Постанова

від 18.01.2024 по справі 138/1940/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 138/1940/23

Провадження № 22-ц/801/167/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 рокуСправа № 138/1940/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Різник Д. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Нусі», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Династія Агро Ленд» про визнання недійсними договорів оренди землі, усунення перешкод в користуванні земельними ділянками за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Варцаби С. А. на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Холодової Т. Ю. від 01 листопада 2023 року,

встановив:

У липні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Варцабу С. А. звернулася до суду з цим позовом, за яким просила:

- визнати недійсними укладені 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Нусі» (далі ФГ «Нусі») договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0522646800:02:000:0155, 0522646800:02:000:0540, право оренди за якими зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками з кадастровими номерами 0522646800:02:000:0155, 0522646800:02:000:0540 шляхом їх витребування на користь ОСОБА_1 з тимчасового (строкового) володіння ФГ «Нусі».

На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ФГ «Нусі» укладено договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0522646800:02:000:0155, 0522646800:02:000:0540, які знаходяться на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області строком на 10 років. В подальшому 20 січня 2020 року між ФГ «Нусі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Династія Агро Ленд» (далі ТОВ «Династія Агро Ленд») укладено договори суборенди вказаних земельних ділянок на строк до 15 жовтня 2026 року. Крім того 05 травня 2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок. Вказує, що спірні договори оренди земельних ділянок, укладені 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ФГ «Нусі», не містять декілька істотних умов договору, які були передбачені статтею 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка діяла на дату їх укладення, а саме не визначено форму платежу орендної плати, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Вказані обставини порушують права власника земельної ділянки на належне отримання орендної плати та є безумовною підставою для визнання вказаних договорів оренди землі недійсними.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 листопада 2023 року у позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що права та інтереси ОСОБА_1 у справі не порушенні, тому що зі змісту оскаржуваних договорів видно, що пунктом 9 розділів «Орендна плата» вказаних договорів, які є ідентичними щодо обох земельних ділянок, передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 3141 грн 59 к. на рік. Відповідно до видаткового касового ордеру від 16 серпня 2018 року та копії розписки ОСОБА_2 від 13 липня 2018 року ОСОБА_2 отримав в якості орендної плати за період з 2018 по 2022 роки грошові кошти в розмірі 31000 грн 00 к.

У даному випадку позивачкою не доведено існування підстав для визнання договору недійсним, оскільки в момент підписання договору 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ФГ «Нусі» усі істотні умови були узгоджені, волевиявлення сторін було вільним, що підтверджується підписами на договорі оренди землі, а позивачкою та її представником не вказувалось та не доводилось порушення прав позивачки з підстав відсутності у спірних договорах оренди землі істотних умов.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Варцаба С. А., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Звертав увагу на те, що підставою позову є саме відсутність в договорах оренди землі визначених законом істотних умов, як форма платежу орендної плати, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Фермерське господарство «Нусі» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності, відповідно до договорів купівлі-продажу від 05 травня 2023 року, зареєстрованих в реєстрі за № 1030, 1031, посвідчених приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Серебряковою Ю. В., укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , належать земельні ділянки загальною площею 1,0149 га та 0,9537 га, розташовані на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, кадастрові номери 0522686800:02:000:0155, 0522686800:02:000:0540.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 11 грудня 2017 року та 17 липня 2017 року зареєстровано право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 0522686800:02:000:0155, 0522686800:02:000:0540 за ФГ «Нусі» на підставі договорів оренди землі, укладених строком на 10 років. 23 січня 2020 року зареєстровано право суборенди земельних ділянок за ТОВ «Династія Агро Ленд» на підставі договорів суборенди землі від 20 січня 2020 року.

Згідно з договорами оренди земельних ділянок від 05 жовтня 2017 року ОСОБА_2 передав ФГ «Нусі» в особі ОСОБА_3 в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходиться на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, загальною площею 1,0149 га з кадастровим номером 0522686800:02:000:0155 та загальної площею 0,9537 га з кадастровим номером 0522686800:02:000:0540, строком на 10 років.

16 серпня 2018 року ФГ «Нусі» виплатило ОСОБА_2 орендну плату за період з 2018 по 2022 роки в розмірі 31000 грн 00 к., що підтверджується видатковим касовим ордером від 16 серпня 2018 року та копією розписки ОСОБА_2 від 13 липня 2018 року.

Договором єдомовленість двохабо більшесторін,спрямована навстановлення,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)).

Свобода договору визначена серед основних принципів цивільного законодавства (пункт 3 статті 3 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (далі Закон) (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно дочастин першої,другої статті15Закону (вредакції чиннійна часвиникнення спірнихвідносин)істотними умовамидоговору орендиземлі є: об`єкторенди (кадастровийномер,місце розташуваннята розмірземельної ділянки); строкдії договоруоренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

В пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір єукладеним,якщо сторонидосягли згодиз усіхістотних умовдоговору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що в оспорюваних договорах оренди земельних ділянок сторонами ОСОБА_2 та ФГ «Нусі» не було визначено декілька істотних умов договору, що передбачено статтею 15 Закону України «Про оренду землі», а саме форму платежу орендної плати, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Як видно зі змісту оскаржуваних договорів пунктом 9 розділів «Орендна плата» договорів, які є ідентичними щодо обох земельних ділянок, установлено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 3141 грн 59 к. на рік.

Отже сторони врегулювали у спірному договорі оренди землі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору у добровільно погодженому порядку, підстав вважати спірний договір недійсним немає.

Верховний Суд України неодноразово висловлював підхід, згідно з яким відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом.

Зокрема упостанові ВерховногоСуду Українивід 21вересня 2016року усправі №6-1512цс16зазначено,що:«правом назвернення досуду зазахистом наділенаособа вразі порушення,невизнання абооспорювання самеїї прав,свобод чиінтересів,а такожу разізвернення досуду органіві осіб,яким наданоправо захищатиправа,свободи таінтереси іншихосіб абодержавні тасуспільні інтереси.Суд повиненустановити,чи булипорушені,невизнані абооспорені права,свободи чиінтереси цихосіб,і залежновід установленоговирішити питанняпро задоволенняпозовних вимогабо відмовув їхзадоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав».

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 471/761/17-ц в подібних правовідносинах.

Разом з тим позивачка як на підставу для визнання оспорюваних договорів недійсними посилається лише на сам факт відсутності в їх змісті істотних умов передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» та не зазначає про те, яким чином відсутність цих умов в договорах оренди земельних ділянок порушує її права.

Отже, за встановлених фактичних обставин справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не доведено існування підстав для визнання договору недійсним, оскільки в момент підписання договору 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ФГ «Нусі» усі істотні умови були узгоджені, волевиявлення сторін було вільним, що підтверджується підписами на договорі оренди землі, а позивачкою не зазначено в чому полягає порушення саме її прав при укладенні спірних договорів.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 цього Закону орендна плата справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про оренду землі» установлено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Таким чином сама по собі відсутність конкретизації у договорах оренди землі, у яких визначено розмір щорічної орендної плати у конкретній грошовій сумі, таких умов як форма платежу орендної плати, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, не впливає на обсяг прав і обов`язків сторін договору, тому що ці умови визначені законом.

Очевидно, що якщо у договорі не зазначено строк внесення орендної плати, розмір якої встановлено за один рік користування земельною ділянкою, то право вимоги її сплати виникає з 01 січня наступного року, якщо інше не встановлено самим договором.

За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Варцаби С. А. залишити без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 листопада 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 18 січня 2024 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. М. Шемета