Рішення

від 06.12.2023 по справі 911/1569/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1569/23

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Любицької Д-М.О.

розглянувши справу № 911/1569/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт», м. Вишгород

Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Майер Україна»,

м. Вишневе Київської області

простягнення 161 835,73 грн

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» (далі-відповідач) про стягнення 161 835,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов`язань за Договором № О-0108 від 01.08.2018 щодо своєчасної сплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.06.2023 відкрито провадження у справі № 911/1569/23, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 26.06.2023.

26.06.2023 на електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» надійшло клопотання (вх. № 22357/23), в якому позивач підтримує позовні вимоги, просить суд здійснювати розгляд справи без участі повноважного представника позивача та на підставі поданих доказів.

Ухвалою господарського суду від 26.06.2023 підготовче засідання у справі № 911/1569/23 було відкладено на 09.08.2023.

Ухвалою господарського суду від 09.08.2023 закрито підготовче провадження у справі № 911/1569/23, справу призначено до розгляду по суті на 30.08.2023.

25.08.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява вих. № 24/08 від 24.08.2023 (вх. № суду 16189/23) про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву.

29.08.2023 через канцелярію суду (вх. № суду 16369/23) та через систему «Електронний суд» (вх. № суду 2836/23) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Так, заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що останній не підписував жодних додатків до договору, зокрема, щодо погодження вартості оренди майна з вересня 2021 по лютий 2022, що свідчить про відсутність підстав для здійснення відповідачем орендних платежів. Відповідач зазначає, що договір є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто домовленості щодо його істотних умов. Крім того, відповідач посилається на неналежне виконання умов договору саме зі сторони позивача, оскільки рахунки на оплату позивачем відповідачу не надсилались. Крім того, жодних актів на надання послуг з оренди відповідачем не підписувалось. Відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення орендних платежів не підтверджуються належними доказами, а отже і заявлені вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є необгрунтованими. Разом з цим, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності щодо стягнення пені.

Ухвалою суду від 30.08.2023 справу № 911/1569/23 повернуто на стадію підготовчого провадження; поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та долучено до матеріалів справи поданий відповідачем відзив; призначено підготовче засідання на 27.09.2023.

Ухвалою суду від 27.09.2023 підготовче засідання у справі № 911/1569/23 було відкладено на 18.10.2023.

16.10.2023 через канцелярію суду від ТОВ «Техно-Ліфт» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 19556/23), в якій позивач підтримуючи позовні вимоги вказує про те, що договором чітко передбачені строки оплати оренди, щомісячна ціна, а також банківські реквізити, що цілком дає змогу відповідачу самостійно сплачувати орендні платежі, навіть без виставлення рахунків, механізм виставлення яких, між іншим договором не передбачений. Разом з цим, позивач зазначає про те, що не можна вважати договір неукладеним, якщо сторонами частково або повністю виконано його умови. Щодо позовної давності про стягнення пені, то позивач зазначав про дію в Україні воєнного стану та продовження процесуальних строків.

Ухвалою суду від 18.10.2023 підготовче засідання у справі № 911/1569/23 було відкладено на 08.11.2023.

01.11.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 4072/23), в яких відповідач поміж іншого, що вже було заперечно, вказував на те, що сама оплата орендних платежів не може бути підставою та доказом укладення довгострокового договору.

Ухвалою суду від 08.11.2023 закрито підготовче провадження у справі № 911/1569/23, справу призначено до розгляду по суті на 06.12.2023.

Представник позивача в судове засідання 06.12.2023 не з`явився, однак як вже було досліджено судом, 26.06.2023 на електронну пошту суду від ТОВ «Техно-Ліфт» надійшло клопотання (вх. № 22357/23), в якому позивач підтримував позовні вимоги та просив суд здійснювати розгляд справи без участі повноважного представника; крім того, позивачем була надана відповідь на відзив на позовну заяву. Представник відповідача також в засідання суду жодного разу не з`явився, однак суд вважає, що останній висловив свою позицію щодо позовних вимог та заперечував проти позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуєються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» (відповідач, орендар) укладений Договір № О-0108, предметом якого є надання орендодавцем в платне користування орендарю на умовах оренди електровізки (далі-майно) для виробничих цілей орендаря на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних орендних платежів згідно з додатками, які є невідємними частинами договору.

