Постанова

від 10.09.2024 по справі 911/1569/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2024 р. Справа№ 911/1569/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майер Україна"

на рішення Господарського суду Київської області

від 06.12.2023 (повний текст складено 16.01.2024)

у справі № 911/1569/23 (суддя О.О. Христенко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Ліфт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майер Україна"

про стягнення 161 835, 73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Ліфт" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майер Україна" про стягнення 161835,73 грн., з яких 11000,00 грн. основного боргу, 12 692,64 грн. пені, 4902,09 грн. - 3% річних, 34 241, 00 грн. інфляційних втрат, 39 341,79 грн. витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо здійснення повної та своєчасної оплати орендних платежів за договором оренди № О-0108 від 01.08.2018.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.12.2023 у справі №911/1569/23 позовні вимоги задоволено частково. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майер Україна" підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Ліфт" 110 000, 00 грн. заборгованості, 12 369, 89 грн. пені, 34 241, 00 грн. інфляційних нарахувань, 4 753, 07 грн. 3 % річних та 2 676, 18 грн. судового збору. В іншій частині відмовлено в задоволені позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю обставин про наявність заборгованості відповідача зі сплати орендних платежів та штрафних санкцій згідно розрахунку суду та відмову у задоволенні витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Майер Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції обґрунтовуючи рішення посилається на те, що ним не погоджувались та не підписувались жодні додатки до договору О № 0-0108 від 01.08.2019, що свідчить про відсутність підстав для здійснення відповідачем періодичних орендних платежів за цим договором, який апелянт вважає неукладеним внаслідок недосягнення сторонами договору усіх його істотних умов, передбачених ст. ст. 180, 284 ГК України, а також не погодження та не підписання жодних додатків до договору. Щодо стягнення штрафних санкцій апелянт зазначає, що їх стягнення є неприпустимим з огляду на те, що відсутні докази наявності боргу у відповідача перед позивачем.

Узагальнені доводи та заперечення позивача.

Позивач не скористався своїм правом, відзив на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не є перешкодою для апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» (орендар) укладений Договір № О-0108, предметом якого є надання орендодавцем в платне користування орендарю на умовах оренди електровізки (далі-майно) для виробничих цілей орендаря на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних орендних платежів згідно з додатками, які є невід`ємними частинами договору.

Строк користування орендарем майна визначається в додатках до цього договору та починає свій перебіг з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна. В разі закінчення строку користування предметом оренди та інших випадках повернення майна, орендар зобов`язаний повернути майно орендодавцю а орендодавець зобовязаний прийняти майно у орендаря (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Умовами п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.7 договору визначено, що орендар виплачує орендодавцю орендні платежі згідно із додатками до договору. Орендна плата за цим договором складається з періодичних орендних платежів. Орендар на підставі виставлених належним чином рахунків від орендодавця за користування майном сплачує орендні платежі протягом 10 банківських днів у звітному місяці. Орендні платежі виплачуються на підставі рахунків.

Пунктом 8.1.1 договору визначено, що за порушення обов`язку зі своєчасної сплати орендних платежів та інших платежів, передбачених цим договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несплаченої суми за кожний день прострочення, що діяла на момент такої несплати. Сплата пені не звільняє орендаря від виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Умовами п. 10.3 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до дати його розірвання сторонами та закінчення строку дії оренди майна. Строк оренди майна зазначений в додатках до цього договору може бути продовженим шляхом направлення орендарем на адресу орендодавцю письмового повідомлення про бажання продовжити строк оренди за 1 місяць до дати закінчення строку (п. 10.4 договору). Якщо за один місяць до завершення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його припинення, договір вважається кожного разу продовженим на попередніх умовах на той же термін (п. 10.5 договору).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Ліфт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Майер Україна» підписаний Додаток № 1 до договору, за яким між сторонами погоджено, що в оренду передається майно - електричний самохідний штабелер ETV216, строк оренди - 12 місяців. Ціна оренди електричного візка складає 19 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Позивач зазначає, що згідно умов зазначеного договору 01.08.2019 позивачем було передано в оренду відповідачу електричний самохідний штабелер ETV216.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував, що з 01.08.2019 отримав від позивача в оренду електричний самохідний штабелер ETV216. Також, відповідач зазначає про те, що ним були прийняті та оплачені послуги з оренди майна в сумі 690 560,00 грн. за період: серпень 2019 - серпень 2021 рр.

Матеріали справи містять рахунки у кількості 28 штук, сформовані позивачем на оплату орендних платежів у спірний період, з вересня 2021 року по лютий 2022 року.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем у період з вересня 2021 по лютий 2022 відповідачу було надано в оренду майно - електричний самохідний штабелер ETV216. Проте, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за умовами договору зобов`язання з оплати орендних платежів, сплату орендних платежів в повному обсязі не здійснив, заборгованість за сплати орендних платежів в сумі 110 000,00 грн. залишена відповідачем не сплаченою.

За твердженням позивача станом на день підготовки даної позовної заяви відповідач наявну за ним заборгованість з орендних платежів не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права, позивач просить суд стягнути з відповідача 11000,00 грн. основного боргу, 12 692,64 грн. пені, 4902,09 грн. - 3% річних, 34 241, 00 грн. інфляційних втрат, 39 341,79 грн. витрат на правову допомогу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, порядок сплати орендної плати та інших платежів за договором сторони визначили у розділі 3 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.3 договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату, у строки визначені у договорі та на підставі договору, незалежно від підписання між позивачем та відповідачем актів або виставлення рахунків.

Доказів повернення відповідачем позивачу майна з оренди до суду не надано.

Крім того, сплата пвної грошової суми з орендних платежів та відсутність у спірний період будь-яких претензій щодо виконання умов договору, свідчать про те, що відповідач своїми діями визнав належне виконання позивачем умов договору.

Посилання відповідача про не підписання останнім будь-яких додатків до договору, спростовується наявними в матеріалах справи додатками до договору, які містять підпис орендаря, який скріплений печаткою юридичної особи. Матеріали справи не містять доказів незаконного вибуття печатки, якою скріплено підпис орендаря - ТОВ «Майер Україна» з володіння останнього, як і не надано доказів звернення до відповідних органів із заявами про втрату печатки відповідача. При цьому відповідач не зазначає про невідповідність печатки оригіналу. Відповідно до правових позицій Верховного Суду відтиск печатки на первинних документах свідчить про участь особи у здійснені господарської операції (такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16 та від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17).

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, тому відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах тощо.

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд приходить до висновку щодо належного виконання позивачем своїх обов`язків щодо надання в оренду майна, та на протилежне, що відповідач користуючись орендованим майном неналежним чином та не в повному обсязі виконував взяті на себе зобов`язання щодо внесення орендних платежів.

Враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем в частині своєчасного внесення орендних платежів, передбачених умовами Договору № О-0108 від 01.08.2018, на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 110 000,00 грн. заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати орендних платежів, заявлено про стягнення з відповідача пені у розмірі 12 692,64 грн.

Відповідно до п. 8.1.1 договору за порушення обов`язку зі своєчасної сплати орендних платежів та інших платежів, передбачених цим договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несплаченої суми за кожний день прострочення, що діяла на момент такої несплати. Сплата пені не звільняє орендаря від виконання своїх зобов`язань за цим договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Судом встановлено, що за умовами п. 3.3 договору орендар на підставі виставлених належним чином рахунків від орендодавця за користування майном сплачує орендні платежі протягом 10 банківських днів у звітному місяці.

Банківські дні - період робочого часу банку, протягом якого проводяться розрахункові операції з клієнтами банку і позначаються (датуються) цим числом. Проте, позивачем здійснюється нарахування пені з розрахунку календарних днів.

Тобто зобов`язання вважається простроченим на 11 банківський день (без врахування вихідних та святкових днів), а не 11 календарний день, як рахує позивач.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції розміру пені, колегія суддів дійшла висновку про його арифметичну правильність, отже вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у сумі 12 369,89 грн.

Відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості і лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 встановлено карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і закінчився 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем строк позовної давності не пропущений.

Позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 34241, 00 грн. інфляційних нарахувань та 4 902,09 грн. 3 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції інфляційних та три проценти річних, колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 34241,00 грн. інфляційних втрат та часткового задоволення 3% річних за розрахунком суду у розмірі 4753,07 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи апелянта колегія суддів визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, отже апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Майер Україна" задоволенню не підлягає.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майер Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2023 у справі № 911/1569/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2023 у справі № 911/1569/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/1569/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова