Постанова

від 23.05.2024 по справі 910/11780/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2024 р. Справа№ 910/11780/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тарасенко К.В.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 23.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.01.2024

у справі №910/11780/23 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк"

про стягнення 955 575,60 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація", позивач) до Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" (далі - ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 955 575,60 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012 в частині повної та своєчасної сплати вартості послуг за користування житловими і нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж за період з 01.05.2020 по 31.12.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" про стягнення 955 575,60 грн задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" заборгованість у розмірі 134 444 грн 40 коп. та судовий збір у розмірі 2 016 грн 67 коп.

У решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/11780/23 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник зазначив, що доводи відповідача щодо припинення договору, жодним чином не впливають на обов`язок відповідача здійснювати розрахунки за договором до моменту підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, оскільки саме з підписання такого акту пов`язується припинення зобов`язань відповідача зі здійснення розрахунків за об`єкти, якими відповідач фактично користується. До того ж апелянт зазначив про помилковість здійсненого судом розрахунку належної до стягнення суми заборгованості, оскільки суму часткових оплат (139 095,00 грн), які вже враховані в загальній сумі заборгованості, віднято від суми заборгованості, а не від суми нарахувань (1 094 670,60 грн).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 апеляційну скаргу у справі №910/11780/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

07.03.2024 матеріали справи №910/11780/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/11780/23 та призначено судове засідання на 30.04.2024.

22.03.2024 через підсистему Електронний суд до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи, викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Розгляд справи відкладався.

У судове засідання 23.05.2024 з`явились представники сторін та надали пояснення по справі.

Представник скаржника підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 скасувати.

Представник відповідача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 01.11.2012 між КП "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" (сервітуарій) був укладений договір про встановлення сервітуту № ТМ-11 С/306 (далі - договір). Предметом цього договору є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності (далі - об`єкти розміщення) для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору об`єкти розміщення використовуються виключно для розміщення комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, крім радіотехнічних, між кінцевим обладнанням у визначеному сторонами місці.

Сервітуарій зобов`язується вносити підприємству, відповідно до умов договору, плату за використання об`єктів розміщення та інші платежі, визначені договором (п. 2.1 договору).

Загальний розмір плати за даним договором встановлюється в сумі яка визначена в додатках до цього договору, що є невід`ємною його частиною (п. 2.2 договору).

Плата перераховується на розрахунковий рахунок підприємства (п. 2.4 договору).

Розмір плати може бути змінено в разі зміни затверджених тарифів, про що укладається додаткова угода до цього договору (п. 2.7 договору).

Сервітуарій зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату, передбачену цим договором (п. 3.1.1 договору).

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2013 і діє до 31.03.2013 (п. 8.1). Договір вважається пролонгованим зі строком дії до 31.12.2014, а у випадку підтвердження сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5 договору - до моменту закінчення строку дії договору 31.03.2013 договору (п. 8.2).

У подальшому сторони неодноразово додатковими угодами вносили зміни до договору. Зокрема, додатковою угодою № 2 від 31.12.2014 сторони погодили, що:

- нарахування плати починається за дати укладання договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 3.5 договору);

- договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 (п. 9.1 договору);

- у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах (п. 9.2 договору);

Додатковою угодою № 7 від 01.08.2020 було погоджено (п. 3.3), що щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. На момент підписання даного договору щомісячна плата становить 34 156,80 грн. з ПДВ, а додатковою угодою № 8 від 01.08.2020 погоджено розмір плати на момент підписання цього договору - 34 213,80 грн. з ПДВ.

У додатку № 1 до договору про встановлення сервітуту сторони визначили адресний перелік розміщення телекомунікаційних мереж, який неодноразово змінювався враховуючи звільнення об`єкту розміщення від обладнання, про що між сторонами були підписані відповідні акти від 01.03.2016, від 03.10.2016, від 31.07.2018 та від 31.07.2020.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012, а саме - у період з 01.05.2020 до 31.12.2022 на підставі актів наданих послуг № 1706 від 31.05.2020, № 3170 від 30.09.2020, № 3532 від 31.10.2020, № 3895 від 30.11.2020, № 4043 від 31.12.2020, № 223 від 31.01.2021, № 580 від 28.02.2021, №№ 3441, 3442, 3443, 3444, 3445, 3446, 3447, 3448, 3449 від 29.12.2022, № 3450 від 31.12.2022, № 526 від 28.02.2022 на суму 1 094 670,60 грн оплатив надані позивачем послуги сервітуту частково - у сумі 139 095,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Таким чином, у період з 01.05.2020 до 31.12.2022 у відповідача виникла заборгованість за договором сервітуту № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012 у сумі 955 575,60 грн. (1 094 670,60 грн. - 139 095,00 грн), яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 ст. 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

При цьому, при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Як встановлено судом, між КП "Київжитлоспецексплуатація" та ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" був укладений договір № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 про встановлення сервітуту, предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності згідно з адресним переліком об`єктів, зазначених у додатку № 1 до договору.

12.03.2020 Київрада прийняла рішення № 236/8406 "Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва" (далі - рішення № 236/8406 від 12.03.2020), згідно з яким на балансоутримувачів покладений обов`язок забезпечувати на договірній основі безперешкодний та недискримінаційний доступ операторів та провайдерів телекомунікацій, уповноважених ними осіб до об`єктів, які закріплені на праві господарського відання або оперативного управління, в тому числі, перебувають на балансі, а також визначати у договорах з доступу розмір плати за доступ до об`єктів згідно з відповідною методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідним державним органом влади.

18.08.2020 ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" звернулось до позивача з листом № 263 від 18.08.2020, у якому вказало про намір з 01.09.2020 розірвати договір № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 з усіма додатковими угодами, що є невід`ємними частинами договору.

У відповідь на вказаний лист, КП "Київжитлоспецексплуатація" у листі №062/15/19-1810 від 31.08.2020 заперечило проти розірвання договору про встановлення сервітуту, посилаючись на п. 2 розділу IV Перехідних положень Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", п. 3.5 договору, оскільки договір про встановлення сервітуту діє до завершення строку його дії, а розірвання цього договору відбувається на умовах, визначених таким договором. Крім того, нарахування плати починається за дати укладання договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту. У цьому ж листі позивач вказав, що договір про встановлення сервітуту буде розірваний після демонтажу наявного обладнання в місцях його розміщення за договором.

За приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно зі статтею 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, відповідно до п. 2 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У п. 9.1 договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2014, сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2015. Також у п. 9.2 договору було погоджено, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.

Отже, враховуючи зазначені умови договору та за відсутності повідомлення про закінчення дії договору, починаючи з 31.12.2015 договір про встановлення сервітуту №ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 неодноразово продовжувався, зокрема, до 31.12.2020.

Далі, як було встановлено судом, 18.08.2020 ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" звернулось до позивача з листом № 263 від 18.08.2020 про розірвання з 01.09.2020 договору про встановлення сервітуту № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач скористався своїм правом, наданим йому законом та договором щодо відмови від подальшої дії договору сервітуту, місцевий суд дійшов правильного висновку, що договір № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 є припиненим з 01.01.2021.

За таких обставин, враховуючи припинення дії договору про встановлення сервітуту № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012, з 01.01.2021 у відповідача із зазначеної дати відсутнє зобов`язання зі здійснення плати за використання об`єктами розміщення за вказаним договором, тому правомірним нарахуванням позивачем плати за користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності за договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 є - 273 539,40 грн за період з 01.05.2020 по 31.12.2020.

Відповідно до ч. 3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи, що за період з 01.05.2020 по 31.12.2020 за договором № ТМ-11-С-306 від 01.11.2012 ПрАТ "Індастріал Медіа Нетворк" оплатило послуги сервітуту частково - у сумі 139 095,00 грн, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що за цей період з відповідача підлягає стягненню заборгованість у сумі 134 444,40 грн (273 539,40 грн. - 139 095,00 грн).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо тверджень апелянта, викладених в апеляційній скарзі, про помилковість здійсненого судом розрахунку належної до стягнення суми заборгованості, оскільки суму часткових оплат (139 095,00 грн), які вже враховані в загальній сумі заборгованості, віднято від суми заборгованості, а не від суми нарахувань (1 094 670,60 грн), то вони є безпідставними, оскільки з долученого позивачем до матеріалів справи розрахунку заборгованості ПрАТ Індастріал Медіа Нетворк за договором від 01.11.2012 №ТМ-11-С/306, вбачається, що часткова оплата заборгованості за означеним договором у розмірі 139 095,00 грн, була включена позивачем у період, за який за відповідачем обліковується заборгованість (01.05.2020 по 31.12.2020), з чим погодився відповідач, тому місцевий суд, приймаючи до уваги та керуючись долученими позивачем розрахунками заборгованості ПрАТ Індастріал Медіа Нетворк, правомірно дійшов висновку про необхідність вирахування із заявленої позивачем суми заборгованості за період з 01.05.2020 по 31.12.2020, що становить 273 539,40 грн, частково сплачену суму коштів, що становить 139 095,00 грн, яку позивач включив, згідно наведеного розрахунку, як оплату в спірний період заборгованості (з 01.05.2020 по 31.12.2020).

Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до надання скаржником власної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, однак не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 17.01.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/11780/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація".

Матеріали справи №910/11780/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 10.06.2024 після виходу з відпустки колегії суддів

Головуючий суддяГ.П. Коробенко

СуддіК.В. Тарасенко

Г.А. Кравчук