Строк користування орендарем майна визначається в додатках до цього договору та починає свій перебіг з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна. В разі закінчення строку користування предметом оренди та інших випадках повернення майна, орендар зобовязаний повернути майно орендодавцю а орендодавець зобовязаний прийняти майно у орендаря (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Умовами п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.7 договору визначено, що орендар виплачує орендодавцю орендні платежі згідно із додатками до договору. Орендна плата за цим договором складається з періодичних орендних платежів. Орендар на підставі виставлених належним чином рахунків від орендодавця за користування майном сплачує орендні платежі протягом 10 банківських днів у звітному місяці. Орендні платежі виплачуються на підставі рахунків.

Пунктом 8.1.1 договору визначено, що за порушення обов`язку зі своєчасної сплати орендних платежів та інших платежів, передбачених цим договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несплаченої суми за кожний день прострочення, що діяла на момент такої несплати. Сплата пені не звільняє орендаря від виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Умовами п. 10.3 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до дати його розірвання сторонами та закінчення строку дії оренди майна. Строк оренди майна зазначений в додатках до цього договору може бути продовженим шляхом направлення орендарем на адресу орендодавцю письмового повідомлення про бажання продовжити строк оренди за 1 місяць до дати закінчення строку (п. 10.4 договору). Якщо за один місяць до завершення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його припинення, договір вважається кожного разу продовженим на попередніх умовах на той же термін (п. 10.5 договору).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» підписаний Додаток № 1 до договору, за яким між сторонами погоджено, що в оренду передається майно - електричний самохідний штабелер ETV216, строк оренди - 12 місяців. Ціна оренди електричного візка складає 19 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Позивач зазначає, що згідно умов зазначеного договору 01.08.2019 позивачем було передано в оренду відповідачу електричний самохідний штабелер ETV216.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує, що з 01.08.2019 отримав від позивача в оренду електричний самохідний штабелер ETV216. Також, відповідач зазначає про те, що ним були прийняті та оплачені послуги з оренди майна в сумі 690 560,00 грн за період: серпень 2019 - серпень 2021 рр.

Матеріали справи містять рахунки у кількості 28 штук, сформовані позивачем на оплату орендних платежів у спірний період, з вересня 2021 року по лютий 2022 року.

Так, як вбачається з матеріалів справи позивачем в період: вересень 2021-лютий 2022, було надано відповідачу в оренду майно - електричний самохідний штабелер ETV216. Проте відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за умовами договору зобов`язання з оплати орендних платежів, сплату орендних платежів в повному обсязі не здійснив, заборгованість за сплати орендних платежів в сумі 110 000,00 грн залишена відповідачем не сплаченою.

За твердженням позивача станом на день підготовки даної позовної заяви відповідач наявну за ним заборгованість з орендних платежів не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Разом з цим, відповідач заперечував проти позову надавши суду відзив на позовну заяву (вх. № суду 16369/23, вх. № суду 2836/23) де вказував на те, що відповідач не підписував жодних додатків до договору, зокрема, щодо погодження вартості оренди майна з вересня 2021 по лютий 2022, що свідчить про відсутність підстав для здійснення відповідачем орендних платежів; відповідач зазначає про те, що договір є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо його істотних умов; відповідач посилається на неналежне виконання умов договору саме зі сторони позивача, оскільки рахунки на оплату орендних платежів позивачем відповідачу не надсилались; крім того, жодних актів на надання послуг з оренди позивачем не підписувалось.

Так, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з такого.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, порядок сплати орендної плати та інших платежів за договором сторони визначили у розділі 3 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Поруч з цим, розглянувши заперечення відповідача, суд знаходить їх неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, якщо відповідач вважає, що саме позивач неналежним чином виконує умови Договору № О-0108 від 01.08.2018, чим порушуються права відповідача, відповідач не обмежений правом для звернення до суду із відповідним позовом. Предметом же розгляду у справі № 911/1569/23 є заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» у зв`язку із неналежним його виконанням зобов`язань за Договором № О-0108 від 01.08.2018 щодо своєчасної сплати орендних платежів.

Суд також вказує на те, що дійсно умовами договору визначено, що орендні платежі виплачуються на підставі рахунків. Однак такі твердження відповідача не заслуговують на увагу суду, оскільки самі по собі рахунки не є первинними документами в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та якими не фіксуються будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції. Рахунок є документом інформаційного характеру який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Належне виконання орендарем своїх обов`язків щодо своєчасного внесення платежів, не може ставиться в залежність від виставлення або не виставлення позивачем рахунків, тим паче, що у п. 3.3 договору визначено, що орендар на підставі виставлених належним чином рахунків від орендодавця за користування майном сплачує орендні платежі протягом 10 банківських днів у звітному місяці.

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.3 договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату, у строки визначені у договорі та на підставі договору, незалежно від підписання між позивачем та відповідачем актів або виставлення рахунків.

Доказів повернення відповідачем позивачу майна з оренди до суду не надано.

Суд також не залишає поза увагою, що сплативши певну грошову суму з орендних платежів та відсутністю з боку відповідача у спірний період будь-яких претензій щодо виконання умов договору, відповідач своїми діями визнав належне виконання позивачем умов договору.

Щодо тверджень відповідача про не підписання останнім будь-яких додатків до договору, суд відзначає, що наявні в матеріалах справи додатки до договору містять підпис орендаря, який скріплений печаткою юридичної особи. Матеріали справи не містять доказів незаконного вибуття печатки, якою скріплено підпис орендаря - ТОВ «Майер Україна», з володіння останнього, як і не надано доказів звернення до відповідних органів із заявами про втрату печатки відповідача. При цьому відповідач не зазначає про невідповідність печатки оригіналу. Відповідно до правових позицій Верховного Суду відтиск печатки на первинних документах свідчить про участь особи у здійснені господарської операції (такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16 та від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17).

Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, тому відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах тощо.

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд приходить до висновку щодо належного виконання позивачем своїх обов`язків щодо надання в оренду майна, та на протилежне, що відповідач користуючись орендованим майном неналежним чином та не в повному обсязі виконував взяті на себе зобов`язання щодо внесення орендних платежів.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем, в частині своєчасного внесення орендних платежів, передбачених умовами Договору № О-0108 від 01.08.2018, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 110 000,00 грн заборгованості визнається судом та підлягає задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, звертаючись із позовом, позивач, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, в частині своєчасної оплати орендних платежів, просить суд стягнути з відповідача 12 692,64 грн пені, нарахованої по кожній сумі заборгованості по кожному місяцю окремо.

Умовами п. 8.1.1 договору визначено, що за порушення обов`язку зі своєчасної сплати орендних платежів та інших платежів, передбачених цим договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несплаченої суми за кожний день прострочення, що діяла на момент такої несплати. Сплата пені не звільняє орендаря від виконання своїх зобов`язань за цим договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Судом встановлено, що за умовами п. 3.3 договору орендар на підставі виставлених належним чином рахунків від орендодавця за користування майном сплачує орендні платежі протягом 10 банківських днів у звітному місяці.

Банківські дні - період робочого часу банку, протягом якого проводяться розрахункові операції з клієнтами банку і позначаються (датуються) цим числом. Проте, позивачем здійснюється нарахування пені з розрахунку календарних днів.

Тобто зобов`язання вважається простроченим на 11 банківський день (без врахування вихідних та святкових днів), а не 11 календарний день, як рахує позивач.

Суд здійснивши власний розрахунок пені, встановив, що за вірним розрахунком з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 12 369,89 грн, а тому заявлена вимога підлягає частковому задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, варто зауважити, що згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 встановлено карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і закінчився 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

З огляду на викладене вище, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем такий строк не пропущено.

Позивачем також, на підставі статті 625 ЦК України, заявлені до стягнення з відповідача 29 700,00 грн інфляційних нарахувань, розрахованих по кожному місяцю окремо, наростаючою заборгованістю та 4 902,09 грн 3 % річних, нарахованих від сум заборгованості по кожному місяцю окремо.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми права, враховуючи, що розрахунок інфляційних нарахувань наявний в матеріалах справи є арифметично вірним, отже вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з цим, 3 % річних підлягають задоволенню частково в сумі 4 753,07 грн, так як розраховані судом з урахуванням вірно взятого періоду прострочення зобов`язань.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги Товариств з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» підлягають задоволенню частково.

У зв`язку із задоволенням позову частково, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Що стосується заявлених до стягнення 39 341,79 грн витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача, суд зазначає наступне.

Так, звертаючись до господарського суду із позовною заявою, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги. В обґрунтування відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката в зазначеному розмірі, позивачем були надані Договір про надання правничої допомоги № 01/12/2022-5 від 01.12.2022, укладений між Адвокатським об`єднанням «Міжнародна адвокатська компанія «Протекта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт», платіжна інструкція № 8718 від 13.04.2023, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та орієнтовний розрахунок, який позивач планує понести під час розгляду справи.

26.09.2023 через канцелярію господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» надійшло клопотання № 23/1/09 від 23.09.2023 (вх. № 18291/23) про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Так, мотивуючи свою заяву, відповідач стверджував про те, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи, а до матеріалів справи позивачем взагалі не надано акту наданих послуг та опису робіт.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, за умовами п. 1 Договору про надання правничої допомоги № 01/12/2022-5 від 01.12.2022, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Міжнародна адвокатська компанія «Протекта» (об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» (клієнт) клієнт доручає, а об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу (послуги), а саме здійснити комплекс дій по стягненню боргу в розмірі 110 000,00 грн, а також стягнення відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченого ст. 625 Цивільного кодексу України, штрафних санкцій та судових витрат за Договором № О-0108 від 01.08.2019 з ТОВ «Майер Україна», в тому числі шляхом звернення до суду, а в разі оскарження в інших судових інстанціях, сторони укладають додаткову угоду в якій погоджують вартість та порядок надання правничої допомоги об`єднанням.

У розділі 2 договору сторонами визначені права та обов`язки об`єднання при надані правничої допомоги за договором.

Умовами п. 4.1 договору визначено, що клієнт у відповідності до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» оплачує послуги (роботи) об`єднання - надану правову допомогу, вказану у п. 1.1 договору, за договірною ціною і є гонораром об`єднання.

Так, у п. 1.1 договору між сторонами погоджені найменування послуги, кількість витрачених годин та загальна вартість послуг, а саме:

експертиза документів наданих клієнтом, консультація клієнта - 1 500,00 грн;

узгодження правової позиції з клієнтом, роз`яснення клієнту способів захисту своїх прав та законних інтересів допомога у виборі клієнтом способу захисту своїх прав та законних інтересів - 1 000,00 грн;

підготовка претензії, направлення претензії ТОВ «Майер Україна» - 2 500,00 грн;

підготовка позовної заяви, розрахунок штрафних санкцій та відповідальності за порушення грошового зобов`язання, оформлення позовної заяви для суду та відповідача з додатками, направлення позовної заяви до суду - 15 000,00 грн (6 годин);

представництво інтересів клієнта у суді в судовому засіданні (перше судове засідання) - 2 500,00 грн.

Всього: 22 500,00 грн.

Умовами п. 4.3 договору визначено, що клієнт додатково оплачує (в доповнення до гонорару) представництво інтересів клієнта в судовому засіданні в розмірі 2 500,00 грн за кожне судове засідання.

Додатково клієнт оплачує 750,00 грн за кожну умовну сторінку підготовленого документу, під час розгляду справи в суді (п. 4.4 договору).

Додатково клієнт сплачує гонорар за прийняття рішення на користь клієнта у розмірі 5% від задоволеної судом суми (п. 4.5 договору).

