Постанова

від 17.01.2024 по справі 202/8395/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/619/24 Справа № 202/8395/23 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М.., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення факту, що має юридичне значення

за апеляційноюскаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року, -

В С Т А Н О В И В:

10 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною заявою, яку мотивував тим, що наказом №23 від 07.05.1992 року був прийнятий на роботу у Колективне мале підприємство «Енерго» на посаду директора.

10.02.1998 внаслідок реорганізації КМП «Енерго» увійшло у склад Краматорської виробничо-торгівельної асоціації «Агротехкомплекс», генеральним директором якого він і був призначений.

14.03.1998 року він був звільнений з посади директора КПМ «Енерго» на підставі ч.1 ст.40 КЗпП.

03.04.2023 він звернувся до ГУ ПФУ у Донецькій області з заявою про призначення пенсії, але під час розгляду документів в ПФУ з`ясувалося, що призначенню пенсії перешкоджає неможливість зарахування періоду роботи у КМП «Енерго», оскільки у трудовій книжці відсутній відповідний запис.

Враховуючи викладене просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт його перебування у трудових відносин на посаді директора в період з 07.05.1992 по 14.03.1998 з КМП «Енерго».

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року заяву задоволено частково. Встановлено факт трудових відносин ОСОБА_1 на посаді директора Колективного малого підприємства «Енерго» у період часу з 07.08.1992 по 14.03.1998. В іншій частині вимог відмовлено (а.с.96-97).

Не погодившись із рішенням суду, ГУ ПФУ в Донецькій області, звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просило, рішення суду 1 інстанції скасувати, і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заявлених вимог (а.с.100-101).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково.

Судом першоїінстанції встановлено,що 07.08.1992 у м. Краматорську зареєстроване Колективне мале підприємство «Енерго», що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію від 10.02.1995 №23112138.

З копії наказу №23 від 07.05.1992 судом також встановлено, що ОСОБА_1 прийняв на себе обов`язки директора МП «Енерго».

З довідки №23112138 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 11.09.1996 випливає, що директором КМП «Енерго» з 07.08.1992 року є ОСОБА_1 .

Крім того, з копії протоколу №1 від 10.02.1998 також випливає, що ОСОБА_1 станом на 10.02.1998 був директором КПМ «Енерго».

14.03.1998 року він був звільнений з посади директора КПМ «Енерго» на підставі ч.1 ст.40 КЗпП, що підтверджується копією наказу №14 від 14.03.1998.

З відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.05.2023 випливає, що КМП «Енерго» (код 23112138) припинило свою діяльність 02.05.2018 і на момент припинення його директором був ОСОБА_1 .

З довідки за формою ОК-5 судом встановлено, що КМП «Енерго» було страхувальником ОСОБА_1 до 01.03.1999 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд 1 інстанції виходив із доведеності факту трудових відносин ОСОБА_1 на посаді Колективного малого підприємства «Енерго» у період часу з 07.08.1992 по 14.03.1998 року. З огляду на викладене, заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню.

Проте погодитися з таким висновком суду, колегія суддів не може.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. Так, згідно з частиною другою зазначеної статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Вимогу про встановлення факту перебування у трудових відносинах із Колективним малим підприємством «Енерго» у період часу з 07.08.1992 по 14.03.1998. ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що зазначене йому необхідно для вирішення питання щодо отримання пенсії.

Так, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).

У судовому порядку відповідно до пункту 26 зазначеного Порядку встановлюється лише факт приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження.

Чинне законодавство не містить такого визначення як «трудовий стаж», з введенням в дію Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), поняття «трудовий стаж» замінено на термін «страховий стаж» - період (строк) протягом особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, за який щомісяця сплачуються страхові внески. Трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, зокрема Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального державного страхування.

Таким чином, встановлення факту наявності трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України як при прийнятті рішення про призначення пенсії, так і при вирішенні питання про встановлення трудового стажу роботи у певний період трудової діяльності.

За встановлених обставин та чинних норм законодавства, суд першої інстанції дійшов дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, не врахувавши, що в судовому порядку не може бути встановлений факт наявності трудового стажу, оскільки встановлення такого факту здійснюється органами Пенсійного фонду України в позасудовому порядку. В свою чергу, відмова цього органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18 (провадження № 14-369цс19), та відповідає практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови: від 10 березня 2020 року у справі № 556/132/18 (провадження № 61-44101св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 559/2652/16-ц (провадження № 61-28244св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 401/2020/17-ц (провадження № 61-3570св19), від 24 жовтня 2019 року у справі № 523/30/17 (провадження № 61-12771св18) та від 10 червня 2020 року у справі № 347/576/18 (провадження № 61-45995св18).

Отже, дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Так, за частиною 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Разом з тим, в даному випадку, процесуально правильною дією є закриття провадження у справі за пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, за якою суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 25 травня 2022 року у справі № 363/1099/21.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

За частиною 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК цього Кодексу.

Апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі, оскільки заява, з якою звернувся ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року - скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення факту, що має юридичне значення - закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: