Рішення

від 17.01.2024 по справі 910/11958/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2024Справа № 910/11958/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 31, ідентифікаційний код юридичної особи 41916045)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хенкелль Фрешенет Україна" (01010, місто Київ, вул. Острозьких Князів, будинок 32/2, 1 поверх, ідентифікаційний код юридичної особи 30373419)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Київське квартирно-експлуатаційне управління (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 30, код ЄДРПОУ 22991617)

про стягнення 766 958,61 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хенкелль Фрешенет Україна" про стягнення заборгованості за договором № 10374013ПВ від 05.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу у розмірі 766 958,61 грн, з яких: 756 369,43 грн основного боргу, 6 050,96 грн інфляційних втрат та 4 538,22 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

08.09.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

12.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 залучено до участі у справі Київське квартирно-експлуатаційне управління третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

29.09.2023 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення доказів.

02.10.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подані заперечення.

18.10.2023 через відділ діловодства суду третьою особою подані письмові пояснення.

19.10.2023 через відділ діловодства суду позивачем подані додаткові пояснення.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хенкелль Фрешенет Україна" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №10374013 ПВ (далі - договір), додатком до якого є Індивідуальна комерційна пропозиція постачальника електричної енергії ТОВ "Київські енергетичні послуги" (Комерційна пропозиція).

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Згідно з абз. 1 п. 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією.

Відповідно до її. 5.3 Комерційної пропозиції остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 5.5. договору передбачено, що розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць.

Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" зазначає, що ним формувалися та видавалися рахунки на оплату фактично спожитої електричної енергії відповідно до даних комерційного обліку (інформація про обсяги споживання), які надавалися оператором системи розподілу - ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" у відповідності до вимог п. 4.3, 4.12, пп. 31 п. 5.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, та глави 9.14 Розділу IX, глави п. 12.4 Розділу XII Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311.

Відповідна інформація підтверджена у додатку № 6 до листа ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" № 3/01/5/14454 від 15.05.2023.

На підставі даних про спожиті відповідачем обсяги електроенергії сформовано та видано рахунки, зокрема, за розрахункові періоди з червня 2022 року по грудень 2022 року, а саме:

- від 27.06.2022 № 10374013/6/1 на суму 43 326,06 грн;

- від 27.07.2022 № 10374013/7/1 на суму 47 194,85 грн;

- від 27.08.2022 № 10374013/8/1 на суму 60 496,74 грн;

- від 27.09.2022 № 10374013/9/1 на суму 84 422,22 грн;

- від 27.10.2022 № 10374013/10/1 на суму 13 352,54 грн;

- від 27.11.2022 № 10374013/11/1 на суму 288 529,28 грн;

- від 31.12.2022 № 10374013/12/1 па суму 219 047,74 гри.

Позивач зазначає, що в рахунок погашення нарахувань за вказані розрахункові періоди відповідачем не здійснено жодної оплати.

Таким чином, за період з 01.06.2022 по 31.12.2022 відповідачу нараховано 756 369,43 грн, доказів сплати цієї суми сторонами до матеріалів справи не надано, як і доказів на підтвердження відсутності обов`язку відповідача з її сплати.

Також відповідачу направлено вимогу про сплату заборгованості за електричну енергію від 01.05.2023 № 25/4/7/20/13084. Відповідну вимогу відповідачем не виконано.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії споживачу №10374013 ПВ від 05.12.2018 у частині сплати заборгованості, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 756 369,43 грн основного боргу, 6 050,96 грн інфляційних втрат та 4 538,22 грн трьох відсотків річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 (далі - Закон).

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (надалі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Учасники ринку електричної енергії за статтею 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 56 Закону постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

За приписами частин 1-4 статті 276 ГК України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей в енергопостачальника. Показники якості енергії узгоджуються сторонами шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов`язком для сторін договору. Строки постачання енергії встановлюються сторонами в договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку. Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила).

У п.2 вказаної постанови зазначено, що укладання договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви - приєднання за формою, наведеною в додатку до цієї постанови.

Відповідно до п. 1.2.15. Правил, для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов у цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).

За п.3.1.7. Правил, договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

За умовами п.3.2.5. Правил, за яким укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.

Договір про постачання електричної енергії споживачу є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та вважається укладеним з дати відкриття особового рахунка за об`єктом споживача або внесення змін до такого особового рахунка, про що споживач інформується в передбаченому договором порядку (п.3.2.13. Правил).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 4.3 та п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - правила) затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Судом встановлено, що на підставі даних про спожиті відповідачем обсяги електроенергії сформовано та видано рахунки, зокрема, за розрахункові періоди з червня 2022 року по грудень 2022 року, а саме:

- від 27.06.2022 № 10374013/6/1 на суму 43 326,06 грн;

- від 27.07.2022 № 10374013/7/1 на суму 47 194,85 грн;

- від 27.08.2022 № 10374013/8/1 на суму 60 496,74 грн;

- від 27.09.2022 № 10374013/9/1 на суму 84 422,22 грн;

- від 27.10.2022 № 10374013/10/1 на суму 13 352,54 грн;

- від 27.11.2022 № 10374013/11/1 на суму 288 529,28 грн;

- від 31.12.2022 № 10374013/12/1 па суму 219 047,74 гри.

