове користування майном згідно Додатку №1 (Орендна плата) - складає: 45 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 7 500,00 грн. за період оренди з 25.05.2021 по 21.06.2021, який сплачується протягом трьох дів з дати підписання Договору.

З матеріалів справи вбачається, що оплату здійснено ДП водних шляхів «Укрводшлях» у розмірі 45 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 5661 від 25.05.2021 із посиланням в реквізиті «призначення платежу» - послуги оренди будівельного обладнання згідно рахунку № 14 від 24.05.2021.

Цей платіж відображено у податковому обліку ДП водних шляхів «Укрводшлях» за дебетом рахунку 3711, за фактом здійснення оплати ТОВ «Інбуд Тех» складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 2 від 25.05.2021 щодо послуг з ДКПП 77.32 - «Надання в оренду будівельних машин і устаткування».

Отже, жодних помилок у ДП водних шляхів «Укрводшлях» при здійсненні оплати на підставі рахунку № 14 від 24.05.2021 не зроблено. Зазначення у призначенні платежу реквізитів рахунку замість вказівки на договір не змінює зміст операції з оплати ДП «Укрводшлях» послуг та не спростовує факт існування договору в цілому.

Термін оренди складає 28 діб від дати підписання акта прийому-передачі майна (пункт 3.2 Договору оренди).

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктом 2.3 Договору оренди передбачено, що майно передається за Актом прийому-передачі, у відповідності з Додатком № 1. Акт прийому - передачі є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди майно повинне бути передане Орендодавцем і прийняте Орендарем на протязі трьох днів після виконання п. 3.1. даного Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування майно (будівельну опалубку), на підтвердження чого 25.05.2021 між сторонами було підписано Акт прийому-передачі.

Вказаний Акт з боку ДП водних шляхів «Укрводшлях» підписано в.о. директора - Шевередіним І.В. та начальником Херсонської технічної дільниці водних шляхів - Брагою С.О.

За умовами пункту 6.1 Договору оренди після закінчення його терміну або при достроковому розірванні договору Орендар зобов`язаний повернути орендоване майно Орендодавцеві разом з упаковкою і технічною документацією (комплектно) по Акту прийому-передачі в день закінчення терміну оренди.

Згідно з пунктом 6.2 Договору оренди повернення орендованого майна здійснюється відповідальними представниками сторін, згідно Акта прийому-передачі з оренди. До підписання Акта прийому-передачі з оренди, вказане майно вважатиметься таким, що фактично знаходиться в тимчасовому користуванні Орендаря.

Так, на виконання умов пункту 6.2 Договору оренди 21.06.2021 між Орендодавцем та Орендарем було підписано Акт прийому-передачі майна з оренди, згідно з яким орендар передав, а орендодавець прийняв з оренди майно (будівельну опалубку).

Вказаний Акт з боку ДП водних шляхів «Укрводшлях» також підписано в.о. директора - Шевередіним І.В. та начальником Херсонської технічної дільниці водних шляхів - Брагою С.О.

Як зазначено у вказаному Акті, майно повернуто повністю відповідно до умов Договору оренди, зауваження до якості та кількості майна з боку орендодавця - ТОВ «Інбуд Тех» відсутні.

Відповідно до пункту 10.3 Договору оренди послуги вважаються наданими в повному обсязі після підписання уповноваженими представниками сторін Акта виконаних робіт (наданих послуг) за кожні 30 календарних днів окремо. У випадку, якщо Орендар не підписує Акт виконаних робіт, він повинен протягом 3-х днів з моменту отримання Акта висунути Орендодавцю письмові вимоги з обґрунтованою відмовою від підписання Акта. Якщо в вищевказаний строк Орендар не надав обґрунтовані претензії, послуги вважаються наданими в повному обсязі та прийнятими Орендарем.

За наслідками виконання сторонами умов Договору оренди між Орендодавцем та Орендарем було підписано Акт надання послуг № 14 від 21.06.2021, відповідно до якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв послуги з оренди будівельного обладнання вартістю 45 000,00 грн.

В свою чергу, як вбачається зі змісту вказаного Акта надання послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку орендаря відсутні.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з надання відповідачеві послуг оренди будівельного обладнання є акт надання послуг та саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який в сукупності з податковою накладною засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг.

Апеляційний господарський суд зазначає, що вказані акти приймання-передачі майна в оренду та з оренди, акт надання послуг, а також Договір оренди підписані з боку орендодавця - директором ТОВ «Інбуд Тех» Оренчуком В.В., з боку орендаря - в.о. директора ДП «Укрводшлях» Шевередіним І.В.

Колегія суддів вказує, що апелянт у скарзі не наводить нормативного обґрунтування з посиланням на належні докази щодо необхідності затвердження акта надання послуг іншою уповноваженою особою, а саме керівником ДП водних шляхів «Укрводшлях».

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наслідків відсутності печатки на первинних документах, оскільки згідно з частиною 1, 3 статті 58-1 Господарського кодексу України, в редакції Закону України № 1982-VIII від 23.03.2017 , який набрав чинності 19.07.2017, тобто до моменту виникнення спірних правовідносин, встановлено, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Отже, наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Таким чином, законодавством не встановлено вимог щодо обов`язкової наявності печатки суб`єкта господарювання на первинних бухгалтерських документах, у тому числі печатки продавця та покупця на видатковій накладній про отримання товару.

Надані апелянтом документи, які вказують на підписання колишнім керівником ДП водних шляхів «Укрводшлях» документів з закріпленням печаткою у травні 2021 року, не доводять наявність порушень у діях ОСОБА_1 під час підписання первинних документів, що стосуються спірних правовідносин, не спростовують висновок суду щодо можливості їх підписання без скріплення печаткою, а відтак такі докази не стосуються предмета доказування у цій справі та не є належними.

Крім того, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі - Положення).

Пунктом 2.4 вказаного Положення (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктом 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Суд зазначає, що приписами ст. 237 Цивільного кодексу України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до ч.ч 1, 3 якої представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник від імені особи, яку він представляє, здійснює тільки певні юридичні дії внаслідок повноваження. Наявність у представника повноважень є обов`язковою умовою будь - якого представництва.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

В матеріалах справи наявні документи, що містять відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом як на дату укладення Договору оренди - 24.05.2021, так і на дату складення Акта приймання - передачі майна з оренди - 21.06.2021, де в якості особи, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, а саме підписантом з наданням права підпису бухгалтерських документів, господарських договорів, фінансової та податкової звітності, розпорядження банківськими рахунками, значиться ОСОБА_1 (виконуючий обов`язки директора) - керівник.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність на Договорі оренди та певних актах печатки ДП водних шляхів «Укрводшлях» за наявності на цих документах підпису в.о. начальника ДП водних шляхів «Укрводшлях» Шевердіна І.В., який на дату складання та підписання Договору оренди був уповноваженою особою позивача на здійснення господарських операцій, справжність підпису якого позивачем не заперечується, не свідчить про їх неналежне оформлення та не є підставою для невизнання факту здійснення господарської операції з надання послуг оренди.

Згідно з статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

ДП водних шляхів «Укрводшлях», звертаючись з позовом про стягнення коштів з підстав невиконання ТОВ «Інбуд Тех» зобов`язань з передачі майна в оренду, не надає жодних належних доказів, що спростовують факт надання послуг.

Позивач не спростовує відповідними засобами доказування обставин того, що Договір оренди та акти були підписані не в день їх складання, а лише у 2023 році після звільнення в.о. начальника ДП водних шляхів «Укрводшлях» Шевердіна І.В., у зв`язку з чим посилання позивача у відповіді на відзив на допущення ймовірності підписання акту та договору в інший, більш пізній час, судом першої інстанції обґрунтовано оцінено критично.

Стосовно посилання позивача на те, що підпис начальника Херсонської технічної дільниці водних шляхів ДП водних шляхів «Укрводшлях» Брага С.О., яким скріплений акт приймання-передачі майна в оренду та з оренди, не відповідає оригінальному підпису, який ОСОБА_2 ставив на інших документах, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні правильно акцентував, що у разі існування сумнівів щодо справжності підпису певної особи позивач під час розгляду цієї справи не був позбавлений можливості подати суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої або судово-технічної експертизи з обґрунтуванням причин необхідності її призначення.

Крім того, ДП водних шляхів «Укрводшлях» могло звернутись з клопотанням про виклик ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для надання пояснень як свідка, однак таким правом не скористалось.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування» поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічні правові позиції викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21 та Верховним Судом у постанові від 14.11.2023 по справі № 904/2063/20 (904/8245/21).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявні в матеріалах справи докази (договір оренди, акти приймання-передачі в оренду та з оренди майна, акти надання послуг та податкова накладна) більш вірогідно, аніж надані позивачем пояснення та документи, зокрема, рахунок та докази сплати грошових коштів в сумі 45000,00 грн. свідчать про фактичні обставини надання відповідачем позивачу послуг оренди обладнання, вартість яких була сплачена останнім у сумі 45 000,00 грн. платіжним дорученням № 5661 від 25.05.2021, у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 45 000,00 грн. за надані послуги оренди відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці» (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

Апеляційний господарський суд зазначає, що в даному випадку поведінка позивача як орендаря є суперечливою, оскільки останній сам замовив послуги, здійснив їх сплату та підписав акт приймання-передачі майна, акт надання послуг і лише після проведення інвентаризації майже через два роки з дати підписання акта надання послуг звернувся з претензією, у якій стверджував про ненадання відповідачем послуг, що, не відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Стосовно тверджень позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при поновленні відповідачу строку на подання відзиву, колегія суддів зазначає таке.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив, що 21.09.2023 від відповідача через відділ діловодства суду надійшло клопотання б/н від 18.09.2023 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву разом з відзивом б/н від 18.09.2023 на позовну заяву з доказами його надсилання на адресу позивача.

З урахуванням обставин неотримання відповідачем копії позовної заяви, що підтверджується трекінгом відстеження відповідного поштового відправлення № 04070601155454, зважаючи на ознайомлення представника ТОВ «Інбуд Тех» з матеріалами справи 11.09.2023 та подання разом з клопотанням про поновлення строку відзиву на позовну заяву б/н від 18.09.2023, місцевий господарський суд вважав наведені відповідачем причини пропущення строку на подання відзиву поважними, в зв`язку з чим клопотання про поновлення строку для подання відзиву задовольнив та відзив ТОВ «Інбуд Тех» б/н від 18.09.2023 прийняв до розгляду.

Також апелянт в скарзі зазначає, що поновлення процесуального строку відповідачу для подання відзиву на позовну заяву мало негативні наслідки для апелянта, оскільки у разі непоновлення вказаного строку для відповідача, справа мала б бути розглянута за матеріалами позовної заяви та додатків до неї.

Щодо вказаного твердження апелянта, колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, установлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Наведені норми пов`язують можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 відкрито провадження у справі № 910/12166/23, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Копію ухвали суду отримано відповідачем 25.08.2023.

04.09.2023 та 06.09.2023 представник відповідача звертався до суду з заявами про надання матеріалів справи для ознайомлення. З матеріалами справи відповідача ознайомлено 11.09.2023.

При цьому відомості про отримання ТОВ «Інбуд Тех» матеріалів позовної заяви, направлених ДП водних шляхів «Укрводшлях» відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини неотримання відповідачем копії позовної заяви згідно з даними щодо відстеження відповідного поштового відправлення № 04070601155454 та ознайомлення представником відповідача з матеріалами справ 11.09.2023 є достатніми підставами для поновлення строку на подання відзиву.

При цьому, твердження позивача про наявність ознак зловживання відповідачем можливістю отримувати кореспонденцію на власний розсуд є лише припущенням, що не спростовує правомірності рішення суду щодо поновлення строку на подання відзиву.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За приписами ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Слід враховувати, що передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Подання відповідачем відзиву на позов 18.09.2023 не спричинило необґрунтованого затягування судового процесу та не призвело до порушення принципу рівності сторін у судовому процесі, враховуючи, що в подальшому ДП водних шляхів «Укрводшлях» поновлено строк на подання відповіді на відзив, в якій позивачем надавались додаткові докази поза межами строку, встановленого судом на подання всіх додаткових матеріалів.

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права та без з`ясування всіх обставин справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/12166/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/12166/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі № 910/12166/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державне підприємство водних шляхів «Укрводшлях».

4. Справу № 910/12166/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак