Рішення

від 17.01.2024 по справі 910/11780/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2024Справа № 910/11780/23

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк"

про стягнення 955 575,60 грн.

Суддя Борисенко І. І.

без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація", позивач) до Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" (далі - ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 955 575,60 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012 в частині повної та своєчасної сплати вартості послуг за користування житловими і нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж за період з 01.05.2020 по 31.12.2022.

У позові КП "Київжитлоспецексплуатація" просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 955 575,60 грн. за період з 01.05.2020 по 31.12.2022 включно.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.08.2023 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до правил, визначених ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Цією ж ухвалою сторонам надано строк для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків.

Відповідач у встановлений законом строк надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що на виконання рішення Київради № 236/8406 від 12.03.2020 «Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва», ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" уклало з договір № 02/09/2020 від 01.09.2020 про доступ до елементів інфраструктури будинкової мережі житлових будинків (гуртожитків), відповідно до якого відповідач оплачує право такого доступу саме КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва".

Отже, на думку відповідача, у останнього відсутні зобов`язання перед позивачем, тим більше, що у серпні 2020 відповідач звертався до позивача з пропозицією розірвати договір № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012 з 01.09.2020.

01.09.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій останній проти доводів відповідача заперечив, вважав їх необґрунтованими.

30.10.2023 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких останній виклав свої доводи та заперечення по суті позовних вимог.

31.08.2023 відповідач заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Розглянувши вказане клопотання суд відмовив у його задоволенні як необґрунтованому, враховуючи наступне.

Так, в ухвалі про відкриття провадження у справі від 09.08.2023 суд врахував характер спірних правовідносин та предмет доказування, що не вимагають розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін, тому призначив розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 ст. 252 ГПК України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Як вбачається із матеріалів позову, у даному випадку справа не є складною та віднесена до переліку справ, які можуть бути розглянуті тільки у спрощеному позовному провадженні. Будь-яких доводів про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування (або будь-які інші обставини) вимагають виклику сторін у судове засідання, відповідач не навів, з чого суд робить висновок, що заявлене ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" клопотання є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

При цьому суд зазначає, що згідно з ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи не позбавлені права надавати пояснення, докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом указаних приписів закону сторони мають право (і суд надає їм таку можливість) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов`язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також відповідачем були заявлені клопотання про об`єднання даної справи № 910/11780/23 та справ № 910/14636/23, № 910/11779/23в одне провадження на підставі ст. 173 ГПК України, розглянувши які, суд відмовив у їх задоволенні з огляду на наступне.

Статтею 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Однак, у своїх клопотаннях відповідач просить об`єднати в одне провадження три окремі господарські справи за позовами КП "Київжитлоспецексплуатація" до ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк", а саме - № 910/11780/23, № 910/14636/23, № 910/11779/23, що знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва.

При цьому слід зазначити, що предметом розгляду даної справи № 910/11780/23 є стягнення з ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" заборгованості за договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012, справи № 910/14636/23 - заборгованості за договором № ТМ-11-С/307 від 01.11.2012, а предметом розгляду справи № 910/11779/23 - стягнення заборгованості за договором № ТМ-12-С/064 від 01.12.2011.

Отже, предмети спору вказаних справ є різними, які виникли на підставі різних господарських правочинів, самі справи не пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, а вимоги, що розглядаються у справах № 910/11780/23, № 910/14636/23 та № 910/11779/23, не є основною та похідною одна від одної (виникли з різних договорів про встановлення сервітуту), отже, об`єднання цих справ в одне провадження неможливе.

З урахуванням викладеного суд вважає, що підстави для об`єднання справ № 910/11780/23, № 910/14636/23 та № 910/11779/23 в одне провадження відсутні, а клопотання ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив та інші заяви по суті справи, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 між КП "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" (сервітуарій) був укладений договір про встановлення сервітуту № ТМ-11 С/306 (далі - договір). Предметом цього договору є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності (далі - об`єкти розміщення) для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору об`єкти розміщення використовуються виключно для розміщення комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, крім радіотехнічних, між кінцевим обладнанням у визначеному сторонами місці.

Сервітуарій зобов`язується вносити підприємству, відповідно до умов договору, плату за використання об`єктів розміщення та інші платежі, визначені договором (п. 2.1 договору).

Загальний розмір плати за даним договором встановлюється в сумі яка визначена в додатках до цього договору, що є невід`ємною його частиною (п. 2.2 договору).

Плата перераховується на розрахунковий рахунок підприємства (п. 2.4 договору).

Розмір плати може бути змінено в разі зміни затверджених тарифів, про що укладається додаткова угода до цього договору (п. 2.7 договору).

Сервітуарій зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату, передбачену цим договором (п. 3.1.1 договору).

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2013 і діє до 31.03.2013 (п. 8.1). Договір вважається пролонгованим зі строком дії до 31.12.2014, а у випадку підтвердження сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5 договору - до моменту закінчення строку дії договору 31.03.2013 договору (п. 8.2).

У подальшому сторони неодноразово додатковими угодами вносили зміни до договору. Зокрема, додатковою угодою № 2 від 31.12.2014 сторони погодили, що:

- нарахування плати починається за дати укладання договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 3.5 договору);

- договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 (п. 9.1 договору);

- у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах (п. 9.2 договору);

Додатковою угодою № 7 від 01.08.2020 було погоджено (п. 3.3), що щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. На момент підписання даного договору щомісячна плата становить 34 156,80 грн. з ПДВ, а додатковою угодою № 8 від 01.08.2020 погоджено розмір плати на момент підписання цього договору - 34 213,80 грн. з ПДВ.

У додатку № 1 до договору про встановлення сервітуту сторони визначили адресний перелік розміщення телекомунікаційних мереж, який неодноразово змінювався враховуючи звільнення об`єкту розміщення від обладнання, про що між сторонами були підписані відповідні акти від 01.03.2016, від 03.10.2016, від 31.07.2018 та від 31.07.2020.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012, а саме - у період з 01.05.2020 до 31.12.2022 на підставі актів наданих послуг № 1706 від 31.05.2020, № 3170 від 30.09.2020, № 3532 від 31.10.2020, № 3895 від 30.11.2020, № 4043 від 31.12.2020, № 223 від 31.01.2021, № 580 від 28.02.2021, №№ 3441, 3442, 3443, 3444, 3445, 3446, 3447, 3448, 3449 від 29.12.2022, № 3450 від 31.12.2022, № 526 від 28.02.2022 на суму 1 094 670,60 грн. оплатив надані позивачем послуги сервітуту частково - у сумі 139 095,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Отже, як вказує позивач, у період з 01.05.2020 до 31.12.2022 у відповідача виникла заборгованість за договором сервітуту № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012 у сумі 955 575,60 грн. (1 094 670,60 грн. - 139 095,00 грн.).

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Суд зазначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 ст. 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

При цьому, при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Як вже було встановлено судом, між КП "Київжитлоспецексплуатація" та ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" був укладений договір № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 про встановлення сервітуту, предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності згідно з адресним переліком об`єктів, зазначених у додатку № 1 до договору.

12.03.2020 Київрада прийняла рішення № 236/8406 "Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва" (далі - рішення № 236/8406 від 12.03.2020), згідно з яким на балансоутримувачів покладений обов`язок забезпечувати на договірній основі безперешкодний та недискримінаційний доступ операторів та провайдерів телекомунікацій, уповноважених ними осіб до об`єктів, які закріплені на праві господарського відання або оперативного управління, в тому числі, перебувають на балансі, а також визначати у договорах з доступу розмір плати за доступ до об`єктів згідно з відповідною методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідним державним органом влади.

18.08.2020 ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" звернулось до позивача з листом № 263 від 18.08.2020, у якому вказало про намір з 01.09.2023 розірвати договір № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 з усіма додатковими угодами, що є невід`ємними частинами договору.

У відповідь на вказаний лист, КП "Київжитлоспецексплуатація" у листі № 062/15/19-1810 від 31.08.2020 заперечило проти розірвання договору про встановлення сервітуту посилаючись на п. 2 розділу IV Перехідних положень Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", п. 3.5 договору, оскільки договір про встановлення сервітуту діє до завершення строку його дії, а розірвання цього договору відбувається на умовах, визначених таким договором. Крім того, нарахування плати починається за дати укладання договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту. У цьому ж листі позивач вказав, що договір про встановлення сервітуту буде розірваний після демонтажу наявного обладнання в місцях його розміщення за договором.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно зі статтею 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, відповідно до п. 2 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У п. 9.1 договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2014, сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. Також у п. 9.2 договору було погоджено, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.

Отже, враховуючи зазначені умови договору та за відсутності повідомлення про закінчення дії договору, починаючи з 31.12.2015 договір про встановлення сервітуту № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 неодноразово продовжувався, зокрема, до 31.12.2020.

Далі, як було встановлено судом, 18.08.2020 ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" звернулось до позивача з листом № 263 від 18.08.2020 про розірвання з 01.09.2020 договору про встановлення сервітуту № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012.

Отже, оскільки відповідач скористався своїм правом, наданим йому законом та договором щодо відмови від подальшої дії договору сервітуту, то договір № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 є припиненим з 01.01.2021, а не з 01.09.2020, як помилково вважає відповідач.

За таких обставин, враховуючи припинення дії договору про встановлення сервітуту № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012, з 01.01.2021 у відповідача із зазначеної дати відсутнє зобов`язання зі здійснення плати за використання об`єктами розміщення за вказаним договором.

При цьому, судом встановлено, що на виконання рішення Київради № 236/8406 від 12.03.2020, ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" уклало з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва" (балансоутримувач) договір № 02/09/2020 від 01.09.2020 з доступу до елементів інфраструктури будинкової розподільної мережі житлових будинків (гуртожитків), відповідно до якого замовник замовляє та оплачує, а підприємство-балансоутримувач надає право доступу до елементів інфраструктури об`єктів будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва, що закріплені на праві господарського відання за підприємством-балансоутримувачем, для розміщення та обслуговування технічних засобів телекомунікацій замовника з метою надання мешканцям житлових будинків телекомунаційних послуг згідно з переліком об`єктів, визначених у додатку № 1 до цього договору.

Отже, правомірним нарахуванням позивачем плати за користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності за договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 є - 273 539,40 грн. за період з 01.05.2020 по 31.12.2020.

Суд відхиляє доводи позивача про необхідність демонтажу обладнання, оскільки, як вже зазначалось, на виконання вимог закону відповідачем був укладений договір № 02/09/2020 від 01.09.2020, для розміщення та експлуатації того ж самого обладнання за тією ж адресою з балансоутримувачем майна - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва".

Відповідно до ч. 3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки за період з 01.05.2020 по 31.12.2020 за договором № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" оплатило послуги сервітуту частково - у сумі 139 095,00 грн., то за цей період з відповідача підлягає стягненню заборгованість у сумі 134 444,40 грн. (273 539,40 грн. - 139 095,00 грн.).

Отже, позов КП "Київжитлоспецексплуатація" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" про стягнення 955 575,60 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 27; ідентифікаційний код 33056474) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А; ідентифікаційний код 03366500) заборгованість у розмірі 134 444 (сто тридцять чотири тисячі чотириста сорок чотири) грн. 40 коп. та судовий збір у розмірі 2 016 (дві тисячі шістнадцять) грн. 67 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Повне судове рішення складене 17 січня 2024.

Суддя Борисенко І. І.