Постанова

від 17.01.2024 по справі 916/1542/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1542/23м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Принцевської Н.М.,

Разюк Г.П.,

секретар судового засідання Андрущенко В.В.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Дослідне господарство Южний Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення

на рішення Господарського суду Одеської області

від 18 вересня 2023 року (повний текст складено 29.09.2023)

у справі №916/1542/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС ТІМ

до відповідача: Державного підприємства Дослідне господарство Южний Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення

про стягнення 280 741,90 грн.,-

суддя суду першої інстанції: Пінтеліна Т.Г.,

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 17.01.2024 прийнято постанову, відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) АГРОС ТІМ (також позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства (ДП) Дослідне господарство Южний Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення (також відповідач, Дослідне господарство) про стягнення з останнього 280 741,90 грн., з яких: 214 690,50 грн. основна заборгованість, 27 939,17 грн. - пені, 21 469,05 грн. штраф у розмірі 10%, 13 410, 80 грн. - 24% річних та 3 232,38 інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ АГРОС ТІМ послалось на невиконання відповідачем умов Договору поставки від 29.04.2022 №22042901 в частині оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 у справі №916/1542/23 (суддя Пінтеліна Т.Г.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС ТІМ» задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» на користь позивача заборгованість за Договором поставки № 22042901 від 29.04.2022 в розмірі 214 690,50 грн., пеню в розмірі 27 939,17 грн., штраф 10% в розмірі 21 469,05 грн., 24% річних в розмірі 13 410, 80 грн., інфляційні в розмірі 3 232,38 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 211,13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд Одеської області дійшов висновку про доведення позивачем обставин, на які він посилається, належними доказами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП «Дослідне господарство «Южний» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 у справі №916/1542/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято без надання оцінки доводам відповідача, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам даної справи, а також судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Так, з посиланням на підтвердження ТПП України про існування з 24.02.2022 форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), відповідач наполягає на тому, що він жодним чином не ухилявся від визнання заборгованості, його скрутне матеріальне становище зумовлено дією непереборної сили, а висновки суду першої інстанції відносно того, що відповідачем не доведено того факту, що воєнні дії на території України вплинули на діяльність відповідача, є недоречними та безпідставними, оскільки загальновідомими обставинами є те, що сільськогосподарські підприємства України, внаслідок воєнних дій та терористичних атак з боку РФ, опинилися в становищі, коли позбавлені можливості як забезпечити схоронність свого майна, в тому числі урожаю, так і реалізувати його за цінами, які б хоча б покривали його собівартість.

Крім того, на переконання Дослідного господарства, місцевим господарським судом неправильно застосовано ст.ст. 3, 6, 509, 627, 689 та 712 Цивільного кодексу України та не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.10.2019 у справі №904/8902/17 щодо їх застосування.

Зокрема, апелянт вважає, що:

- п. 5.2. Договору, яким передбачено стягнення 10% штрафу за прострочення оплати отриманого товару, є неузгодженим сторонами, оскільки за вказаним пунктом Договору не можливо встановити, яку саме суму штрафу має сплачувати Покупець на користь Постачальника, та яке числове значення повинно бути взято за основу для обрахунку суми штрафу;

- стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача одночасно і пені, і штрафу суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки останні є формами неустойки (ст. 549 Цивільного кодексу України) та видами штрафних санкцій (ст. 230 Господарського кодексу України), а тому не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності;

- судом проігноровано довід відповідача про недоведеність позивачем наявності збитків, які були ним понесені, а тому стягнення неустойки з Дослідного господарства є джерелом отримання додаткових прибутків ТОВ «АГРОС-ТІМ», а тому позовні вимоги спрямовані не на відновлення становища позивача, а на покарання відповідача.

Більш детально доводи Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» на рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 у справі №916/1542/23 та призначено розгляд справи на 17.01.2023 об 11:00 год.

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався, у відповідності до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

17.01.2024 представники сторін у судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином; про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства; вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи; участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін; явка учасників судового процесу ухвалами суду не визнана обов`язковою; строк розгляду апеляційної скарги спливає 22.01.2024, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність представників сторін у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.

В судовому засіданні 17.01.2024 прийнято постанову без її проголошення, відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 29.04.2022 між ТОВ "АГРОС ТІМ" (Постачальник) та ДП "Дослідне господарство "Южний" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення" (Покупець) був укладений договір поставки №22042901, за умовами п. 1.1. якого Продавець зобов`язаний передати у власність, а Покупець зобов`язаний прийняти та оплатити вартість переданого товару (далі Договір) (а.с. 10-12).

Відповідно до п. 2.1. Договору, перелік та кількість товару зазначається в Додатках або видаткових накладних до Договору (Специфікація»); Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість зазначеного товару на умовах та в строки, які зазначені в Специфікації.

З положень п. 2.2. Договору вбачається, що на кожну партію товару оформлюється окрема Специфікація.

Кожний Додаток (Специфікація) до Договору є його невід`ємною частиною (п. 2.3. Договору).

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що Покупець зобов`язаний забезпечити прийняття товару, на умовах визначених Договором і відповідними Додатками та розрахуватися за товар у повному обсязі.

Оплата товару здійснюється Покупцем за загальною ціною товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок Постачальника в строк до 31.12.2022 року, якщо інше не передбачено відповідним Додатком до Договору (Специфікацією) (п.4.1. Договору).

Згідно з п. 4.2. Договору, розрахунки за останнім здійснюються у безготівковому вигляді через установу банку.

Розділом 5 Договору сторонами узгоджена їх відповідальність за порушення Договору.

Так, за умовами п. 5.1. Договору, у випадку порушення Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України.

Сторона не несе відповідальність за порушення Договору, якщо воно сталось не з її вини (п. 5.1.2. Договору; сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення Договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього Договору (п. 5.1.3. Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору, за прострочення здійснення розрахунку за товар Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника штраф у сумі 10%.

Положеннями п. 5.2.1. Договору сторони узгодили, що за прострочення здійснення розрахунку за товар Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Сторони, відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій та пені становить 5 років з моменту підписання даного Договору. Крім того, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій та пені на прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, здійснюється протягом 5 років з моменту підписання цього Договору (п.5.3 Договору).

За пунктом п. 5.4. Договору, згідно з п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди, що Покупець, у випадку прострочення оплати товару, сплачує на користь постачальника 24% річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 7.2., п. 7.3. Договору, він діє до 31.12.2022; закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від обов`язку виконання взятих на себе зобов`язання та від відповідальності за його порушення.

Зміни у цей Договір можуть бути внесені лише за домовленістю сторін, яка оформлюється Додатковою угодою до Договору (п. 7.4. Договору).

Вказаний Договір підписаний обома сторонами без зауважень та скріплено печатками обох юридичних осіб.

Згідно п. 1 Специфікації від 29.04.2022 №22042901, яка є Додатком №1 до Договору (а.с. 13), Постачальник передає у власність, а Покупець приймає та оплачує наступний товар: насіння гібриду кукурудзи MA Mas_20/F STANDARD D150 на загальну суму разом з ПДВ 214 690, 50 грн.

Оплата товару здійснюється Покупцем в строк до 31.12.2022 (п.4 Специфікації).

Відповідно до п. 5 Специфікації, товар поставляється протягом 3 робочих днів зі складу Постачальника, що розташований за адресою : 65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 21, офіс 508/2 на адресу Покупця: 67668, Одеська область, Біляївський район, с. Великий Дальник, вул. Маяцька, буд. 26.

Дана Специфікація також підписаний обома сторонами без будь-яких застережень та скріплена печатками суб`єктів господарювання.

Як свідчать матеріали справи та не оспорюється сторонами у даній справі, на виконання умов Договору, 29.04.2022 ТОВ «АГРОС ТІМ» здійснило поставку товару - насіння гібриду кукурудзи MA Mas_20/F STANDARD D150 на суму 214 690, 50 грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною від 29.04.2022 №22042901, Актом приймання-передачі виконаних робіт від 29.04.2022 №22042901 та товарно-транспортною накладною від 29.04.2022 №22042901 (1 а.с. 14-15, 17-18).

Зауважень та заперечень під час поставки товару з боку Покупця не виявлено. Вказані Акт приймання-передачі виконаних робіт, видаткова накладна та ТТН підписані сторонами, скріплені печатками підприємств.

Для оплати поставленої партії Постачальник виставив Покупцю рахунок на оплату від 29.04.2022 №22042901 на суму 214 690,50 грн. (а.с.16).

Місцевим господарським судом встановлено, що між сторонами був підписаний Акт звірки взаєморозрахунків №22042901, згідно якого станом на 31.12.2022 за відповідачем рахується заборгованість в сумі 214 690, 50 грн. (а.с. 19).

Листом від 02.01.2023 за вих. №23010201 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу щодо сплати заборгованості за Договором поставки від 29.04.2022 №22042901, в якій ТОВ «АГРОС ТІМ» зауважував, що товар повинен був бути оплаченим в строк до 31.12.2022 та вимагав у найкоротший термін сплатити борг (а.с. 20).

У відповідь на вказану вимогу ДП Дослідне господарство Южний Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення листом від 26.01.2023 №11/1, посилаючись на введений в Україні воєнний стан та повідомлення ТПП України про засвідчення останньою форс-мажорних обставин, просило ТОВ «АГРОС ТІМ» відстрочити відповідачу оплату за Договором від 29.04.2022 №22042901 до 31.07.2023 та не застосовувати до відповідача штрафні санкції (а.с. 21-22).

Крім того, відповідач надіслав позивачу гарантійний лист щодо сплати відповідного боргу у розмірі 214 690,50 грн. до 31.03.2023, що підтверджується наявним у матеріалах справи листом Дослідного господарства від 26.01.2023 за вих. №11/2 (а.с. 23).

У матеріалах справи міститься претензія ТОВ «АГРОС ТІМ» від 24.03.2023, в якій позивач зазначив, що відповідно до гарантійного листа від 26.01.2023 №11/2 відповідач прийняв зобов`язання до 31.03.2023 сплатити у повному обсязі заборгованість перед ТОВ «АГРОС ТІМ» у розмірі 214 690,50 грн., яка утворилась за несплату поставленого товару за Договором від 29.04.2022 №22042901. Проте, станом на 24.03.2023 вказана заборгованість збоку відповідача не погашена. У зв`язку з цим, позивач просив у термін до 31.03.2023 сплатити борг та зазначив, що у разі ігнорування цього прохання, ТОВ «АГРОС ТІМ» буде вимушено ініціювати позов про стягнення боргу з урахуванням штрафних санкцій до Господарського суду Одеської області (а.с. 24).

Станом на 05.04.2023 борг в сумі 214 690,50 грн. залишився з боку Дослідного підприємства непогашеним, у зв`язку з чим останньому позивачем було нараховано пеню в сумі 27 939,17 грн., штраф за прострочення здійснення розрахунку за товар у сумі 10 % від невиконаного зобов`язання в сумі 21 469, 05 грн., інфляційні витрати в сумі 3 232, 38 грн. та 24% річних в сумі 13 410,80 грн. та зумовило звернення ТОВ "АГРОС ТІМ" до господарського суду із відповідним позовом.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За положеннями ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Договір від 29.04.2022 №22042901, який укладений між ТОВ «АГРОС ТІМ» та Дослідним господарством, за своєю правовою природою є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється за правилами Цивільного та Господарського кодексів України.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, що кореспондується з частиною першою ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору, Постачальник поставив Покупцю товар на суму 214 690,50 грн., що також визнається відповідачем, однак Покупець за отриманий товар не розрахувався.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність доказів оплати з боку ДП Дослідне господарство Южний Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення вказаної суми боргу за поставлений товар, відповідно до умов Договору від 29.04.2022 №22042901, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, згідно з положеннями спірного Договору та п. 4 Специфікації від 29.04.2022, яка є невід`ємним Додатком до Договору, відповідач зобов`язаний був оплатити отриманий товар до 31.12.2022.

При цьому, судова колегія враховує, що повноважними представниками сторін без зауважень та застережень підписано та скріплено печатками юридичних осіб і Договір поставки, і Специфікацію від 29.04.2022, і Акт звірки взаєморозрахунків №22042901, за яким станом на 31.12.2022 заборгованість відповідача перед позивачем складає 214 690, 50 грн.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 230 даного Кодексу штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам наведеною частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Як зазначалось вище, пунктом 5.2.1. Договору передбачено, що за прострочення здійснення розрахунку за товар Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Водночас, пунктом 5.2. Договору сторони встановили, що за прострочення здійснення розрахунку за товар Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника штраф у сумі 10%.

Апеляційний суд, здійснивши перевірку наданих розрахунків пені та штрафу встановив, що вони є арифметично правильними та таким, що відповідають умовам Договору поставки і кореспондуються з приписами законодавства. Пені нараховано за період з 01.01.2023 по 05.04.2023 із правильним застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Водночас, визначена позивачем сума штрафу 21 469,05 грн. дорівнює 10% від суми невиконаного зобов`язання - 214 690, 50 грн.

Вказаним спростовуються доводи апелянта про те, що за пунктом 5.2. Договору не можливо встановити, яку саме суму штрафу має сплачувати Покупець на користь Постачальника, та яке числове значення повинно бути взято за основу для обрахунку суми штрафу.

При цьому, апеляційна колегія враховує, що умовами спірного Договору поставки на кожну партію товару оформлюється окрема Специфікація, в якій зазначається перелік та кількість товару, вартість якого і підлягає оплаті відповідачем.

В контексті наведеного апеляційний суд вказує, що частиною 1 ст. 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Частиною 2 ст. 266 цього Кодексу встановлено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відтак, висновок Господарського суду Одеської області про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 27 939,17 грн. та штрафу у сумі 21 469,05 грн., що є 10% від суми невиконаного зобов`язання (214 690, 50 грн.) є правомірним.

При цьому, судова колегія відхиляє аргументи апелянта про те, що стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача одночасно і пені, і штрафу суперечить ст. 61 Конституції України з огляду на наступне.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії.

Разом з цим, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а також приписами ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18).

Крім того, наведену правову позицію підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Апеляційна колегія зазначає, що у даному спірному випадку сторони Договору поставки, врегульовуючи між собою правовідносини, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови Договору, підписавши його; доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов`язань, суду надано не було; протоколу розбіжностей стосовно застосування до Покупця відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов`язань, передбачених розділом 5 Договору, сторони не склали, що свідчить, що вони дійшли висновку про можливість стягнення і пені, і штрафу, вказавши про різні види відповідальності, передбачені умовами Договору.

Відповідна правова позиція не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 09.07.2018 у справі №903/647/17 та від 08.08.2018 у справі №908/1843/17.

Стосовно питання про стягнення з відповідача 24% річних та інфляційних втрат судова колегія враховує наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачеві.

Як зазначалось вище, за пунктом п. 5.4. Договору, згідно з п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди, що Покупець, у випадку прострочення оплати товару, сплачує на користь постачальника 24% річних від простроченої суми.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 24% річних, апеляційна колегія зазначає, що місцевий господарський суд підставно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3 232,38 грн. та 24 % річних у сумі 13 410, 80 грн., оскільки відповідні розрахунки відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції у наведеній частині також є обґрунтованим та законним.

Щодо посилання апелянта на форс-мажорні обставини, засвідчені ТПП України, та на своє скрутне матеріальне становище, яке зумовлено дією непереборної сили, як на підставу для звільнення Дослідного господарства від відповідальності за порушення умов Договору, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Наведені положення законодавства відображені у Договорі поставки від 29.04.2022, в якому сторонами було узгоджено, що сторона не несе відповідальність за порушення Договору, якщо воно сталось не з її вини (п. 5.1.2. Договору); сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення Договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього Договору (п. 5.1.3. Договору).

За приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями (ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України).

Підписавши Договір від 29.04.2022, відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків та правові наслідки порушення строків розрахунку.

Незрозумілим є посилання на існуючий в Україні воєнний стан та визнання Торгово-промисловою палатою України форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022, враховуючи, що сторони укладали спірний Договір поставки вже після оголошення наведених подій, а тому були обізнані з усіма ризиками, існуючими на дату укладення Договору поставки від 29.04.2022.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 лише засвідчено загальновідому обставину з приводу військової агресії Російської Федерації проти України, що є обставиною непереборної сили.

Разом з цим, такий лист не є сертифікатом у розумінні положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не є документом, виданим за зверненням апелянта з приводу неможливості виконання зобов`язань перед позивачем за укладеним між сторонами Договором, про що також зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні у справі №916/1542/23.

Саме по собі посилання апелянта на наявність загальновідомих форс-мажорних обставин (відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 2024/02.0-7.1) як на наявність обставин непереборної сили, без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів, не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем, не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії РФ.

Більше того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Таким чином, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією Російської Федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Водночас, наявний сформований Верховним Судом висновок про те, що сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором. Таким чином, навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором (постанова Верховного Суду від 13.09.2023 у cправі №910/7679/22).

Судова колегія вказує, що апелянтом не надано будь-яких доказів (за відсутності сертифіката ТПП) неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати за отриманий товар внаслідок настання форс-мажорних обставин, на які він посилається, а посилання апелянта на зниження платоспроможності відповідача через неможливість здійснити реалізацію зібраного врожаю та зниження цін на зернові у зв`язку із існуванням військової агресії РФ, не доводить причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 воєнного стану в Україні та неможливістю здійснити оплату за зобов`язанням.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти; докази настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання не надані.

Відтак, суд не вбачає будь-якого належного обґрунтування для звільнення відповідача від зобов`язань перед позивачем, а наведені відповідачем підстави не є винятковою обставиною, що може слугувати підставою для звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Окремо судова колегія звертає увагу на те, що жодного доказу (відповідно до приписів ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України) на підтвердження скрутного майнового стану та відсутності можливості виконання своїх зобов`язань перед позивачем на час виникнення прострочення сплати боргу відповідачем до суду не надано.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги фактично свідчать про незгоду останнього з висновками суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, проте по суті їх не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.

Решта доводів апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та не спростовують наведених вище висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (див. рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 п.58).

Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи; обставини, які мають значення по справі, судом установлені правильно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 у справі №916/1542/23 за наведених скаржником доводів та мотивів апеляційної скарги.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства Дослідне господарство Южний Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення на рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 у справі №916/1542/23 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 у справі №916/1542/23 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи №916/1542/23 повернути Господарському суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 18.01.2024.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяПринцевська Н.М.

СуддяРазюк Г.П.