З огляду на те, що станом на дату звернення позивачем до суду з відповідним позовом, відповідачем не була сплачена заборгованість за спожиту електричну енергію по договору №10374013 ПВ від 05.12.2018, вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 756 369,43 грн за поставлену відповідачу електричну енергію є законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що вони підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме 6 050,96 грн інфляційних втрат та 4 538,22 грн 3% річних.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо заперечень відповідача проти задоволення позовних вимог, суд зазначає наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач безпідставно звернувся до відповідача щодо стягнення заборгованості у розмірі 756 369,43 грн за період з червня 2022 по грудень 2022, оскільки з 25.05.2022 року по теперішній час об`єкт використовується військовою частиною, а також у зв`язку із закінченням орендних правовідносин.

Суд зазначає, що споживачем за договором про постачання електричної енергії споживачу від 05.12.2018 № 10374013ПВ , за яким здійснюється стягнення заборгованості, є Приватне акціонерне товариство «Київський завод шампанських вин «Столичний», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Хенкелль Фрешенет Україна».

Додаткові угоди до договору щодо зміни сторони договору (окрім правонаступника) або щодо переведення боргу не укладались. Відповідно, саме відповідач має виконувати добровільно взяті на себе зобов`язання за договором, в т.ч. по оплаті за електричну енергію, спожиту у відповідних обсягах, згідно його умов, до дати припинення його дії.

Так, згідно п. 2.1 договору споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Тобто, відносини щодо постачання та оплати виникають саме між сторонами договору. Відносини ж відповідача з іншими особами не стосуються виконання договору.

Відносини відповідача щодо використання його об`єкта електроспоживання третіми особами є окремими самостійними відносинами між відповідачем та вказаними суб`єктами, які не стосуються предмету цього спору.

Також судом встановлено, що договір припинено за зверненням відповідача від 08.11.2022 № 78 про припинення дії договору. У вказаному зверненні відповідачем зазначено про відсутність наміру пролонгувати дію договору на наступний календарний рік та, відповідно, про закінчення терміну його дії з 31.12.2022. Відповідно, дію договору припинено з 31.12.2022, про що зазначено у позовній заяві.

Відповідно, відповідач не скористався законодавчо передбаченою можливістю припинення дії договору у порядку п. 4.27 ПРРЕЕ, яка встановлює порядок повідомлення учасників ринку у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією.

Відповідно до абз. 1 п. 4.27 ПРРЕЕ, у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов`язаний повідомити електропостачальника та оператора системи або основного споживача про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договорів і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.

За умовами абз. 5 п. 4.27 ПРРЕЕ у разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем електропостачальника та (за наявності відповідного договору) оператора системи або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування електричною енергією споживач зобов`язаний здійснювати оплату спожитої на таких об`єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.

Таким чином, повідомивши позивача щодо припинення дії договору з 31.12.2022, відповідач продовжив відносини щодо електропостачання за договором, не залежно від того, хто був фактичним споживачем, і мав розуміти юридичні наслідки.

Крім того, суд враховує пояснення позивача з приводу того, що на момент припинення постачання електричної енергії об`єкту за договором ні позивач, ні оператор системи розподілу (безпосередньо забезпечує відключення електроустановок) не володіли інформацією щодо розміщення на території об`єкту воєнізованих підрозділів, а тому відповідне припинення здійснене без урахування п.п. 2 п. 8 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148.

Оскільки при припиненні постачання електричної енергії не було дотримано законодавчо визначену процедуру, з метою недопущення порушення законодавства та відсутності електричної енергії на об`єкті критичної інфраструктури в період воєнного стану, що може вплинути на обороноздатність країни, невідкладно, після одержання інформації про розміщення воєнізованих підрозділів на об`єкті за договором, постачання електроенергії відновлено. Тобто, позивачем самостійно усунуто несвідомо допущене ним порушення процедури відключення електричної енергії.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хенкелль Фрешенет Україна" (01010, місто Київ, вул. Острозьких Князів, будинок 32/2, 1 поверх, ідентифікаційний код юридичної особи 30373419) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 31, ідентифікаційний код юридичної особи 41916045) заборгованість у розмірі 756 369 (сімсот п`ятдесят шість тисяч триста шістдесят дев`ять) грн 43 коп., 3% річних у розмірі 4 538 (чотири тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 6 050 (шість тисяч п`ятдесят) грн 96 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 211 (дванадцять тисяч двісті одинадцять) грн 13 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.01.2024

Суддя І.О. Андреїшина