Пунктами 4.6, 5.1 договору визначено, що після оголошення рішення суду об`єднання готує та надає клієнту акт та/або звіт про наданні послуги, в якому зазначаються перелік та вартість наданої правничої допомоги по цьому договору.

Умовами п. 7.1 договору визначено, що договір діє з моменту його підписання та до виконання об`єднанням роботи по справі.

На підставі платіжної інструкції № 8718 від 13.04.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліф» було сплачено на користь Адвокатського об`єднання «Міжнародна адвокатська компанія «Протекта» 22 500,00 грн, з призначенням платежу: «оплата згідно договору № 01/12/2022-5 про надання правничої допомоги від 01.12.2022».

Так, звертаючись із позовом, позивачем в додаток до позовної заяви наданий попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, згідно з яким вартість професійної правничої допомоги зазначена в розмірі 39 341,79 грн, та яка включає:

22 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (п. 4.1 договору);

5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (п. 4.3 договору), представництво в судових засіданнях;

3 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (п. 4.4 договору), із розрахунку необхідності під час розгляду справи підготовки процесуальних документів;

8 091,79 грн. витрат на професійну правничу допомогу (п. 4.5 договору) - гонорар в розмірі 5 % від задоволеної судом суми.

Всього 39 341,79 гривень.

Суд відзначає, що за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Суд дійшов висновку, що поданими та вказаними вище документами підтверджено статус адвоката Дяченко Андрієм Миколайовичем, а відтак правова природа зазначених витрат ТОВ «Техно-Ліфт» є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, суд відзначає, що реальний обсяг послуг, наданих адвокатом не підтверджений належними доказами.

Як зазначається у частині 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судові дебати в засіданні суду 06.12.2023 не проводились за відсутністю уповноважених представників учасників справи, заяв про надання доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України до суду не надходило.

За правилами ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За змістом цієї норми стягуватися можуть і несплачені адвокату витрати, але які підлягають оплаті і належно підтверджені.

Разом з тим у встановлені процесуальні строки, позивачем не надано суду доказів понесення ним витрат, як то акту виконаних адвокатом робіт з детальним описом виконаних робіт та витраченого часу, які б підтверджували той факт, що клієнт ТОВ «Техно-Ліфт» прийняло від адвокатського об`єднання послуги при розгляді справи з вказівкою на їх обсяг, загальну чи за видами робіт вартість і належну якість.

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц)..

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Отже з урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Умовами п.п. 4.6, 5.1 договору про надання правничої допомоги чітко визначено обов`язок складання та надання клієнту акту та/або звіт про наданні послуги, в якому зазначаються перелік та вартість наданої правничої допомоги по цьому договору.

Відсутність підписаного між адвокатом і позивачем Акту щодо прийняття послуг адвоката у даній справі як належно наданих, вказівки на зміст виконаних адвокатом робіт з правничої допомоги, принципу розподілу погодженої вартості послуг на випадок часткового задоволення позову, унеможливлює визначення судом обґрунтованості цих витрат та їх зміст.

Без визначеності у обґрунтованості основних витрат на професійну правничу допомогу неможливе врахування і окреме компенсування лише супутніх витрат - на поштові відправлення та пальне, про стягнення яких просить адвокат.

За змістом ст. 126 ГПК розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Отже позивач не надав належних і достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості стягнення витрат на професійну правничу допомогу, тому у їх стягненні з відповідача слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. В.Чорновола, 41-А, код ЄДРПОУ 43108895) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» (07301, Київська область, м. Вишгород, пр-т Шевченка, 2-Г, кВ. 74, код ЄДРПОУ 40163801) 110 000 (сто десять тисяч) грн 00 коп заборгованості, 12 369 (дванадцять тисяч триста шістдесят дев`ять) грн 89 коп пені, 34 241 (тридцять чотири тисячі двісті сорок одну) грн 00 коп інфляційних нарахувань, 4 753 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят три) грн 07 коп 3 % річних та 2 676 (дві тисячі шістсот сімдесят шість) грн 18 коп судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині відмовити в задоволені позову.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 16.01.2024.

Суддя О.О. Христенко