Постанова

від 11.01.2024 по справі 376/2341/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2024 року м. Київ

Справа № 376/2341/21

Провадження № 22-ц/824/6138/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

сторони: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Білоцерківська районна державна адміністрації Київської області,

третя особа Сквирська міська рада,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області на додаткове рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 грудня

2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - Сквирська міська рада, про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (далі - Білоцерківська РДА) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивований тим, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», у відповідності до розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 11 січня 2021 року № 20 «Про утворення комісії з реорганізації Сквирської районної державної адміністрації Київської області», комісією було складено передавальний акт Сквирської районної державної адміністрації Київської області від 29 березня 2021 року (далі - акт), який затверджено Розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації

29 березня 2021 року № 173.

Відповідно до акта Сквирська районна державна адміністрація Київської області (далі - Сквирська РДА) (ЄДРПОУ 24208857), місцезнаходження: м. Сквира,

вул. Богачевського, 28, Київська область, внаслідок реорганізації шляхом приєднання перейшла до Білоцерківської РДА (код ЄДРПОУ 19425498), яка, згідно передавального акта Сквирської РДА від 29 березня 2021 року, є правонаступником усіх прав та обов`язків, а також майна, активів, пасивів та зобов`язань Сквирської РДА.

Згідно пункту 3 акта, в переліку підприємств, установ, організацій та майна засновником яких є Сквирська РДА, зазначено Сквирський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

На виконання вказаних нормативно-правових актів, відповідно до пункту 1 розпорядження голови адміністрації, голови комісії з реорганізації Сквирської РДА Славінської О. від 10 лютого 2021 року № 21-к, ОСОБА_1 звільнено з посади директора Сквирського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (далі - центр). Факт звільнення із займаної посади підтверджується записом від 11 лютого 2021 року № 21 зробленим у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з центру Сквирською РДА проведено у відповідності до законодавства. Своєчасно видано трудову книжку із записом про звільнення. Однак, розрахунку з нею та іншими працівниками центру по виплаті заборгованості по заробітній платі, ні Сквирською РДА, яка згідно передавального акта від 29 березня 2021 року, затвердженого відповідним розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації за № 173, реорганізовано шляхом приєднання до Білоцерківської РДА, ні відповідачем, як правонаступник усіх прав та обов`язків, а також майна, активів, пасивів та зобов`язань Сквирської РДА, не проведено.

Позивачка вказувала, що вона зверталася до Білоцерківської РДА, як учасник процедури реорганізації та утворення районних державних адміністрації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321, для врегулювання питання про виплату заборгованості по заробітній платі працівнику центру. Однак, вирішити позитивно даний спір, в досудовому порядку, не виявилось можливим.

З урахуванням викладеного та заяви про збільшення позовних вимог

ОСОБА_1 просила стягнути з Білоцерківської РДА на свою користь заборгованість з виплати заробітної плати (з урахуванням всіх нарахований податків) у розмірі

30 673,11 грн та розмір середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку, починаючи з січня 2021 року по день ухвалення рішення у справі.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.

Ухалою Сквирського районного суду Київської області від 12 січня 2022 року за клопотанням ОСОБА_1 до участі у справі як третю особу залучено Сквирську міську раду.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 20 квітня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті

у відкритому судовому засіданні.

У листопаді 2021 року Білоцерківська РДА подала до Сквирського районного суду Київської області суду відзив, у якому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, оскільки позивачка помилково вважає, що Білоцерківська райдержадміністрація порушила її права та на даний час є правонаступником прав та обов`язків, як Сквирської РДА так і, зокрема, Сквирського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 серпня 2022 року,

з урахуванням ухвали Сквирського районного суду Київської області від 23 серпня

2022 року про виправлення описки, позовні вимоги позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської РДА, третя особа - Сквирська міська рада, про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено.

Стягнено з Білоцерківської РДА на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати (з урахуванням всіх нарахованих податків) в розмірі

30 673,11 грн.

Стягнено з Білоцерківської РДА на користь ОСОБА_1 розмір середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку (з подальшим відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету), починаючи з лютого 2021 року по день ухвалення рішення у справі.

Рішення в частині присудження працівнику виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, допущено до негайного виконання.

Рішення суду мотивоване порушенням відповідачем строків виплати нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні. Оскільки відповідачем у строки не було виплачено позивачці нараховану заробітну плату, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з лютого 2021 року до дня ухвалення рішення у справі.

Додатковим рішенням Сквирського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року доповнено абзац третій резолютивної частини рішення суду, та викладено його у такій редакції: стягнено з Білоцерківської РДА на користь ОСОБА_1 розмір середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку (з подальшим відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету), починаючи з лютого 2021 року по день ухвалення рішення у справі, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 549,62 грн у розмірі 209 954,84 грн.

Доповнено абзац четвертий резолютивної частини рішення суду, та викладено його у такій редакції: рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, допущено до негайного виконання у розмірі 9683,70 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що під час ухвалення рішення, суд не вказав грошову суму, присуджену до стягнення, а саме розмір середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку (з подальшим відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету), починаючи з лютого 2021 року по день ухвалення рішення у справі, та розмір заробітної плати, яка підлягає до негайного виконання.

05 червня 2023 року Білоцерківська районна військова адміністрація подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити суму виплати ОСОБА_1 за час затримки виплати заробітної плати не більше як шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що права і обов?язки Сквирського районного центру соціальних служб для сім?ї, дітей та молоді передані Сквирській міській раді. Сквирський районний центр соціальних служб для сім?ї, дітей та молоді є юридичною особою та не входить до структури Сквирської і Білоцерківської РДА, працівники не перебували та не перебувають в трудових відносинах з вказаними РДА. Вказує, що позивачка звільнена у зв?язку зі зміною істотних умов праці 11 лютого 2021 року, а тому вимушеного прогулу не було. Заявник вказує, що виплата суми за час затримки виплати заробітної плати, що належить до виплати працівникові при звільненні не має перевищувати шість місяців. Не з вини Білоцерківської РДА було порушено права ОСОБА_1 . Заявник звертає уваги на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) де вказано про можливість зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року витребувано із Сквирського районного суду Київської області справу № 376/2341/21.

Листом Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року витребувано із Сквирського районного суду Київської області справу № 376/2341/21

06 листопада 2023 року матеріали справи № 376/2341/21 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року клопотання Білоцерківської районної військової адміністрації про поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Сквирського районного суду Київської області від

20 грудня 2022 року задоволено та поновлено його. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білоцерківської районної військової адміністрації на додаткове рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської РДА, третя особа - Сквирська міська рада, про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

26 грудня 2023 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та закрити апеляційне провадження.

Відзив мотивований тим, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог ЦПК України, оскільки ОСОБА_2 при її поданні не надала документ, що посвідчує її повноваження як представника. Заявник був повідомлений про існування оскаржуваного судового рішення. Заявник не зазначає які саме норми матеріального права були порушенні судом першої інстанції, не вказує які саме висновки Верховного Суду не були враховані.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 2013 року працювала на посаді директора Сквирського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Розпорядженням голови адміністрації, голови комісії з реорганізації Сквирської районної державної адміністрації Славінської О. від 10 лютого 2021 року № 21-к, ОСОБА_1 звільнено з посади директора Сквирського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, останнім робочим днем є 11 лютого 2021 року.

Згідно довідки від 11 лютого 2021 року № 5 виданою директором

ОСОБА_1 вона дійсно працювала на посаді директора Сквирського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді і звільнена з посади 11 лютого

2021 року, станом на день звільнення нараховано та не виплачено заробітну плату

в розмірі 30 673,11 грн.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», у відповідності до розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 11 січня 2021 року № 20 «Про утворення комісії з реорганізації Сквирської районної державної адміністрації Київської області», комісією складено Передавальний акт Сквирської районної державної адміністрації Київської області від 29 березня 2021 року, який затверджено розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації 29 березня 2021 року за № 173.

Відповідно до вказаного акта Сквирська райдержадміністрація (код ЄДРПОУ 24208857, місцезнаходження: м. Сквира, вул. Богачевського, 28, Київської області) внаслідок реорганізації шляхом приєднання перейшла до Білоцерківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 19425498), яка, згідно передавального акта Сквирської районної державної адміністрації Київської області від 29 березня 2021 року,

є правонаступником усіх прав та обов`язків, а також майна, активів, пасивів та зобов`язань Сквирської райдержадміністрації.

Згідно пункту 3 акта, в переліку підприємств, установ, організацій та майна засновником яких є Сквирська районна державна адміністрація, зазначено Сквирський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

За таких обставин, суд вважає, що Білоцерківська РДА є належним відповідачем, оскільки є правонаступником усіх прав та обов`язків, а також майна, активів, пасивів та зобов`язань Сквирської РДА.

З огляду на встановлені вище фактичні обставини справи, є безпідставними аргументи заявника про те, що Білоцерківська РДА не має нести відповідальність за порушення прав позивачки, а тому Київським апеляційним судом відхиляються.

Встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні ОСОБА_1

з нею не було проведено повний розрахунок у розмірі 30 673,11 грн.

Вказане також підтверджується рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 серпня 2022 року, яке в апеляційному порядку не оскаржується.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повною мірою не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року

у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку

з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду

з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

Оскільки за обставин цієї справи установлено, що Сквирська РДА, правонаступником прав та обов?язків якої є Білоцерківська РДА, у день звільнення ОСОБА_1 не провела повний розрахунок з нею, що також визнається сторонами, висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з Білоцерківської РДА на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правильним.

Надаючи оцінку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає до стягнення, Київський апеляційний суд ураховує наступне.

Оскільки до КЗпП України були внесені зміни відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» який набрав чинності 19 липня 2022 року, а спірні правовідносини виникли до внесення відповідних змін, Київський апеляційний суд застосовує норми КЗпП України в редакції, які були чинні до 19 липня 2022 року.

За наведених підстав, Київський апеляційний суд відхиляє аргументи заявника про те, що виплата суми за час затримки виплати заробітної плати, що належить до виплати працівникові при звільненні не має перевищувати шість місяців, оскільки відповідні зміни до статті 117 КЗпП України були внесені Законом України від 01 липня 2022 року

№ 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» який набрав чинності 19 липня 2022 року.

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені

у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Київський апеляційний суд звертає увагу на те, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах

і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства

є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,

а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи

з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 24 квітня

2023 року в справі № 205/8443/19 (провадження № 61-8977св22).

Визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 209 954,84 грн не відповідає вказаному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

Київський апеляційний суд, з урахуванням цього висновку Великої Палати Верховного Суду, встановлених судом фактичних обставин справи, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, який станом на час звернення до суду з позовом становив

30 673,11 грн, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 30 673,11 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але є співмірною розміру заборгованості.

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22).

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року слід змінити шляхом зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення,

з 209 954,84 грн до 30 673,11 грн.

В іншій частині додаткове рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року слід залишити без змін.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції та розглядом справи у суду першої інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати за подання позову в розмірі 132,65 грн, що

є пропорційним до задоволених позовних вимог слід стягнути з Білоцерківської РДА

в дохід держави.

Разом з тим, під час апеляційного перегляду справи установлено, що

ОСОБА_1 за подання позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не сплатила судовий збір, при цьому посилалась на те, що вона є такою, що звільнена від сплати судового збору за вказані вимоги згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року зроблено висновок про те, що «На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється».

Доказів того, що ОСОБА_1 має пільги, визначені пунктами 9 і 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка не надала, про такі не вказує та матеріали справи їх не містять.

Таким чином, Київський апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави 775,35 грн судового збору за подання позову та 1 163,03 грн на користь Білоцерківської РДА за подання апеляційної скарги.

Одночасно у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила закрити апеляційне провадження з тих підстав, що апеляційну скаргу підписано та подано особою, яка не має на це повноважень.

Відповідно до частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З матеріалів справи відомо, що апеляційна скарга подана 08 червня 2023 року та підписана начальником Білоцерківської районної військової адміністрації Людмилою Мерзлюк.

Згідно Розпорядження Президента України від 23 червня 2021 року №506/2021-рп ОСОБА_2 призначено головою Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області.

Тобто станом на час подання апеляційної скарги ОСОБА_2 мала право підписувати від імені РДА апеляційну скаргу.

Оскільки підстави, на які посилалась ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу щодо закриття апеляційного провадження не знайшли свого підтвердження, Київський апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження - відмовити.

Апеляційну скаргу Білоцерківської районної військової адміністрації Київської області - задовольнити частково.

Додаткове рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу який підлягає до стягнення змінити, зменшити цей розмір з 209 954,84 грн до

30 673,11 грн.

В іншій частині додаткове рішення Сквирського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області

в дохід держави 132,65 грн судових витрат за подання позову.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 775,35 грн судових витрат за подання позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Білоцерківської районної військової адміністрації 1 163,03 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справу в суді апеляційної інстанції.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна