Постанова

від 16.01.2024 по справі 910/2053/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2053/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 (у складі колегії суддів: Отрюх Б.В. (головуючий), Сотніков С.В., Поляков Б.М.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 (суддя Удалова О.Г.), яке прийнято за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

про ухвалення додаткового рішення

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 910/2053/20, що була розглянута в порядку наказного провадження

за заявою стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Насіння")

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростаж"

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з боржника заборгованості

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Господарським судом міста Києва 14.02.2020 у справі № 910/2053/20 видано наказ про стягнення з боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростаж") на користь стягувача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Насіння" (далі - ТОВ «Торговий Дім «Насіння») заборгованості.

1.2. У лютому 2023 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (далі - ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс") надійшла заява про заміну сторони (стягувача) правонаступником.

Вищевказана заява мотивована тим, що за результатами проведення аукціону № DR001-UA-20230124-32551 від 03.02.2023 з продажу майна банкрута (ТОВ «Торговий Дім «Насіння») ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» стало переможцем, у зв`язку з чим між вказаними товариствами укладено договір купівлі-продажу права вимоги від 15.02.2023, за умовами якого до ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» перейшло право вимоги згідно з судовим наказом № 910/2053/20 у розмірі 207 764,83 грн.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 у справі № 910/2053/20 частково задоволено заяву ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» про заміну стягувача його правонаступником, замінено стягувача (ТОВ «Торговий Дім «Насіння») на правонаступника (ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс») в частині невиконаного грошового зобов`язання в сумі 207 764,83 грн.

1.4. 24.04.2023 ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Дніпровський відділ ДВС).

1.5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/2053/20 (повний текст якої складено 11.07.2023) скаргу ТОВ «Компанія «Ніко- Тайс» на бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу ДВС задоволено частково: визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу ДВС під час примусового виконання наказу від 14.02.2020 у справі № 910/2053/20, що полягає у порушенні строків та порядку вчинення виконавчих дій під час відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу із врахуванням статей 13, 26, 28 Закону України "Про виконавче провадження". Закрито провадження в частині зобов`язання виконавця усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом направлення постанови (або іншого документа), прийнятої за результатами розгляду заяви про відкриття виконавчого провадження.

1.6.19.07.2023 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» надійшла заява про покладення на Дніпровський відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому статтями 123, 124, 126, 129, 244, 344 Господарського процесуального кодексу України (заява здана до відправлення відділенню зв`язку 14.07.2023), в якій заявник просить суд, зокрема, стягнути з Дніпровського відділу ДВС на користь ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8100,00 грн, у відповідності до договору № 14-04-2023/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.04.2023.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі № 910/2053/20 заяву задоволено частково; стягнуто з Дніпровського відділу ДВС на користь ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» витрати на правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн; у задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

2.2. При цьому судом відмовлено у стягненні гонорара адвоката у розмірі 2600,00 грн як такого, що не відповідає критеріям, передбаченим частиною 4 статті 126 ГПК України, так як ці витрати не мають характеру необхідних, не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний фінансовий тягар для Дніпровського відділу ДВС.

2.3. Не погодившись з вказаним додатковим рішенням, Дніпровський відділ ДВС подав на нього апеляційну скаргу, яка постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/2053/20 залишена без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Дніпровський відділ ДВС просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду від 31.07.2023 та постанову суду апеляційної інстанції від 25.10.2023 у справі № 910/2053/20 і відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс» у повному обсязі.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані завищенням та неспівмірністю розміру стягнутих витрат на правову допомогу. На підтвердження своїх доводів скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17, від 30.01.2023 у справі №910/7032/17 за участі ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс».

3.3. ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Верховний Суд ухвалою від 18.12.2023 відкрив касаційне провадження у справі №910/2053/20, розгляд касаційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

5.4. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи :

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

5.5. Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

5.6. Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

5.7. За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

5.8. Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

5.9. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

5.10. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

5.11. Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5.12. У разі недотримання вимог цієї норми суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

5.13. У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

5.14. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

5.15. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

5.16. Разом із тим у частині п`ятій зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

5.17. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

5.18. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

5.19. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 та від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21.

5.20. За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

5.21. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

5.22. Питання розподілу між сторонами судових витрат суд вирішує під час ухвалення рішення і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).

5.23. Водночас, частиною першою статті 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

5.24. Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

5.25. Відповідно до частин другої та третьої статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

5.26. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (частина третя статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

5.27. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15- ц);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18).

5.28. Як убачається із матеріалів справи, ТОВ "Компанія Ніко-Тайс" при зверненні до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця повідомило про понесення у майбутньому витрат, пов`язаних з її розглядом. При цьому скаржник зазначив, що на момент звернення до суду точний розмір вартості та обсяг таких витрат встановити неможливо, однак такий розмір не буде перевищувати розумного, обґрунтованого та середнього ринкового розміру вартості аналогічних послуг в регіонах України та ставок, рекомендованих Радою адвокатів відповідного регіону.

5.29. У подальшому, після винесення судом ухвали по суті справи (повний текст складено 11.07.2023) ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» надіслало суду заяву про покладення на Дніпровський відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому статтями 123, 124, 126, 129, 244, 344 Господарського процесуального кодексу України (заява здана до відправлення відділенню зв`язку 14.07.2023, отримана судом 19.07.2023), в якій просить суд стягнути з Дніпровського відділу ДВС судові витрати на правничу допомогу. Такий розмір витрат скаржником обраховано з посиланням на договір № 14-04-2023/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.04.2023, згідно з яким одна година роботи адвоката вартує 1100 грн, а у разі ухвалення рішення на користь сторони адвокату додатково сплачується винагорода у розмірі прожиткового мінімуму доходів громадян. З огляду на витрачених 5 годин часу (5*1100 грн) та "гонорару успіху" (2600 грн) товариством заявлено про стягнення 8100 грн.

5.30. Таким чином, передбачений статтями 124, 129 ГПК порядок подання попереднього розрахунку суми судових витрат та надання суду доказів на підтвердження розміру таких судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" був дотриманий.

5.31. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 вказану заяву задоволено частково, стягнуто з Дніпровського відділу ДВС витрати на правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

5.32. Водночас місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у стягненні частини витрат, оскільки дійшов висновку, що заявлений до стягнення "гонорар успіху" у розмірі 2600,00 грн не відповідає критеріям, передбаченим частиною 4 статті 126 ГПК України, так як ці витрати не мають характеру необхідних, не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний фінансовий тягар для Дніпровського відділу ДВС.

5.33. При цьому суд також врахував, що розгляд справи за скаргою ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на бездіяльність державного виконавця у наказному провадженні не потребував тривалої підготовки, опрацювання значної кількості нормативно-правових актів та узагальнення нової судової практики.

5.34 Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій встановили як дотримання заявником процесуальних вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, так і дотримання критеріїв їх необхідності, співмірності та пропорційності, то Верховний Суд відхиляє відповідні доводи скаржника.

5.35. Також Судом відхиляються посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та від 31.01.2023 у справі № 910/7032/17, оскільки у вказаних справах (як і у даному випадку) заяви товариства "Компанія Ніко-Тайс" задоволені частково та з органів ДВС стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі відповідно 1352 грн та 3150 грн. Тобто вказана практика Верховного Суду наведена скаржником не на спростування, а на підтвердження правильності висновків судів попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень.

5.36. З огляду на викладене додаткове рішення місцевого господарського суду від 31.07.2023 та постанова суду апеляційної інстанції від 25.10.2023 підлягають залишенню в силі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 910/2053/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко