Постанова

від 18.01.2024 по справі 243/5395/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/767/24 Справа № 243/5395/20 Суддя у 1-й інстанції - Воронков Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

розглянувши впорядку письмовогопровадження цивільнусправу № 243/5395/20 за позовом Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2023 року (суддя Воронков Д.В., повний текст рішення складено 29 вересня 2023 року),

в с т а н о в и в:

У червні 2020 року Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» звернулося до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягненнязаборгованості занадані житлово-комунальніпослуги,в обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що КП Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» згідно з рішеннями Миколаївської міської ради № 02-XVI-6 від 14 грудня 2011 року та № 13-XXVIII-6 від 23 січня 2013 року є виконавцем житлово-комунальних послуг на території м. Миколаївка Донецької області. У будинку АДРЕСА_1 , яка знаходиться у приватній власності, зареєстровані відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є споживачами житлово-комунальних послуг, наданих КП Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго». Мають особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідачі не виконують належним чином свої обов`язки по оплаті житлово-комунальних послуг, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 01 травня 2020 року склала 27160,81 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідачів, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2023 року позовні вимоги комунального підприємства Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» Тупікала Юрія Гнатовича, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2015 року по 30 травня 2017 року у розмірі 10106,02 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

З вказаним рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_2 та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судовий розгляд проведено без належного повідомлення відповідачів. Судом першої інстанції невірно обраховано строк позовної давності. Вказує на зазначення судом неправильних анкетних даних відповідачів у оскаржуваному рішенні. Наполягає на тому, що належним відповідачем у справі про стягнення заборгованості за комунальні послуги, якщо одній особі належить приміщення на праві приватної власності, а інша особа тільки має право користування, є власник квартири. Вважає рішення суду першої інстанції некоректним та незрозумілим. Вважає, що він не є користувачем, наймачем, власником квартири, за якою рахується борг, який просить стягнути позивач з нього. На його думку, не можна вимагати від особи сплати комунальних послуг виключно на тій підставі, що вона зареєстрована в конкретному об`єкті нерухомості. Зазначає, що факт його проживання у квартирі АДРЕСА_2 з 2015 року підтверджуються здійсненням його оплат комунальних послуг по особовому рахунку № НОМЕР_2 через АТ КБ «Приватбанк». Вказує, що матеріали справи не містять відомостей, що саме позивач обслуговує будинок АДРЕСА_1 .

Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що КП Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» згідно з рішеннями Миколаївської міської ради № 02-XVI-6 від 14 грудня 2011 року та № 13-XXVIII-6 від 23 січня 2013 року є постачальником житлово-комунальних послуг на території м. Миколаївка Донецької області з утримання будинків та прибудинкових територій, постачання холодної води, забезпечення водовідведення та вивезення твердих побутових відходів.

Згідно Листів виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 3023/10-03-01/2020 3024/10-03-01/2020 від 06 липня 2020 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є зареєстрованими за адресою: квартира АДРЕСА_3 .

Договір про надання житлово-комунальних послуг між сторонами не укладався, але з метою належного обліку вказаних правовідносин було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

З розрахунку заборгованості, наданого КП Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго», заборгованість за надані послуги за адресою: квартира АДРЕСА_3 , за період січень 2015 року - 01 травня 2020 року складає 27160,81 грн. Загальна площа квартири складає 64,3 м2, зареєстровано 2 людини.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надавались відповідачам житлово-комунальні послуги на підставі відкритого Особового рахунку, ними використовувались дані послуги для задоволення власних потреб, проте, порушувались умови оплати наданих послуг, внаслідок чого за Особовим рахунком № НОМЕР_1 утворилася заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, яка підлягає стягненню. Також, судом першої інстанції враховано, що позивач звернувся з даним позовом до суду 23 червня 2020 року, а відповідач, під час розгляду справи по суті, звернувся до суду з клопотанням про застосування по справі строків позовної давності. Отже, на думку суду, позивач, в межах заявлених позовних вимог, має правові підстави вимагати стягнення заборгованості лише за період з 01 січня 2015 року по 30 травня 2017 року в сумі 10106,02 грн. В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції відмовив у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушеннянорм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 , обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за відсутності відповідачів, без належного повідомлення їх про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина першастатті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, 2 та 5 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно достатті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції Українитастатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 211ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною 5 статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130, 223, 372 ЦПК України.

В матеріалах справи відсутні письмові докази щодо належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи.

Також, матеріали справи не містять даних про направлення/отримання повідомлення про виклик відповідачів в судове засідання на 29 вересня 2023 року о 09:30 годині.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини 1 статті 43 ЦПК України).

Також у матеріалах справи міститься телефонограма від 17 серпня 2023 року вихідний номер 243/5395/20/13136/2023, якою Слов`янський міськрайонний суд Донецької області повідомив, зокрема ОСОБА_2 про розгляд справи на 29 вересня 2023 року на 09-30 год.

Відомостей про вручення судової повістки ОСОБА_2 про слухання справи, призначеної на 29 вересня 2023 року на 09-30 год. матеріали справи не містять.

Крім того, у справі відсутні докази вручення судової повісти відповідачу ОСОБА_2 про слухання справи, призначеної на попередню дату, зокрема його викликали на 26 липня 2023 року також телефонограмою.

Такі обставини дають підстави для висновку про те, що справа була розглянута 29 вересня 2023 року за відсутності, зокрема відповідача ОСОБА_2 , який не був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи відповідно до статей 128-130 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що повідомлення учасника справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 27 червня 2022 року у справі № 341/1363/21 (провадження № 61-21265св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 463/8859/20 (провадження№ 61-6211св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 520/5811/13 (61-1248св21).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідачів без обов`язкового належного повідомлення їх про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим скасовує рішення суду на підставі пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Визначаючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вони склались у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробником (виконавцем) і споживачем, а тому регулюються положеннямиЦК України та Законом України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Суб`єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні);управитель;виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (статті 4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

За визначенням, наданим у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.

Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання.

Наявність реєстрації місця проживання осіб в житловому приміщенні зобов`язує, зокрема, по його утриманню та нести відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг незалежно від місця фактичного проживання.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14.

Згідно Листів виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 3023/10-03-01/2020 3024/10-03-01/2020 від 06 липня 2020 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є зареєстрованими за адресою: квартира АДРЕСА_3 .

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що не можна вимагати від особи сплати комунальних послуг виключно на тій підставі, що вона зареєстрована в конкретному об`єкті нерухомості, спростовуються вищенаведеним.

Згідно з частини 1 статті 7Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» споживач має право: одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості. В пункті 5 частини 2 статті 7 Закону передбачено, що такому праву споживача прямо відповідає обов`язок оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 12Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за спірною адресою відповідачами не укладався, але житлово-комунальні послуги надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини.

Відтак, відсутність укладеного договору не виключає обов`язок відповідачів оплачувати житлово-комунальні послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов`язку нести відповідальність в порядку, встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, провадження № 61-11107св18, постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, провадження № 61-26204св18.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам) та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з існуючими тарифами.

Стаття 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом.

Тобто, законодавець передбачив чіткий алгоритм дій споживачів для фіксування фактів ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг.

Матеріали справи не місять письмових доказів ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг позивачем відповідачам.

У відповідності до пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідач ОСОБА_2 не надав апеляційному суду письмові докази на спростування факту того, що позивач обслуговує будинок АДРЕСА_1 .

Крім того, не надано доказів на підтвердження звернення ОСОБА_2 , відповідно до вимог пункту 6 частини 1 статті 7 «Про житлово-комунальні послуги», до відповідача з письмовими заявами, що підтверджували б відсутність останнього за адресою реєстрації та не споживання ним житлово-комунальних послуг.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого КП Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго», у відповідачів наявна заборгованість за надані позивачем послуги за період з січня 2015 року та станом на 01 травня 2020 року, що складає 27 160,81 грн., розбір заборгованості відповідачами не спростований.

Як встановлено колегією суддів, позивачем надавались відповідачам житлово-комунальні послуги на підставі відкритого Особового рахунку, відповідачами використовувались дані послуги для задоволення власних потреб, проте, порушувались умови оплати наданих послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, яка підлягає стягненню.

Проте, апеляційний суд враховує, що позивач звернувся з даним позовом до суду 23 червня 2020 року та наявне в матеріалах справи клопотання про застосування по справі строків позовної давності.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що«позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу»(див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom»,заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Частина 4 статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Частиною 1 статті 32 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.

А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.

Жодних погашень облікованої заборгованості та поточних нарахувань відповідачем не відображено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 23 червня 2020 року та просив стягнути з відповідачів заборгованість за період з січня 2015 року по квітень 2020 року у сумі 27160, 81 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість може бути стягнута в межах трирічного строку, що передував зверненню до суду із позовною заявою, тобто з 01 липня 2017 року по квітень 2020 року (включно), що становить 16672,33 грн, згідно наданого позивачем розрахунку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим скасовує рішення суду на підставі пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та солідарне стягнення з відповідачів на користь Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» суму боргу з урахуванням меж позовної давності.

Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи зазначене з відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1290,30 грн, по 645,15 грн з кожного, на користь позивача, пропорційно задоволених вимог, у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

За пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької областівід 29вересня 2023року скасувати.

Позов Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягненнязаборгованості занадані житлово-комунальніпослуги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 липня 2017 року по 01 травня 2020 року у розмірі 16672,33 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» понесені витрати по сплаті судового збору, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції в розмірі 1290,30 грн, по 645,15 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 18 січня 2024 року.

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста