Постанова

від 17.01.2024 по справі 580/1015/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа №580/1015/21

адміністративне провадження № К/9901/46506/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 (головуючий суддя Гарань С.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді Василенко Я.М., Ганечко О.М.)

у справі №580/1015/21

за позовом ОСОБА_1

до Державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Яни Андріївни

про визнання неправомірними дій, скасування повідомлення, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Яни Андріївни, в якому просив:

1.1. визнати неправомірними дії державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Яни Андріївни щодо складання повідомлення про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру ПВ - 7100004242020 від 28.09.2020;

1.2. скасувати повідомлення про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру ПВ - 7100004242020 від 28.09.2020;

1.3. зобов`язати державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Яну Андріївну повторно розглянути заяву про державну реєстрацію земельної ділянки площею 33,2707 га відповідно до пункту 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012;

1.4. стягнути з відповідача 2 270,00 грн моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень внаслідок вчинення протиправних дій при розгляді заяви позивача від 25.09.2020;

1.5. зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати до суду звіт про виконання судового рішення у разі задоволення позову.

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24.05.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021, у задоволенні позову відмовлено.

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини:

3.1. 05.09.2020 позивач звернувся до Державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки площею 33,2707 га в адміністративних межах Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

3.2. За наслідками розгляду поданої позивачем заяви відповідачем винесено повідомлення від 28.09.2020 №ПВ-7100004242020 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що із заявою звернулася особа, яка не може бути заявником відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру. Також вказаним повідомленням позивачу рекомендовано: подати заяву про державну реєстрацію земельної ділянки площею 33,2707 га, яка розташована в адміністративних межах Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, з урахуванням норм передбачених частиною 3 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та пункту 109 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок №1051).

3.3. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження повноважень для звернення із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки, то в розумінні пункту 109 Порядку №1051 позивач є неналежною особою, яка може бути заявником відповідно до цього ж Порядку. Зазначено, що оскаржене повідомлення відповідає формі, передбаченої додатком 13 Порядку №1051. У зв`язку з цим повідомлення від 28.09.2020 №ПВ-7100004242020 про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей до Державного земельного кадастру є правомірним та скасуванню не підлягає. Суд апеляційної інстанції доповнив своє рішенням тим, що на момент звернення до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_1 не був ані особою, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, ані власником, ані користувачем земельної ділянки державної чи комунальної власності.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на помилкове застосування пунктів 69, 70 Порядку № 1051 при вирішенні спірних правовідносин. Зазначає, що ним оскаржуються неправомірні дії відповідача при винесенні повідомлення, а не рішення, яке мало бути прийнято за результатами розгляду його заяви.

5.2. Позивач посилається на висновки Верховного Суд, викладені у постановах у справах №823/176/17, №823/175/17, №823/2592/18, №2340/4242/18, за якими особа, яка виготовила документацію із землеустрою за принципом «мовчазної згоди», що підтверджується змістом та складом документації із землеустрою, яку розглядав кадастровий реєстратор навіть за відсутності рішення про надання дозволу на складання документації із землеустрою, що передбачено статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», є належною особою, яка звернулася із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Посилаючись на цю правозастосовчу практику, позивач також зазначив, що Верховний Суд визнав правомірним звернення позивача до відповідача із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, виготовивши технічну документацію на земельну ділянку без отримання дозволу районної державної адміністрації, тобто визнав за позивачем таке право звернення. У зв`язку з цим скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення суперечать вимогам закону.

5.3. Крім цього скаржник наполягає на наявності підстав для задоволення позовних вимог, що стосуються відшкодування моральної шкоди.

6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Акцентовано увагу на тому, що частиною 3 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено вичерпний перелік осіб, які мають право звертатися із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

7. Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8. Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру регулюються Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI (далі - Закон №3613-VI).

9. Частиною 1 статті 1 Закону №3613-VI передбачено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

10. За змістом визначення державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (1 статті 1 Закону №3613-VI).

11. Одним із принципів ведення Державного земельного кадастру згідно статті 3 Закону №3613-VI є внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

12. Відповідно до частин 1, 3 та 5 статті 5 Закону №3613-VI ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом:

- створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону;

- внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру;

- внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру;

- оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.

Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

13. Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначено Порядком №1051.

14. Підпунктом 1 пункту 2 Порядку №1051 визначено, що зверненням щодо внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру або користування відповідними відомостями є, в тому числі, заява про державну реєстрацію земельної ділянки.

15. Пунктом 10 Порядку №1051 передбачено, що відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком та у порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами, а також відомості, одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення.

16. Системний аналіз положень Закону №3613-VI у своєму взаємозв`язку із Порядком №1051 свідчить про те, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру є узагальнюючим поняттям та включає у себе, зокрема, процедуру державної реєстрації земельної ділянки.

17. Розділом Порядку №1051 «Основні вимоги щодо внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про його об`єкти» охоплюються загальнообов`язкові вимоги до всіх видів звернень.

18. За змістом пункту 70 Порядку №1051 Державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє:

1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

3) розташування об`єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень;

4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

У разі звернення за внесенням відповідних відомостей (змін до них) неналежної особи (особи, яка не може бути заявником відповідно до цього Порядку), подання заявником не повного пакета документів та/або розташування об`єкта Державного земельного кадастру на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора Державний кадастровий реєстратор відмовляє такій особі, заявникові у прийнятті заяви безпосередньо у момент її подання або у день надходження рекомендованим листом зазначених документів за формою згідно з додатком 13 із зазначенням рекомендацій щодо усунення причин, що є підставою для такої відмови, зокрема найменування та місцезнаходження органу, до повноважень якого належить внесення відомостей (змін до них) про об`єкт Державного земельного кадастру.

19. Згідно з частиною 4 статті 24 Закону №3613-VI для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

20. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності); замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву).

21. Аналогічний перелік осіб, які мають право звернутись із заявою про державну реєстрація земельних ділянок наведений у пункті 109 Порядку №1051.

22. За пунктом 111 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє:

1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку;

2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій:

здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:

- за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці;

- відкриває Поземельну книгу та вносить відомості до неї (крім відомостей про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також про власників, користувачів земельної ділянки);

- робить позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру відповідно до підпункту 2 пункту 75 цього Порядку;

- надає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відомості, зазначені у підпункті 1 пункту 197 цього Порядку, відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування;

приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77 - 85 цього Порядку в разі:

- невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 цього пункту;

- розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;

- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

- подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.

23. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для винесення оскарженого повідомлення стало те, що із заявою звернулася особа, яка не може бути заявником відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру.

24. Отже для вирішення цього спору слід з`ясувати чи мав позивач правові підстави звернення із заявою про реєстрацію земельної ділянки.

25. Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату виникнення правовідносин) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

26. Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

27. Згідно з частинами 1 та 2 статті 24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

28. Як вже зазначалось вище державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (частина 3 статті 24 Закону №3613-VI).

29. Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

30. Отже, вказаними правовими нормами передбачено обов`язок органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування прийняти рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Прийняттю цього рішення передує процедура надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за якою уповноважений орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк приймає відповідне рішення. Якщо ж рішення про надання дозволу не прийнято, особа має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє уповноважений орган.

31. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, разом із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки позивач подав розроблену державним підприємством "Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі в оренду на 49 років гр. ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельну ділянку) за рахунок нерозподілених (не витребуваних) земельних ділянок (паїв), розташованої за межами населеного пункту в адмінмежах Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

32. Підставою для розроблення Технічної документації із землеустрою зазначено клопотання гр. ОСОБА_1 та договір на виконання робіт № 1207 від 25.11.2016.

33. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що у технічній документації, що подавалась до державного кадастрового реєстратора для реєстрації земельної ділянки, міститься, серед іншого, і повідомлення про замовлення розробки документації із землеустрою від 02.12.2016 в порядку частини 3 статті 123 Земельного кодексу України.

34. Зазначені обставини дають підстави вважати, що уповноважений орган у визначений Земельним кодексом України строк не прийняв жодного рішення за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

35. У розрізі спірних правовідносин, Суд вважає доцільним застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №823/175/17, від 21.07.2020 у справі №823/176/17, від 13.10.2020 у справі №2340/4242/18, від 09.11.2021 у справі №823/2592/18, згідно яких неприйняття жодного з рішень за заявою протягом зазначеного строку, як це передбачено в абзаці третьому частини третьої статті 123 Земельного кодексу України, слід визнати мовчазною згодою на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. В такому випадку (неприйняття жодного рішення у місячний строк), Земельний кодекс України, пов`язує виникнення у особи права на замовлення розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу з такими умовами: 1) замовлення розроблення документації у місячний строк з дня закінчення строку, встановленого для прийняття рішення щодо заяви про надання дозволу на розроблення технічної документації; 2) письмове повідомлення органу, який мав прийняти рішення щодо його заяви; 3) укладення та надання до письмового повідомлення договору на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

36. За таких обставин справи, правового регулювання та висновків Верховного Суду, колегія суддів приходить до переконання, що ОСОБА_1 на момент звернення до відповідача із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки виготовив технічну документацію на земельну ділянку без отримання дозволу уповноваженого органу, однак за наявності у нього такого права, тобто правомірно.

37. На цій підставі, Суд вважає, що позивач є особою, яка могла звертатись із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо правомірності дій реєстратора та, відповідно, правомірності оскарженого рішення.

38. Суд зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.39. Разом з цим, з оскарженого рішення вбачається, що у прийнятті заяви ОСОБА_1 відповідачем відмовлено. Тобто рішення про державну реєстрацію земельної ділянки чи про відмову у її реєстрації відповідач не приймав.

40. Відтак вимога позивача зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію земельної ділянки площею 33,2707 га відповідно до пункту 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

41. При цьому варто відзначити, як установлено вище, позивачем право на державну реєстрацію земельної ділянки отримано на підставі «мовчазної згоди», відтак перелік документів, що підлягають направленню до державного кадастрового реєстратору неможливо надати в повній мірі.

42. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди Суд зазначає таке.

43. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

44. Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

45. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

46. За статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

47. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

48. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

49. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

50. Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

51. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

52. У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

53. Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

54. Згідно із статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

55. Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

56. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

57. У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Однак, позивачем таких доказів суду не надано.

58. Виходячи з доводів скаржника, колегія суддів вважає їх недостатніми та позивачем не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

59. Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

60. Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

61. Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

62. Аналіз викладених норм дає змогу дійти висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

63. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб`єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов`язковості судового рішення.

64. У разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов`язковості судового рішення, суд може встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

65. Оскільки у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання судового рішення, а позивач таких підстав не навів, підстав для зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення немає.

66. Відповідно до частин 1-3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

67. З огляну на встановлені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 341, 351, 356 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Семко Яни Андріївни щодо складання повідомлення про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру ПВ - 7100004242020 від 28.09.2020.

Скасувати повідомлення про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру ПВ - 7100004242020 від 28.09.2020.

Зобов`язати державного кадастрового реєстратора управління Держгеокадастру у Смілянському районі та м. Сміла Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути заяву про державну реєстрацію земельної ділянки площею 33,2707 га відповідно до пункту 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.М. Шарапа

Судді А.А. Єзеров

В.М. Кравчук