Постанова

від 18.01.2024 по справі 215/4148/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/956/24 Справа № 215/4148/23 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М.І. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №215/4148/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький електромашинобудівний завод» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві за апеляційною скаргою відповідача Товариства зобмеженою відповідальністю«Криворізький електромашинобудівнийзавод»на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року (суддя Коноваленко М.І., повний текст рішення складено 04 жовтня 2023 року),

в с т а н о в и в :

У липні2023року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький електромашинобудівний завод» про відшкодуванняморальної шкодиу зв`язкуз ушкодженнямздоров`я внаслідокнещасного випадкуна виробництві,в обґрунтування позовних вимог послався на те, що з 17 липня 2017 року він перебуває у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Криворізький електромашинобудівний завод». 09 листопада 2017 року о 17 год. 45 хв. ОСОБА_1 , працюючи на посаді верстатника широкого профілю 5 розряду, зупинив фрезерний станок та пішов покурити в другий цех на місце для куріння. Коли він відкрив двері на ролетних воротах, які встановлені між виробничими цехами, то побачив, що на місці куріння щось горить у металевій ємності для недопалків, біля якої була встановлена дерев`яна лавочка. ОСОБА_1 зняв з поруч розміщеного пожежного щита вогнегасник ВВК-3,5, зірвав на ньому пломбу, висмикнув чеку. Тільки натиснув на гашетку запорно-пускового пристрою вогнегасника, стався хлопок і позивач відчув різкий біль в лівому оці, темряву. Вогнегасник випустив з рук і опустився на коліно. З ока текли сльози і сукровиця з кров`ю. Даний факт підтверджується актом № 1 від 12 грудня 2017 року форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. Актом від 12 грудня 2017 року проведення розслідування нещасного випадку, а саме п. 4 визначено, що причиною настання нещасного випадку з ОСОБА_1 є: технічна- інша (раптове, непередбачене руйнування раструба вогнегасника). Відповідно до п. 9 акту № 1 від 12 грудня 2017 року форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом позивачу був встановлений діагноз: проникаюче поранення рогівки з внутрішнім стороннім тілом, травматична катаракта, гемофтальм лівого ока. Згідно довідки Медико-санітарної експертної комісії від 22 березня 2018 року серії 12 ААА № 052254 позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності у розмірі 40% з 19 березня 2018 року до 01 квітня 2019 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 15 березня 2019 року. При наступному повторному переогляді у 2022 році позивачу зменшено ступінь втрати працездатності з 40% до 30% з 01 квітня 2022 року по 01 квітня 2024 року, з наступним переоглядом 15 березня 2023 року, група інвалідності не змінювалась. З моменту травмування позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, больові відчуття порушують сон, що викликає переживання, страждання, стрес, депресію. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, вести повноцінний спосіб життя. Все зазначене призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які позивач мав до моменту травмування та втрати професійної працездатності. Просив суд з огляду на ступінь втрати працездатност, стягнути з відповідача 245000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Тернівськогорайонногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 04жовтня 2023року позов ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Криворізький електромашинобудівнийзавод» простягнення моральноїшкодизадоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький електромашинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 120000 грн моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький електромашинобудівний завод» 1200 грн судового збору на користь держави.

З вказанимрішенням непогодився відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Криворізький електромашинобудівний завод» та оскаржив рішення в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтуваннядоводів апеляційноїскарги зазначає,що судпершої інстанціїзалишив позаувагою тойфакт,що відсутнявина підприємствау настіннінещасного випадкуз позивачем,що підтверджуєтьсяактом розслідуваннязазначеного нещасноговипадку.Крім того,розмір моральноїшкоди,заявлений позивачемє таким,що розрахованийбез урахуваннямвимог розумностіта справедливостіта беззаконодавчо обґрунтованихпідстав,розмір моральноїшкоди єбезпідставно завищеним. Посилається в апеляційній скарзі на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц. В якій вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Також, посилається на судову практику Дніпровського апеляційного суду у аналогічних справах. Зазначає, що внаслідок військової агресії рф проти України, відповідач зазнає значних фінансових втрат та опинився в скрутному фінансовому становищі. Крім того, скаржник зазначив, що жодна норма законодавства не передбачає сплату доходу фізичній особі (в т.ч. відшкодування моральної шкоди) саме так, як про це зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, тобто без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до 164.2.14 та статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Тому, податки із суми, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню та виплаті при виконанні відповідного судового рішення та за рахунок фізичної особи, якій виплачується дохід. Окремо зазначає, що коли за рішенням суду сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров`ю, більша, а ніж 4-х кратний мінімальний розмір заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду залишити без змін та апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Криворізький електромашинобудівний завод» (а.с.8).

Відповідно до п. 3 акту форми Н-5 про проведення розслідування нещасного випадку, 09 листопада 2017 року, о 17 год. 45 хв., працюючи на посаді верстатника широкого профілю, 5 розряду, зупинив фрезерний станок та пішов покурити в другий цех на місце для куріння. Коли він відкрив двері на ролетних воротах, які встановлені між виробничими цехами, то побачив, що на місці куріння щось горить у металевій ємності для недопалків, біля якої була встановлена дерев`яна лавочка. ОСОБА_1 зняв з поруч розміщеного пожежного щита вогнегасник ВВК-3,5, зірвав на ньому пломбу, висмикнув чеку. Тільки натиснув на гашетку запорно-пускового пристрою вогнегасника, стався хлопок і позивач відчув різкий біль в лівому оці, темряву. Вогнегасник випустив з рук і опустився на коліно. З ока текли сльози і сукровиця з кров`ю (а.с.9-11).

Відповідно до п. 7 акту форми Н-1 від 12.12.2017 року про нещасний випадок, причинами нещасного випадку на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_1 є: технічнаінша (раптове, непередбачене руйнування раструба вогнегасника) (а.с.12-13).

Комісією з розслідування встановлено: «Нещасний випадок стався внаслідок непередбаченого руйнування раструба вогнегасника, частина якого відлетіла до ока потерпілого, спричинивши йому травму».

Пунктом 10 цього акту особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, або орган, який проводить розслідування - відсутні.

Відповідно до п. 9 акту діагноз ОСОБА_1 : проникаюче поранення рогівки з внутрішньо очним стороннім тілом, травматична катаракта, гемофтальм лівого ока, що також підтверджується виписними епікризами (а.с. 17-18).

Згідно довідки Медико-санітарної експертної комісії від 22 березня 2018 року серії 12 ААА № 052254 позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності у розмірі 40% з 19 березня 2018 року до 01 квітня 2019 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 15 березня 2019 року (а.с.14).

При наступному повторному переогляді у 2022 році позивачу зменшено ступінь втрати працездатності з 40 % до 30 % з 01 квітня 2022 року по 01.04.2024 року, з наступним переоглядом 15 березня 2023 року, група інвалідності не змінювалась (а.с. 16).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами статтями153,237-1 КЗпП Україний виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманою ним виробничою травмою, що потягла за собою втрату професійної працездатності. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 120000,00 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з нормамиКонституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).

Крім того, статтею 46Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідноіз статтею 4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до частин 1, 3статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Так, відповідно до частин 1 - 4 статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1статті 237-1 КЗпП Українипередбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Водночас, пунктом 13постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року № 4 роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов`язків, астаття 13 Закону України «Про охорону праці»передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з виробничою травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв`язку з отриманою травмою. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький електромашинобудівний завод».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізький електромашинобудівний завод» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем травми та обставини настання нещасного випадку на виробництві, відсоток втрати ним професійної працездатності та групи інвалідності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Суд правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4з подальшими змінами та доповненнями.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини 4статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третійстатті 23 ЦК Україникритеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.

Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40% (первинно) та визнано людиною з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (120000,00 грн) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику апеляційного суду в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, слід зазначити, що Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни до підпункту 164.2.14 та статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року), якими передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІНГЗК» про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до 164.2.14 та статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року), колегія суддів не бере до уваги.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимогстатті 89ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства зобмеженою відповідальністю«Криворізький електромашинобудівнийзавод»залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 04жовтня 2023рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 18 січня 2024 року.

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста