Рішення

від 16.01.2024 по справі 907/633/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/633/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Хустської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави в особі

позивача 1 Пилипецької сільської ради, с. Пилипець Хустського району Закарпатської області

позивача 2 Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ в особі Філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», смт. Міжгір`я Закарпатської області

про стягнення 46 736,08 грн

За участю представників:

прокуратури - Черненко С.С., посвідчення №069349 від 01.03.2023;

позивача 1: не з`явився;

позивача 2 - Данч Н.О., виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.09.2023;

відповідача- не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Хустська окружна прокуратура Закарпатської області діючи в інтересах держави в особі Пилипецької сільської ради та Державної екологічної інспекції у Закарпатській області звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з Філії "Міжгірське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 46 736,08 грн шкоди завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/633/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2023.

Ухвалою суду від 12.07.2023 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Надалі, зважаючи на відсутність належних доказів повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, наявність невідповідностей в документах, копії яких долучені до позовної заяви, що мають важливе значення для правильного з`ясування всіх обставин справи, суд ухвалою від 13.09.2023 призначив справу №907/633/23 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 03.10.2023 року.

В судовому засіданні неодноразово оголошувалася перерва, востаннє до 23.11.2023 у зв`язку з неявкою учасників справи та з огляду на подані ними суду клопотання.

Ухвалою суду від 23.11.2023 задоволено клопотання Хустської окружної прокуратури Закарпатської області про поновлення пропущеного строку подання клопотання про заміну неналежного відповідача; замінено неналежного відповідача у справі №907/633/23 - Філію «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» належним відповідачем - Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі Філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»; в задоволенні заяви Філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12.10.2023 про закриття провадження, - відмовлено; залишено без розгляду клопотання Хустської окружної прокуратури Закарпатської області про уточнення процесуального статусу відповідача, - залишити без розгляду та, у зв`язку з викладеним, відкладено судове засідання на 16 січня 2024 року.

Присутні в судовому засіданні 16.01.2024 прокурор та представник позивача 2 позовні вимоги підтримали з наведених в позовній заяві підстав, надали суду свої пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Позивач 1 та відповідач не забезпечили явку своїх представників в судове засідання 16.01.2024, причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 23.11.2024 до електронного кабінету Пилипецької сільської ради (довідка про доставку електронного листа від 24.11.2023) та рекомендованим листом з повідомленням про вручення за юридичними адресами місцезнаходження Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (рекомендовне повідомлення про вручення за трек-номером 0600064279073 - вручене відповідачу 04.12.2023), Філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (рекомендовне повідомлення про вручення за трек-номером 0600064264297 - вручене філії відповідача 08.12.2023).

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зважаючи на процесуальні строки розгляду даної справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справами доказами, які подані сторонами в справі та яких достатньо для прийняття рішення в спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо вчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев на підвідомчій відповідачу території та встановлено самостійно правопопередником відповідача - Державним підприємством «Верхньогірське лісове дослідне господарство», про що складено Акт про лісопорушення №17 від 13.10.2020 року.

Вказує, що внаслідок виявленої незаконної рубки навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду на суму 46 736,08 грн, яку покликаючись на положення Лісового кодексу України та природоохоронного законодавства прокурор та позивач просять стягнути з відповідача до спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища місцевого бюджету позивача 1 - Пилипецької сільської ради.

Письмові пояснення.

Позивачами не надано суду письмових пояснень щодо заявлених прокурором позовних вимог. В той же час, представник позивача 2 в судових засіданнях підтримує позовні вимоги прокурора з зазначених в позовній заяві підстав.

Заперечення (відзив) відповідача.

Згідно з відзивом на позов від 28.09.2023 відповідач позовні вимоги не визнає. Зазначає, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області не здійснювалася у встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» перевірка діяльності відповідача у справі, а відтак працівники екологічної інспекції не мали повноважень на здійснення розрахунку розміру шкоди, а право звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області обумовлюється наявністю в інспекції самостійного права звертатися до суду з позовами про відшкодування заподіяної лісовому середовищу шкоди, виявленої під час проведення перевірок дотримання природоохоронного законодавства відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Зауважує, що доданий акт про лісопорушення не може вважатися достатнім і належним доказом, адже ДП «Верхньогірське ЛГ» не є належним органом, який проводить перевірки, здійснює державний нагляд(контроль) тощо; в матеріалах справи відсутня інформація яким вимірювальним приладом здійснювався замір діаметрів пнів та чи проходив даний прилад сертифікацію відповідно до вимог ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність», у зв`язку з чим не доведеним є розмір завданої шкоди.

Окремо наголошує, що огляд місця правопорушення працівниками ДП «Верхньогірське ЛГ» (філії «Верхньогірське ЛГ») , повідомлення в компетентні органи та складання акту є обов`язком працівників підприємства(філії), а обов`язок вірного, належного, з детальним описом правопорушення, посиланням на нормативні акти, використовуванням сертифікованих приладів і інше лежить на Державній екологічній інспекції , відповідно до Інструкції, керуючись якою складається Акт.

При цьому, за позицією відповідача, відсутність даної інформації та відсутність акта Державної екологічної інспекції ставить під сумнів її розрахунки.

В свою чергу, вказує, що виявлення незаконної рубки на масштабній території лісового фонду не свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків та зазначає про незазначення прокурором які саме обов`язки і норми чинного законодавства України порушені з боку відповідача, які дії не були виконані з боку відповідача, а міститься тільки посилання на норми ЦК щодо деліктної відповідальності.

Відповідь на відзив.

Хустська окружна прокуратура у відповіді на відзив від 09.10.2023 №07.54/1-5987 вих-23 не погоджується з наведеними у відзиві висновками відповідача та зазначає, що в спірному випадку незаконна порубка дерев та шкода встановлювались в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42021072180000024 від 26.05.2021 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 246 КК України, а відтак, підтвердження незаконності вирубки деревини, розміри завданих збитків установлювались в порядку кримінально-процесуального законодавства, а не в порядку Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

В свою чергу, зауважує, що відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та в ході досудового розслідування кримінального провадження №42021072180000024 від, 26.05.2021 слідчим СВ ВП № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області винесено постанову про залучення спеціалістів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області для встановлення збитків у кримінальному провадженні, заподіяних незаконною порубкою, яку супровідним листом від 08.10.2021 № 1192/106/28/-2-2021 направлено для виконання позивачу 2.

В подальшому Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області проведено розрахунки розміру шкоди, завданої в результаті незаконної рубки, у відповідності до Постанови КМУ від 23.07.2008 №665, а відтак, відповідні розрахунки екологічної інспекції є належними та допустимими доказами на підтвердження розміру шкоди.

Крім того, вказують, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави перед пред`явленням даного позову Хустською окружною прокуратурою до Державної екологічної інспекції направлено повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» №07.54-113-221-21 (2926) вих23 від 19.05.2023, у якому було зазначено на наявності підстав для вжиття нею заходів відносно філії відповідача з метою усунення порушень вимог законодавства.

У відповідь на зазначене повідомлення, Державна екологічна інспекція у Закарпатській області листом 1485-12 від 25.05.2023 повідомила, що нею жодних заходів з метою усунення порушень вимог законодавства та захисту інтересів держави не вживалося і вживатися не буде, у зв`язку із чим у Хустської окружної прокуратури наявні підстави для пред`явлення даного позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області.

Звертає увагу, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та завданню відповідних збитків. Неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством та статутом обов`язків щодо охорони лісів, безумовно свідчить про причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою (бездіяльністю) та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев, та про наявність складу цивільного правопорушення, відповідно-правових підстав для задоволення позовних вимог.

Заперечення.

Заперечення від відповідача не надходило.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

13 жовтня 2020 року під час проведення обходу кварталу 11 Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» лісничим підприємства Щерба М.А. в присутності майстра лісу ОСОБА_1 встановлено факт незаконної порубки 12 сухостійних дерев породи ялина невстановленими особами, про що відповідальними працівниками Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» складено Акт про лісопорушення №17 від 13.10.2020 року (надалі - Акт).

Відповідно до розрахунку розміру шкоди заподіяної лісу, які здійснені в Акті працівниками Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» внаслідок незаконного вирубування 12 дерев породи ялина розмір завданої шкоди становить 44 512,00 грн.

Акт про лісопорушення №17 від 13.10.2020 року затверджений директором Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство», про що свідчить його підпис на означеному Акті.

За результатами виявленої незаконної рубки вищезазначені матеріали щодо виявленого порушення відповідно до листа №154 від 15.10.2020 надіслано відповідачем до Хустського ВП ГУНП України в Закарпатській області для розгляду та проведення розслідування.

За виявленим фактом незаконної рубки дерев у Пилипецькому лісництві Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» Хустським районним управління поліції ГУНП в Закарпатській області 26.05.2021 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що підтверджується витягом з реєстру за номером досудового розслідування 42021072180000024.

В межах згаданого досудового розслідування постановою слідчого СВ Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області від 08.10.2021 залучено спеціалістів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області для проведення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та розрахунку розміру шкоди, заподіяною незаконною порубкою 12 сухостійних дерев породи ялина в кварталі 11 Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство».

На виконання згаданої постанови слідчого Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області на підставі наданих інспекції матеріалів здійснено розрахунки розміру шкоди, заподіяної незаконною рубкою лісу, які відповідно до листа №3335-06 від 03.11.2021 року надіслано органу, який проводить досудове розслідування.

Відповідно до здійснених Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області розрахунків розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками 12 сухостійних дерев породи ялина в кварталі 11 Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство», загальний розмір визначеної позивачем 2 шкоди становить 46 736,08 грн.

Постановою від 11.10.2022 прокурором надано дозвіл на використання матеріалів кримінального провадження 42021072180000024 та розголошення відомостей, які в них містяться під час підготовки та подання даної позовної заяви Хустської окружної прокуратури Закарпатської області.

Прокурор зазначає, що у згаданому вище кримінальному провадженні №42021072180000024 за ч.1 ст. 246 КК України триває досудове розслідування. Жодній особі у вказаному провадженні про підозру не повідомлялося, обвинувальний акт до суду не скеровувався, позов про відшкодування заподіяних збитків у рамках кримінального провадження не заявлявся.

При цьому, враховуючи принцип необхідності повного відшкодування шкоди, з огляду на те, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів передбачає, в тому числі, здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, і покладається на постійних лісокористувачів, прокурор зауважує, що ДП «Верхньогірське лісове господарство», як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяло неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та завданню відповідних збитків в розмірі 46 736,08 грн, які просить стягнути з відповідача у справі, як правонаступника реорганізованого ДП «Верхньогірське лісове господарство».

Відповідач, в свою чергу, вказує про відсутність протиправної поведінки ДП «Верхньогірське лісове господарство» та зазначає, що ним було дотримано усіх нормативно-правових актів в сфері лісового та природоохоронного законодавства та вжито необхідних заходів захисту лісового фонду від незаконних рубок, що підтверджує зокрема й факт самостійного виявлення лісопорушення працівниками лісового господарства.

Встановлення наявності підстав для стягнення з відповідача, як правонаступника ДП «Верхньогірське лісове господарство» шкоди, завданої незаконною рубкою лісу, яка здійснена невстановленими особами та самостійно виявлена правопопередником відповідача є предметом судового дослідження та оцінки в даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Пилипецької сільської ради на території якої було виявлено факт незаконної рубки та в особі Державної екологічної інспекції України у Закарпатській області, на яку законодавством покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Так, для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області в суді, відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Хустська окружна прокуратура Закарпатської області звернулася з листом №07.54-113-21-21/1926 вих-23 від 19.05.2023 до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, з проханням надати інформацію про те, чи зверталась Держекоінспекція до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу незаконною порубкою 12 сухостійних дерев породи ялина в кварталі 11 Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» та чи буде подаватися відповідний позов в майбутньому.

На адресу Хустської окружної прокуратури Закарпатської області, Держекоінспекція надіслала у відповідь лист №1485-12 від 25.05.2023, в якому послалась на те, що в спірних правовідносинах інспекція заходу державного нагляду (контролю) не проводила, а тому здійснення претензійно-позовної роботи про відшкодування шкоди позивачем 2 не проводилося.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275 (надалі - Положення) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основним завданням Держекоінспекції є, зокрема, реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п.п. 1 п. 3 Положення).

Згідно з п. і) ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.п. 8 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є уповноваженим органом на подання відповідного позову з метою реалізації компетенції щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та застосування принципу компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відповідний позов інспекцією до відповідача не подавався, а відтак, Хустською окружною прокуратурою Закарпатської області згідно з листом №07.54/1-3707 вих-23 від 20.06.2023 повідомлено позивача 2 про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю стягнення шкоди, завданою навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокурату», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Аналогічні за своєю суттю висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.08.021 у справі №807/2245/16, згідно із якою Державна екологічна інспекція, маючи повноваження для проведення перевірок дотримання законодавства та притягнення винних до відповідальності, але не вживаючи відповідних заходів фактично допускає бездіяльність. Такий факт бездіяльності, в свою чергу є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції.

Крім того, відповідно до п. б) абз. 2 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Приписами п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України визначено, що Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків (п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України).

Як встановлено судом та це не заперечується учасниками справи, виявлений відповідачем факт незаконної порубки дерев Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» мав місце на території Пилипецької сільської ради.

Таким чином, судом встановлено, що в спірних правовідносинах Пилипецька сільська рада є органом до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів в її адміністративно-територіальних межах з подальшим перерозподілом в наступних пропорціях:

- 50% грошових стягнень - до бюджету органу місцевого самоврядування - Пилипецької сільської ради;

- 20% грошових стягнень - до обласного бюджету Закарпатської області;

- 30% грошових стягнень - до спеціального фонду Державного бюджету України.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Пилипецької сільської ради в суді, відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Хустська окружна прокуратура Закарпатської області звернулася з листом №07.54-113-221-21/2928 вих-23 від 19.05.2023 до означеного органу місцевого самоврядування, з проханням надати інформацію про те, чи зверталась сільська рада до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу незаконною порубкою 12 сухостійних дерев породи ялина в кварталі 11 Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» та чи буде подаватися відповідний позов в майбутньому.

На адресу Хустської окружної прокуратури Закарпатської області Пилипецька сільська рада надіслала у відповідь лист №464р10.2-06 від 06.06.2023, в якому зазначила, що такий позов органом місцевого самоврядування не подавався та просила прокурора самостійно пред`явити позов в інтересах органу місцевого самоврядування, враховуючи наявний кадровий ресурс, досвід та практику представництва прокурором інтересів держави та органів місцевого самоврядування.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Пилипецька сільська рада є органом до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів., відповідний позов органом місцевого самоврядування до відповідача не подавався, а відтак, Хустською окружною прокуратурою Закарпатської області згідно з листом №07.54/1-3706 вих-23 від 20.06.2023 повідомлено позивача 1 про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю стягнення шкоди, завданою навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що як Державною екологічною інспекцією, так і органом місцевого самоврядування не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Щодо спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

В силу приписів статті 16 та частини 1 статті 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

За змістом статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Відповідно до приписів статей 68, 69 Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.

Однак для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:

1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі N 909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі N 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі N 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі N 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі N 925/382/17, від 09.12.2019 у справі N 906/133/18, від 20.02.2020 у справі N 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі N 926/2174/20.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2.6. Статуту Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.04.2016 за № 232, підприємство створено з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основним напрямком діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів і захисних лісонасаджень від незаконних рубок, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісо порушень, притягнення до адміністративної відповідальності лісопорушників та стягнення з них збитків відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п.п. 6.2.1., 6.2.4. Статуту ДП «Верхньогірське лісове господарство» до обов`язків підприємства відносяться, зокрема, забезпечення відтворення, охорони, захисту і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності лісових насаджень і посилення їх корисних властивостей; виконання інших вимог законодавства щодо ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів. Підприємство зобов`язано дотримуватись норм та вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Матеріалами справи підтверджується та всіма учасниками справи визнається, що ДП «Верхньогірське лісове господарство» є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Пилипецького лісництва, а тому обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів на час виявлення лісопорушення покладено саме на відповідача.

Також, судом встановлено, що наказом №615 від 21.10.2021 Державного агентства лісових ресурсів України припинено Державне підприємство «Верхньогірське лісове господарство» шляхом його реорганізації - приєднання до Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» (п. 1 наказу №615 від 21.10.2021).

Відповідно до п. 7 наказу №615 від 21.10.2021 Державне підприємство «Міжгірське лісове господарство» є правонаступником Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство».

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23.08.2022 до Єдиного державного реєстру внесено запис 1003141120004000743 про припинення Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 40474761) в результаті реорганізації; правонаступником останнього є ДП «Міжгірське лісове господарство».

З поданої прокурором копії наказу Державного агентства лісових ресурсів України «Про припинення державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» від 28.10.2022 №848 Державне підприємство «Міжгірське лісове господарство» припинено шляхом реорганізації, а саме приєднано до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Пункт 8 наказу від 28.10.2022 №848 передбачає, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство».

Водночас, відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.01.2023 №325 за філією «Міжгірське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 18.01.2023 №158 «Про затвердження передавального акту Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство».

Згідно з ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 Цивільного кодексу України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21, від 16.03.2023 у справі № 922/3979/21.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.

Водночас чинне законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи, внаслідок приєднання.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

Зважаючи на викладене та на те, що положеннями ст. ст. 104, 107 Цивільного кодексу України не визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, Суд вважає, що такий момент не може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц та постанові від 04.11.2020 у справі №922/817/18.

Таким чином, за встановленими судом обставинами ДП «Міжгірське лісове господарство» приєднано до правонаступника: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом його фактичної реорганізації в відокремлений підрозділ (філію) «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а відтак, саме останнє є правонаступником Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» у спірних правовідносинах.

Згідно з довідкою №328 від 20.06.2023 філії «Міжгірське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» квартал 11, на якому було виявлено порушення вимог лісового законодавства, відноситься до земель лісового фонду Пилипецького лісництва філії «Міжгірське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та знаходиться на території Пилипецького ОТГ в с. Н.Студений.

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 19 Лісового кодексу України, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Протиправна бездіяльності таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особам.

З Акту про лісопорушення №17 від 13.10.2020 року вбачається факт незабезпечення лісокористувачем (правопопередником відповідача) охорони і збереження закріплених за ним лісів, у зв`язку з виявленням в кварталі 11 Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» посадовими особами останнього факту незаконної порубки 12 сухостійних дерев породи ялина невстановленими особами, що зафіксовано у означеному акті про лісопорушення та підтверджено підписами працівників ДП «Верхньогірське лісове господарство», в тому числі й директора підприємства.

Згідно з розрахунком розміру шкоди заподіяної лісу, які здійснені в Акті про лісопорушення №17 від 13.10.2020 року працівниками Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство» внаслідок незаконного вирубування 12 дерев породи ялина розмір шкоди становить 44 512,00 грн.

Вказаний розмір шкоди розрахований правопопередником відповідача самостійно та відповідає приписам постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення судом.

Позов в частині стягнення 2 224,08 грн шкоди до задоволення не підлягає, позаяк прокурором документально не доведено розміру завданих збитків в цій частині, позаяк суду не надано доказів на підтвердження здійснених Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області розрахунків, як-то діаметрів виявлених незаконно зрубаних 12 сухостійних дерев породи ялина у корі біля шийки кореня, з урахуванням яких позивачем 2 здійснено розрахунок шкоди в сумі 46 736,08 грн.

У зв`язку з викладеним, не беруться до уваги заперечення відповідача щодо недопустимості доказів - розрахунків розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками, які здійснені Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області 01.11.2021, позаяк відповідний розмір шкоди розрахований самостійно правопопередником відповідача у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (постанова від 23.07.2008 № 665), визначається з урахуванням встановлених КМУ Такс з урахуванням їх індексації та не пов`язується із наданням Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області окремого розрахунку на вимогу слідчого.

Заперечення відповідача щодо непроведення Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області щодо нього заходів державного нагляду (контролю) не спростовують факту незаконної (самовільної) рубки 12 сухостійних дерев породи ялина в кварталі 11 Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство», з огляду на ту обставину, що означена незаконна рубка дерев встановлена правопопередником відповідача самостійно.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів" встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Надаючи оцінку запереченнями відповідача проти позову, суд зауважує, що Державне підприємство обмежилося своїм особистим визначенням про неналежність, недостовірність та недостатність доказів щодо факту порубки дерев, поставивши під сумнів вартість завданої шкоди через непроведення Держекоінспекцією відносно відповідача заходів державного нагляду (контролю) відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які би об`єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів факт наявності незаконної рубки дерев в Пилипецькому лісництві Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство», або заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев, їх діаметри тощо.

Навпаки, Акт про лісопорушення №17 від 13.10.2020 складений працівниками лісового господарства - лісничим підприємства Щерба М.А. в присутності майстра лісу Янчин А.І., підписані без заперечень директором Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство», в тому числі й з зазначенням кількості незаконно зрубаних дерев, розміру завданої у зв`язку з цим шкоди.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів прокурор з розумною впевненістю довів, що факт незаконного вирубування дерев в лісовому фонді кварталу 11 Пилипецького лісництва Державного підприємства «Верхньогірське лісове господарство», тобто на підвідомчій території правопопередника відповідача, мав місце, отже визнається судом встановленим.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про належне вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності. Між бездіяльністю відповідача та завданою шкодою існує причинний зв`язок, відсутності вини відповідача суду не доведено.

Заперечення відповідача щодо того, що лісові господарства відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» не є суб`єктами відповідальності за шкоду, завдану внаслідок незабезпечення збереження лісів, а також не можуть відповідати за шкоду, завдану іншими невстановленими особами згідно з приписами ст. 105 Лісового кодексу України спростовуються положеннями ст. 107 Лісового кодексу України, якими визначено обов`язок підприємств, установ, організації і громадян відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

При цьому, норми означеної постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 регулюють обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту (п. 1 постанови) та їх застосування не пов`язується виключно з вчиненням відповідачем незаконної рубки дерев самостійно, адже, в контексті встановлених судом обставин даної справи, заподіяна лісу відповідачем шкода спричинена неналежним та недостатнім вжиттям заходів, спрямованих на запобігання незаконних рубок лісового фонду ДП «Верхньогірське лісове господарство», що, в свою чергу, свідчить про порушення останнім встановлених правил лісокористування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК Украни доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (90000, смт. Міжгір`я Хустського району Закарпатської області, вул. Незалежності, 64, код ЄДРПОУ ВП 44967584) 44 512,00 грн (сорок чотири тисячі п`ятсот дванадцять гривень 00 копійок) завданої шкоди за порушення лісового законодавства, які перерахувати до спеціального фонду місцевого бюджету Пилипецької сільської ради (90011, с. Пилипець Хустського району Закарпатської області, буд. 75, код ЄДРПОУ 04350843, номер рахунку - UA728999990333129331000007425, код платежу 24062100).

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (90000, смт. Міжгір`я Хустського району Закарпатської області, вул. Незалежності, 64, код ЄДРПОУ ВП 44967584) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 2556,27 грн (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят шість гривень 27 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 18 січня 2024 року.

Суддя Лучко Р.М.