Постанова

від 17.01.2024 по справі 400/11411/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11411/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Турецької І.О.,

Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Тимошина Юрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, прийняте у складі суду судді Брагар В.С. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коблівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 31 від 12 травня 2023 року «Про відмову вирішенні земельних питань», яким Позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4820982200:12:055:0175;

- зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про безоплатну передачу земельної ділянки кадастровий номер 4820982200:12:055:0175 у власність ОСОБА_1 .

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Тимошин Юрій Володимирович звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити та відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до завершення дії воєнного стану.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, складення проекту землеустрою та його погодження, формування земельної ділянки відбулись до 24 лютого 2022 року. Апелянт вказує, що 07 лютого 2022 року позивачем до Коблівської сільської ради надано заяву про затвердження проекту землеустрою, яка відповідно до вимог ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України підлягала розгляду у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Апелянт зазначає, що враховуючи звернення позивача 07 лютого 2022 року, відповідач мав обов`язок ухвалити рішення в строк до 22 лютого 2022 року, тобто до початку дії правового режиму воєнного стану, а недотримання строків прийняття рішення відповідачем призвело до порушення прав позивача. Крім того, на думку апелянта запровадження тимчасових обмежень, за відсутності правового регулювання щодо порядку дій учасників цим правовідносин, створюють правову невизначеність про те, яким чином повинна діяти особа зацікавлена в одержані земельної ділянки, коли процедура її отримання виконана неповністю, та яким чином повинен діяти орган місцевого самоврядування.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07 лютого 2022 року позивач звернувся до Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення. До заяви позивачем додано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з ДЗК про земельну ділянку.

12 травня 2023 року рішенням Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 31 від 12 травня 2023 року «Про відмову вирішенні земельних питань» позивачу відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої передачі та розроблення такої документації.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час прийняття спірного рішення Земельним кодексом України встановлено додаткову заборону щодо, зокрема, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, яка зумовлена встановленням воєнного стану в Україні, а отже спірне рішення відповідача є правомірним.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною першою статті 117 Земельного кодексу України визначено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу частин шостої, сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За змістом ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто, законодавцем передбачена певна процедура погодження та затвердження проекту землеустрою та встановлено вичерпні підстави для відмови у такому погодженні відповідної документації.

Разом з тим, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач, з яким погодився суд першої інстанції виходив з того, що в Україні триває воєнний стан, під час дії якого Земельним Кодексом України забороняється безоплатна передача земель у приватну власність, що є наслідком затвердження проекту землеустрою.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року № 2145-IX (далі - Закон № 2145-IX), який набрав чинності 07 квітня 2022 року, у розділ Х Перехідних положень Земельного Кодексу України внесено зміни шляхом доповнення його підпунктом 5 пункту 27 такого змісту: «Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.».

Таким чином, з 07 квітня 2022 року до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Водночас, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Верховним Судом неодноразово, зокрема у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, висловлювалась правова позиція, згідно якої розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом. У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб`єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.

Колегія суддів наголошує на тому, що 07 лютого 2022 року позивач звернувся до Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення. До заяви позивачем додано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з ДЗК про земельну ділянку, тобто всі визначені законом документи.

З урахуванням вимог ч. 9 ст. 118 ЗК України, та з урахуванням виконання позивачем всіх умов, передбачених законом, у строк до 21 лютого 2022 року, тобто до внесення відповідних змін у законодавство, відповідач повинен був прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Натомість, заява позивача була розглянута лише 12 травня 2023 року ,із значним пропуском встановленого ЗК України строку, внаслідок чого до спірних правовідносин були застосовані норми законодавства, які не підлягали застосуванню, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення відповідача та наявність правових підстав для його скасування.

Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

На переконання колегії суддів, зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надання її у власність, забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

При цьому, відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відповідно до вимог ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Колегія суддів наголошує, що у даній справі спірні правовідносини виникли ще до внесення відповідних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність. Натомість, вказаною статтею не заборонено затверджувати проекти землеустрою земельної ділянки, дозволи на які були видані до введення воєнного стану в Україні.

Водночас, обставини дії в країні воєнного стану на думку суду унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, а тому відповідно до ч. 3 статті 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Тимошина Юрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коблівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 31 від 12 травня 2023 року «Про відмову вирішенні земельних питань» в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4820982200:12:055:0175 та надання її у власність.

Відстрочити виконання даної постанови у зобов`язальній частині до припинення (скасування) на території України воєнного стану.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: І. О. Турецька

Суддя: В.О. Скрипченко