Рішення

від 03.01.2024 по справі 916/2914/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2914/23

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Босової Ю.С.

За участю представників сторін:

Від прокурора: Кришталевич В.М. /посвідчення/;

Від позивачів:

- Адміністрації Державної прикордонної служби України: Сгібнєва О.С. /в порядку самопредставництва/;

- Військової частини НОМЕР_1 : Паращук В.С. /в порядку самопредставництва/;

Від відповідача: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Біоеталон" про визнання недійсними окремих пунктів правочинів в частині та стягнення безпідставно набутого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі по тексту - Адміністрація), Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі по тексту - Військова частина) із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Біоеталон" (далі по тексту - ТОВ „Біоеталон"), відповідно до якої прокурор просить суд:

- визнати недійсними п. п. 3.2., 3.3. договору №11-22 від 11.03.2022 в частині включення в ціну товару та в суму договору податку на додану вартість;

- визнати недійсними п. п. 2, 3 додаткової угоди № 1-22 від 25.03.2022 до договору №11-22 від 11.03.2022 в частині включення в ціну за одиницю товару та суму договору податку на додану вартість;

- визнати недійсними п. п. 2, 3 додаткової угоди № 4-22 від 02.04.2022 до договору №11-22 від 11.03.2022 в частині включення в ціну за одиницю товару та в суму договору податку на додану вартість;

- визнати недійсними п. п. 2, 3 додаткової угоди № 5-22 від 25.03.2022 до договору № 11-22 від 11.03.2022 в частині включення за одиницю товару та в суму договору податку на додану вартість.

- визнати недійсним п. 2 додаткової угоди № 6-22 від 15.07.2022 до договору № 11-22 від 11.03.2022 в частині включення за одиницю товару та в суму договору податку на додану вартість;

- стягнути з ТОВ «Біоеталон» на користь Військової частини суму безпідставно сплаченого ПДВ у розмірі 1 294 946, 53 грн., збитки від інфляції у розмірі 146 548, 73 грн., 3% річних у розмірі 37 358, 32 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурором було наголошено, що приписами пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) та положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» визначено, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Державної прикордонної служби обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Проте, в порушення вищенаведених вимог чинного законодавства, Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» під час укладення договору №11-22 від 11.03.2022 та додаткових угод до нього не було враховано зазначених вимог закону, що мало наслідком безпідставне отримання відповідачем коштів у сумі 1294 946, 53 грн, які були перераховані Військовою частиною відповідачу як ПДВ.

Ухвалою суду від 17.07.2023 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

ТОВ «Біоеталон» повністю заперечувало проти задоволення заявлених прокурором позовних вимог, стверджуючи, що об`єкт оподаткування та ставка податку можуть визначатись виключно ПК України або законом, яким внесено зміни до ПК України. Крім того, відповідачем було вказано, що згідно з внесеними до ПК України змінами операції з постачання паливно-мастильних матеріалів оподатковуються ставкою у розмірі 7%. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 не може вважатись «іншим випадком, передбаченим законодавством» у розумінні пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, а, отже, зазначена постанова не може бути застосована до спірних правовідносин. Разом з тим, зареєстровані відповідачем податкові накладні підтверджують факт поставки товару за нульовою ставкою як того вимагає постанова №178.

Індивідуальна податкова консультація, на яку посилається прокурор, згідно з позицією відповідача, не може бути врахована в якості доказу під час вирішення даного спору.

Крім того, відповідачем було зазначено, що прокурор не може вважатись альтернативним суб`єктом для звернення до суду із даними позовними вимогами та не може замінювати належного суб`єкта владних повноважень. При цьому, відповідач стверджує, що Адміністрація є неналежним позивачем за заявленими прокурором позовними вимогами.

Прокурор у поданій до суду відповіді на відзив наголосив, що з урахуванням висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні 09.07.1998 № 12-рп/98, згідно яких термін «законодавство» потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України, постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 може регулювати спірні правовідносини та визначати випадки застосування нульової ставки ПДВ. У межах спірних правовідносин прийнята Кабінетом Міністрів України постанова від 02.03.2022 № 178 є нормативно-правовим актом, приписи якого є способом реалізації владних управлінських функцій як суб`єктом владних повноважень і такий акт спрямований на реалізацію заходів щодо забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, особливо в умовах режиму воєнного стану.

Прокурор стверджує також, що ТОВ «Біоеталон», зареєструвавши податкові накладні з нульовою ставкою, фактично підтвердило необхідність застосування нульової ставки оподаткування згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178.

Адміністрація та Військова частина у поданих до суду письмових поясненнях було підтримано заявлені прокурором позовні вимоги у повному обсязі.

У підготовчому засіданні 02.10.2023р. судом було оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 13.11.2023 судом було відмовлено ТОВ «Біоеталон» у задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі до прийняття відповідного рішення Верховним Судом у справі №910/2416/23, оскільки згідно з приписами п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може зупинити провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку лише палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

03.01.2024 до суду від представника ТОВ «Біоеталон» надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із зайнятістю представника в іншій справі, у задоволенні якого судом було відмовлено оскільки участь відповідача у судовому засіданні не була визнана обов`язковою. Суд зазначає, що представником не було надано жодного доказу на підтвердження зайнятості у іншому судовому процесі. Крім того, ТОВ «Біоеталон» не обмежено в праві мати декількох представників для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Слід також зазначити, що у відповідача було достатньо часу для подання доказів та звернення до суду із клопотаннями, які за переконанням відповідача, можуть мати значення для правильного вирішення даного спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.

11.03.2022 між Військовою частиною (Замовник) та ТОВ «Біоеталон» (Виконавець) було укладено договір №11-22, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Виконавець зобов`язується передати Замовнику у власність товар по коду ДК 021:2015: 09130000-9 - нафта і дистиляти. Найменування товару, місце поставки, одиниця виміру, ціна за одиницю, кількість і сума зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1), а Замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору. Замовник має право зменшити обсяг закупівлі товару (кількість товару) по цьому договору в залежності від реального фінансування видатків.

Згідно з п. п. 3.1, 3.2 договору №11-22 від 11.03.2022 ціна товару визначається сторонами в національній валюті України - гривні. Поставка товару здійснюється за цінами, визначеними у специфікації до цього договору. Ціна товару зазначається у специфікації та включає в себе: вартість товару, всі податки, збори, необхідні платежі, що сплачуються або мають бути сплачені згідно із законодавством України, а також всі інші витрати Виконавця.

Умовами п. 3.3 договору №11-22 від 11.03.2022 врегульовано, що загальна сума договору становить 50 370 000,00 грн. з ПДВ - 8 395 000.00 грн. Ціна за одиницю товару за цим договором може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 4.4 договору №11-22 від 11.03.2022 датою розрахунків за цим договором вважають день надходження коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

Згідно з п. 5.3 договору №11-22 від 11.03.2022 право власності на товар переходить від Виконавця до Замовника після прийняття товару на склад Замовника і підписання уповноваженими на це особами Виконавця і Замовника накладної та акту приймання товару.

Відповідно до п. п. 11.2, 11.3 договору №11-22 від 11.03.2022 цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Дата закінчення строку дії цього договору - 31.12.2022. В частині взятих зобов`язань договір діє до їх повного виконання. Усі зміни і доповнення до цього договору дійсні у тому разі, якщо вони виконані в письмовій формі і підписані двома сторонами.

Згідно з п. 12.2 договору №11-22 від 11.03.2022 усі зміни і доповнення до договору оформлюються додатковою угодою, яка підписується сторонами і має однакову юридичну силу.

У додатку №1 (специфікації) до договору №11-22 від 11.03.2022 сторонами було визначеного місце поставки товару, його найменування, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю (з ПДВ), суму з ПДВ. У специфікації зазначено, що загальна сума договору складає 50 370 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 8 395 000,00 грн.

25.03.2022 між Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» було укладено додаткову угоду №1-22 до договору №11-22 від 11.03.2022, згідно п. п. 1, 2 якої сторони, керуючись пп. 5 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану» від 18.03.2022 №7137-д щодо зниження ставки ПДВ з 20 % до 7 %, домовились зменшити ціну за одиницю товару. Сторони погодили поставку партії товару після укладення цієї додаткової угоди згідно специфікації, зміст якої відображений у додатковій угоді.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди №1-22 від 25.03.2022 до договору №11-22 від 11.03.2022 загальна сума договору зменшиться на 5 828 706,70 грн. (п`ять мільйонів вісімсот двадцять вісім тис. сімсот шість грн. 70 коп.), у тому числі ПДВ, та складає 44 541 293 грн. 30 коп., у тому числі податок на додану вартість (ПДВ).

30.03.2022 між Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» було укладено додаткову угоду №2-22 до договору №11-22 від 11.03.2022, згідно умов якої сторони виклали розділ 13 «Банківські реквізити та юридичні адреси сторін» у новій редакції.

01.04.2022 між Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» було укладено додаткову угоду №3-22 до договору №11-22 від 11.03.2022, згідно умов якої сторони виклали розділ 13 у новій редакції якою, зокрема, передбачено застосування договору у межах постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану».

02.04.2022 між Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» було укладено додаткову угоду №4-22 до договору №11-22 від 11.03.2022, згідно умов якої сторони домовились збільшити ціну за одиницю товару. Сторонами було погоджено поставку партії товару після укладення цієї додаткової угоди згідно специфікації, зміст якої був наведений по тексту додаткової угоди.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди №4-22 від 02.04.2022 до договору №11-22 від 11.03.2022 загальна сума договору зменшиться на 310 611,00 грн., у тому числі податок на додану вартість (ПДВ), та складає 44 230 682,30 грн., у тому числі податок на додану вартість (ПДВ).

21.04.2022 між Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» було укладено додаткову угоду №5-22 до договору №11-22 від 11.03.2022, згідно умов якої сторони домовились збільшити ціну за одиницю товару. Сторонами було погоджено поставку партії товару після укладення цієї додаткової угоди згідно специфікації, зміст якої був наведений по тексту додаткової угоди.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди №5-22 від 21.04.2022 до договору №11-22 від 11.03.2022 загальна сума договору зменшиться на 29 838 750,00 грн., у тому числі податок на додану вартість (ПДВ), та складає 14 391 932,30 грн., у тому числі податок на додану вартість (ПДВ).

15.07.2022 між Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» було укладено додаткову угоду №6-22 до договору №11-22 від 11.03.2022, згідно з п. 1 якої сторони, керуючись п. 1.2 договору № 11-22 від 21.04.2022 домовились зменшити обсяг закупівлі у кількості 23,074 т. на загальну суму 1 291 721.00 з ПДВ та внести відповідні зміни та викласти п. 3.3 договору у новій редакції.

Згідно з п. 2 додаткової угоди №6-22 від 15.07.2022 до договору №11-22 від 11.03.2022 сторони виклали п. 3.3 договору у новій редакції, якою передбачено, що загальна сума договору становить 13 100 211,30 грн. з ПДВ.

На підтвердження факту поставки відповідачем Військовій частині бензину автомобільного суду були надані наступні видаткові накладні: №РН-0000163 від 28.03.2022 на суму 1 187 972,00 грн.; № РН-0000159 від 25.03.2022 на суму 1 011 440,00 грн.; № РН-0000160 від 26.03.2022 на суму 822641,00 грн.; №РН-0000174 від 02.04.2022 на суму 540904,00 грн.; № РН-0000179 від 05.04.2022 на суму 1 576 848,00 грн.; № РН-0000181 від 07.04.2022 на суму 1389360,00 грн.; №РН-0000183 від 08.04.2022 на суму 804 888,00 грн.; №РН-0000148 від 15.03.2022 на суму 1436861,80 грн.; №РН-0000152 від 17.03.2022 на суму 1450678,90 грн.; № РН-0000153 від 17.03.2022 на суму 1 437 794,60 грн.; №РН-0000158 від 23.03.2022 на суму 434335,00 грн.; №РН-0000211 від 29.04.2022 на суму 583576,00 грн.; №РН-0000210 від 29.04.2022 на суму 422 912,00 грн.

В свою чергу факт оплати позивачем отриманого від ТОВ «Біоеталон» бензину підтверджується наступними платіжними дорученнями: №140 від 29.03.2022 на суму 1 187 972,00 грн., у тому числі ПДВ 77 717,80 грн.; №133 від 25.03.2022 на суму 1 011 440,00 грн., в тому числі ПДВ 66 168,97 грн.; №135 від 28.03.2022 на суму 822 641,00 грн., у тому числі ПДВ 53 817,64 грн.; №170 від 04.04.2022 на суму 540 904,00 грн., у тому числі ПДВ 35 386,24 грн.; №173 від 06.04.2022 на суму 1 576 848,00 грн., у тому числі ПДВ 103158,28 грн.; №175 від 07.04.2022 на суму 1 389 360,00 грн., у тому числі ПДВ 90892,71 грн.; №176 від 08.04.2022 на суму 804 888,00 грн., у тому числі ПДВ 52656,22 грн.; №177 від 15.03.2022 на суму 1436 861,80 грн., у тому числі ПДВ 239476,97 грн.; №124 від 17.03.2022 на суму 1 450 678,90 грн., у тому числі ПДВ 241 779,82 грн.; №123 від 17.03.2022 на суму 1 437 794,60 грн., у тому числі ПДВ 239632,43 грн.; №131 від 23.03.2022 на суму 434 335,00 грн., у тому числі ПДВ 28414,44 грн.; №242 від 29.04.2022 на суму 583 576,00 грн., у тому числі ПДВ 38177,87 грн.; №241 від 29.04.2022 на суму 422 912,00 грн., у тому числі ПДВ 27667,14 грн.

06.06.2022 Військова частина звернулась до ТОВ «Біоеталон» із листом про надання пояснень щодо розміру податку на додану вартість, застосованого до укладених договорів.

Листом від 21.06.2022 ТОВ «Біоеталон» у відповідь на звернення Військової частини повідомило, що ПК України не передбачає застосування нульової ставки податку на додану вартість на операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту в період воєнного стану. При цьому, постанова КМУ від 02.03.2022р. за № 178 не є законом або підзаконним нормативним актом. Таким чином, як зазначив відповідач, застосування нульової ставки податку на додану вартість на операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту в період воєнного стану чинним законодавством не передбачено.

20.06.2022, 18.07.2022 Військова частина звернулась до ТОВ «Біоеталон» із листом, відповідно до якого позивач, посилаючись на постанову КМУ від 02.03.2022р. за № 178, просив повернути ПДВ у розмірі 7 %, зокрема, за договором №11-22 від 11.03.2022.

У відповідь на звернення позивача ТОВ «Біоеталон» листом від 19.07.2022 було повідомлено про відсутність підстав для повернення ПДВ, посилаючись на виконання договору сторонами у повному обсязі, що має наслідком припинення правовідносин. При цьому, відповідачем було наголошено, що судове рішення про визнання договору недійсним чи неукладеним відсутнє.

ТОВ «Біоеталон» було надано суду податкові накладні №4 від 25.03.2022, №5 від 29.03.2022, №27 від 15.03.2022, №31 від 17.03.2022, №32 від 17.03.2022, №35 від 23.03.2022, №72 від 08.04.2022, №89 від 29.04.2022, №90 від 29.04.2022. Всі зазначені податкові накладні були отримані та доставлені до Державної податкової служби 18.07.2022. У зазначених накладних вказано про застосуванням платником податку 0% ставки ПДВ.

17.04.2023 Офіс Генерального прокурора звернувся до Військової частини із листом, відповідно до якого, прокуратура, посилаючись на вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178, положення якої не були враховані позивачем, що призвело до безпідставного перерахування приватним суб`єктам господарювання бюджетних коштів в рахунок податку на додану вартість, просив надати, зокрема, копії укладених Військовою частиною договорів з 24.02.2022.

Листом від 25.04.2023 Військова частина у відповідь на звернення Офісу Генерального прокурора надала копії договорів та повідомила, що неодноразово зверталась до ТОВ «Біоеталон» із вимогами повернути податок на додану вартість.

17.05.2023 Офіс Генерального прокурора звернувся до Військової частини та до Адміністрації із листом, відповідно до якого прокурор просив повідомити про наміри звертатись до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Біоеталон» зайво сплачених коштів за договором № 11-22 від 11.03.2022.

Листами від 18.05.2023, 23.05.2023 Військова частина та Адміністрація повідомили прокурора, що вони не заперечують проти звернення Офісу Генерального прокурора до суду за позовом в інтересах держави до ТОВ «Біоетанол».

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Предметом заявлених прокурором позовних вимог є вимоги, зокрема, про визнання недійсними окремих пунктів договору №11-22 від 11.03.2022 та додаткових угод до нього, з підставу неврахування Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» приписів пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 3, 5 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» № 5007-VI від 21.06.2012 вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Згідно з п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

У пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом пп. а і б п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно із підпунктом «г» підпункту 195.1.2 ст. 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 15.04.2023 у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

02.03.2022 Кабінету Міністрів України було прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», згідно якої до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27.02.2014 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 є обов`язковим для виконання нормативно-правовим актом, а, отже, є складовою частиною національного законодавства.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.1998 № 12-рп/98 вказав, що термін «законодавство» треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Рішення по зазначеній справі було прийнято у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України. Проте, за переконанням суду, висновки Конституційного Суду України щодо терміну «законодавство» можуть бути застосовані і під час розгляду даної справи.

Враховуючи укладення Військовою частиною та ТОВ «Біоеталон» договору №11-22 від 11.03.2022 та додаткових угод з порушенням вищенаведених вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пунктів договору та додаткових угод до нього, зазначених прокурором у прохальній частині позову. При цьому, суд зазначає про допущення прокурором описки у даті додаткової угоди №5-22, проте вказана описка не може бути самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Наведене має наслідком задоволення вимог прокурора в інтересах Адміністрації та Військової частини.

Суд зазначає, що отримання ТОВ «Біоеталон» бюджетних коштів за відсутності правових підстав має наслідком порушення прав Адміністрації, оскільки для забезпечення належної роботи всієї системи прикордонної служби, в тому числі, Військової частини, необхідно виділяти додаткові кошти, що, відповідно, може вплинути на боєздатність військових підрозділів в цілому. Таким чином, спірні пункти правочинів порушують права як Військової частини, тобто сторони за договором, так і Адміністрації, яка не є стороною за договором.

Господарським судом відхиляються доводи ТОВ «Біоеталон» про оподаткування операцій з постачання паливно-мастильних матеріалів згідно з внесеними до ПК України змінами за ставкою у розмірі 7%, з огляду на наступне.

17.03.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, згідно з яким розділ XX «Перехідних положень» ПК України доповнено новим пунктом.

Відповідно до абзацу 1 п. 82 підрозділу 2 розділу XX ПК України (в редакції Закону від 15.03.2022 №2120-ІХ) тимчасово, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України бензинів моторних, важких дистилятів та скрапленого газу, що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД, визначеними підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, на які згідно з пунктом 41 підрозділу 5 цього розділу встановлено ставку акцизного податку у розмірі 0,00 євро за 1000 літрів, а також нафти або нафтопродуктів сирих, одержаних з бітумінозних порід (мінералів), що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 2709 00 10 00 та 2709 00 90 00, оподатковуються за ставкою у розмірі 7 відсотків.

Суд зазначає, що необхідність застосування нульової ставки податку до операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Державної прикордонної служби визначена приписами пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178.

Позиція суду щодо правомірності застосування при вирішенні даного спору пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 14.11.2023 по справі № 910/2416/23.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 ст. 1212 ЦК України врегульовано, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01.06.2021 року у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Враховуючи отримання відповідачем грошових коштів у вигляді ПДВ від Військової частини, незважаючи на відсутність підстав для оподаткування товару, суд, враховуючи визнання недійсними окремих положень договору №11-22 від 11.03.2022 та додаткових угод до нього, дійшов висновку про збагачення відповідача поза підстав, передбачених законом.

З викладених обставин позовні вимоги прокурора про стягнення із ТОВ «Біоеталон» на користь Військової частини суми безпідставно сплаченого ПДВ у розмірі 1 294 946, 53 грн., сума перерахування якого підтверджується платіжними дорученнями, підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. ст. 625, 1212 ЦК України положення ст. 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання та вимоги про повернення боргу до моменту його усунення.

З правового аналізу положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключається можливість застосувати приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки у боржника виникає обов`язок повернути безпідставно одержані кошти починаючи з наступного дня після їх отримання.

З урахуванням наведеного, перевіривши здійснений прокурором розрахунок збитків від інфляції у розмірі 146 548, 73 грн., розрахованих із урахуванням показників інфляції за період з 01.07.2022 по 31.05.2023, 3% річних у розмірі 37 358, 32 грн., нарахованих протягом періоду з 27.06.2022 по 12.06.2023, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції.

При наданні оцінки доводам відповідача про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду із даним позовом в інтересах позивачів, суд зазначає наступне.

Для звернення прокурора до суду із позовом достатньо дотримуватися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, які містяться в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Прокурором було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", докази вжиття позивачами заходів з метою захисту прав держави в матеріалах справи відсутні, а, отже, доводи відповідача про відсутність підстав для звернення прокурора із даним позовом є необґрунтованими.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі неподання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо правомірності та законності задоволення заявлених заступником Генерального прокурора позовних вимог в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Біоеталон" шляхом визнання окремих пунктів договору №11-22 від 11.03.2022 та додаткових угод до нього, укладених між Військовою частиною НОМЕР_1 та відповідачем, недійсними, та стягнення із відповідача безпідставно сплаченого ПДВ у розмірі 1 294 946, 53 грн., збитків від інфляції у розмірі 146 548, 73 грн., 3% річних у розмірі 37 358, 32 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсними п. п. 3.2., 3.3. договору №11-22 від 11.03.2022 в частині включення в ціну товару та в суму договору податку на додану вартість.

3. Визнати недійсними п. п. 2, 3 додаткової угоди № 1-22 від 25.03.2022 до договору №11-22 від 11.03.2022 в частині включення в ціну за одиницю товару та суму договору податку на додану вартість.

4. Визнати недійсними п. п. 2, 3 додаткової угоди № 4-22 від 02.04.2022 до договору №11-22 від 11.03.2022 в частині включення в ціну за одиницю товару та в суму договору податку на додану вартість.

5. Визнати недійсними п. п. 2, 3 додаткової угоди № 5-22 від 21.04.2022 до договору № 11-22 від 11.03.2022 в частині включення за одиницю товару та в суму договору податку на додану вартість.

6. Визнати недійсним п. 2 додаткової угоди № 6-22 від 15.07.2022 до договору № 11-22 від 11.03.2022 в частині включення за одиницю товару та в суму договору податку на додану вартість

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» /40000, м. Суми, вул. Козацький Вал, 1, оф. 8; ідентифікаційний код 38396868/ на користь Військової частини НОМЕР_1 / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 / суму безпідставно сплаченого ПДВ у розмірі 1 294 946, 53 грн. /один мільйон двісті дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот сорок шість грн. 53 коп./, збитки від інфляції у розмірі 146 548, 73 грн. /сто сорок шість тисяч п`ятсот сорок вісім грн. 73 коп./, 3% річних у розмірі 37 358, 32 грн. /тридцять сім тисяч триста п`ятдесят вісім грн. 32 коп./.

8. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Біоеталон» /40000, м. Суми, вул. Козацький Вал, 1, оф. 8; ідентифікаційний код 38396868/ на користь Офісу Генерального прокурора /01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051/ судовий збір у розмірі 35 602,81 грн. /тридцять п`ять тисяч шістсот дві грн. 81 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 15 січня 2024 р.

Суддя С.П. Желєзна